[Ред.]Військо
Галицький боярин початку 13 століття у західноєвропейському озброєнні з візантійським шоломом (реконструкція І.Дзися).
Військо Галицько-Волинського князівства було організоване за зразком традиційного руського. Воно складалося з двох головних частин — «дружини» і «воїв».
Дружина служила основою княжого війська, що формувалася з підрозділів бояр. Великі бояри були зобов'язані виступати у похід особисто з численним почтом кінноти і піших слуг, який міг досягати тисячі чоловік. Від простих бояр вимагалося прибути на позиції лише у супроводі двох вояків — важкоозброєного оружника і лучника-стрільця. Молоді бояри «отроки» складали своєрідну гвардію князя, постійно перебуваючи при ньому. У свою чергу, вої були народним ополченням і формувалися з «простих людей» — міщан і селян. Їх використовували лише при нагальній потребі. За успішну кампанію бояр нагороджували землею, а простий люд — грішми або харчами.
Через постійну внутрішню боротьбу князів з боярами, вони не могли вповні розраховувати на боярську військову допомогу. У зв'язку з цим галицько-волинські монархи неодноразово користувалися послугами найманців — як правило угорців, німців і половців. Проте вони також були ненадійними помічниками і часто грабували княжі землі.
Епохальними для Галицько-Волинської держави стали військові реформи Данила Романовича, який одним з перших на Русі створив незалежне від боярської дружини княже військо, набране з «простих людей» і безземельного боярства. Воно поділялося на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців». Перші виконували функції ударної сили, як кінноти, так і піхоти, а другі — роль зачинателя битви і підрозділів прикриття. Уніфікованого озброєння це військо не мало, але користувалося осучасненим арсеналом західноєвропейського зразка — облегшеними залізними обладунками, копіями, сулицями, рогатицями, мечами, полегшеними луками рожанцями, пороками, пращами, самострілами, а також середньовічноюартилерією з «сосудами ратними і градними». Командував цим військом особисто князь або вірні йому воєводи чи тисяцькі.
У 13 столітті зазнало змін фортифікаційне будівництво. Старі руські укріплення з земляних валів і дерев'яних стін, почали замінювати замками з каменю і цегли. Перші новітні фортеці були зведені у Холмі, Кам'янці, Бересті, Чорторийську. [25]
[Ред.]Культура
Церква св. Пантелеймона у Галичі виконана у європейськомуроманському стилі (12 — 13 століття, проект реставрації) .
Євангеліст Марко (Володимир, 13 ст., Волинське Євангеліє).
Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.
Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто прославилося завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та Спаський монастирі.
Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів.[26].
Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть [27]. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.
Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.
Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.[28]
Література і літописання. До нашого часу не збереглися пам’ятки світської літератури Галицько-Волинської Русі, хоча їхнє існування безсумнівне. До таких творів деякі дослідники зараховують «Повість про осліплення Василька».
Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.
Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.
Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.
Особливістю літопису є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на роки. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі, але з великими помилками. Окрім художньої самобутності, він вирізняється своїм глибоким змістом. Літописці, яких, на думку вчених, було не менше п’яти, уміло передають риси тогочасної епохи, деталі неспокійного часу.
Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.
Літопис дає широку картину подій і сусідніх земель: Угорщини, Польщі, Литви, інших руських князівств, Орди. Відомості літопису — майже єдине джерело, яке дає змогу в основному відтворити події в Мазовецькому князівстві та Литві цього періоду.
Волинська частина літопису відзначається особливо високими літературними достоїнствами, емоційністю та ліризмом викладу. Тут багато уваги приділено розвитку культури на землях Галичини й Волині.
Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля і прославляв руську зброю і Руську землю.
Літопис також є цінним джерелом для вивчення давньоукраїнської мови, адже він містить багато характерних для неї слів, зворотів, прислів’їв.