-
Свобода пересування капіталу.
Принцип вільного руху платежів необхідний для вільного руху товарів, працівників, послуг. Без нього неможливою була б оплата за товари, вислані за кордон, здійснення оплати за послугу, а також виплата винагороди за роботу осіб, що працюють в іншій державі-члені.
Принцип вільного руху капіталу охоплює фінансові трансакції, не пов'язані з рухом товарів, послуг та осіб. Договір про ЄС не дає чіткого поняття «переміщення капіталу». Цю прогалину заповнив Суд. У рішення по справі Luisi and Carbone v. Ministero del Tesoro Суд визначив, що «переміщення капіталу означає фінансові операції, суттєво зв’язані з інвестуванням відповідних фондів».
У рішенні по справі R v/ Thompson Суд зауважив: «… не бажаючи визначати кожний випадок за яким відбувається переміщення капіталу, вважаємо, що воно має місце, коли фінансові джерела, розташовані в одній країні, використовуються для інвестицій в іншу країну, а інвестиція не перераховується у зворотному напрямку в розумний строк».
Т.ч., можна заключити, що найбільш важливим у понятті «переміщення капіталу» є:
а. наявність фінансових операцій, пов’язаних з інвестиціями;
б. інвестування ресурсів в іншу країну;
в. неповернення в країну свого початкового місцезнаходження в розумний строк інвестування фінансових ресурсів.
Варто пам’ятати, що розділяють поняття «свобода переміщення капіталу» і «вільний рух поточних коштів».
Спершу рух капіталів був лібералізований лише до тієї міри, яка була необхідна для нормального функціонування спільного ринку. Подальша лібералізація руху капіталів проводилася дуже повільно. У першу чергу був лібералізований рух довготермінового капіталу, лише пізніше прийшла черга на операції, пов'язані з обігом цінних паперів, які котуються на біржах, емісією та дистрибуцією акцій на ринку іншої держави-члена, середньо та довготерміновими кредитами. Остаточно, у рамках повної лібералізації капіталів усунено також обмеження на рух короткотермінового капіталу, насамперед кредитів та банківських рахунків. Згідно з прийнятою багатоетапною програмою, рух капіталу був остаточно лібералізований 1 січня 1993 р.
Вільний рух капіталу надає громадянам та підприємцям право на відкриття банківського рахунку у кожній державі-члені, а також на необмежений трансфер капіталу між країнами. Вони можуть класти гроші на депозитні рахунки, а також отримувати кредити на всій території Співтовариства. Як наслідок, зростає конкуренція між фінансовими інституціями, що призводить до зростання привабливості пропозиції, скерованої до клієнта.
Програма створення єдиного внутрішнього ринку була, в основному, реалізована і вплинула позитивно на економіку держав-членів. Цьому сприяла підтримка діяльності Співтовариства з боку бізнес-кіл та суспільних груп. Створення спільного ринку зробило можливими краще розміщення факторів виробництва, зростання його обсягів та досягнення вигод, що з цього випливають, забезпечення вільної конкуренції і створення стимулів до інвестування.
Обмеження свободи переміщення капіталу. Ст. 58 Договору дає можливість для держав-членів застосовувати дотичні положення національного податкового права, які відрізняють платників податків за їх місцем проживання і за місцем інвестування їх капіталу. Договір надав можливість державам-членам право приймати усі необхідні заходи для недопущення порушень національного законодавства в царині сплати податків.