2.2 Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження

На першому етапі дослідження було визначено рівень соціальної фрустрованості респондентів: задоволеність власною освітою, змістом та умовами діяльності, матеріальним становищем, проаналізовано емоційне ставлення до сім’ї, оточення за допомогою опитувальника рівня соціальної фрустрованості В. Бойка. Соціальна фрустрованість в аспекті освіти виникає у тому випадку, якщо особистість не досягла відповідності своїх можливостей зайнятої позиції й ієрархії по ступенях освіти. Дуже високий рівень фрустрованості взаємовідносинами з оточенням, власним становищем у соціумі, власною освітою, житлово-побутовими умовами, сферою послуг, обстановкою в державі в цілому тощо у 10% респондентів.

Оцінюючи досягнення з різних соціально заданих ієрархій, 15% респондентів має підвищений рівень незадоволеності. При цьому вони переживають фрустрацію не стільки від досягнутого, наприклад, від умов, в яких живуть, чи матеріального доходу, скільки від думки, що можна досягти більшого. У питаннях матеріального становища, житлово-побутових умов, взаємовідносин з дітьми, батьками, дружиною, друзями, сферами послуг та медичного обслуговування 25% респондентів виявили помірний рівень фрустрованості.

Згідно з результатами емпіричного дослідження виявлено респондентів (25%) невизначеного, (15%) зниженого та (10%) дуже низького рівнів фрустрованості.

Результати вивчення соціальної фрустрованості респондентів представлено на рис. 2. 1.

Рис. 2. 1. Результати діагностики рівня соціальної фрустрованості

Вважаємо, що соціальна фрустрованість батьків від усвідомлення недосягнутого, ніж від реального становища особистості в соціумі.

З метою перевірки припущення на другому етапі емпіричного дослідження було використано опитувальник В. Бойка «Ваша домінуюча стратегія психологічного захисту у спілкуванні з партнерами». Згідні з думкою В. Бойка, який вважає, що інтелектуальна особистість, наділена інстинктом агресії, – найстрашніший «винахід» цивілізації.

Відповідно до результатів опитування, 25% респондентів обирає домінуючою у спілкуванні агресію як стратегію захисту суб’єктної реальності, що дозволяє їм уникати депресії, вказує на неадекватну завищену самооцінку, безпричинну злість, ворожість, конфліктність, егоцентричність тощо. Вважаємо, що обрана педагогами стратегія психологічного захисту суб’єктної реальності вказує на їхнє психічне нездоров’я.

У 40% респондентів домінуючою стратегією психологічного захисту суб’єктної реальності є уникнення, засноване на економії інтелектуальних та емоційних ресурсів. Лише у 35% респондентів у спілкуванні з дітьми, оточуючими домінує миролюбність, яка вказує на партнерство, співпрацю, готовність йти на компроміси, не загострювати відносини, конструктивно вирішувати конфлікти. Педагог комунікабельний, урівноважений, емпатійний.

Результати опитування за методикою В. Бойка «Ваша домінуюча стратегія психологічного захисту у спілкуванні з партнерами» представлені на рис. 2. 2.

Рис. 2. 2 Стратегії психологічного захисту прийомних батьків у спілкуванні

Батьки (25%), у яких домінує агресивна стратегія психологічного захисту у спілкуванні, у всіх своїх бідах звинувачують адміністрацію, колег, дітей, рідних, зганяють на них агресію, проектують власні негативні якості, самостверджуються за рахунок їх приниження, знижують їхню значущість. Так проявляється психічне нездоров’я прийомних батьків, які самостверджуються за рахунок інших, що наповнює життя протистоянням, маніпуляціями, деструктивними конфліктами.

На третьому етапі дослідження визначили ставлення прийомних батьків до дитини за допомогою методики діагностики батьківського ставлення А. Варга, В. Століна. Батьківське ставлення розглядається як система різноманітних почуттів щодо дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру та особистості дитини, її вчинків.

Особливості прийняття батьками дітей можна поділити на адекватні та неадекватні; суб’єктивні та об’єктивні. Під адекватним розуміється прийняття дитини «такою, якою вона є», адже частіше найближчі люди повертають віру в сенс життя і віру дитини у себе, створюючи особливий психологічний клімат її існування у родині. При адекватному прийнятті дитини кожен її успіх, кожне досягнення – це успіх усієї родини. Неадекватне прийняття – це «відторгнення» дитини, негативне ставлення до неї. У батьків це ставлення може проявлятись у роздратуванні, щодо дитини, у ігноруванні її інтересів в силу їх примітивності, а також у бажанні покарати дитину.

При суб’єктивному прийнятті дитина сприймається як суб’єкт соціальних відносин, тобто як повноправний член суспільства. А при об’єктивному прийнятті – як особистість, яка віддалена від суспільства. У батьків об’єктивне ставлення проявляється у бажанні «сховати» дитину від усіх, що, в свою чергу, впливає на набування неадекватної форми взаємодії дитини з соціальним середовищем і виникнення комунікативних проблем і перешкод. Через це відносини з людьми фарбуються в свідомості дитини в несприятливі тони, для неї характерні відгородженість, тривожність, агресія.

Основними структурними елементами психологічного прийняття батьками є:

прийняття дитини на когнітивному рівні («інфантилізація»);

інтегральне емоційне ставлення («прийняття-нехтування»);

форми та спрямованість контролю за поведінкою дитини («авторитарна гіперсоціалізація»);

міжособистісна дистанція у спілкуванні з дитиною («симбіоз»).

Високі (від 23 до 33) бали за шкалою «прийняття-відкидання» говорять про те, що у 50% респондентів наявне позитивне ставлення до дитини, бо приймають її такою, якою вона є, поважають і визнають її індивідуальність, симпатизують їй, схвалюють її інтереси, підтримують плани та різноманітні починання, проводить з нею досить багато часу.

Низькі бали за шкалою «прийняття-відкидання» (від 0 до 8 балів) говорять про те, що 15% опитаних відчуває до дитини тільки негативні почуття, роздратування, злість, досаду, навіть іноді ненависть, не вірить у її майбутнє.

Отже, шкала «прийняття-відкидання» відображає і уособлює інтегральне емоційне ставлення і загальне емоційно позитивне (прийняття) або емоційно негативне (відкидання) ставлення до дитини.

Високі (7-8) бали за шкалою «кооперація» є ознакою того, що 55% респондентів проявляє щирий інтерес до того, що цікавить дитину, високо оцінює її здібності, вірить у те, що вона досягне успіху у майбутньому, заохочує самостійність та ініціативу, прагне бути з нею на рівних.

Низькі (1-2) бали за цією шкалою свідчать про те, що 20% опитаних щодо дитини не може претендувати на роль доброго педагога. Отже, шкала «кооперація» висловлює прагнення дорослих до співпраці з дитиною, прояви з їх боку щирої зацікавленості та участі в її справах, а також відображає соціально бажаний образ батьківського ставлення.

Високі (6-7) бали за шкалою «симбіоз» достатні для того, щоб зробити висновки про те, що дорослий 60% респондентів прагне до симбіотичного зв’язку з дитиною, бо не встановлює психологічну дистанцію між собою та дитиною, намагається завжди бути ближче до дитини, задовольняти її основні розумні потреби, захистити її від неприємностей та труднощів.

Низькі (1-2) бали за тією ж шкалою є ознакою для того, щоб зробити висновок, що 20% респондентів, навпаки, намагається встановити значну психологічну дистанцію між собою та дитиною, мало піклується про неї.

Високі (6-7) бали за шкалою «авторитарна гіперсоціалізація» говорять про те, що у 20% респондентів дуже чітко простежується авторитаризм у батьківському ставленні, бо вимагається від дитини беззастережного послуху, ставляться суворі дисциплінарні рамки.

Низькі (1-2) бали за цією ж шкалою, навпаки, свідчать про те, що 15% контроль за діями дитини з боку дорослої людини практично відсутній. Найкращим за шкалою «авторитарна гіперсоціалізація» варіантом оцінки педагогічних здібностей 60% опитаних є середні оцінки (3 до 5 балів), що демократичність щодо дитини.

Високі (7-8) бали за шкалою «маленький невдаха» є ознакою того, що у 10% респондентів у батьківському ставленні наявне прагнення до інфантилізації дитини. Дорослий вважає дитину маленьким невдахою, а інтереси, думки і почуття дитини здаються дорослим несерйозними.

Низькі (1-2) бали за тією ж шкалою, навпаки, свідчать про те, що невдачі дитини 60% респондентів вважає випадковими і вірить в неї, постійно намагається її підтримувати, навіть у випадку невдачі.

Таким чином, під особистісним прийняттям розуміємо цілісну систему різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються щодо неї, особливостей сприйняття та розуміння характеру дитини, її вчинків. Це визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інших, у тому числі несхожість на батьків. Також у рамках особистісного прийняття або неприйняття дитини формується психологічний і емоційний стан батьків та рівень спілкування у родині.

На четвертому етапі емпіричного дослідження респондентами проранжовано цінності, міра виразності кожної з поліструктурності ціннісних орієнтирів особистості визначається за допомогою ключа. За результатами обробки індивідуальних даних будується графічний профіль, що відображає вираженість кожної цінності.

Ціннісні орієнтири в основному формуються як свідоме ставлення до об’єктів зовнішнього та внутрішнього світу. Але, закріпившись у процесі життєдіяльності, таке ставлення стає вищим рівнем диспозиційної ієрархії, тобто за характером впливу стає підсвідомим. При цьому ціннісний орієнтир функціонує та впливає на діяльність, якщо стає постійно діючою установкою з досить сильним емоційним забарвленням.

Згідно з результатами ранжирування, цінності у респондентів задоволені на високому середньому і низькому рівнях.

Результати дослідження за методикою дослідження ціннісних орієнтирів С. Бубнової представлено у табл. 2. 1.

Таблиця 2. 1