2. Структура свідомості включає такі сфери:

1. Когнітивна – це знання, які є ядром та способом існування свідомості. Тут є також пам’ять, увага, мислення.

2. Емоційна – почуття, емоції пристрасті, афекти.

3. Мотиваційно-вольова – потреби, інтереси, мотиви людини у поєднанні із здатністю до їхньої реалізації.

За критеріями «носій свідомості» виділяють: індивідуальну, групову, суспільну свідомість.

• Індивідуальна свідомість є ініціатором змін у суспільній свідомості, і за багатством неповторних рис переважає її.

• Суспільна свідомість охоплює типове, найбільш важливе у сукупності індивідуальних свідомостей і тому за своїм змістом вона є ширшою, ніж індивідуальна. Прийнято виділяти такі форми суспільної свідомості: наукова, релігійна, правова, філософська, моральна, політична. Ці форми відрізняються за змістом, за глибиною та характером відображення явищ оточуючого світу.

Виділяють 2 рівні у суспільній свідомості:

1. Стихійний – представлений у масовій соціальній психології, віруваннях, стереотипах, звичках.

2. Теоретичний – до нього належить ідеологія – сукупність поглядів, у яких теоретично – обґрунтовується та захищається певний інтерес великої соціальної групи. Наприклад, політична, національна, релігійна ідеологія.

Властивості свідомості:

• Суб’єктність – за своїм змістом свідомість завжди є неповторна, тому що належить конкретному суб’єкту.

• Предметність – свідомість наповнена якимось змістом.

• Спрямованість – в якій виражається активне людське відображення світу, а не пасивне віддзеркалення його.

• Рефлективність – свідомість не лише відображує зовнішній світ, але і свій власний зміст.

Функції свідомості:

1. Пізнавальна.

2. Оцінювання навколишнього світу і орієнтація в ньому.

3. Конструктивна, яка поєднується із цілепокладанням людських дій, вчинків і регуляції поведінки людини.

3. Поняття «свідомість» є близьким до поняття «внутрішній світ людини».

В ньому виділяють такі рівні:

1. Рівень свідомості

2. Несвідомого

3. Підсвідомого, коли людина виконує буденні дії автоматично.

4. самосвідомості, коли людина оцінює, критично ставиться до себе, до своїх поглядів, вчинків, дій, оцінює свою самосвідомість.

Самосвідомість є лише у людини.

Лекція 10

Тема:Пізнання

План

1. Поняття пізнання і проблеми пізнаваності світу.

2. Структура пізнання. Єдність чуттєвого і раціонального у пізнані

3. Проблема істини. Роль практики у пізнанні.

1. Пізнання - процес духовного освоєння людиною світу з метою отримання істинного достовірного знання.

Процес пізнання є активним цілеспрямованим відображення дійсності у свідомості людини.

Розділ філософії який вивчає пізнання, називається гносеологією. В зарубіжній філософії вживалась назва епістемологія.

У нас під епістемологією, у першу чергу, розуміють вчення про наукове пізнання. Центральною проблемою в теорії пізнання є питання про те, наскільки достовірними виявляються отримувані людиною знання.

В історії філософії склалися два основні підходи щодо можливості людини отримувати достовірне знання:

• Гносеологічний реалізм (оптимізм) стверджує, що людина, здатна повно і достовірно пізнавати світ.

• Агностицизм стверджує, що людина не може повно, адекватно, достовірно пізнавати світ.

Різновиди агностицизму:

1. Скептицизм – давньогрецький мислитель Піррон вважав, що достовірними є лише чуттєві сприймання. Омана виникає при спробі перейти від чуттєвого образу до з’ясування внутрішньої сутності предмета.

2. Агностицизм Д. Юма та І. Канта

• Д.Юм вважав, що у досвіді і навіть науковому експерименті отримуваний результат відрізняється від причини.

• І. Кант, розробив концепцію «речі в собі» і вважав речі принципово непізнаваними.

3. Конвенціоналізм –вважає, що наукові закони є лише домовленностями між вченими.