1). Натурфілософський.

Виникає в місті Мілет. Засновник – Фалес (VII – VI ст. до н. е.). Фалес Мілетський поставив у центрі своєї уваги питання: «Що є першоосновою світу?»

У якості первоначала світу він називає воду,наводячи чимало доказів на користь такого погляду.Його учень Анаксимандр у якості першоначала пропонує поняття «апейрон» (щось проміжне між повітрям і водою). Учень Анаксимандра Анаксимен вважає першоначалом світу повітря. Отже, представники мілетської школи започаткували космоцентричний характер давньогрецької філософії.

Питання про першоначало світу своєрідно вирішував Демокріт. Він створив атомістичну концепцію побудови світу. Він вважав, що світ і всі речі в ньому є комбінацією атомів (неподільних першоцеглинок). Атомів безліч. Вони відрізняються формою, розміром, положенням. Розмаїття речей пояснюється тим, що атоми по-різному поєднуються між собою. Атоми постійно рухаються, а умовою їхнього руху є пустота. Отже, Демокріта можна вважати засновником давньогрецького матеріалізму.

Інший видатний мислитель Геракліт першоосновою світу вважав вогонь. Він уперше обґрунтував такі принципи філософствування, що вплинули на подальшій розвиток усієї філософії.Ці принципи включають:

• уявлення про закономірності і внутрішню необхідність розвитку світу. Для цього він впроваджує поняття «логос» (закон, який править світом).

• сутність світу в тому, що все тече, все змінюється. Отже, сутність буття в його саморозвитку, самозміні.

• джерелом саморозвитку Геракліт називає «війну» (боротьбу) протилежностей, властивих речей світу, через що може виявлятися їхня сутність.

Завдяки цим міркуванням Геракліта вважають яскравим представником античної діалектики, одним із її засновників. В сучасній філософії під діалектикою розуміють вчення про всезагальний розвиток та взаємозв’язок всього в світі.

Парменід,на відміну від Геракліта, вважав що буття є єдиним, нерухомим, вічним у часі і просторі. Він вважав, що буття – це те, що можна мислити. Оскільки небуття мислити неможливо, то його не існує.

Отже, Парменід, уперше поставивши у центрі своєї уваги буття як таке, запровадив до філософії ідею про тотожність буття і мислення.

2). Софістика.

Софістами називали вчителів мудрості, які готували юнаків до самостійної громадської діяльності. Вони сприяли переорієнтації антиіної філософської думки з проблем природи на проблеми людини.Видатним представником софістів був Протагор. Він запропонував ідею, що людина є мірою всіх речей, і поза людиною істини не існує. Цей погляд є одним із витоків морального релятивізму.

Найбільш видатним представником цього етапу був Сократ, який уперше звернувся до людини із закликом «Пізнай самого себе!». Сократ уперше визначив сутність людини, під якою розумів її душу. Для Сократа душа – це сплав людського розуму, мислячої активності і моральної поведінки.)Сократ закликає людей у першу чергу дбати не про тіло, а про душу.

Сократ уперше обґрунтовує нове розуміння щастя: людина щаслива тоді, коли її душа упорядкована, добродійна.

Сократ уперше започаткував нове розуміння свободи людини. Тварина не свободна, тому що нею керує її природа (інстинкти). Людина настільки свободна, на скільки вона виявляється господарем над власною природою.

Сократ ототожнював знання і добродійність людини. Якщо людина вчиняє дурне, зле, то він пояснював це її незнанням.