Лекція №3. Тема №3. Основні поняття цивільного права.
Поняття цивільного правовідношення, його елементи.
Право- і дієздатність у цивільному праві.
Поняття цивільного договору, його елементи.
Поняття спадщини. Спадкування за законом, за заповітом.
Предмет цивільного права.
Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло визначених відносин і становить предмет регулювання тієї чи іншої галузі права. Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок, що цивільне право регулює три групи суспільних відносин:
- майнові відносини, що пов'язані з використанням товарно-грошової форми (відносини власності та відносини у галузі товарообігу);
- відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності;
- особисті немайнові відносини. Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп.
Майнові відносини – це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом їх поділяють у цивільному праві на: а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу. Необхідно мати на увазі, що для цивільного права важливими є не самі речі і не способи їх виробництва, а вольові відносини між людьми, які викликані їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб.
Цивільне право містить норми, які дають змогу людині задовольняти свої потреби в речах, але й встановлюють межі, у межах яких суб'єкти можуть володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, не порушуючи інтересів інших осіб.
Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, ґрунтуються на нормах двох самостійних правових інститутів, які склалися у цивільному праві і в цивільному законодавстві, авторського права і права промислової власності. Ці відносини виникають у зв'язку зі створенням, використанням, охороною винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових назв, раціоналізаторських пропозицій, секретів виробництва і селекційних досягнень, творів науки, літератури і мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності.
Чинним законодавством всі результати творчої діяльності визнані товаром. Вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних угод.
Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачене законодавчими актами, або не випливає із суті особистого немайнового відношення. Наприклад, захист честі, гідності, ділової репутації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів громадянина, зображеного в творах образотворчого мистецтва, иемайнових інтересів авторів щоденників, записок і листів. До таких відносин зараховують право громадян на особисте життя і здоров'я, особисту свободу, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо.
1. Поняття цивільного правовідношення, його елементи
Для задоволення своїх потреб люди вимушені вступати в різноманітні суспільні відносини. У міру того, як ці суспільні відносини врегульовуються нормами права, - вони переростають у правовідносини. Отже, правовідносини – це частина суспільних відносин, які врегульовані нормами права.
Цивільні правовідносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та особисті немайнові відносини, учасники яких є юридичне рівними носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечується можливістю застосування засобів державно-примусового впливу.
У цьому визначенні зазначено такі особливості цивільних правовідносин:
по-перше, це певні майнові і деякі особисті немайнові відносини, а також відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності;
по-друге, ці відносини виникають між суб'єктами на засадах юридичної рівності, незалежності, самостійності, вільного волевиявлення, що робить неможливим панування одного із суб'єктів над іншим, підпорядкування волі іншого своїй волі;
по-третє, невиконання будь-ким із учасників правовідносин взятих обов'язків або порушення чужих прав вимагає застосування до порушника засобів державного примусу. Як правило, засоби такого примусу мають майновий характер.
Кожне просте (а тим більше складне) цивільно-правове відношення є інтегральним правовим явищем. Воно має принаймні три основні елементи (частини):
- суб'єкт;
- об'єкт (чи об'єкти);
- зміст (суть).
Суб'єктами цивільного правовідношення є його учасники. Ними можуть бути громадяни (фізичні особи), організації (юридичні особи) і у передбачених законом випадках держава (скарбниця).
У деяких цивільних правовідносинах суб'єкти мають спеціальну назву. Наприклад, в зобов'язальному правовідношенні наділеного правами суб'єкта називають кредитором, а іншого, що має обов'язки (зобов'язаного) - боржником. У цивільному правовідношенні боржник і кредитор протистоять один одному і не можуть співіснувати один без одного.
Об'єктом цивільних правовідносин є конкретне благо, здатне задовольняти певні потреби людей, заради якого вони й вступають у правовідносини. На нашу думку, трактування об'єктів цивільних правовідносин як благ дає змогу зрозуміти їх суть і те місце, яке вони займають у правовідношеннях. До об'єктів цивільних правовідносин можна зарахувати:
1) майно (речі та послуги);
2) результат інтелектуальної діяльності;
3) особисті немайнові права.
Зміст цивільного правовідношення, як уже зазначалось, становлять цивільні права і обов'язки суб'єктів правовідношення. Один із суб'єктів має правомочності на здійснення певних дій для задоволення своїх інтересів, а другий має відповідні їм обов'язки.
Право, що належить конкретній особі, називається суб'єктивним цивільним правом (напевно, точніше було б сказати, суб'єктним цивільним правом), а відповідний цьому праву обов'язок другої особи - суб'єктивним (точніше: суб'єктним) цивільним обов'язком.
Зміст суб'єктивного цивільного права полягає в тому, що закон уповноважує суб'єкта права:
1. Здійснювати певні дії (наприклад, володіти річчю, користуватись та розпоряджатись нею).
2. Вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб (наприклад, передати річ, виконати роботу, сплатити гроші тощо).
3. Звертатись у необхідних випадках до суду з вимогою розглянути питання про застосування примусової сили державного апарату до зобов'язаних осіб.
Отже, суб'єктивне цивільне право – це основане на цивільно-правових нормах право особи здійснювати певні дії та вимагати задоволення свого інтересу від зобов'язаної особи.
Зміст цивільно-правового обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматись від них) для задоволення інтересів уповноваженої особи.
Суб'єктивний цивільний обов'язок - це основана на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов'язаної особи,
Суб'єктивне цивільне право (обов'язок) необхідно відрізняти від об'єктивного права (цивільного та й будь-якого іншого). Об'єктивне право (право в об'єктивному розумінні) - це сукупність правових норм, а суб'єктивне цивільне право (обов'язок) - це право (обов'язок), яке належить конкретному суб'єктові цивільних правовідносин.