Розділ 4. Взаємозв'язок громадянського суспільства і правової держави.

Держава і суспільство завжди перебувають у різноманітних відносинах і звя'зків.З позицій історичного розвитку первинним є родове суспільство, яке виникло задовго до виникнення держави і породило державу або державну організацію суспільства. Отже, як підкреслюють деякі спеціалісти, суспільство є матір'ю держави.

З позиції марксизму держава – це особлива організація публічної державної влади, а з позиції соціологічного політичного підходу держава містить усю сукупність державних і недержавних об'єднань, які одночасно входять і в державу, і в суспільство. Складовими держави є система органів державної влади і система різноманітних суб'єктів політичної, економічної та інших соціальних систем держави і суспільства.

За великим рахунком, суспільство також включає всі суб'єкти економічної та політичної систем, усю систему державних органів влади, оскільки суспільство безпосередньо або опосередковано формує представницькі, виконавчі, судові та контрольно - наглядові органи державної влади та управління. Представницькі органи державної влади та інших державних установ сформовані з представників народу. Крім того, всі державні органи влади виконують основні завдання і функції з метою задоволення основних потреб та інтересів громад і громадянського суспільства. Як правило, які завдання стоять перед суспільством, такі ж стоять і перед державою, і державною владою. Оскільки ми розглядаємо структуру українського суспільства, то ми не зможемо вилучити з неї систему державних оргавнів, оскільки суспільство стане неповним, одностороннім, бездержавним тощо. Державні органи влади виражають і захищають національні інтереси народу і суспільства. Вони представляють Україну на міжнародній арені, у різноманітних міжнародних організаціях, в ООН і т.д. Суспільство виступає як особлива, вища ступінь розвитку живих систем, що проявляється у функціонуванні та розвитку соціальних організацій, інститутів, груп у русі класових та інших соціальних протиріч. У вузькому значенні під суспільством розуміється історичний конкретний тип соціальної системи (капіталістичне суспільство), певний соціальний організм, який належить до такого типу ("японський феодалізм"), або певна форма соціальних відносин (наприклад, суспільство, протиставлене державі в Гегелі). Стародавні греки не випадково не розділяли або не відділяли суспільство від держави, оскільки держава і суспільство у них збігалися. Водночас можуть бути суспільства, у яких немає власної держави або державності. Наприклад, Палестина. У світі нині нараховується близько 35 країн, у яких є суспільство, але немає суверенної держави.

Між державою і суспільоством існує певний дуалізм.Німецький філософ П.Козловські у своєї книзі «Суспільство й держава. Неминучий дуалізм» пише, що дуалізм держави і суспільства не виростає ні з економічних, ні з політичних ситуацій ХVІІІ і ХІХ ст., цей дуалізм є константою європейської історії та європейського мислення, органічно пов'язаний з європейським розумінням свободи.Звідси - й актуальні висновки автора: зняття цього дуалізму, чи здійсниться воно в тоталітарних державах, чи в ліберально - демократичних соціальних формах, означає зняття ідеї свободи, як вона існує в європейському культурному менталітеті. Це зняття і є те, що сьогодні розуміються як тоталітаризм. Політична дилема сучасності: демократична правова держава або держава тоталітарного панування не може бути зведено до рівня приставлення капіталізму соціалізмові. У вільному суспільстві держава, яка відповідає ринковій економіці, не є капіталістичною. І навпаки, дуалізм держави і суспільства не може бути зведений до дуалізму індивідуальних потреб і суспільного блага.

Дуалізм держави і суспільства проявляє себе і як умова індивідульної свободи, оскільки він об'єктуванннята опосеридковує протиріччя між державною всезагальністю та індивідуальною особливістю, не дозволяючи свободі розтворитися в нерозрізненній єдності чи абсолютній множині ( проявляє як єдність і різноманітнітність). Діаликтиці держави і суспільства відповідає діалектика системи і свободи. Вона проявляється як тенденція тоталізації держави, перетворення її в тоталітарну держави, або тоталізації суспільства, перетворення його в суспільну асоціацію - ідеал анархістів.

Держава і суспільство розглядаються при цьому не як сутності що протистоять одна одній, а як різні принципи організації. Під державою П. Козловськи розуміє оргвнізовану за принципами верховної влади і панування сферу соціальної системи, яка приймає обов'язкові для інших її сфер рішення і має приілегію на узаконений примус. Під суспільством розуміється не синтез усіх нормативних систем, як вважає Кельзен, а всі сфери соціальної системи, які не підлягають організації за принципом верховної влади і панування, тобто всі сфери соціальної системи, крім політичної. Суспільство не повинно ототожнюватися з економікою як своєю підсистемою: воно включає також культурну, релігійну і соціальну системи, таким чином і дуалізм держави й суспільства не може зводитися до дуалізму держави й економіки.

Розділення суспільства і держави (але не відмінність між ними) належить до епохи розвитку буржуазних відносин, оскільки лише в цей період економіка звільняється від політики і набуває деякої автономії.

Багато спеціалістів підкреслюють, що до винекнення буржуазного суспільства держава значною мірою зливалася з суспільством або суспільство зливалося з державою. Протиставлення держави і суспільства з'явилося лише з виникнення громадянського суспільства - з проголошенням основних прав людини, свободи людини, з реалізацією принципу рівності й рівноправ'я, з виникненням капіталістичних форм власності, що в сукупності привело до створенння економічних структур і задоволення приватних інтересів. Формування і розвиток громадянського суспільства зайняло декілька віків. Цей процес не завершено ні з Росії, ні в світовому масштабі.

У ХVІІ – ХІХст. громадянське суспільство відокремилося від держави і державної влади.Держава в той період лише створювала умови для розвитку громадянського суспільства, не втручалася в економічне життя суспільства, а тільки регламентувала економічні відносини, встановлювала і збирала податки, мала монополію на формування системи права і законодавства. І лише в період великих економічних криз (депресії) держава і державна влада змушені були втручатися і за допомогою адміністративних методів виводити економіку з кризових явищ.

Громадянське суспільство не може повністю відірватися від держави і державної влади. Усі ці компоненти держави дуже тісно взаємопов'язані системою права і законодавства, екомічними і політичними інтереси, моральними і релійними тощо. У сучасний період залежність громадянського суспільства від держави збільшується у зв'язку з соціальною політикою держави, глобальними проблемами екології, політичної системи, у зв'язку з програмуванням економіки, створенням економічних і політичних союзів, блоків тощо. Крім того, держава завжди регулювала та охороняла різноманітні форми власності, матеріальні і культурні цінності суспільства.

Співвідношення держави, державної влади і громадянського суспільства в кожній державі може бути різним, оскільки кожна держава і суспільство мають свої особливості, свій характер. Наприклад, за авторитарних або тоталітарних режимів держави і державна влада стають над суспільством, повністю підпорядковують усе суспільство своїм потреб та інтересам. У такій державі й такому суспільстві державні потреби та інтереси стоять на першому місці в системі соціальних цінностей, а природні та інші права людини можуть стояти на останньму місці. У демократичних державах і суспільствах на першому місці стоять демократичні цінності, природні та громадянські права людини і громадянина, загальнолюдські моральні цінності, а на другому місці - потреби та інтереси держави і державної влади. Отже, існують держави, які повністю поглинають суспільство, і держави, які служать і підпорядковані суспільству, поважають демократичні цінності суспільства тощо.

Співвідношення держави, державної влади і громадянського суспільства проявляється і в тому, що вони мають різну структуру і принципи оргвнізації та будови. Будь-яка держава і державна влада засновані на принципі ієрархії або на принципі демократичного централізму в представницьких державах, який означає вибори найвищих і місцевих представницьких органів влади народом (виборцями), чітку ієрархію державних органів влади та управління - підпорядкованість нижчестоящих органів державної влади вищестоящих, суворо державна дисципліна. Щоправда, вищі та місцеві представницькі органи державної влади підзвітні і підконтрольні громадянського суспільству або виборцям. Вони виконуютьнакази виборців (особливо депутати парламенту), можуть бути відкликані виборцями тощо. Таким чином між представницькими органами державної влади і громадянським суспільством існує тісний взаємозв'язок. Він проявляється і в тому, що законодавчі органи державної влади провадять законотворчу діяльність, приймають закони, які необхідні, у першу чергу, громадянському суспільству. Уся система державних органів влади і державний апарат утримуються за рахунок податків, зборів, державних позик суспільства. Головними завданнями і функціями державних органів влади є правове регулювання економічних, політичних та інших суспільних відносин, здійснення економічної функції держави, екологічної, культурно-виховної, організаційно-управлінської - управління державною і суспільством, охорони всіх форм власності, усіх матеріальних і культурних цінностей, прав і свобод громадян і суспільства.

На відміну від держави, громадянське суспільство являє собою горизонтальну систему багатограггих зв'язків і відносин громадян та юридичних осіб, їхніх об'єднань, союзів і колективів. Усі ці зв'язки регулюються цивільним приватним правом або господарським законодавством, в основі якого лежить автономний принцип правового регулювання, заснований на юридичній рівності й рівноправ'я свободи особистої ініціативи та відповідальності за свою діяльність. Уся діяльність суб'єктів громадянського суспільства здійснюється в межах громадянських та економічних законів. Усі взаємовідносини в громадянському суспільстві будуютьсяза принципом правової держави: громадянам дозволено все, що не заборонено законом; державним органом влади і посадовим особам дозволено лише те, що дозволено законом, або входять до їхньої компетеції тощо.

Із переходом багатьох держав і суспільств до соціальної та правової держави суттєво змінюються взаємовідносини між державною владою (чи державою) і громадянським суспільством, які взаємообумовлені принципами правової та соціальної держави. У цих державах і суспільствах головна увага приділяється соціальному захистові населення, особливо - дітей, багатодітних сімей, пенсіонерів, бідних і всіх тих, хто потребує соціальної допомоги. У таких державах і суспільствах державна влада використовується і підпорядкована повністю потребам та інтересам усього суспільства і всіх громадян, а не лише державному апаратові та державним органам влади. Отже, у різних державах різні взаємовідносини. Головною закономірністю сучасної держави є перехід до принципів і взаємовідносин соціально-правової демократичної держави і демократичного суспільства[4,с. 356-361].

Отже громадянське суспільство і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини.Європейська традиція виходить не зі співвідношенням інтересів людини і держави, а зі справедливого балансу інтересів особи і суспільства. Цей баланс розрізняється Європейським Судом з прав людини і гарантія правомірності відносин «людина - держава».

Одна з головних цілей демократичних перетворень в Україні поляга в тому, щоб стимулювати розвиток громадянського суспільства. Основну роль у цьому має відіграти налагоджений механізм правового регулювання.

ВСТУП

Актуальність вивчення громадянського суспільства і правової держави зумовлена тим, що ми живемо у нелегку, проте надзвичайно насичену історичними подіями добу переходу від несвободи, гніту, безправ’я до утвердження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того, що людина сама відповідає за себе, за своє сьогодення та прийдешнє. Нова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для себе, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються за найвищу соціальну цінність.

Права людини в сучасному світі – це не просто актуальна тема, це проблема. Людство, що пройшло крізь бійню двох світових воєн, безлічі кривавих локальних конфліктів, пережито жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру и злагоди на Землі, не може бути организованого цивільного життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Взагалі – то у статусі особи в кожному суспільстві і в кожній державі відображається її гуманізм та демократизм.

Всі ці права людини і громадянина отримуються при умові існування громадянського суспільства. Тому з огляду на це говорячи про реалізацію основних прав і свобод ми маємо на увазі існування громадянського суспільства у будь-якій державі, і в тому числі і в Україні. Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства, здійснюваний шляхом утвердження гідності кожної особи, нації, а також політично плюралізму як найвищих суспільних цінностей. Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни “демократична держава” і “правова держава”. При цьому одні виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала й демократичною правовою державою, а інші – з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.

В основу правової держави закладена рівність влади, громадянина, суспільства і права, їхня правова рівність перед законом. Вища влада в правовій державі - влада закону, якому рівною мірою підпорядковуються усі: від вищих посадових осіб держави, органів державної влади до рядових громадян. Людина як суб'єкт права вільна розпоряджатися своїми силами, спроможностями, майном. Право, будучи формою і мірою свободи, покликане максимально розсунути межі, що сковують особистість.

Метою роботи стало вивчення наступних питань - поняття та сутності

громадянського суспільства, основних тенденцій становлення і розвитку громадянського суспільства в Україні, виникнення ідеї правової держави, її поняття та основних ознак, становлення правової держави в Україні.

Дана робота складається зі вступу, основної частини, яка складається з

чотирьох розділів, висновків.

Під час написання даної роботи були використані різноманітні літературні джерела: нормативно-правові акти, посібники з теорії держави і права, інші літературні матеріали.

Методами дослідження виступили: аналіз, синтез, порівняльний метод,

метод узагальнення та ін.

Гадаю, що дане дослідження сприятиме як загальному розумінню понять “громадянське суспільство” і “правова держава”, так і основним підходам до їх формування в Україні.