304 Історична антропологія України

Візуальне обстеження черепа показало, ідо йому був властивий дуже сильний розвиток м’язового рельєфу. Крім того, він харак­теризувався різкою брахікранією, низьким обличчям, широкими вилицями, невисокими орбітами, трохи випуклим носом. Поєднан­ня брахікранії та значної ширини вилиць дає підстави припустити, що серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента. Разом із цим в його зовнішності безумовно переважають риси центральноукраїнського типу.

t

Кошовий отаман Війська Запорозького Іван Сірко (графічна та скульптурна реконструкції Г. Лебединської)

Наведені особливості лягли в основу двох «документальних» портретів Івана Сірка, створених Г. Лебединською: графічного, який відтворює риси отамана в останні роки життя (з урахуванням ста­речих змін, що спричинили западання щік та губів), та скульптурно­го, де він зображений у розквіті сил.

305 Антропологічний склад українського народу

І АНТРОПОЛОГІЧНИЙС КЛАЛ І УКРАЇНСЬКОГО НАРОАУ

За підсумками Української антропологічної експедиції 1956— 1963 рр. В. Дяченко виділив на теренах України п’ять антропологіч­них областей, населення яких характеризується певним поєднанням найважливіших соматологічних. ознак: центральноукраїнську, кар­патську, нижньодніпровсько-прутську, валдайську, або деснянську, та верхньодніпровсько-ільменську.

Антропологічні області України (за В. Дяченком):

/ — ілшсіісько-лміїїропська; 2 — налдайська; 3 — поліський варіант ііеіпральиоукраїїіи.кої області; 4 — колимський ііаріаііг цснтралміоукраїпсі.кої області; 5—6— ііижіїьодіііііропсько-пругськії;

7— псігіральноукраїмська: 8 — карпатська

Цент рал ьноукраїнська область (без поліського та волинського варіантів) охоплює всю Середню Наддніпрянщину, Поділля, Слобо­жанщину та інші регіони, сільським жителям котрих притаманні високий зріст (близько 170 см), брахікефалія (головний показник у

i j °-²²⁰

306 Історична антропологія України

середньому 83,5), відносно широке обличчя, переважання прямої форми носа, досить темний колір очей (кількість світлооких у се­редньому складає лише 38 %) і особливо волосся, темні відтінки яких властиві майже половині обстежуваних, середній розвиток третинного волосяного покриву, тобто бороди та волосся на грудях у чоловіків. В окремих регіонах даної області, зокрема на Лівобережжі, відчувається вплив давнього іранського (скіфського та сарматського) південноєвропеоїдного морфологічного компонента, що виявляється у переважанні темних відтінків очей та в інтенсив- нішому розвиткові третинного волосяного покриву. Крім того, на півдні Київщини, Черкащини, Полтавщини (там, де давньоруські літописи фіксують поселення середньовічних тюркомовних кочови­ків) помітна певна монголоїдна домішка, зокрема збільшення діаметра вилиць та складки верхньої повіки, тенденція до сплощення обличчя та поперечної спинки носа тощо. Зауважимо, що роль монголоїдного (кочівницького) компонента у формуванні антропо­логічного складу середньовічної та сучасної людності України не варто перебільшувати: згадані морфологічні риси можна «вловити» лише при зіставленні з тими групами, які за будовою обличчя вважаються «еталоном» європеоїдної раси, наприклад вірменами.

Українці Центральної України (узагальнюючі портрети)

Поліський варіант центральноукраїнської області охоплює пів­нічну частину Житомирщини та Рівненщини, де мешкає приблизно

4. % сільської людності України. Характерними рисами зовнішності поліщуків є середній зріст (167,5— 168 см), яскраво виражена