Лекція 21 україна в період непу ( 1921 – 1927 рр. )

1 Соціально-економічне та політичне становище в Україні після закінчення громадянської війни. 2 Відбудова народного господарства України на засадах непу.

Соціально-економічне та політичне становище в Україні після закінчення громадянської війни. На початку 1920-х років основна частина українських земель увійшла до складу УРСР. Радянська Україна була одною з 13 держав, що виникли на уламках колишньої Російської імперії. Площа республіки становила тоді 452 тис. кв. км., а її населення, за даними перепису 1920 р. – 25,5 млн. чол. З них на селі проживало – 21 млн. чол., у містах – 4,5 млн. чол. У той же час західноукраїнські землі після невдалої війни 1920 р. контролювала Польща. За переписом населення на цій території проживало 9 млн. чол., у т.ч. біля 6 млн. українців і понад 2 млн. поляків. Під час розпаду Австро-Угорщини Румунія захопила Буковину, а Закарпатська Україна після ліквідації Радянської Угорщини опинилася у складі Чехословаччини.

Воєнні дії, що точилися на території України майже безперервно на протязі 7 років і воєнно-комуністична політика більшовиків завдали величезної шкоди народному господарству республіки. Загальні збитки досягли 10 млрд. золотих карбованців. Розруха вразила велику машинну індустрію, залізорудну та вуглевидобувну промисловість. Обсяг продукції металургії наприкінці громадянської війни становив близько 5% довоєнної. З 57 доменних печей в 1921 р. діяла тільки одна – на Петровському заводі в Єнакієвому. У 1913 р. в Україні виплавили 187 млн. пуд. чавуну, а в 1920 р. – 900 тис. пуд. У 1920 р. виробництво сталі становило 1,7%, прокату – 1,8%, видобуток вугілля в Донбасі – 22% довоєнного рівня. Занепав залізничний, річний та морський транспорт.

У стані глибокого занепаду перебували галузі легкої та харчової промисловості України. Наприклад, у 1920 р. з 192 заводів, що до війни виробляли 85 млн. пуд. цукру діяло тільки 76, що виробляли тільки біля 4 млн. пуд. цукру. 13 заводів лежали в руїнах, чимало заводів було законсервовано через відсутність сировини. У 1920 р. посівні площі цукрового буряку у порівнянні з 1914 р. скоротилися у 4 рази, а врожайність – у 2 рази.

Робітничий клас України голодував. В Україні з’явилися епідемії висипного тифу та інших хвороб, від яких вмирали десятки тисяч чоловік. Рятуючись від голоду маси робітників залишали міста і йшли на село.

Під час громадянської війни більшовики проводили політику „воєнного комунізму”. Складовими елементами такої політики були:

- націоналізація усіх підприємств, навіть дрібних;

- досягнення найвищої ступені централізації в управлінні виробництвом;

- продрозкладка на селі;

- харчування;

- обов’язкова трудова повинність;

- заборона приватної торгівлі.

Під час війни селяни ще мирилися з продрозкладкою. Але відразу ж після припинення воєнних дій невдоволення селян реквізиціями і забороною торгівлі різко зросло. Розкладка виконувалася з величезною напругою. Навесні 1921 р. розкладку з врожаю попереднього року було виконано менш ніж на 40%. Державний хлібний фонд у запланованих розмірах створити не вдалося.

Важкою була ситуація в промислових центрах України. Денна пайка хліба на одного робітника скоротилася до 100 г. В країні поширювався робітничий страйковий рух.

Стягнення продрозкладки за допомогою робітничих та червоноармійських загонів наражалося на збройний опір селян. Майже на всій території України поширювався повстанський рух. Усі верстви села, за винятком селян-бідняків, боролися з продрозкладкою. Але офіційна пропаганда причину усіх труднощів убачала в куркульському саботажі продовольчої політики радянської влади. Селянські виступи оголошувалися „політичним бандитизмом”.

Наступ радянської влади на селянські виступи очолювали Г.Х.Раковський та М.В.Фрунзе. У розгромі повстанців активну участь брали частини Червоної Армії під керівництвом В.Блюхера, Г.Котовського, О.Пархоменко. Військам надавали допомогу частини особливого призначення (ЧОН). Отже, насувалася нова громадянська війна. Використання регулярної армії в боротьбі проти селянських мас становило смертельну небезпеку для партії більшовиків і ставило під сумнів усі її попередні здобутки.

Господарське становище України ще більше погіршилося у зв’язку з сильною посухою 1921 р. Підірване продрозкладкою сільське господарство не спромоглося здолати такого лиха. Розпочалися голод, епідемії.

Таким чином, внутрішнє становище України на початку 1920-х років було вкрай тяжким. Воєнно-комуністична політика призвела до дезорганізації господарських зв’язків, а в сільському господарстві до занепаду виробництва. Дедалі очевиднішою ставала потреба зміни економічної політики, що ґрунтувалася на воєнно-комуністичній доктрині.

Відбудова народного господарства України на засадах непу. Вихід з економічної та політичної кризи, викликаної невдоволенням селян продрозкладкою, В.І.Ленін вбачав в докорінній зміні економічної політики.

В березні 1921 р. Х з’їзд РКП(б) прийняв постанову „Про заміну розкладки натуральним податком”. Делегати схвалили відміну продрозкладки. Але багато хто побоювався, що відродження вільної торгівлі, легалізація приватного ринку поставить під загрозу само існування Радянської влади.

Перехід до непу представляв собою складний процес. Багато комуністів не зрозуміли нової політики, вважали що це відступ від завойованих позицій. Але точка зору В.І.Леніна перемогла.

Складовими елементами нової економічної політики були:

-перехід від продрозкладки до продподатку;

-перехід від загальної трудової повинності до системи вільного найму робочої сили;

- дозвіл вільної приватної торгівлі;

- використання приватного капіталу в промисловості та інших галузях господарства;

- стимулювання випуску необхідної продукції економічними засобами;

- децентралізація управління підприємствами;

- організація кредитно-фінансової системи і оптової торгівлі засобами виробництва;

Керуючись рішеннями Х з’їзду РКП(б), ЦК КП(б)У і уряд України розробили заходи по здійсненню непа в республіці. 27 березня 1921 р. Надзвичайна сесія ВЦВК прийняла рішення про заміну продрозкладки продподатком, а уряд України 29 березня видав декрет про норми та розмір податку. По зерновим культурам податок становив 117 млн. пудів замість 160 млн. пудів за розкладкою з врожаю 1921 р. Але в Україні економічний вплив нового закону мав місце не відразу. Це пояснювалося двома причинами:

- по-перше, податок повинні були починати брати з врожаю 1921 р., попередній закон про продрозкладку поки що зберігав свою силу ( об’єм розкладки зменшився на 20% );

- по-друге, стягнення продподатку з врожаю 1921 р. на практиці часто здійснювалося методами продрозкладки.

Економіка країни була багатоукладною. Існувало 5 економічних укладів: патріархальний, дрібнотоварний, приватнокапіталістичний, державно-капіталістичний, соціалістичний.

З початком проведення непу почали розвиватися приватнокапіталістичний та державно-капіталістичний уклади. З явилася т. з. нова буржуазія – непмани ( оптові торгівці, банкіри, комісіонери, орендарі і т. і.) В Україні в оренду було здано 5200 дрібних промислових підприємств. Приватний капітал контролював в республіці в перші роки непу майже 75% роздрібного товарообігу. Пожвавлення підприємницької діяльності сприяло подоланню господарської розрухи.

З переходом до непу система централізму в управлінні була ліквідована, а підприємства об єдналися в госпрозрахункові трести. В Україні трести стали організовуватися восени 1921 р. Переважну більшість шахт об єднав трест „Донвугілля”, 15 металургійних заводів та ряд шахт увійшли до тресту „Південьсталь”. Машинобудівні заводи об єднав трест „Машинотрест”. Хімічна промисловість складалася з 3 трестів – „Хімвугілля”, „Склосода” та ”Коксобензол”. Всього на підприємствах, що увійшли до трестів було зайнято майже 220 тис. робітників.

В промисловості неп сприяв швидкому відродженню продуктивних сил. Відродження Донбасу стало справою усієї країни. Видобуток вугілля було зосереджено на великих шахтах. У 1925/1926 господарському році у Донбасі було видобуто майже 20 млн. тон вугілля, що становило 68% довоєнного рівня. В електроенергетиці почалося будівництво ряду великих об’єктів по плану ГОЕЛРО – Штерівської ДРЕС, Чугуївської ДРЕС, Дніпровської гідроелектростанції.

В машинобудуванні більш інтенсивно, чим в інших галузях йшов процес концентрації виробництва. В Україні шляхом концентрації було створено 32 заводи сільськогосподарського машинобудування. В 1924 р. на Харківському заводі почалося виробництво тракторів „Комунар”.

З переходом до непу в господарському будівництві інтереси селян та сільського господарства вийшли на перший план. Широка програма допомоги селянам була викладена в постанові ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. „Про відбудову та зміцнення сільського господарства України”. Було створено акціонерне товариство „Село-допомога”. Це товариство забезпечувало селянські господарства посівним матеріалом, робочою худобою, реманентом. На допомогу селянським господарствам надсилалися також червоноармійські частини. Навесні 1922 р. бійцями Червоної Армії було зорано і засіяно понад 50 тис. десятин землі. Аграрні перетворення в Україні були завершені в основному у 1923 р. Землекористування бідняцко-середняцких господарств в Україні збільшилося у 1,5 рази. В цілому у користування селянам було передано понад 31 млн. дес. землі, тобто 92% земельного фонду республіки.

Внаслідок аграрних перетворень кількість куркульських господарств різко зменшилася, а питома вага середнього селянства збільшилася. Зменшилася і кількість бідняків.

У січні 1923 р. В.І.Ленін продиктував статтю „Про кооперацію”. Масове кооперативне будівництво в Україні почалося відразу після переходу до непу. Для керівництва цим будівництвом була створена Кооперативна рада у складі партійних, радянських та кооперативних робітників. Постановою Раднаркому України від 13 квітня 1921 р. в республіці була створена єдина система споживчої кооперації.

На кінець 1920-х років до сільськогосподарської кооперації було залучено понад 50% селянських господарств України. Усіма видами кооперації, включаючи споживчу, було охоплено 85% селянських господарств.

Таким чином, неп був уведений з ініціативи В.І.Леніна після того, як Радянська країна опинилася перед економічною катастрофою внаслідок продовження в мирних умовах політики воєнного комунізму. Дуже швидко неп довів свою ефективність. З огляду на його незаперечні здобутки багато партійців почало підтримувати курс на ринкову економіку. Однак переконані прихильники силових методів керівництва суспільством не збиралися складати зброю. Сталін поступово скасував неп і відкрив шлях для здійснення авантюристичного „стрибка” в індустріалізацію”.