3. Галузі сучасної психології.

4. Етапи становлення психології як науки. Виникнення і розвиток психології в Україні

Початкові відомості про психічне життя виникають стародавньому світі (Індія, Китай, Єгипет, Вавилон, Давня Греція, Рим). Від античних часів психологічне знання розвивалося в надрах філософії та медицини. Давньо­грецькі лікарі Гіпократ, Ерасистрат вже знали, що органом психіки є мозок. Душу лю­дини вони тлу­ма­чили як речовинну частку космосу (Демокрит – ма­теріалістична лінія, якій протистояло ідеалістичне вчення про безсмертя душі (Платон ). Видатним здобутком антич­ності є трактат Ари­стотеля «Про душу», в якому він уперше розробив сис­те­му психологічних по­нять.

Середньовіччя. Переважало богословське вчення про психіку, про душу. Фі­лософами того часу були зроблені фундаментальні від­крит­тя, що мають не­пе­ресічне значення для сучасної психології, наприклад, ідея про індивідуальну неповторність люди­ни, думка про те, що центром душевного життя особистості є її Я (самість), що пе­ре­біг психічного життя зумовлений як суто зовнішніми (матеріальними та соціальними), так і внутрішніми чинниками. Вже тоді був відкритий факт здатності особистості виходити за межі себе, свого власного Я (трансцедентувати). Тоді ж аналізується вічна проб­лема співвідношення тіла й душі.

В епоху Відродження переважало досвідне (емпіричне) вивчення людини (Леонардо да Вінчі та ін­ші). Поступово в аналізі психіки утвер­джу­вав­ся детермінізм (при­чин­ова зумовленість), насамперед матері­аліс­тична лі­нія , Гоббс , Лейбніц , Локк, французькі матеріалісти Гель­вецій , Дідро, Голь­бах, які детально вивчали ті­ло людини).

У другій половині XIX ст. відбулося відокремлення психології від фі­ло­со­фії. Цьо­­му сприяли впровадження ідей та методів з інших наук (фізика, бі­оло­гія, фі­зі­ологія), експерименту, розвиток еволюційних ідей тощо.

На кінець XIX - на початку XX ст. стався своєрідний «вибух» у розвитку психології. Тоді виникло багато психологічних течій, шкіл. Вся їх спе­ци­фіка полягала в то­му, що вони зосереджували увагу на вивченні однієї зі сторін пси­хіки (наприклад, свідомість, воля, характер, поведінка) та абстра­гу­ва­лися від іншої. І це мало своє пояснення, тому що тодішня пси­хо­логія не могла одно­час­но всебічно та цілісно охопити психіку людини як пред­мет свого вив­чен­ня. Тільки дещо пізніше виникають ці­ліс­ні (інтегральні) те­орії. Хоч і зараз не можна стверджувати, що пси­хо­логія як наука має єди­ну цілісну теорію. Це по­яснюється тим, що вона вивчає най­склад­нішу реальність - внутрішній світ лю­дини.

Сучасній психології належить одне із центральних місць у системі наук про людину.

Загалом становлення психології як науки проходить 4 основні етапи:

1 етап - психологія як наука про душу;

2 етап - психологія як наука про свідомість;

3 етап — психологія як наука про поведінку;

4 етап - психологія як наука, яка вивчає факти, закономірності і механізми психіки.

Розвиток психологічної науки в Україні.

Знання про психіку трапляється у писемних пам'ятках Київської Русі - "Повести временных лет", "Поученій Володимира Мономаха". Систематичні курси психології читали у Київській колегії І. Гізель, Й. Кононович-Гербацький, Ф. Прокопович. У ХУШ ст. прогресивні ідеї розвивав Г. С. Сковорода, створивши філософію і психологію серця. Він обстоював ідею гармонії тілесного і духовного влюдині, необхідність самопізнання й осмислення сенсу життя.

Науковим здобутком представника психологічного напряму Львівсько-Варшавської філософської школи Владислава Вітвіцького стала теорія кратизму, вибудувана на ідеї про властиве людині інстинктивне прагнення до міцності.

Активно розвивалася психологія у ХХ столітті( О.Запорожець, Л.Божович, Г.С.Костюком та ін..)

Теоретико-методологічні проблеми психології порушують у своїх працях сучасні науковці М.Боришевський, О.Татенко, Т.Титаренко, С.Максименко, М.Савчин та ін.)

Нині збагачується та поглиблюється співпраця українських психологів із зарубіжними колегами, відбувається загальна переорієнтація досліджень на розв’язання прикладних проблем.

Гуманістична психологія. Гуманістична психологія, основоположни­ками якої є К. Роджерс, А. Маслоу , Г. Олпорт та ін., з'явилася як "третя сила", що опонувала бігевіоризму і психоаналізу, принципово виступила проти детермінізму, про­ти керування поведінкою людини та обґрунто­вувала недирективну психотерапію Цей напрям психології ґрунтується на гума­ністичній парадигмі, в центрі якої перебуває проблема саморозвитку особистості, заперечується визначальна роль безпосе­редніх зовнішніх (у т.ч. соціальних) чинників (стимулів) її розвитку. За практичний вихід гуманістична психологія (та її варіанти) про­понує інший, ніж психоаналіз набір психоло­гічних впливів на особистість пацієнта, зокрема, діалогічну особистісно-центровану терапію Вона заперечує глибинні неусвідомлювані чинники розвитку і детермінізм - як причиново-наслідкові (включаючи і соціальне) рушійні сили постання особистості - на користь індивідуаль­ного духу, який, правда, розглядається ізольовано від трансцендентного. Основними її постулатами стали прагнення до вдосконалення, самороз­криття людини, яка є початком і кінцем буття, а її Я має абсолютну цінність, тобто людина сама для себе є богом, може самостійно розв’язувати всі свої проблеми, що не відповідає об'єктивним реаліям. У гуманістичній психології теж дещо спотворено трактується суб'єктність осо­бистості, зокрема, як нічим не обмежена сво­бода дій, переживань, думок. У цьому напрямі перебільшено акцентується на індивідуально неповторному в особистості та, водночас, значно менше - на спільнісному, взаємній залежності, тому, що становить основу любові, свободи та відповідальності людини.

Tкзистенційна психологія. Поняття "екзистенція" (існування), утворене від латинського кореня ехsistere, в перекладі з англійської мови буквально означає "не здаватися, підніматися на боротьбу". Екзистенція (існування) - той стан, що лежить в основі буття людини і залишається при усіх можливих перипетіях зовнішнього світу. У екзистенціальній площині аналізу психічної реальності акцент ставиться на прояви психічної активності суб'єкта, відмінної від когнітивної. Це, передусім, споглядання і переживання. Переживання страждання, захоплення та любові, набуваючи у свідомості суб'єкта оцінно-ціннісного характеру, стають втіленням екзистенціальної наповненості людського буття. Вони попереджують людину від "екзистенціального вакууму", відчуття порожнечі і безглуздості життя

Екзистенційна психологія основний предметний акцент ставить на феноменах інтенційності й трансценденції. Її представники навіть несвідоме пропонують розглядати не як вмістилище імпульсів, думок і бажань, неприйнятних у даній культурі, а як ті можливості, що їх особистість не може або не хоче актуалізувати

Незважаючи навіть на належність до різних течій - релігійної (К. Ясперс, Г. Марсель, М. О. Бердяєв, Л. Шестов, М. Бубер) чи атеїстичної (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю, М. Мерло-Понті), представники цього напряму фактично єдині у своєму прагненні допомогти емпіричному індивідові опанувати його онтичний страх перед небуттям і досягти автентичності існування. Об'єднує екзистенційних психологів також визнання як основної та єдиної - негативної залежності творчої активності людини від переживання нею страху перед неминучістю Ніщо та забезпечити «буття-усупереч-смерті» (Г. Марсель).

Модуси екзистенції - досвід, тривога, страх, турбота, совість, віра тощо несуть різні душевно-духовні форми зіткнення з Ніщо. Усвідомлення факту невідворотності смерті ставить людину перед вибором: або визнати своє існування таким, що не має сенсу, або ж визнати його вищою цінністю і спробувати віднайти спосіб реального прижиттєвого протистояння небуттю. Переживання своєї тимчасовості робить людину «вільною від» будь-яких обмежень, але водночас спонукає її до утвердження своєї свободи як «свободи за для». Бути вільним - означає вибрати себе, бути самим собою, утверджувати себе як непересічну особистість і неповторну індивідуальність, як відповідального автора-творця власного життя. Між тим, як показують наші дослідження, тільки для духовно нерозвиненої людини смерть має негативний сенс.

Основними реаліями людського буття, якими переймається екзистенційна психологія і покладає їх об'єктом свого пізнання, є найбільш значуще для людини, переживання своєї присутності у світі, власної автентичності, самобутності, а також потяг до трансценденції, самовдосконалення, саморозвитку, самоперетворення і самоперевершення.

Екзистенціально зорієнтовані психологи віддають перевагу специфічним деталям над загальними ознаками, а індивідуальні, наприклад, характер­рологічні, відмінності людей - рисам їх схожості і подібності. Їх дослідження спрямовані не стільки на пошук фактів, подій, явищ, скільки на те, який сенс вони мають для суб'єкта

Завдання вченого, що вивчає особистість з позицій психології людського буття і враховує не лише когнітивні, але і екзистенціальні компоненти психіки, полягає головним чином в досягненні «не лише безособистісне знання про об'єкт, але і ціннісно-смислове розуміння, співвіднесене з особистісним знанням суб'єкта пізнання. Суттєва особливість досягнення як способу розуміння світу полягає в гармонійному поєднанні відображення сприйманих фрагментів об'єктивної дійсності і породження, конструювання суб'єктом нових реальностей

В екзистенційній психології предметом дослідження є не психічні процеси або властивості (пізнання, емоції, переживання і тому подібне), а смислові утворення, що виражають ціннісне ставлення людини до світу. Основний акцент ставиться на аналізі ціннісних, аксіологічних аспектів буття людини. Об'єктивно істинні описи і пояснення людини у світі обов'язково включають аксіологічні чинники: співвіднесення отримуваних знань про світ не лише із засобами пізнавальної діяльності, але і з ціннісними забарвленими уявленнями особистості про належне. Так, В.Франкл інтерпретує проблеми існування в термінах цінностей - смислових універсалій, що узагальнюють досвід людства. Він описує три класи цінностей, що дозволяють зробити життя людини осмисленим: цінності праці (творчості), переживання і ставлення . Цим класам цінностей відповідають три типи сенсу. «Хоч Франкл підкреслює, що у кожного індивіда є сенс в житті, якого ніхто інший не може втілити, все ж ці унікальні сенси розпадаються на три основні категорії: 1) що полягають в тому, що ми здійснюємо або даємо світу як свої творіння; 2) що полягають в тому, що ми беремо від світу у формі зустрічей і досвіду; 3) що полягають в нашій позиції щодо страждання, долі, яку ми не можемо змінити"

У рамках цієї парадигмальної орієнтації психологами визнається безумовна необхідність пріоритетного вивчення не окремих складових психіки (пам'яті, мислення, емоцій і тому подібне), а цілісних одиниць, якими є події, ситуації. Стверджуэться, що цілісне життя суб'єкта повніше і адекватніше описується поняттям "справа", ніж категорією "діяльність"

Справді людське в людині, суб'єктне в суб'єктові визначається все-таки, перш за все, вертикальним виміром - орієнтацію людини на ідеали, її спрямування до вищих духовних цінностей, що грунтуються на з'єднанні розуму, моральності і духовності. У крайніх випадках ідеали втілюються в тому, що людина вважає своїм покликанням, справою, шляхом, з якого вона не зможе зійти, навіть якщо в хвилину слабкості сама цього захоче.

Психологія людського буття стала новим кроком у напрямі розширення ціннісно-смислових контекстів, в які включалися класичні проблеми так званої вершинної психології: сенсу життя, свободи, духовності, гуманізму. В той же час у межах цього напряму вивчаються і класичні екзистенційні проблеми: самості, свідомості або абсурдності буття, ставлення людини до життя і смерті - тобто те, "як людська доля залежить від ставлення людини до життя і смерті"

Найзагальнішою проблемою психології людського буття є проблема розуміння людини світу і себе у світі. У психології людського буття одночасно реалізуються когнітивна і екзистенціальна дослідницькі квазіпарадигми, доповнюючи і збагачуючи одна одну. Якщо когнітивного психолога, що одержує в експерименті нове знання про психіку, передусім, цікавить питання: чи "Чи істинне воно"?, то вченого, що знаходиться на позиції психології людського буття, більше турбує відповідь на інше питання: "Який сенс це знання має для суб'єкта"? Це не означає, що для нього не суттєва проблема істинності, просто аналіз ціннісно-смислової сторони знання є для нього пріоритетним

Парадоксально, але з екзистенціальної точки зору дуже часто виявляється, що питання треба ставити зовсім не для того, щоб отримати на них однозначні відповіді. Завдання психолога - показати, що в психічній реальності людини одночасно існує нескінченна безліч різних станів, подій, ситуацій. Не дивно, що у дослідженні психіки людини в цілому, запитання приховують в собі більший потенціал розвитку, мають більшу силу, ніж відповіді на них. Запитання потрібні для виразнішого усвідомлення значущих для суб'єкта тих ціннісно-смислових контекстів, в які він може виявитися включеним і які згодом можуть суттєво вплинути на його життя. Йдеться про усвідомлення можливості реалізації різноманітних життєвих сценаріїв, варіантів життя, - життя як передмови, життя як творчості, життя як досягнення та ін.

Основні принципи екзистенціальної психології, сформульовані в працях Л. Бинсвангера і М. Боса, М. Мерло-Понті і зводяться вони зводяться до наступних ідеологем:

1) хоч людське буття має межу, людина завжди має свободу і необхідну для неї незалежність. Навіть приречена на смерть людина вільна по-різному відчувати і поводитися при її наближенні;

2) найважливішим предметом психологічного пізнання є екзистенціальний стан людини, її суб'єктивний психічний досвід, доступний їй через його усвідомлення "тут і тепер";

3) оскільки людська природа визначається не тим, що робить людина, а тим, як вона усвідомлює своє буття, її природа ніколи не може бути визначена повністю, вона завжди прагне до безперервного розвитку, до реалізації можливостей;

4) людина єдина і цілісна. Цілісність "Я" створює унікальний характер переживань кожної людини. У ньому неможливо розділити органічне і психічне, усвідомлюване і неусвідомлюване, почуття і думку;

5) свідомість людини не може бути зведена ні до її основних потреб чи захистів, як у фройдизмі, ні до епіфеноменів біхевіоризму.

З цих принципів екзистенціальної психології витікають наступні моральні принципи: 1) у житті людина несе відповідальність за свої вчинки і вибори; 2) ідеальні стосунки між людьми полягають у взаємному визнанні того, що кожна людина - творець свого власного життя. Кожен визнає і цінує внутрішній суб'єктивний світ іншого і себе. Такі емоції людини, як біль, конфлікти, провина та ін., утворюють її внутрішній досвід і тому також повинні сприйматися позитивно; 3) кожна людина живе тільки в справжньому моменті "тут і зараз", і саме це є суттєвим для буття.

Екзистенціальна психологія спрямовує свій пошук на знаходження відповідей на вічні питання сенсу людського існування. Якраз у сенсі життя прихований імпульс, схожий на вибух молодої зірки, освітлюючий і осяваючий нескінченні форми надлюдського, трансперсонального в бездонному і нескінченному просторі космосу свідомості. Людина стає особистістю, коли відвойовує собі право не підкорятися законам місця і подорожувати в цій соціальній структурі.