2. Предмет психології як науки

Психологія має тривалу історію свого розвитку – з часів античності (розвивалась у межах філософії) і до наших днів. При чому становлення психології як самостійної науки пов’язують з кінцем ХІХ століття, коли активно розвивалась природнича наука.

Офіційним роком заснування психології як самостійної науки вважають 1879, коли в Німеччині у місті Лейпциг Вільгельм Вундт відкрив першу психологічну лабораторію. У ній вивчались відчуття, сприймання, час реакцій людей на різні подразники. Відразу зазначимо, що предмет вивчення психології протягом історії її розвитку змінювався.

За зміною предмету вивчення психології у її розвитку виокремлюють такі періоди:

а) з античних часів до середини ХVІІ століття – предмет вивчення –душа: у працях відомих філософів (Геракліт, Демокрит, Аристотель, Платон, Анаксагор та ін.) ідеться про співвідношення душі й тіла, про складові душі, про її властивості, рівні розвитку тощо;

б) із середини ХVІІ століття до кінця ХІХ століття – предмет вивчення –свідомість: визначення свідомості як предмету психології бере свій початок з ідей Рене Декарта про те, що найсуттєвішим є те, що думає людина, переживає у кожен конкретний момент часу, а отже, досліджувати треба свідомість. Як метод дослідження запропонував інтроспекцію – самоспостереження. Вважав, що тільки сама людина може пізнавати себе;

в) початок ХХ століття – предмет вивчення – поведінка: поведінка як предмет психології постала у зв’язку з дослідженнями американських учених Едварда Лі Торндайка, Джона Брадауса Уотсона та ін. Вони звернули увагу на те, що вивчення свідомості з допомогою інтроспекції не дає достовірних результатів та ставить під сумнів їх об’єктивність. Тому вивчати потрібно те, що можна досліджувати з допомогою об’єктивних методів, наприклад, спостереження, а саме – поведінку;

г) ХХ століття і до наших днів – предмет вивчення – психіка.

Розглянемо деякі сучасні погляди на його розуміння.

По-перше, предмет психології визначають як індивідуальний світ «Я» людини, оскільки «світ» - це вже не проста сукупність психічних явищ, а щось цілісне, що постає як самостійне утворення. Власне в цьому визначенні підкреслено єдність усіх психічних явищ, об´єднаних у єдність «Я» людини.

По-друге,вважають, що предметом психології є людина як суб´єкт психіки. У цьому визначенні поняття суб´єкта означає визначальну роль активності людини в самостворенні, самовизначенні в психічному розвиткові. Тут біологічне та соціальне є не причинами, які формують людину, а тільки умовами її самостворення.

По-третє,часто предметом психології вважають психічну реальність як таку. Що це таке? Психолог Г.І. Челпанов відмінність психічних явищ від явищ фізичних і матеріальних вбачав у тому, що:

• психічні явища не можна сприйняти через посередництво зовнішніх органів чуття (зовнішнього досвіду), а можна безпосередньо пізнавати тільки шляхом внутрішнього досвіду;

• психічні явища може безпосередньо споглядати тільки та особа, яка їх переживає, а фізичні явища може сприймати чимало споглядачів;

• психічним явищам не можна надати просторову протяжність (на відміну від явищ, скажімо, фізіологічних).

По-четверте, предметом психології вважають конкретні факти психічного життя, які характеризують якісно і кількісно. Досліджуючи процес сприйняття людиною предметів, що її оточують, психологія встановила важливий факт: образ предмета зберігає відносну постійність і за умов сприйняття, що постійно змінюється. Наприклад, сторінку, на якій надруковано ці рядки, сприйматимуть як білу і за яскравого сонячного світла, і в напівтемряві, і в разі електричного освітлення, хоча фізична характеристика проміння, яке відображає папір за такої різної освітленості, буде вельми різною. У цьому разі перед нами якісна характеристика психологічного факту.

По-п´яте, предметом психології разом з психологічними фактами стають психологічні закони. Наукова психологія не може обмежитися тільки описом психічних фактів, оскільки має не описувати, а пояснювати їх. Останнє припускає розкриття законів, яким підпорядковані ці явища.

По-шосте,предметом психології є закономірні зв´язки людини з природним та соціокультурним світом, які відображені в системі чуттєвих і розумових образів цього світу, мотивах, які спонукають діяти, а також у самих діях, переживаннях свого ставлення до інших людей і до самого себе, у властивостях особистості як ядра цієї системи. Психічна організація людини якісно відрізняється від біологічних форм, лише соціокультурний спосіб життя породжує в людини свідомість. У міжособистісних контактах, опосередкованих мовою і спільною діяльністю, індивід, «вдивляючись» в інших людей, набуває здатності пізнавати самого себе як суб´єкта психічного життя, ставить цілі, які передують його вчинкам, розробляє план своєї поведінки. Не всі компоненти цього плану можна перекласти мовою свідомості. Але і вони, утворюючи сферу несвідомого, є предметом психології, яка виявляє характер відповідності дійсних мотивів, потягів, орієнтації особистості з уявленням про них, які в неї склалися.

З´ясування специфічних особливостей явищ, які вивчає психологія, є досить складним. Розуміння цих явищ багато в чому залежить від світогляду, якого дотримуються науковці.

Нова ситуація в психологічній науці вимагає уточнення предмета психології, з´ясування того, як співвідносяться теоретико-методологічний і прикладні аспекти. Її предметом насамперед є психіка людини, особистість, психологічні основи розвитку соціальних, морально-психологічних, професійних і ділових властивостей під впливом суспільної дійсності як зовнішнього психічного.

Отже, предмет психології має складну комплексну структуру, основними ланками якої є:

людина та її психіка, досліджувані в процесі філо- та онтогенезу;

зовнішнє психічне як носій психоенергетичного потенціалу і впливу;

внутрішнє психічне, яке перебуває на несвідомому, підсвідомому, свідомому і надсвідомому рівнях, його вплив на життєдіяльність людини;

людина як особистість та індивідуальність;

людина як власне «Я», соціальна роль, зовнішнє психічне;

питання розроблення технологій взаємодії індивіда з власною психікою з метою її збереження й захисту;

відновлення психоенергетичного потенціалу, саморозвитку й подальшого самовдосконалення.

3. Психіка та її структура

Психіка (від грец. Psychikos - душевний) - форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, що виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і здійснює в їх поведінці (діяльності) регулятивну функцію.

Психіка - це і відображення найпростішими тваринами тих окремих властивостей навколишнього середовища, які значимі для життя; це і свідоме представлення складних зв'язків природного і соціального світу, в якому живе і діє людина.

Психіка проявляється як сукупність типових для людини (або груп людей) способів поведінки, спілкування, пізнання світу, переконань і уподобань, рис характеру.

Психічне має двояку форму існування:

1) Об'єктивна (первинна) - виражається в житті та діяльності.

2) Суб'єктивна (вторинна) - це рефлексія, інтроспекція, самосвідомість, відображення психічного в самому собі.

Психіка складна і різноманітна по своїх проявах. Специфічні характеристики психіки:

1. Психічне відображення активне, пов’язане з пошуком, вибором.

2. Інформація піддається спеціальній обробці, що визначає суб’єктивні особливості відображення – «суб’єктивний образ об’єктивного світу».

3. Психіка пов’язана із діяльністю мозку. ГМ – це орган, діяльністю якого обумовлена психіка, але її зміст продукується не самим мозком – її джерелом є зовнішній світ.

4. Людська психіка, специфічні людські якості (свідомість, мовлення) формуються тільки прижиттєво в процесі засвоєння нею культури, створеною попередніми поколіннями.

5. Психіка має випереджувальний характер – забезпечення відповідей не тільки на ситуативні впливи, але й можливість передбачення (прогнозування).

Разом із багаторівневістю людська психіка має різні форми вияву. Зазвичай виділяють три великі групи психічних явищ: 1) психічні процеси; 2) психічні стани; 3) психічних властивості.

Психічні процеси- динамічне віддзеркалення дійсності в різних формах психічних явищ. Психічний процес - це течія психічного явища, що має початок, розвиток і кінець, що проявляються у вигляді реакції. При цьому треба мати на увазі, що кінець психічного процесу тісно пов'язаний з початком нового процесу. Звідси безперервність психічної діяльності в стані пильнування людини.

Психічні процеси викликаються як зовнішніми діями, так і роздратуваннями нервової системи, що йдуть від внутрішнього середовища організму.

Усі психічні процеси підрозділяються на:

- пізнавальні - до них відносяться відчуття і сприйняття, представлення і пам'ять, мислення і уява;

- емоційні - активні і пасивні переживання;

- вольові - рішення, виконання, вольове посилення і т. д.

Психічні процеси забезпечують формування знань і первинну регуляцію поведінки і діяльності людини. Вони не доступні безпосередньому спостереженню і вивченню (латентні), вони проявляють себе через діяльність, поведінку, через ті чи інші більш-менш помітні реакції.

Психічні стани. Ця категорія введена Н.Д. Левітовим. Під психічним станом слід розуміти різного виду інтегроване віддзеркалення суб'єктом внутрішніх або зовнішніх стимулів без їх виразного усвідомлення.

Кожна людина щодня випробовує різні психічні стани. Вони тісно пов'язані з індивідуальними особливостями людини, визначають специфіку протікання психічних процесів, особливо у відповідальних і екстремальних ситуаціях. При одному психічному стані розумова або фізична робота протікає легко і продуктивно, при іншому - важко і неефективно.

Психічні стани мають рефлекторну природу: вони виникають під впливом зовнішніх обставин, фізіологічних чинників, ходу роботи, часу і словесних дій.

До психічних станів відносяться прояву почуттів, уваги , волі, мислення і т. д.

Цікаві дослідження є про особливий, творчий стан особи, який називають натхненням.

Під психічними властивостями людини слід розуміти стійкі утворення, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень діяльності і поведінки, типовий для цієї людини.

Кожна психічна властивість формується поступово в процесі віддзеркалення і закріплюється в практиці й утворює складні структурні утворення особистості, до яких необхідно віднести: 1) життєву позицію особистості; 2) темперамент; 3) здібності; 4) характер як систему стосунків і способів поведінки.

Рядом авторів виділяється така група психічних явищ як психічні утворення, що включає знання, навички, уміння і переконання.

У психіці представлені і впорядковані події минулого (в пам'яті), сьогодення (в сукупності образів, переживань, розумових актів) і можливого майбутнього (у спонукань, намірах, цілі, фантазіях, мареннях і т.д.).

Отже, структура психічного життя особистості складна та різнобарвна. Усі її компоненти взаємопов'язані та зумовлені. З розвитком собистості відбуваються й зміни в її структурі. Разом з тим, структура кожної особистості відносно стабільна. Вона вміщує типові для індивіда системи властивостей, що визначають його як людину, від якої слід чекати за тих чи інших обставин певних вчинків та дій. Тобто кожна людина - це єдність стабільного (стійкого) та змінного, і лише така організація дозволяє людині бути самій собою.

У людини психіка носить як усвідомлений, так і несвідомий характер. За сучасними уявленнями психіка людини має свідому та несвідому частини. На свідому приходиться майже 10%, на несвідому 90%, вона у свою чергу поділяється на підсвідому і надсвідому.

СВІДОМІСТЬє особливою формою психічної діяльності, орієнтованої на адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, його порівнянні з попереднім досвідом, у виокремленні людиною себе з навколишнього середовища і здатності стати ніби збоку, тобто аналізувати себе й свою свідомість. Через свідомість забезпечується попередня побудова дій та передбачення їхніх наслідків, у контролюванні поведінки й керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в навколишньому матеріальному світі, у власному духовному житті.

Сигнали, що потрапили в зону ясної свідомості, людина використовує для усвідомленого управління своєю поведінкою. Інші сигнали психіка також використовує для регулювання деяких процесів, але на підсвідомому рівні.

ПІДСВІДОМІСТЬ (підсвідомий рівень) - це уявлення, бажання, потяги, почуття, стани, психічні явища та акти, які колись упродовж життя «вийшли» зі свідомості, виявляються у відповідних ситуаціях ніби автоматично, без чіткого й зрозумілого усвідомлення, але за певних умов їх можна повернути назад та усвідомити. Підсвідомі процеси та явища реалізують специфічну функцію людської психіки, сутність якої - в ефективному регулюванні її стосунків з дійсністю, що перебуває за порогом свідомості.

Підсвідомі процеси виконують певну захисну функцію: позбавляють психіку від постійного напруження свідомості там, де в цьому немає потреби.

Проникнути в підсвідомість можна за допомогою таких методів, як аналіз описок, обмовок, запам'ятовувань, фантазій і снів людини, а також методу вільних асоціацій, проективних тестів тощо.

Явища людської психіки дуже різноманітні. Психічна діяльність може виходити за межі підсвідомого, переміщуючись також на несвідомий рівень.

НЕСВІДОМІСТЬ(несвідомий рівень) - це сукупність психічних явищ, актів і станів, які виявляються на глибокому рівні функціонування психіки й цілковито позбавляють індивіда можливості впливу, оцінки, контролю й звіту в їхньому впливові на поведінку, вчинки й діяльність.

Несвідоме не є чимось містичним, його не варто уявляти як ірраціональну, «темну» силу, що затаїлася в глибинах психіки людини. Це цілком нормальна частина психіки, особливий рівень психічної діяльності.

Несвідоме виявляється і у так званих імпульсивних діях, коли людина не усвідомлює наслідків своїх вчинків. Наші наміри не завжди виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як ми б цього хотіли. Іноді, здійснивши той чи інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона зробила саме так.

Виявляється несвідоме і в наших психічних процесах. Навіть мислення людини може відбуватися на несвідомому рівні. Уява, інтуїція, творчість взагалі неможливі без несвідомих компонентів. До несвідомих явищ ми відносимо: сон, мимовільні рухи, мимовільне запам’ятовування, автоматизовані навички, галюцинації, марення і т.д.

НАДСВІДОМІСТЬ(надсвідомий рівень) - утримує психічні явища, акти й стани, які виникли внаслідок взаємодії із Всесвітом, а також психічні механізми такої взаємодії.

До надсвідомих явищ зараховують творче натхнення, що супроводжується раптовим «осяянням» новою ідеєю, яка народжується немовби від якогось поштовху зсередини, а також випадки миттєвого розв'язання завдань, які тривалий час не піддавалися свідомим зусиллям, і ті явища, які називають парапсихічними, тощо.

Отже, всі вище вказані судження можна звести до таких положень:

а) психіка - ідеальне (нематеріальне) утворення, що існує реально. Вона проявляється в діяльності, спілкуванні, пізнанні людиною світу і себе;

б) психіка - особлива форма відображення («сканування») людиною світу і себе в ньому;

в) психічні явища причинно зумовлені - мають матеріальні та ідеальні умови, їх не завжди легко виявити. Часто психічне одночасно зумовлене кількома причинами. В різних умовах результати їх дії можуть бути різними;

г) психіка - суб'єктивний образ зовнішнього впливу і внутрішніх переживань. Людина має тіло, мозок, тому психічні явища не можна відокремлювати від матерії, тіла. Психіка завжди належить людині та одночасно залежить від її віку, індивідуальних особливостей, конкретної ситуації;

ґ) пізнання людиною світу за допомогою психіки - нескінченний рух від незнання до знання, від одного знання до іншого. У процесі навчання, спілкування, праці, споглядання людина пізнає навколишній світ, закони розвитку природи і суспільства, засвоює життєвий досвід, розкриває здібності й особистісні якості. У взаємодіях вона перевіряє істинність своїх знань. Критерієм істинності психічного відображення світу є суспільно-історична та індивідуальна практика. Якщо людина, застосувавши знання, досягає позитивного результату, значить, ці знання правильні.