4. Державний устрій Індії

За формою правління індійські держави були монархічними.Республік в Індії у стародавні часи не було.Це припущення вони мотивують,по-перше,тим фактом,що надто само ізольованими,замкнеми були общини;по- друге,тим що правителі повинні були виконувати особливу драхму- певні обов’язки:захищати країну, охороняти піданих,здійснювати жертво принесення,опікувати вдів.

В управлінні державою цар спирався на великій і розгалужений апарат урядовців- чиновників. Найважливішим з них був візер. Існувало також три відомства, три головні галузі управління,що здійснювали основні функції держави: фінансове,військове і відомство публічних робіт.[3.88]

Дуже важливим було фінансове відомство,на чолі якого стояв головний збирач податків. Він керував великим штатом чиновників, які або контролювали збір податків, або (дрібніші) самі їх збирали.Ними були обкладені міста і села, рудники, ліси й сади, стада й торговельні шляхи, ринки й заїжджі двори та ін. Цареві належало віддавати п'ятдесяту частину кожного стада худоби, золота чи срібла, від шостої до десятої частини врожаю зернових культур, плодів саду, лікарських трав і ко­ріння та ін. Значну суму становили й штрафи, які накладали суди на винних, що скоїли проступки чи злочини, а також судові мита та ін. Податки і побори стягували не тільки грішми, а й натурою — продуктами, які йшли на прогодування царського двору, війська, царських слуг і рабів. Чиновники за свою службу отримували плат­ню натурою або грішми, але частіше одержували в користування зе­мельні наділи з рабами. Щодо військового відомства, то верховним головнокомандувачем військових сил був цар, його міг заступати візир. Існувала військова рада, що складалася з 30 членів, розподілених на 6 колегій. Кожна колегія мала свого голову. Колегії відали різними родами військ, їх постачанням, транспортом. Відносно відомства публічних (громадських) робіт, то відразу тре­ба зазначити, що воно не набуло такого розвитку і не мало такого зна­чення, як у Вавилоні чи Єгипті. В Індії протікає значно більше рік, ніж у названих країнах, отже, і потреба у системі іригаційних споруд була дещо меншою. Але й тут будували канали й водойми, осушували значні масиви заболочених земель. До того ж йшла боротьба з джунглями, які постійно наступали на поля; джунглі очищали і для здобуття нових плодоносних земель. Отже, відомство громадських робіт потрібне було для керування усіма вказаними роботами, які виконували раби, вайші та шудри. За освоєння нових земель землеробів і навіть цілі сільські общини звільняли на декілька років (3-5) від сплати податків.[3.89]

4.1 Місцеве управління.

Країна була поділена на провінції, на чолі яких стояли, як пра­вило, царевичі (сини правителя). Провінції ділили на округи на чолі з окружними начальниками, що "думають про всі справи". До складу округів входили сільські поселення і міста.Сільські райони також були чітко поділені за кількістю господарств — на десятки, двадцятки, сотні, тисячі. На чолі цих адміністративних одиниць стояли відповідні упра­вителі , що одержува­ли царську платню. Села теж мали своїх старост, їх основним обов'яз­ком було управляти життям поселення, наглядати за порядком, боро­тися з порушниками цього порядку і злочинцями. Найважливіші пи­тання сільської громади вирішували на сходках жителів. По селах існу­вали ще й ради старійшин. Старости й інші управителі збирали з підлег­лого населення продукти, які регулярно доставляли в столицю цареві. Грошові податки збирали відповідні царські урядовці. У містах теж існувала чітка система управління. На чолі кожного міста стояв царський урядовець — управитель міста. При ньому ство­рювали колегіальний орган — міську раду, що складалась з шести ко­легій по п'ять членів у кожній. Кожна колегія мала чітко визначену сферу діяльності: 1) колегія, що керувала ремісничим виробництвом; 2) відала торгівлею; 3) вела облік населення; 4) забезпечувала місто во­дою і продовольством; 5) стягувала податки і мита; 6) організовувала і контролювала торгівлю іноземних купців. Діяльність усіх місцевих органів управління контролювали спеці­альні урядовці на чолі з окремим міністром. У кожне село, міський ок­руг чи більше поселення призначали урядовців-контролерів, які нагля­дали за діяльністю службових осіб на місцях. Зловживання службовим становищем, згідно з законами, карали звільненням з посади та кон­фіскацією майна.

Існував ще інститут секретних царських інформаторів та агентів, які наглядали за урядовцями різних рангів та за злочинця­ми, що відбули покарання. Отже, апарат управління в Індії був великий, розгалужений, цент­ралізований. Нестійкі і неміцні економічні, торговельні зв'язки між окремими регіонами країни компенсувались, власне кажучи, центра­лізацією органів управління, їх чисельністю і чіткою організацією. І як тільки цю централізацію порушували, єдина держава розпадалася на відокремлені самостійні частини.[3.90.]