- i i, i

3.6. Основні психофізіологічні небезпечні фактори

Психофізіологічні чинники

втома	емоційність	недоліки органів чуття
перевтома	недосвідченість	невмотивованість

Недоліки органів чуття – це вроджені чи набуті дефекти аналізаторів. Відсутність мотивації – незацікавленість у досягненні цілі, монотонність

праці, відсутність пізнавального моменту тощо.

Недосвідченість – напруження нервово-психічної системи, побоювання помилитися тощо.

Втома – це зниження продуктивності діяльності через витрату енергетичних ресурсів організму людини.

Цей стан виникає через певне ставлення людини до праці, звички до фізичного чи розумового навантаження. Об’єктивним показником втоми є уповільнення темпу роботи, зниження її якості. Втома після важкої, але обов’язкової праці пов’язана з позитивним емоційним станом. Відпочинок, особливо активний, зміна виду діяльності відновлюють енергетичні ресурси людини. Дослідження працездатності показало, що в перші 2 год. продуктивність зростає, досягає максимального рівня, а потім поступово знижується.

При перевтомі період оптимальної працездатності скорочується, а період компенсації збільшується. При перевтомі:

погіршується ефективність праці та збільшується кількість помилок;

знижується опірність організму до інфекцій;

відбувається порушення сну;

підвищується імовірність нервово-емоційної збудливості.

Для ефективної працездатності необхідно:

1.Оптимальний рівень напружень психофізіологічних властивостей особи.

2.Раціональні та комфортні умови праці.

3.Дотримання правильного режиму праці та відпочинку.

4.Емоційні розвантаження.

5.Використання психофармакологічних засобів чи тонізуючих напоїв.

Тема 4. СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’Я

4.1.Здоров’я людини як медико-біологічна та соціальна категорія

Упреамбулі статуту Всесвітньої організації охорон здоров’я (ВООЗ) зазначено: „здоров’я – стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад”.

Таке визначення є найбільш чітким, зрозумілим та повним, а також охоплює наступні аспекти:

21

біологічні;

соціальні,

економічні,

наукові,

етичні.

Усі механізми пристосування людини до довкілля охоплюють:

1)генетичний рівень – це природній відбір, що забезпечує збереження людини як біологічного виду;

2)фенотиповий рівень – це індивідуальне пристосування до нових умов існування, до складу якого входять:

а) метаболізм (зміни обміну речовин); б) гомеостаз (збереження сталості внутрішнього середовища організму лю-

дини); в) імунітет (опірність до інфекційних речовин);

г) регенерація (відновлення структури ушкоджених органів чи тканин). Ознаки здоров’я людини:

нормальне функціонування організму на всіх його рівнях;

відсутність захворювань чи хворобливих змін;

повне духовне та розумове благополуччя;

здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій;

здатність організму пристосовуватись до умов існування у навколишньому середовищі.

На думку вчених показниками здоров’я нації є:

смертність;

дитяча смертність;

середня тривалість життя.

За даними ВООЗ здоров’я людини визначається сумою об’єктивних та суб’єктивних чинників (50% об’єктивних чинників та 50% суб’єктивних).

До об’єктивних чинників належать:

1)спадковість (15–20%)

2)навколишнє середовище (20%);

3)стан медицини як галузі (10%).

До суб’єктивних чинників належать:

1)харчування;

2)шкідливі звички;

3)режим праці та відпочинку;

4)рухова активність;

5)емоційно-психологічний стан.

Спектр складових способу життя людини є особистісно-індивідуальним – це стосується як негативних, так і позитивних факторів.

4.2. Профілактика СНІДу як смертельного захворювання людини

Синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) – це смертельне захворювання, що спричиняється інфікуванням вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ).

22

За даними служби об'єднаної програми ООН з ВІЛ-СНІДу, Україна є найбільш ураженою в східній Європі. За офіційними даними, у нас уже майже 40000 ВІЛ-інфікованих людей.

Перше повідомлення про СНІД з'явилося у Сполучених Штатах Америки 1981 року, відтоді він став епідемією світового масштабу. Честь відкриття вірусу, який детермінує СНІД, належить французькому вченому пастерівського інституту в Парижі Люку Монтаньє (1983). Менш аніж за рік надійшло ще одне повідомлення про відкриття вірусу, що зумовлює СНІД, з Америки від професора національного інституту раку Роберта Галло.

Шляхи ВІЛ-інфікування:

1)при статевому контакті з інфікованою людиною;

2)під час переливання крові та пересадки органів чи тканин;

3)при неодноразовому використанні голок та шприців наркоманами, нанесенні татуювання;

4)при пошкодженні шкірних покривів, слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ;

5)від інфікованої матері плоду під час вагітності чи при годуванні грудним молоком.

Хвороба не передаєтеся через:

-рукостискання;

-поцілунок;

-продукти харчування;

-предмети домашнього вжитку;

-при купанні в басейні, душ;

-спортивні предмети;

-укуси комах;

-при догляді за хворими.

Убагатьох людей після ВІЛ-інфікування симптоми не виявляються. Проте

удекого впродовж одного-двох місяців після зараження розвивається захворювання, що нагадує грип: спостерігається підвищення температури, головний біль, втомливість і збільшення периферичних лімфатичних вузлів. Ці явища, як правило, тривають від одного тижня до місяця, а потім зникають.

Більш стійка і тяжка симптоматика у дорослих може виникнути і через десять років після зараження, а у дітей з вродженою ВІЛ-інфекцією через два роки. Тривалість такого безсимптомного періоду має значні індивідуальні коливання. У деяких осіб клінічна картина розгортається вже в перші місяці після зараження, у той час як інші не виявляють ознак захворювання впродовж 10 років і більше. Протягом безсимптомного періоду вірус активно розмножується, вражаючи та руйнуючи все нові клітини імунної системи.

Поступово, за мірою виснаження імунної системи, розвиваються найрізноманітніші ускладнення. Для багатьох людей першими симптомами інфікування є збільшення лімфатичних вузлів, загальна кволість, втрата маси тіла, часті підвищення температури, пітливість, постійні або повторні інфекції з ураженням слизової оболонки рота, висипання шкіри та її лущення, запальні гіне-

23

кологічні захворювання, що не піддаються лікуванню, а також епізоди короткочасної втрати пам'яті.

Термін СНІД застосовується до найпізніших стадій ВІЛ-інфікування, коли розвиваються смертельно небезпечні хвороби, які називаються опортуністичними інфекціями. Здебільшого це інфекції та інвазії, які рідко завдають шкоди здоровим людям. У хворих на СНІД ці інфекції часто мають тяжкий перебіг і призводять до смерті, оскільки імунна система настільки пригнічена ВІЛ, що організм виявляєтеся неспроможним впоратись з нашестям бактерій, вірусів, грибків, паразитів та інших мікроорганізмів. Хворі на СНІД надзвичайно схильні до різноманітних новоутворень (саркома, рак шийки матки, злоякісні лімфоми тощо), які відрізняються особливою агресивністю і стійкістю до лікування.

4.3. Вплив тютюнокуріння, алкоголю та наркотичних речовин на організм людини

Алкоголь вкрай негативно впливає на центральну нервову систему. Порушується розумова і фізична працездатність, посилюється втома. Особливо різко знижується працездатність у осіб, професійна діяльність яких вимагає посиленої уваги, значного розумового напруження. Відомо, що чим складніша робота, тим менша доза алкоголю стає причиною виробничого травматизму.

Вважається, що алкоголь зігріває організм у холодну погоду. Дійсно, під дією алкоголю розширюються кровоносні судини шкіри, і людина відчуває тепло. Але, циркулюючи по розширених судинах, кров віддає у зовнішнє середовище велику кількість тепла, внаслідок чого температура тіла звичайно знижується на 1–2ºС, й організм швидше охолоджується.

Спирт особливо інтенсивно накопичується у нервовій тканині, тому в головному мозку його концентрація набагато більша, ніж в крові.

Однак найбільш небезпечним є неадекватне ставлення п’яної людини до свого стану, оскільки алкоголь загальмовує центри кори головного мозку, які контролюють дії та вчинки. Вона переоцінює свої можливості і недооцінює складність виробничої ситуації. П’яний за кермом, верстатом чи на іншому робочому місці набагато небезпечний, ніж хворий чи працівник в стані вираженої втоми. Твереза людина розуміє, що її можливості обмежені і намагається бути особливо уважною й обережною.

Людина, яка зловживає алкоголем, дратівлива, емоційно нестійка, погано спить, швидко втомлюється. У 70% алкоголіків нічний сон не знімає втоми. Тому вже на початку робочого дня працездатність такої людини знижена.

Нікотин, який міститься у тютюнових листках, на відміну від інших алкалоїдів не має жодних лікувальних властивостей, проте як і інші алкалоїди породжує пристрасний потяг до повторного вживання. У малих дозах нікотин діє збудливо на ЦНС, посилює секреторну функцію слинних залоз, прискорює дихання і підвищує кров’яний тиск. Великі дози нікотину приводять до пригнічення діяльності нервової системи, навіть до її паралічу та зупинки дихання і серця.

24

Під впливом нікотину виникають зміни в кровоносних судинах головного мозку. Витрачається їх еластичність, стінки насичуються холестерином і різними солями (вапнування), внаслідок чого погіршується кровопостачання головного мозку, що негативно впливає на розумову діяльність. Руйнується під дією тютюнової отрути вітамін С, а його дефіцит призводить до погіршення пам’яті і підвищення втоми. При напруженій фізичній роботі, м’язи і головний мозок постійно вимагають припливу насиченої киснем артеріальної крові. Ця потреба у робітників–курців задовольняється не повністю, тому у м’язах швидше розвивається втома. Координація рухів знижується на 25%.

Шкідлива дія тютюну не обмежується нікотином. До складу тютюнового диму входить близько 30 отруйних речовин: аміак, синильна кислота, сірководень, тютюновий дьоготь, чадний газ тощо.

Абсолютно неприпустимо курити вагітним жінкам. Тютюнові отрути не затримуються плацентою, а вільно проникають у кров плоду. Нікотин звужує судини, тому плід одержує менше поживних речовин і кисню. Медицина застерігає – у жінок, які курять недоношені та мертві діти народжуються у 2–3 рази частіше, ніж у тих, які не курять.

Основною небезпекою є те, що до нікотину дуже швидко звикають. Причина – в дії нікотину на організм людини. Складові тютюнового диму всмоктуються в кров і розносяться нею по всьому організму. Через 2-3 хвилини після вдихання диму нікотин проникає до нейронів головного мозку та ненадовго підвищує їх активність. Разом з тим короткочасне розширення кровоносних судин великих півкуль та вплив аміаку на нервові закінчення дихальних шляхів суб’єктивно сприймаються курцями як відчуття заспокоєння. Однак через деякий час цей стан зникає, відбувається звуження судин і зниження активності головного мозку. І щоб відчути піднесення сил, курець знову тягнеться за цигаркою (на думку англійського психіатра, люди курять не тому, що хочуть курити, а тому, що не можуть припинити).

Фізична та психічна залежність від нікотину розвивається значно швидше, ніж від алкоголю. Але, на відміну від алкоголізму та наркоманії, нікотиноманія не призводить до деградації особистості.

Існує термін „пасивний курець”. Підраховано, що людина, яка перебуває протягом години в накуреному приміщенні, вдихає стільки тютюнового диму, мовби викурила чотири сигарети. У пасивного курця з’являються відповідні ознаки нікотинової інтоксикації: виникає головний біль, нудота, кволість.

			Таблиця 4.1
Ефективність лікування онкологічних захворювань
Вид раку	5-річне вижи-		Фактори ризику
	вання,%
Легень	13		Куріння, азбест, хімічні речовини, радіація,
			радон
Підшлункової залози	3		Вік, куріння, зловживання продуктів харчу-
			вання, багатих на жири
Нирки	55		Куріння
		25

	Вид раку	5-річне вижи-	Фактори ризику
		вання,%
	Сечового міхура	55	Куріння
	Матки	67–83	Раннє статеве життя, часта зміна сексуаль-
			них партнерів, куріння
	Горла	53	Куріння, зловживання алкоголем
	Шкіри (меланома)	84	Сонячне опромінення, куріння

Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики – близько 100 тисяч (за офіційними даними). Реальна цифра людей, що вживають наркотики у 10–12 разів більша, і складає 900–800 тисяч. За даними Інтерполу, в Україні зареєстровано 65 тисяч розповсюджувачів наркотиків.

Незважаючи на те, що зловживання наркотиками стало однією з найгостріших світових проблем ХХ ст., досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями. Початково вживання наркотиків було пов'язане з релігійними та побутовими звичаями. Багато тисяч років тому наркотики почали використовуватись служителями різних релігій для досягнення стану містичного екстазу при виконанні культових обрядів та ритуалів. Масове вживання наркотиків в Європі почалось у ХІХ ст., коли група інтелектуальних авантюристів почала експериментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, які привезли з Єгипту та Індії (гашиш, опіум).

Наркотичною вважається така речовина рослинного та синтезованого походження, яка при введенні в організм може змінити одну чи кілька функцій, а також внаслідок багаторазового вживання – до психічної чи фізичної залежності.

ВООЗ визначає наркоманію як „стан епізодичного або хронічного отруєння, спричинений багаторазовим вживанням наркотичних речовин”. Експерти розрізняють в наркоманії як хворобі два стани – залежність та звикання.

Психічна залежність – це форма впливу наркотичної речовини на особистість, що залежить як і від специфіки ефекту наркотику, так і від потреби людини.

Фізична залежність – це стан адаптації, який виявляється у порушеннях фізіології у випадку припинення вживання наркотичних речовин. Класичною ознакою виникнення фізичної залежності є абстинентний синдром, який зникає лише після введення в організм такого самого наркотику або речовини, яка має такі ж психофармакологічні властивості.

Толерантність (звикання) – це адаптаційний стан, що проявляється в зниженні інтенсивності реакції організму на ту саму кількість наркотику, або виникає потреба у збільшенні дози для досягнення бажаного стану.

Відповідно до психофармакологічного впливу наркотичні речовини поділяють на три групи:

1)наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової системи (опіати, барбітурати);

26

2)наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи (кокаїн, гашиш, амфетаміни);

3)наркотики, які спричинюють галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД).

1938 рік став дуже важливим в історії наркоманії. Цього року швейцарському хіміку Альберту Хофману вдалося синтезувати лізергінову кислоту (ЛСД – 25), що стало початком розвитку масового вживання наркотиків в обсягах, які до цього не мали прецеденту в історії людства.

У ХХ ст. з розвитком технічного прогресу та початком лабораторного виробництва алкалоїдів опіуму та кокаїну наркоманія отримала епідемічне розповсюдження, переставши бути проблемою однієї особистості.

Тема 5. БЕЗПЕКА ХАРЧУВАННЯ 5.1. Вплив харчування на процеси життєдіяльності людини

Із визначення поняття «життя» формулюється аксіома: обмін речовин та енергії є основною функцією будь-якого організму. Повноцінна життєдіяльність людини можлива лише за умови постійного надходження в організм у необхідній кількості різноманітних речовин, які містяться у харчових продуктах.

Харчові продукти, які потрапили в організм, витрачаються на енергетичні та будівельні процеси, які протікають одночасно. При розпаді харчових речовин виділяється енергія, яка витрачається на синтез специфічних сполук (ферментів, гормонів), для проведення нервових імпульсів, на процес терморегуляції тощо.

Для нормального функціонування людського організму щоденний раціон повинен включати шість основних складових: білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні речовини та вода.

Вода не приносить організмові жодної калорії, проте вона вкрай йому необхідна, оскільки всі біохімічні реакції обміну речовин відбуваються в рідкому середовищі. Тіло дорослої людини більш, як наполовину складається з води (у чоловіків – 61%, а у жінок – 54%). Втрата організмом понад 25% води несумісна з життям.

Добова потреба дорослої людини у воді становить 2,3–2,7 л, з них 0,3–0,4 л – так звана ендогенна вода, яка утворюється в організмі в процесах біологічного окислення, 0,7 л – вода, що міститься в продуктах, 0,3– 0,5 л – вода, що міститься в рідких стравах і решта – вода у вигляді напоїв (питна вода, чай, кава, соки).

Потреба у воді залежить від мікроклімату, інтенсивності роботи, віку, статі та маси тіла.

5.2. Основні функції білків, жирів та вуглеводів

Білки – головна складова всіх органів і тканин організму, вони становлять приблизно 25% маси тіла. Основне призначення білків, які над-

27

ходять з їжею, – участь у побудові нових клітин та тканин, забезпечення росту молодих організмів та регенерація клітин у дорослому організмі.

Білки побудовані із 20 різних амінокислот. Молекула білка може містити від 100 до 30 000 окремих амінокислот, і кожний білок відрізняється від іншого як набором амінокислот, так і послідовністю їх з'єднання. Очевидно, що харчові продукти, які ми споживаємо, містять різні білки, що різняться між собою складом амінокислот та послідовністю їх з'єднання. Більшість амінокислот організм синтезує сам, але вісім із них він синтезувати неспроможний. Тому ці амінокислоти – триптофан, лейцин, ізолейцин, валін, треонін, лізин, фенілаланін та метіонін називають незамінними, і вони обов'язково повинні надходити в організм з їжею.

Добова потреба становить 1,1–1,3 г на 1 кг маси тіла, що при масі тіла 70 кг дорівнює 80–100 г. При цьому приблизно 55% білків повинні бути тваринного походження, оскільки рослинна їжа не містить багатьох названих незамінних амінокислот. Така кількість білка забезпечує приблизно 12% потреби організму в енергії. Основними джерелами тваринних білків є м'ясо, яйця, молоко, а рослинних – хліб, крупи, бобові.

Жири поряд з високою енергетичною цінністю беруть участь у біосинтезі ліпідних структур, зокрема мембран клітин. В їжі жири представлені тригліцеридами і ліпоїдними речовинами. Жири тваринного походження містять насичені жирні кислоти, а жири рослинного походження – ненасичені жирні кислоти.

Загальна кількість жирів в організмі коливається в широких межах і залежить від характеру харчування, способу життя і спадкової схильності.

Всередньому маса жирів становить 10–20% від маси тіла.

Уструктурі харчування жири повинні забезпечувати в середньому 30% потреби організму в енергії. Добова потреба в жирах для дорослої людини становить 80–100 г.

Уфізіологічному повноцінному раціоні має бути приблизно 30% жирів рослинного походження. Жири тваринного походження містяться в свинячому салі (90–92%), вершковому маслі (50–82%), свинині (до

50%), ковбасах (20–40%), сметані (15–30%), сирі (15–30%). Джерелами жирів рослинного походження є олія (99,9%), горіхи (53–65%), крупи – вівсяна (6%) і гречана (3%).

Вуглеводи використовуються організмом як джерело енергії, хоча їх енергетична цінність удвічі нижча, ніж у жирів. Але вуглеводи на противагу жирам легко розкладаються і швидко засвоюються організмом.

Вуглеводи поділяються на засвоювані і незасвоювані. До засвоюваних вуглеводів відносяться глюкоза, фруктоза, сахароза, лактоза, мальтоза, і полісахариди – крохмаль, декстрини, глікоген тощо. Незасвоювані вуглеводи (целюлоза, геміцелюлоза, пектинові речовини, лігнін) не розкладаються ферментами в шлунку, але руйнуються мікрофлорою кишківника. Хоча целюлоза відноситься до незасвоюваних вуглеводів, вона ві-

28

діграє важливу роль у моториці кишківника і її надходження в організм повинно становити близько 25 г на добу.

Вуглеводи в раціоні дорослої людини мають забезпечувати близько 55% потреб організму в енергії й їхня добова потреба становить 400–500 г. Оптимальні співвідношення вуглеводів: крохмаль – 75%, цукри – 20%, пектинові речовини – 3% і целюлоза – 2%. Основними джерелами вуглеводів є: хлібобулочні продукти (близько 60%), кондитерські вироби і цу-

кор (14–26%), овочі та фрукти (15–17%).

5.3. Значення мінеральних речовин та вітамінів в організмі людини

Мінеральні речовини, як і вода, не мають енергетичної цінності, проте нормальна життєдіяльність організму без них неможлива. Потрапляють вони в організм з продуктами харчування у вигляді мінеральних солей.

Мінеральні речовини, які містяться в харчових продуктах і тканинах організму в значній кількості називаються макроелементами .

Макроелементи бувають основного та кислотного характеру. До основних належать кальцій, магній, калій, натрій, до кислих – фосфор, сірка, хлор.

Продуктами харчування, які містять макроелементи кислотного характеру, є м'ясо, птиця, яйця, сичужний сир, хліб, бобові, журавлина тощо. У молоці, кефірі, овочах, багатьох ягодах, фруктах містяться макроелементи основного характеру.

Мікроелементи – це група хімічних елементів, присутніх в організмі людини і тварин у малих концентраціях. Добова потреба в них виражається в міліграмах або частках міліграма.

Мікроелементи мають високу біологічну активність та необхідні для життєдіяльності організму. До таких мікроелементів належать залізо, мідь, кобальт, нікель, марганець, стронцій, цинк, хром, йод, фтор. Нестача цих речовин у харчуванні може призвести до структурних та функціональних змін в організмі, а їх надлишок має токсичну дію. Найбільш дефіцитні мінеральні елементи в їжі людини – кальцій та залізо.

Кожний із макроелементів та мікроелементів відіграє свою фізіологічну роль в організмі, а загалом вони виступають ефективними регуляторами обміну речовин. Взаємодіючи з білками, ці хімічні елементи входять до складу більшості ферментів, гормонів та вітамінів, їхня нестача в організмі призводить до порушення ферментативної та гормональної активності і, як наслідок, до зниження функціонального стану організму. Надмірне надходження макроелементів та мікроелементів в організм шкідливе.

29

		Значення макроелементів для організму людини		Таблиця 5.1
	Макроелементи	Функції макроелементів в організмі	Продукти харчування,
			які містять макроелемен-
				ти
		Основна складова частина кісткової тка-	Молоко та молочні проду-
	Кальцій	нини, компонент системи зсідання крові,	кти.
		активатор ряду ферментів та гормонів.
		Нормалізує стан нервової системи, регу-	Різні крупи, горох, квасоля,
	Магній	лює кальцієвий і холестериновий обмін,	хліб з грубо меленого бо-
		має властивість розширювати судини,	рошна,	рибні	продукти
		сприяє зниженню артеріального тиску.	(шпроти, горбуша та ін.).
		Регулює функції центральної нервової	Молоко і молочні продук-
	Фосфор	системи, енергетичне забезпечення про-	ти, м'ясо, риба, зернові та
		цесів життєдіяльності організму.	бобові.
		Забезпечує нормальну життєдіяльність	Соя, квасоля, горох, карто-
	Калій	органів кровообігу, процесів нервового	пля, морська капуста, су-
		збудження в м’язах, внутрішньоклітин-	хофрукти.
		ного обміну.
		Бере участь у процесах внутрішньоклі-	Потрапляє в організм пере-
		тинного та міжклітинного обміну, в під-	важно у	вигляді	хлориду
	Натрій	тримці осмотичного тиску протоплазми і	натрію (кухонної солі).
		біологічних рідин організму, в водному
		обміні.
		Регулює осмотичний тиск в клітинах та	Потреба в хлорі задоволь-
	Хлор	тканинах, нормалізує водний обмін, бере	няється за рахунок хлориду
		участь в утворенні соляної кислоти в	натрію (кухонної солі).
		шлунку.
		Необхідний структурний елемент деяких	Яловичина, свинина, мор-
	Сірка	амінокислот, входить до складу інсуліну,	ський окунь, тріска, став-
		бере участь в його утворенні.	рида, яйця, молоко, сир.

Таблиця 5.2

Значення мікроелементів для організму людини

Мікроелементи

Залізо

Мідь

Кобальт

Функції мікроелемента в організмі

Міститься в гемоглобіні крові, бере участь в окисно-відновних процесах, входить до складу ферментів, стимулює внутрішньоклітинні процеси обміну.

Продукти харчування, які містять мікроелементи

Печінка, нирки, м'ясо кролів, яйця, гречана крупа, пшоно, бобові, яблука, персики.

Необхідна для синтезу гемоглобіну, фер-		Печінка, морські продук-
ментів, білків, сприяє нормальному фун-		ти, зернові, гречана та ві-
кціонуванню залоз внутрішньої секреції,		всяна крупи, горіхи.
виробленню інсуліну, адреналіну.
Активізує процеси утворення еритроци-		Морські рослини, горох,
тів і гемоглобіну, впливає на активність		буряк, червона смороди-
деяких ферментів, бере участь у вироб-		на, полуниці.
ленні інсуліну, необхідний для синтезу
вітаміну В12.

30