- i i, i

Необхідність постійного дотримання корпоративної безпеки зумовлюється об’єктивно наявними для кожного суб’єкта господарювання завданням:

Забезпечити стабільність функціонування та досягнення головних цілей своєї діяльності.

Рівень корпоративної безпеки фірми залежить від того, на скільки ефективно її керівництво та спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз та ліквідувати небезпечні наслідки окремих негативних складових зовнішнього та внутрішнього середовищ.

Поняття корпоративної безпеки містить внутрішньовиробничі та зовнішні складові.

Внутрішньовиробничі складові це:

1.Фінансова безпека.

2.Інтелектуальна безпека.

3.Кадрова безпека.

4.Технологічна безпека.

5.Правова безпека.

6.Інформаційна безпека.

7.Екологічна безпека.

8.Силова безпека. Зовнішні складові:

1.Ринкова безпека.

2.Інформаційна безпека.

Серед існуючих засобів забезпечення безпеки підприємства можна виок-

ремити наступні:

технічні засоби (відеоапаратура, охоронно-пожежні системи);

організаційні засоби (спеціалізовані оргструктурні формування);

інформаційні засоби (друкована та відеопродукція з питань збереження конфіденційної інформації);

фінансові засоби;

правові засоби (закони, нормативні акти з питань забезпечення корпоративної безпеки);

кадрові засоби (персоналії, що займаються питаннями корпоративної безпеки);

інтелектуальні засоби (модернізація системи безпеки підприємства). Політика корпоративної безпеки – це загальні орієнтири для дій та прийн-

яття рішень, які допомагають досягати поставлених цілей. Для встановлення цих орієнтирів необхідно спершу сформулювати цілі забезпечення безпеки підприємства. Наприклад:

зміцнення дисципліни праці та підвищення її продуктивності;

захист законних прав та інтересів підприємства;

зміцнення інтелектуального потенціалу підприємства; збереження та примноження власності.

51

Тема 9. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

9.1. Конституція України як юридична база зобов’язань щодо безпеки життєдіяльності

Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я.

Устатті 4 проголошено основні принципи охорони здоров’я:

•визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

•дотримання прав і свобод людини та громадянина в галузі охорони здоров’я й забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;

•гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

•рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я;

•відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна й фінансова забезпеченість;

•орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров’я;

•випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;

•багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

•децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

Конституція України проголошує:

«Кожна людина має невід’ємне право на життя... Кожен має право захища-

ти своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» (стаття 27).

«Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування... Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччям» (стаття 49).

«Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди» (стаття 50).

9.2. Основи законодавства України про охорону здоров’я

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного

52

розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, запобігання захворюваності, інвалідності та смертності і зниження їх рівня, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я.

Основні закони України про охорону здоров’я:

1.„Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994 р.

2.„Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту та соціальний захист населення” від 03.03.1998 р.

3.„Про захист населення від інфекційних хвороб” від 06.04.2000 р.

4.„Про охорону праці” від 14.10.1992 р.

5.„Про пожежну безпеку” від 17.12.1993 р.

6.„Про дорожній рух”.

7.„Про цивільну оборону України” від 03.02.1993 р.

8.„Про захист людини від впливу від іонізуючих випромінювань” від

14.01.1998 року.

9.„Про перевезення небезпечних вантажів” від 06.04.2000 р.

10.„Про захист населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 08.06.2000 р.

11.„Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18.01.2001 р.

12.„Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р.

9.3.Система управління та нагляду за забезпеченням

життєдіяльності людини

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації загальної та галузевої компетенції.

Загальної компетенції:

1)Верховна рада;

2)Кабінет Міністрів

3)виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів;

4)місцеві адміністрації. Галузевої компетенції:

1)Міністерство охорони здоров’я України;

2)Міністерство праці та соціальної політики;

3)Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

4)Міністерство екології та природних ресурсів;

5)Державна санітарно-епідеміологічна служба.

53

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

Аналізатори, 10 Асфіксія, 38

Безпека, 8 Безпека життєдіяльності, 8 Безпека людини, 8 Білки, 28

Біологічна смерть, 38 Біологічні чинники, 14

Вивих, 44 Вітаміни, 31 Втома, 21 Вуглеводи, 28

ГДК шкідливої речовини, 19 Гранично допустимий ризик, 10

Ділянки кори головного мозку, 11 Діяльність, 7

Електрична травма, 46 Електричні чинники, 14 Електромагнітні чинники, 14

Жири, 28 Життєдіяльність, 7 Життя, 7

Задушливі речовини, 19 закон Вебера-Фехнера, 13 Здоров’я, 21 Злочинність, 48 Знехтуваний ризик, 10

Іммобілізація, 42

Канцерогенні речовини, 19 Клінічна смерть, 38 Корпоративна безпека, 49 Кровотечі, 39

Макроелементи, 29

Механічні чинники, 14 Мікроелемент, 29 Мінеральні речовини, 29 Мутагенні речовини, 19

Надмірний ризик, 10 Наркоманія, 26 Наркотичні речовини, 19 Небезпека, 7, 8 Непрямий масаж серця, 39

Перевтома, 21 Перелом, 41

Подразнюючі речовини, 19 Прийнятний ризик, 10 Психічна залежність, 26 Психофізіологічні чинники, 15

Раціональне харчування, 32 Рецептори, 11

Ризик (R), 9

Сенсибілізатори, 19

Термічні опіки, 44 Термічні чинники, 14 Тероризм, 48 Токсичні речовини, 19

Толерантність (звикання), 26

Фібриляція серця, 16 Фізична залежність, 26

Харчові добавки, 37 Хімічні опіки, 45 Хімічні чинники, 14

Чутливі нейрони, 11

Штучне дихання, 39

Ядерні чинники, 14

54

ЛІТЕРАТУРА

1.Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афі-

ша, 2000. – 254 с.

2.Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – Київ: Каравела, 2002. – 328 с.

3.Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. – Суми: Університетська книга, 1999. – 301 с.

4.Скачко Б.Г. ВІЛ/СНІД. Профілактика. Лікування. Реабілітація. – К.: Ме-

дицина, 2006. – 192 с.

5.Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник за редакцією В.Г. Цапка. –

Київ: Знання, 2004. – 397 с.

6.Белов С.В., Морозова Л.Л., Сивков В.П. Безопасность жизнедеятельно-

сти. Ч. 1. – М.: ВАСОТ, 1992. – 136 с.

7.Белов П.Г., Козьяков А.Ф. и др. Безопасность жизнедеятельности. Ч. 2. –

М.: ВАСОТ, 1993. – 164 с.

8.Павлоцька Л.Ф., Дуденко Н.В., Димитрієвич Л.Р. Основи фізіології, гігієни харчування та проблеми безпеки харчових продуктів: Навчальний посібник. – Суми: Університетська книга, 2007. – 441 с.

9.Пістун І.П., Кіт Ю.В. Безпека життєдіяльності (психофізіологічні аспекти). Практичні заняття: Навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2000. –

239 с.

10.Яремко З.М. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 320 с.

55

Навчальне видання

Гущак Жанна Михайлівна

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ: матеріали і рекомендації для семінарських занять

Головний редактор

Ірина Невмержицька

Редактор

Леся Грабинська

Технічний редактор

Наталя Кізима

Комп’ютерний набір і верстка

Жанна Гущак

Здано до набору „____”____ 2009 р. Підписано до друку „____”____ 2009 р. Формат 60×84/16. Папір офсетний. Гарнітура Times. Наклад 300 прим.

Ум. друк. арк. 3,2. Зам. № ____.

Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

(свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виробників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 2155 від 12.04.2005 р.)

82100, м. Дрогобич, вул. І.Франка, 24, кім. 43, тел. [phone]

56