Психологічна характеристика навчальних дій і їх видів

Засвоєння учнями дій, під час виконання яких відбу­вається розв'язування навчальних завдань, є стрижнем навчальної діяльності. З психологічної точки зору, цен­тральною проблемою навчання є виокремлення відповід­них дій і навчання школярів виконувати їх.

Усі дії, які мають бути сформовані в учнів у процесі за­своєння кожного навчального матеріалу, теми, повинні пе­редбачатися навчальними програмами і викладатися у під­ручниках. Протиставлення дій знанням досить відносне. Адже будь-яке їх засвоєння одночасно є процесом форму­вання в учнів розумових і практичних дій, а формування будь-якої розумової дії — процесом засвоєння певних знань, оскільки сама дія завжди опредмечена. Навчальні дії розглядають з різних позицій. З огляду на суб'єкт на­вчальної діяльності (учня), виокремлюють дії формулю­вання цілей, програмування, планування, здійснення діяльності, контроль (самоконтроль), оцінку (самооцінку); залежно від її предмета — перетворювальні, дослідницькі дії, спрямовані на узагальнення змісту.

Для учня навчальна дія є способом відкриття певних закономірностей, взаємозв'язку особливих і одиничних явищ. Виокремлюють такі етапи: прийняття чи самостій­не визначення навчально-пізнавального завдання; пере­творення (аналіз) його умови з метою знаходження ідеї розв'язання; складання плану розв'язання завдання; розв'язування задачі; аналіз розв'язку.

За функціональними ознаками розрізняють практичні (послідовні акти, необхідні, наприклад, для виконання ла­бораторних робіт) та інтелектуальні (розумові, перцептивні, мнемічні, метакогнітивні) дії, які є результатом вну­трішньої психічної діяльності суб'єкта. Кожна з них розпа­дається на дрібніші дії (операції): розумові (логічні) дії — на порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнен­ня, класифікацію та ін.; перцептивні — сприймання, іден­тифікацію тощо; мнемічні — запам'ятовування, збережен­ня, попередження забування, відтворення, фільтрацію, структурування, збереження, актуалізацію інформації; метакогнітивні — вміння аналізувати особливості своїх ми­слення, пам'яті, уяви тощо. Кожна складна навчальна дія, що передбачає інтелектуальні зусилля, потребує багатьох перцептивних, мнемічних і розумових операцій.

Залежно від результатів навчальні дії можуть бути ре­продуктивними і продуктивними. До репродуктивних на­лежать виконавські, відтворювальні, аналітичні, синте­тичні, контрольно-оцінні, які шаблонно здійснюються за заданими критеріями. Визначення цілей перетворення, відтворення, контроль, оцінювання, аналіз і синтез, здій­снювані за самостійно сформованими критеріями, є про­дуктивними діями.

Контроль полягає у співвіднесенні виконаних дій із заданим ззовні зразком. У шкільній практиці його здійсню­ють шляхом наслідування вчителя або стихійно на основі проб і помилок. Найчастіше він стосується кінцевих ре­зультатів: чи зійшлася відповідь, чи є помилки у диктан­ті. Найбільшою мотиваційною силою наділений поточний контроль, контроль за способом засвоєння. Це спонукає учня до з'ясування того, як виконується дія у кожний актуальний момент, які дії здійснено, що ще має бути зробле­но. Одночасно відбувається контроль якості дій: чи відпо­відають вони заданим вимогам, що дає змогу учню бачити, наскільки він наближається до мети, що підтримує його мотивацію.

Основними складовими частинами контролю є: мо­дель, образ бажаного результату дії; процес порівняння цього образу і реальної дії; прийняття рішення про продов­ження або коригування дії. Ці ланки стосуються внутріш­нього контролю суб'єкта діяльності за її реалізацією. Кож­на з них, як і кожна дія, внутрішньо контролюється чи­сленними каналами зворотного зв'язку. Завдяки цьому контроль перетворюється у самоконтроль.

Аналогічно самоконтролю у структурі діяльності від­бувається і формування предметної самооцінки — оціню­вання дитиною своєї діяльності на різних її етапах, що дає змогу визначити рівень засвоєння знань, умінь і навичок. Позитивним наслідком цього є саморух учня вперед.

Самооцінка — здатність оцінити якості своєї особисто­сті, рівень інтелекту, значущість, якою учень наділений, знаходячи систему сенсів, які захищають його особистість і регулюють взаємодію з іншими людьми. Вона є чинни­ком успішної навчальної діяльності, оскільки визначає ба­жання чи небажання нею займатися. Завищена і занижена самооцінка негативно позначаються на процесі і результа­тах навчальної діяльності. Самооцінювання може бути ретроспективним — оцінювання результатів своєї діяльно­сті (добре чи погано я зробив?) і прогностичним — оціню­вання суб'єктом власних можливостей (можу я впоратися з цим завданням чи ні?).

Найзагальніша і найважливіша функція самооцінки — регулятивна. Самооцінка може виконувати функцію як стимулу, так і гальма розвитку навчальної діяльності.

Навчальна діяльність реалізується через систему на­вчальних дій (практичні, інтелектуальні дії, самоконтроль, самооцінка та ін.).Формування у школярів цих дій — одне із найважливіших завдань педагога.