40. Ефект фінансового лівериджу (важеля).

Властивість фінансового левереджу (фінансового важеля) полягає в тому, що виникає можливість використати капітал, взятий у борг, для інвестицій, які приносять прибуток більший, ніж виплачений відсоток за одержаний кредит.

У тих випадках, коли ставка щорічних фінансових вигод від нерухомості, яка придбавається із залученням позичкових коштів, перевищує відсоток за кредит, левередж є позитивним. Якщо дохідність по придбаній нерухомості не перевищує відсоток за залучені кошти, левередж є негативним. У випадках, коли нерухомість приносить дохід, рівний відсотку за кредит, левередж є нейтральним.

Далі розглянемо розрахунок фінансового левереджу.

Властивість фінансового левереджу (важеля) полягає у тому, що виникає можливість використовувати капітал, узятий у борг під фіксований відсоток, для інвестицій, які приносять прибуток більший ніж відсоток за кредит.

Ідею фінансового важелю формально можна представжющлллллллллвити за формулами, використавши такі економічні компоненти:

Пr — прибуток після сплати податків;

Е — власний капітал;

D — довгострокова заборгованість;

і — відсотки з довгострокової заборгованості;

R — ставка дохідності власного капіталу;

r — ставка дохідності інвестованого капіталу (власний капітал + + довгострокова заборгованість).

Далі визначимо ставку дохідності власного капіталу:

R = Пr / Е

Чистий прибуток представимо через його складові:

Пr = (Е + D) • r – D • і

де (Е + D) • r — прибуток на всю суму інвестованого капіталу; D • і — відсоткові платежі за непогашені частки довгострокового боргу з урахуванням податку.

Відповідно формулу ставки дохідності власного капіталу представимо у такому вигляді:

R = [(Е + D) • r – D • і ] / Е = r + (D / Е) • (r – і). (6.7)

Якщо частка боргу у структурі капіталу збільшується, то ставка дохідності власного капіталу зростає, бо в кожному випадку дохідність інвестицій перевищує вартість сплачених банку відсотків.

Отже, використовуючи левередж, інвестори одержують збільшення поточної віддачі, мають більші вигоди з приросту вартості, забезпечують значну диверсифікацію активів.

41. Послуги інвестиційних фондів і компаній.

Спільне інвестування здійснюється в інтересах дрібних інвесторів об’єднанням їх грошей. Організація, що призначена для спільного інвестування, — інвестиційний фонд. Він спрямовує об’єднані кошти інвесторів на купівлю цінних паперів інших емітентів. Доходи фонду становлять дивіденди (відсотки) та прибуток від операцій з цінними паперами, за рахунок яких він, у свою чергу, сплачує дивіденди вкладникам.

Внесення вкладу в інвестиційний фонд засвідчується інвестиційним сертифікатом.

Метою інвестування в інвестиційний фонд для власника інвестиційного сертифіката є можливість зменшити свої ризики, оскільки за сертифікатом стоять не один чи кілька, а значна кількість цінних паперів. Крім того, професійні менеджери керують активами більш компетентно, ніж дрібні інвестори, які не мають професійних знань з фондових операцій. Тому, до речі, власники інвестиційних сертифікатів не мають прав на управління фондом.

За строками існування фонди поділяються:на створені з невизначеним терміном: сфера їх діяльності — цінні папери, що випущені на такий самий термін (акції); створені на фіксований строк — ті інвестиційні фонди, котрі оперують з цінними паперами, які мають визначений строк викупу.

Діяльність інвестиційних фондів підпорядкована інтересам інвесторів, а для їх захисту існує загально прийнята організаційна схема інвестиційного фонду (рис.1).

Невід’ємними компонентами організації є:

власне інвестиційний фонд (як «мішок з грошима»);

керуючий інвестиційним фондом, який розміщує кошти фонду в інтересах інвесторів з урахуванням змішаного ризику (окремо від власних коштів фонду);

депозитарій — що здійснює зберігання, обслуговування операцій та облік активів інвестиційного фонду.

Функціонування інвестиційних фондів регулюється як спеціальним законодавством про інвестиційні фонди, так і нормами, що стосуються кредитних установ.

Основними принципами діяльності інвестиційних фондів є:

наявність проспекту фонду, тобто обіцянки інвесторам щодо інвестування їхніх грошей;

повна інформованість інвесторів про стан активів фонду;

відокремлення активів фонду від керуючої компанії;

контроль з боку депозитарію;

повернення вкладу інвестора на його вимогу.

Українське законодавство [6; 7] виокремлює інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Інвестиційний фонд здійснює діяльність тільки у галузі спільного інвестування, а інвестиційна компанія — це торговець цінними паперами, який, крім інших видів діяльності, може емісією цінних паперів та їх розміщенням залучати кошти для здійснення спільного інвестування. Для спільного інвестування інвестиційна компанія створює взаємний фонд. Інвестиційні фонди (компанії) випускають інвестиційні сертифікати, які дають право власникам на дивіденди. Права на управління власники не мають.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред’явника; вони повинні мати такі реквізити:

фірмове найменування інвестиційного фонду (компанії);

місцезнаходження інвестиційного фонду (компанії);

найменування цінного паперу — «інвестиційний сертифікат»;

порядковий номер;

дата випуску;

вид;

номінальна вартість;

ім’я власника (для іменного інвестиційного сертифіката);

строк виплати дивідендів;

підпис посадової особи — інвестиційного керуючого чи іншої вповноваженої особи;

печатка інвестиційного фонду (компанії).

Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката має дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

Інвестиційні фонди, так само як і взаємні фонди інвестиційних компаній, можуть бути відкритими чи закритими.