48. Звертання. Значення та способи вираження звертання, його місце в реченні. Інтонація при звертанні.

Звертання - це слово (або сполучення слів), що називає особу чипредмет, до яких спрямоване мовлення. Напр.:Земле!.. Тобі я на рану не висиплю солі-я окроплю твою рану цілющим зерном(Б. Олійник);-Не запізнись, друже. Пам'ятай... (О. Довженко).

Звертання виражається іменником у формі кличного відмінка: Стій, серце, стій, не бийся так шалено. Вгамуйся, думко, не літай так буйно! Не бий крильми в порожньому просторі. Ти, музо ви-нозора, не сліпи мене вогнем твоїх очей безсмертних(Леся Українка). Форма кличного відмінка інколи може збігатися (омонімічна) з називним відмінком:Розвівайтеся з вітром, листочки зів'ялі, розвівайтесь, як тихе зітхання!(І. Франко);Київ мій,muy серці завжди (В. Сосюра).

Іменники-звертання, виражені кличним відмінком, омонімічним з називним, слід відрізняти від іменників-підметів за такими ознаками:

1) синтаксичною функцією і значенням: іменники-звертання називають не активного діяча, а особу, до якої звертаються;

2) з цими іменниками присудки не пов'язуються двобічним зв'язком, бо вони стоять в ізольованій позиції; оскільки звертаються до співрозмовника, присудки у реченнях зі звертаннями завжди мають значення другої особи однини чи множини;

3) звертання вимовляються із кличною інтонацією.

Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними, тобто бути непоширеними чи поширеними: Всю кров тобі, Вітчизно, завжди готові ми віддати (В. Сосюра); Моя Вітчизно дорога, яка тобі горить снага! (А. Малишко).

Залежно від того, які відношення встановлюються між звертанням і членами речення, можна виділити три основні типи звертань:

1. Звертання, незалежні від змісту висловлювання. їх можна опустити, бо вони лише вказують, до кого звернена мова: Понад руїною - над Україною годі, братове, годі ридати, вільну державу, сильну державу треба нарешті нам збудувати(В. Лігостов);За Україну з огнем завзяття рушаймо, браття, всі вперед(М. Вороний).

2. Звертання, які, крім того, що вказують, до кого звернена мова, ще й уточнюють значення особових і присвійних займенників у реченні. Вони, зокрема, конкретизують:

а) підмети, виражені особовими займенниками тиабовив називному відмінку:Мій народе, ти - небо безкрає, ти здійнявся чолом вище хмар;О,скільки щастя і тривоги Ви знали, очі молоді!(В. Сосюра);

б) додатки, виражені особовими займенниками тиабови уформі непрямих відмінків:Люблю тебе, моя ти пісне, тобі я дякую за все; О свіжий вітре, гілля п'янке хитання, вернувся я до вас сюди од гулу площ і гомону людей(В. Сосюра);

в) означення, виражені присвійними займенниками твійі ваш у формі будь-якого відмінка, роду і числа: Люди мої рідні, вашими руками, вашими умами рідна сторона вже зійшла зорею гордо над віками (В. Сосюра).

3. Звертання, які, вказуючи до кого звернена мова, водночас називають і дійову особу в реченні. Вони вживаються в односкладних означено-особових реченнях, головний член у яких виражений здебільшого дієсловами в наказовому способі: Співай же, Десно, в весняних просторах, ростіть, будови, гомоніть, мости(М. Рильський).

Ускладнюються звертаннями здебільшого спонукальні й питальні речення. Звертання може вживатися на початку, в середині й у кінці речення. Смислове виділення його пов'язане з інтонацією й залежить від лексичного вираження і ступеня поширеності.