Функції соціальної роботи: Соціально-діагностична:

Прогностична: Соціально-комунікативна.

Правозахисна: Превентивна:

Психотерапевтична: Соціально-педагогічна

Соціально-економічна:

Контрольно-наглядова: здійснення контролю за виконанням прийнятих рішень, за цільовим використанням коштів, передбачених для надання адресної соціальної допомоги.

Організаційно-управлінська: Рекламно-пропагандистська:

Соціально-медична: Науково-дослідна:

Освітня:

Реалізація форм і методів соціальної роботи, соціальних технологій залежить від певного напряму соціальної роботи. Основні з них: соціальний захист, соціальна підтримка, соціальна допомога.

1. Соціальний захист— комплексний аналіз рівня соціальних та економічних умов життя населення, організацію пенсійного забезпечення громадян;.

2. Соціальна допомога— комплекс дій державних, громадських організацій, спрямованих на підтримку осіб та соціальних груп, що перебувають у кризовій ситуації. Розрізняють такі види соціальної допомоги: матеріальна соціально-медична; психолого-педагогічна;консультативно-інформаційна; правова допомога.

3. Соціальні послуги— комплекс дій державних, громадських організацій, спрямованих на забезпечення та поліпшення умов життєдіяльності особистості чи окремих груп. За тривалістю дії соціальні послуги поділяються на: постійні, тимчасові; безкоштовні та платні.

У соціальній роботі як практичній діяльності виділяються: суб´єкти та об´єкти соціальної роботи; методи, форми, соціальні технології, технології соціальної роботи, напрями соціальної роботи; сфери призначення і застосування соціальної роботи в державному і недержавному секторах, на регіональному та адміністративному рівнях.

Завдання навчальної дисципліни — донес­ти нагромаджені наукою знання до студентів у найсприйнятнішій і найдоступнішій відповідно до рівня їхньої підготовки формі. При цьому враховуються нахили студентів, їхня майбутня спеціалізація, місце професійної діяльності тощо.

Сучасний соціальний працівник — це фахівець у галузі соціаль­ної інженерії і технології. Як соціолог і педагог, він глибоко розумі­ється на правових, моральних та психологічних регулятивах життє­діяльності людей, здатний і у доброзичливій формі готовий надати їм кваліфіковану допомогу. Для цього випускник вищого навчаль­ного закладу зі спеціальності "Соціальна робота" повинен:

•  знати теоретичні та методологічні основи соціальної роботи, її іс­торичні корені, традиції, вітчизняний і зарубіжний досвід, сучас­ні завдання, шляхи організації соціального захисту населення;

•  мати навички соціально-психологічного й ситуаційного аналізу та діагностування умов і рівня життєдіяльності різних соціальних груп;

•  уміти здійснювати конкретно-соціологічні дослідження, прогно­зувати розвиток соціальних процесів і враховувати їхні результа­ти у своїй роботі, управлінській діяльності, а також у діяльності з врегулювання соціальних конфліктів;

•  мати організаторські здібності, високу загальну культуру, педа­гогічний хист, бути комунікабельним, співчутливим до чужого горя і труднощів, готовим до самопожертви;

•  мати необхідну медико-психологічну підготовку, бути спосте­режливим, уважним, милосердним, виявляти шану до людини, душевну щедрість, витримку, особисту скромність та інші високі морально-вольові якості;

•   бути готовим надавати кваліфіковану юридичну допомогу лю­дям у системі громадського правосуддя;

•   знати умови і порядок надання опікунства, здійснювати захист прав дитини;

•   уміти працювати з особами, які мають відхилення у фізичному розвитку, зловживають алкоголем, вживають наркотики, преста­рілими, інвалідами, з тими, хто зазнав дискримінації (на націо­нальному, релігійному, політичному, статево-віковому, родинно­му та іншому ґрунті), відбув покарання за скоєні злочини, засуд­жений умовно або схильний до правопорушень.

Залежно від цільової установки і завдань спеціальності "Соці­альна робота" визначають її структуру, зміст, послідовність ви­вчення матеріалу. При цьому застосовують різноманітні форми й методи аудиторних занять, практики й стажування, самопідготовки й контролю.

Ця навчальна дисципліна відіграє важливу роль у формуванні со­ціального працівника високої кваліфікації, а саме:

•   разом із загальнонауковими, соціально-гуманітарними та інши­ми соціальними навчальними курсами й практиками допомагає студентам стати справжніми професіоналами соціальної роботи;

•   розвиває творче мислення, вміння і бажання з громадянських, гу­маністичних позицій аналізувати соціальні явища та конфліктні ситуації, компетентно й зацікавлено визначати шляхи й способи оптимального розв'язання соціальних проблем;

•   виховує високі моральні якості, готовність і вміння утверджувати гуманістичні ідеали й загальнолюдські культурні цінності, актив­но втілювати в життя соціальну політику української держави, сприяти гармонізації людських відносин;

•   прищеплює навички комплексного управлінського й психолого-педагогічного впливу на стан і поведінку груп, окремих людей в екстремальних і конфліктних ситуаціях для забезпечення їх соці­альних потреб та інтересів, захисту громадянських прав і свобод.

Із цього випливає, що соціальна робота як самостійна наука і навчальна дисципліна має складну інтегральну природу. Свій твор­чий потенціал вона реалізує через численні функції, основними з яких є гносеологічна, організаційно-виховна, регулятивно-профі­лактична, інформаційно-комунікативна, соціоінтеграційна, аналітико-прогностична.

Гносеологічна (теopетико-пізнавальна) функція соціальної робо­ти полягає в тому, що вона, як і інші науки, дає нові знання про сус­пільне життя і процеси, що відбуваються в ньому..

Організаційно-виховна означає вияв гу­манного ставлення до людини. Причому в умовах соціальних потря­сінь, економічної кризи ця робота спрямована насамперед на тих, хто опинився в найскрутнішому становищі, — безробітних, пенсіонерів, інвалідів, біженців, бездомних, "важких" підлітків.

Регулятивно-профілактична передбачає і приводить у дію правові, психологічні й інші механізми попередження та подолання негативних явищ, орієнтує поведінку особи в суспільстві.

Інформаційно-комунікативна виявляє, збирає, узагальнює і доводить до суб'єктів відо­мості про людей, які потребують допомоги, втручання соціальних служб, створює банки даних про сім'ї і окремих осіб, яким необхід­ний соціальний патронаж (це робиться з дотриманням правових і етичних норм), сприяє формуванню зрілої громадської думки із со­ціальних проблем, співчутливого ставлення до них суспільства.

Підготовка спеціалістів нового фаху здійснюється в Україні на трьох рівнях: базовому, середньому та вищому — університетському.

У різних навчальних закладах існують різні підходи до цього нав­чання. У ліцеях і коледжах готують соціальних асистентів (помічни­ків) і молодших спеціалістів, в інститутах — бакалаврів, в універси­тетах — менеджерів і магістрів соціальної роботи та соціальної полі­тики, у вищих навчальних закладах педагогічного профілю — переважно соціальних педагогів, юридичного профілю — правоз­навців і соціальних працівників.

Державні й недержавні організації в системі соціального захисту населення.

Державні й місцеві органи влади відповідають за розробку загальнодержавної соціальної політики і її проведення по країні, а також на регіональному й місцевому рівнях.

Вони координують діяльність по здійсненню програм соціального захисту населення з іншими офіційними установами, а також з неприбутковими організаціями й бізнесом. У межах бюджетних можливостей кожної держави ці організації реалізують програми надання різних видів соціальної допомоги й підтримки для жителів країни в цілому.

Розробка соціальної політики й окремих соціальних програм може здійснюватися як "мозковими центрами" (університетами, урядовими й неурядовими асоціаціями фондами), так і провідними політичними партіями й іншими впливовими організаціями, у тому числі у світі бізнесу. Їхньої рекомендації в цій області бере за основу правляча адміністрація й запроваджує в життя за допомогою федеральних відомств, а також через інші системи надання соціальних послуг

Служба захисту дітей надає соціальні, медичні, юридичні й опікунські послуги дітям. Вона вивчає випадки насильства у відношенні дітей, дає рекомендації службам соціального забезпечення і юридичних органів.

Держ. Служби фінансуються за рахунок державного податку, тобто, фахівець, що працює в них, одержує заробітну плату з державного бюджету.

Соціальні працівники, зайняті в державних соціальних службах, виконують різні ролі залежно від масштабу й напрямків діяльності організації.

Суб'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин — це ті особи, за якими державою визнана соціально-забезпечувальна пра­воздатність і які законом наділені здатністю самостійно здійсню­вати належні їм права й обов'язки у сфері соціального забезпе­чення. Ними, перш за все, є фізичні особи та державні органи.

Суб'єктом правовідносин у сфері соціального забез­печення є один із державних органів, що зобов'язаний призна­чити і надати конкретний вид соціального забезпечення. Ком­петенція таких органів визначається тією метою і завданнями, заради яких вони створені. До таких органів, зокрема, нале­жать такі:

Органи Пенсійного фонду України здійснюють: 1) призна­чення і виплату пенсій, надбавок, підвищень та доплат відповідно до законів України, що перераховані у п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 497 "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду"; 2) призначення і виплату щомісячної компенсації сім'ям у разі втрати годувальника, передбаченої ст. 52 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; 3) індексацію грошових доходів відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення"; 4) підтвердження трудового стажу на підставі показань свідків у разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися.

Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків виплачують: 1) допомогу у зв'язку з тимчасовою не­працездатністю до відновлення працездатності або встановлен­ня інвалідності; 2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; 3) щоміся­ця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездат­ності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; 4) пенсію у зв'язку з інвалідністю внаслідок не­щасного випадку на виробництві або професійного захворюван­ня; 5) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; 6) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому; 7) допомогу дитині за заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на вироб­ництві або професійного захворювання жінки під час її вагіт­ності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом. Ці органи мають і інші обов'язки щодо працівника чи його сім'ї (ст. 21 За­кону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та профе­сійного захворювання, які спричинили втрату працездатності").

Органи Фонду загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування України на випадок безробіття надають такі види грошових допомог: 1) допомогу у зв'язку з безробіттям, у тому числі одноразову виплату її для організації безробітним підприємницької діяльності; 2) допомогу в разі часткового без­робіття; 3) матеріальну допомогу в період професійної підго­товки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробіт­ного; 4) матеріальну допомогу у зв'язку з безробіттям, однора­зову матеріальну допомогу безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; 5) допомогу на по­ховання в разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Крім того, вони здійснюють: 1) професійну підготовку або перепідготовку, підвищення кваліфікації та профорієнтацію; 2) пошук підходящої роботи і сприяння у пра­цевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаш­тування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; 3) інформаційні та консуль­таційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втра­ти працездатності надають: 1) допомогу у зв'язку з тимчасо­вою непрацездатністю, включно з доглядом за хворою дитиною; 2) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 3) допомогу при народженні дитини; 4) допомогу на догляд за дитиною до до­сягнення нею трирічного віку; 5) допомогу на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку); 6) забезпечення оздоровчих заходів (опла­та путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їхніх сімей до дитячих оздоровчих закладів, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України, а також аналогічні комісії при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях. їхнім основним завданням є призначення пенсій особам, які мають особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб — членам їхніх сімей.

Органи Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни здійснюють: 1) призначення та виплату соціальної допомо­ги, встановленої законодавством; 2) надання субсидій та відшко­дування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, при­дбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутово­го палива; 3) компенсаційні виплати інвалідам на бензин, тех­нічне обслуговування та ремонт автомобіля, транспортне об­слуговування інвалідів, а також вартості санаторно-курортно­го лікування; 4) матеріально-побутове обслуговування інва­лідів, ветеранів війни та праці, їх санаторно-курортне лікуван­ня, надання протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення інвалідів транспортними засобами у встановленому порядку; 5) влаштування до будинків-інтернатів (пансіонатів) громадян похилого віку та інвалідів; 6) соціальне обслуговування за місцем проживання пенсіонерів та інвалідів у соціальних уста­новах системи тощо.

Органи пенсійного забезпечення Міністерства оборони України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Управління державної охорони, інших вій­ськових формувань, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та інші призначають пенсії та допо­моги особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служ­би за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і членам їхніх сімей.

Державна служба зайнятості (центри зайнятості): 1) за­безпечує працевлаштування безробітних, у тому числі, за ба­жанням, направляє їх на сезонні та оплачувані громадські ро­боти; 2) виплачує допомогу у зв'язку з безробіттям, матеріаль­ну допомогу в разі безробіття; 3) надає одноразову матеріальну допомогу безробітним та членам сімей, які перебувають на їхньому утриманні, а також матеріальну допомогу громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення ква­ліфікації за направленням державної служби зайнятості; 4) надає безпроцентні позики безробітним для організації підприємницькою діяльністю.

Органи Міністерства охорони здоров'я України здійсню­ють влаштування і соціальне обслуговування у будинках дити­ни дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, а також дітей із вадами фізичного та розумового розвитку. Комплекс соціальних послуг надається центрами медико-соціальної реабілітації неповнолітніх та Українським державним медико-соціальним центром ветеранів війни (с. Циблі Київської обл.). Медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час на­стання, групу інвалідності.

Органи Міністерства освіти і науки України здійснюють навчання і виховання дітей з особливими потребами в спеціаль­них загальноосвітніх школах-інтернатах, загальноосвітніх са­наторних школах-інтернатах, навчально-реабілітаційних цен­трах та інших закладах.