диплом / статьи / 4.7. Український журнал

д в а м о н о л о г и

Простір „звикання“

Кілька років тому, сидячи в одній

з кав’ярень на Кажімєжу і прислухаю-

чись до джазового концерту клезме-

рів на даху колишньої кошерної бійні,

я почула від знайомого ізраїльтянина,

що в Польщі він сподівався всього,

включно з киданням каменів у носіїв

кіпи, тільки не такого – Фестивалю єв-

рейської культури, а якщо вже й так,

то не у такій формі і не настільки

масштабного.

Можливо, саме у цьому і полягає

найбільша

цінність

краківського

Фестивалю,

який став

простором

„звикання“,

простором

різнома-

нітних – 20 років тому майже не-

можливих

–

зустрічей:

ізраїльтян,

часом і читає лекції, де пояснює, на-

Фестиваль

єврейської

культури

американців, польських євреїв, поль-

приклад, що означає бути водночас

у Кракові і діалог про складну спіль-

ських не-євреїв, німців… Причому,

сучасним хасидом, мешканцем Нью-

ну історію

взаємопереплітаються.

мова не про постійних гостей. Хоча,

Йорка, і залишатися учнем цадика,

Адже

гостем

Фестивалю

часто

наприклад, відомий американський

який багато років тому помер у мале-

буває і Ян Томаш Гросс, який своєю

кларнетист Давид Кракауер, згідно

нькому карпатському містечку.

книгою „Сусіди“ ініціював найважчу і,

зі своїм прізвищем, вже майже став

Міллер також часто публічно по-

мабуть, наразі найчеснішу розмову

краков’яком. Подібно як і Бензіон

вторює, що Польща – це великий

у демократичній, посткомуністичній

Міллер, нью-йоркський кантор, який

єврейський цвинтар, і що не йдеться

Польщі, присвячену відповідальності

вже роками

відкриває

фестиваль

виключно про Голокост. Тут знахо-

польських сусідів за знищення євреїв

концертом в синагозі Темпел.

дяться могили святих цадиків, тобто

під час війни. У 2006 році, напри-

Ці два „музичні“ прізвища разом

духовна спадщина юдаїзму. І тому

клад, Фестиваль був в основному

(з однієї сторони – представник єв-

треба сюди приїжджати на прощі.

присвячений пам’яті жертв погрому

рейської сучасності, з іншої – хасид)

Безперечно,

краківський

Фести-

в Кєльцах, що стався 60 років тому

дають

можливість визначити деякі

валь є спробою (і це треба підкрес-

4 серпня 1946 року.

сталі ознаки Фестивалю. Перш за

лити) нагадати нинішнім євреям про

Фестиваль єврейської культури –

все, у ньому немає ані краплі комер-

те, що навіть найактуальніші справи

це найвизначніша міжнародна куль-

ційного сентименталізму.

їхньої культури витікають із джерел

турна подія, яка щороку проходить

Звісно,

він сповідує

правдиву

Центрально-Східної Європи.

у Кракові. І все-таки йому загрожує

традицію, а не наслідування (на-

В кожному разі, Фестиваль органі-

певна

небезпека. Парадоксально,

приклад, один з учасників – Герман

зовано не суто для якоїсь конкретної

нині вже набагато нижчою є повт-

Голденштейн, клезмер, народжений

етнічної

групи.

Його

учасниками

орюваність, яку закидають йому кри-

у 1934 році в Румунії, після ІІ Світової

є значною мірою не-євреї.

тики. Треба визнати, що якийсь час

війни він супроводжував єврейські

Навчальний вимір Фестивалю по-

Фестиваль стагнував. Однак

нині,

сімейні свята на українсько-молдов-

лягає у дещо складніших питаннях.

здається, він отримав друге дихання,

ському пограниччі).

Адже його початок – це 1988 рік, ще

ставши відкритішим для сафардської

Однак Фестиваль перш за все

до падіння комунізму, він став однією

традиції і багатокультурності сьо-

підкреслює, що в жодному випадку

з перших

громадянських ініціатив,

годнішнього

Ізраїлю. Проблемою

не йдеться про мертву культуру. Що

автором проекту був Януш Макуха.

залишається радше те, що Фести-

і нині (як і колись) у ній з’являються

Волонтери, які йому тоді допомагали,

валь для деяких людей стає певним

живі течії, навіть авангард. Власне

пригадують миття підлоги в кінотеатрі

виправданням. Політичним, суспіль-

тому така часта присутність у Кра-

„Київ“, спартанські умови, ентузіазм і

ним, культурним. „Погляньте,

адже

кові артистів, пов’язаних із сучасною

невпевненість. Польсько-єврейський

це в Польщі відбувається великий

„новою

радикальною

культурою“:

(чи християнсько-єврейський) діалог

Фестиваль єврейської культури. І не

Давид Кракауер, Франк Лондон чи

тоді лише

починав розгортатися.

викликає жодних антисемітських екс-

Енді Статман.

Відомий текст професора Яна Блон-

цесів“. Так, нібито всі польсько-єврей-

І у цьому можна побачити пара-

ського,

літературознавця Ягеллон-

ські теми вже обговорені. Так, ніби на

лельний сенс краківського Фестива-

ського

університету,

присвячений

стінах міст уже не з’являються графіті

лю: щоразу він має дуже духовний

байдужості поляків при спогляданні

з зображенням

шибениці

з зіркою

– пов’язаний з релігійною традицією

палаючого

варшавського

гетто,

Давида або написами „Juden raus“.

юдаїзму – характер. Це проявляється

з’явився

роком

раніше, у 1987-ому,

навіть на найсучасніших концертах.

на сторінках католицького „Tygodni-

Агнєшка Сабор,

Певним чином його патронує Бензі-

ka Powszechnego“ і глибоко образив

редактор видавництва

он Міллер, який не лише співає, але

тоді більшість читачів.

„Austeria“, Краків

Фото: Агнєшка Сабор

22

Єврейська спадщина в Україні

В Україні наразі немає поважних

з єврейської історії XVI–ХХ ст. в київ-

і перших років радянської влади. Це

сучасних

довідників

про юдаїзм,

ських архівах“ і путівник „Документи

об’єднання

єврейських просвітян,

старозавітний період життя євреїв,

з історії та культури євреїв в архі-

літераторів та митців, яке виникло

біблійні й талмудичні тексти. Чекає

вах Києва“, що його впорядкував

1918 року в Києві і вплив якого на

на своїх дослідників духовна спад-

Юхим Меламед. Останнє видан-

єврейське культурне життя Украї-

щина хасидизму – одного з най-

ня – результат величезної роботи

ни кінця 1910-х – першої половини

впливовіших релігійних

напрямів,

українських дослідників – є части-

1920-х років важко переоцінити.

який позначився на духовному житті

ною масштабного

проекту опису

Мистецький

спадок

об’єднання

як юдеїв, так і їхніх сусідів. Тільки-но

єврейської спадщини Східної Єв-

є явищем всесвітнього масштабу.

почато підготовку перших академіч-

ропи. Це, в певному сенсі, взірець

В Києві 1918 року започатковано

них публікацій про єврейську освіту,

академічного

довідника. Описано

співпрацю художників,

які згодом

історію та мистецтво. Проте над-

також твори єврейського мистецтва

здобули світову славу – Натана

бання єврейської духовної культури

в музеях України, а також особові

Альтмана, Марка Епштейна, Еля

вже стало складником українського

фонди єврейських літераторів і мит-

Лисицького,

Абрама

Маневича,

культурного простору.

ців, які зберігаються в нас. Йдеться

Марка Шаґала. Самого переліку

про 15 письменницьких архівів, що

їхніх імен достатньо, щоб усвідоми-

Перші

кроки занять

юдаїкою

налічують

десятки

тисяч

одиниць

ти значущість цієї події. Для наших

в новій Україні були досить важки-

зберігання, а також мистецьку спад-

сучасників Культур-Ліґу відкрив із-

ми, бо впродовж кількох попередніх

щину художника Зіновія Толкачова

раїльський дослідник Гілель Казов-

десятиліть її на нашій землі не існу-

(близько 4 тисяч творів живопису

ський, з яким ми на межі 2007–2008

вало. За той час відійшло покоління

та графіки), який ілюстрував твори

рр. організували в Національному

дослідників, яке працювало на по-

Шолом-Алейхема та Переца і був

художньому музеї України вистав-

чатку ХХ ст., а кількадесят ентузіас-

учасником визволення Аушвіца та

ку творів художників

Культур-Ліґи

тів, які займалися юдаїкою підпільно

Майданека, а сотні його малюнків

з фондів цього музею, обласних му-

в 1970–1980-ті рр.,

емігрували

до

стали

свідоцтвами

тих

жахливих

зеїв, Центру юдаїки НаУКМА, Па-

Ізраїлю, США, Канади. Ми добре

часів.

ризького єврейського музею, при-

розуміли, що повинні почати свою

Єврейська

спадщина,

яку

ми

ватних колекцій з Ізраїлю й Укра-

роботу зі збирання та опису єв-

збираємо, – це приватні архіви

їни. Імпрезу

визнали

найкращою

рейської спадщини, яка через різні

письменників, митців, діячів театру.

виставкою музею 2007 року, вона

причини (заборона івриту та їдишу,

Збираємо також в оригіналах і ко-

мала широкий розголос в Україні

закриття єврейських шкіл і видав-

піях родинні архіви, що є безцінним

та світі.

ництв тощо) не була об’єктом уваги

джерелом єврейської повсякденної

Окрема тема – матеріали пе-

науковців і часто її було важко іден-

історії ХХ століття. У нашому зібран-

ріоду Голокосту. Нам

пощастило

тифікувати й відрізнити від загаль-

ні таких архівів близько 80; вони

зібрати спогади сотень людей, які

норадянської.

містять родинне листування, фото,

пережили Голокост і

врятувалися

Важливим напрямком нашої ді-

щоденники. Унікальними є доку-

у християнських родинах, монасти-

яльності стали опис і збирання єв-

менти як дореволюційних часів, так

рях і катакомбах (робота Бориса

рейських книг. Найбільше їх у Націо-

і радянського періоду – метричні

Забарка). Свого часу (1989 року)

нальній бібліотеці України ім. Вер-

свідоцтва, кетуби, анкети з інфор-

ми зібрали свідоцтва про загиблих

надського – близько 150 тисяч томів

мацією про належність до політич-

в Бабиному Яру. Наші діти роздали

івритом, їдишем, англійською, ні-

них партій чи рухів, про соціальний

людям, які приходили туди в роко-

мецькою, російською, українською

стан і родичів за кордоном, довідки

вини трагедії, 10 тис. анкет; це дало

та іншими мовами. Перлиною збір-

про арешти, реабілітацію та право

змогу встановити близько 5 тис. но-

ки є колекція пінкасим – хронік єв-

мешкати за межею осілості, доку-

вих імен загиблих. З цією роботою

рейського життя міст і містечок, од-

менти доби громадянської війни, ко-

кореспондує наша видавнича про-

на з найбільших в світі. В бібліотеці

лективізації, індустріалізації, Другої

грама, зокрема видання щоденни-

є також матеріали експедицій Ан-

світової війни.

ків рабина Кахане, Курта Левіна,

ського, книжки Культур-Ліґи, комп-

Ще один значний шар єврейської

митрополита Андрея Шептицького.

лекти єврейських газет і журналів,

спадщини

–

мистецтво.

Йдеться

Це спільні проекти Інституту та Цен-

унікальна

колекція

єврейського

і про доробок декількох

тисяч ху-

тру юдаїки НаУКМА, УКУ, Центру

музичного

фольклору

кінця

ХІХ

дожників, і про історію єврейських

європейських досліджень НаУКМА,

– початку ХХ ст. на воскових вали-

театрів в Україні (у ХХ столітті їх було

видавництва „Дух і Літера“. Нечасто

ках, нещодавно взята під охорону

близько 80), і про кінематограф (від

такі книжки виходять у співпраці єв-

ЮНЕСКО. Паралельно

розпочав

німих стрічок до звукових фільмів

рейських, католицьких і православ-

формувати власну книгозбірню Ін-

їдишем), і про фольклор. Багато що

них організацій.

ститут юдаїки. Нині вона налічує

з цього не зібрано й не досліджено,

близько 4 тисяч книжок (найстарішу

проте варто згадати один здобуток

Леонід Фінберг,

датовано початком XVIII ст.).

– відкриття

художньої

спадщини

директор Центру

Видано

декілька довідників

про

Культур-Ліґи. Культур-Ліґа – це, об-

досліджень історії та культури

єврейську спадщину. Найперше це

разно

висловлюючись,

єврейське

східноєвропейського єврейства,

книжка Вікторії Хітерер „Документи

міністерство

культури

часів

УНР

видавець, Київ

23

д в а м о н о л о г и

Іван Дзюба:

„Нас об’єднало почуття протесту проти несправедливості“

В історії українсько-єврейських відносин є специфіка, властива лише для українців, але є і такі риси, що вписуються в загальну картину відносин євреїв з різними націями Європи. Чи можемо почати з тих аспектів, які спільні для різних народів, в тому числі і для українців?

Звичайно, мабуть, поза цим загальним європейським контекстом не можна зрозуміти і українськоєврейські відносини, хоча водночас

іукраїнська специфіка додає нове. Взагалі, єврейське питання, скажімо, українсько-єврейські відносини гостроти набирають десь у XVI ст. Хоч євреї в Україні були, були відносини з Хазарським царством, були євреї в Києві в ХІ–ХІІ ст., але масштабності й гостроти вони набирають десь із XVII ст., з часу посилення україн- сько-польської боротьби. Певно, це можна пов’язувати з тим, що після того, як євреї були фактично вигнані із Західної Європи, значна частина їх, може, навіть основна, опинилася у Центральній і Східній Європі,

івідповідно, в Україні. Над тими євреями, які оселилися в Україні, вже тяжіли міфи з ранньохристиянських часів, і ці міфи були обтяжені ще й тими подіями, що відбувалися в Іспанії, в інших європейських країнах – Франції, Німеччині, обтяжені середньовічними забобонами, розправами та жорстокими переслідуваннями. Але обтяжені і також, можна сказати, на інтелектуальному рівні, обтяжені всіма інтерпретаціями, які вони діставали в Європі, серед європейських релігійних діячів (як-от Лютер) та інтелектуалів. Такі інтелектуальні інтерпретації теж були, особливо у Німеччині й Франції. Все це приходило так чи інакше до Східної Європи. Висока хвиля „теоретично обґрунтованого“ антисемітизму у Франції й особливо Німеччині кінця ХІХ – початку ХХ ст., звичайно ж, підготувала антисемітизм гітлерівського штибу, а отже – і трагедію Голокосту. Як відомо, в Російській імперії для євреїв існувала т.зв. „межа осілості“, і вони в основному скупчувалися на території нинішніх Білорусі та України.

Мабуть, говорити про єврейські громади тут як про щось абсолютно цілісне не можна, тому що єврейство було розшароване. І культурно,

іна релігійному ґрунті, і соціально. Основна єврейська маса була трудовою, ремісничою. Але стереотипний образ єврея створювали не представники цієї маси, а комерсанти, спекулянти, так би мовити, бізнесмени того часу, шинкарі. Так укладався образ експлуататора, який у нерозвиненій свідомості поширювався на єврейство взагалі, витісняючи образ того єврея, який був, скажімо, ремісником і жив серед українців. У побуті між ними було нормальне співжиття. Історик Ярослав Дашкевич, який досліджував це питання, переконливо довів, що власне моменти загострення, конфліктів – це були епізоди. Тяжкі епізоди. На жаль, їхній трагізм заступає собою інші сторінки. Але насправді основна маса історичного часу – це було нормальне, мирне співжиття.

Отож, доводиться говорити здебільшого про трагічне, і від цього нікуди не дінешся.

Постає питання: хто винен? Я завжди дотримуюся погляду, що коли йдеться про конфлікти народів або якихось значних груп цих народів, то не можна причини зла бачити в одному і тільки в одному. Вину вимірювати важко, шукати причини складно, але й те й те не зводиться до особливостей якогось народу, а часто мають

ізагальнолюдські виміри. Що ж до т.зв. „українського антисемітизму“, то Володимир Жаботинський свого часу вжив вираз: „антисемітизм обставин“. Глибоке визначення, якщо вдуматися...

А які головні, на вашу думку, обставини тут відіграли важливу роль?

Однією з цих обставин є, мабуть те, що євреї через релігійні і інші передсуди, через той юридичний статус, який їм нав’язувався, в тому числі в Польщі та в Російській імперії, не мали традиції землеробства, сільського господарства, сфера їхньої діяльності була обмежена. Це спрямовувало їхню енергію на фінансову

діяльність, на ремісництво, і це відрізняло їх від української людності, надавало їхньому побуту відособленого характеру. Хоч на селах між ремісником і селянином такої великої різниці, очевидно, не було. Але був релігійний бар’єр. І ще один дражливий момент, якого не можна не брати до уваги. Скажімо, польська шляхта, за свідченням істориків ХІХ ст. і сучасних – російських, українських, польських та ін. – використовувала для полагодження своїх господарських інтересів фінансистів і ділків з числа євреїв, передоручаючи їм свої оборудки, фактично надаючи їм значну частину своєї влади над українським селом. Отож, класова, соціальна ворожість, яка була завжди, великою мірою зосереджувалася на цих „уповноважених“ польського магнатства.

Що ж до конфліктів українського населення з євреями, то тут треба мати на увазі головну обставину, яку, на жаль, здебільшого забувають або ігнорують. Річ у тім, що Україна не була самостійною державою, її землі були роздерті між Російською імперією, Польщею, Австро-Угор- ською імперією. Тобто говорити про якусь українську політику щодо єврейства не можна. Українські селяни були об’єктом експлуатації чужинців і водночас переймали їхні поняття, їхні забобони (щодо євреїв зокрема). З другого ж боку, і для євреїв вони не були самодостатнім народом, що не сприяло адекватному ставленню до них. Єврейство залежало від панівної верстви – магнатів і шляхти в Польщі, царської бюрократії в Російській імперії.

Доводиться говорити і про брак політичної культури тодішнього українського населення, відсутність тодішнього демократичного самоврядування, того, що пізніше називалось „громадянським суспільством“

– хоч у козацькі часи воно в частині України було, і подальший його розвиток багато що міг би змінити.

Потім – релігійний конфлікт. Обстоювання православної віри часто оберталася проти євреїв, не тільки проти католиків. Хоча в Запорізькій

24

С п і л к у в а л а с я І з а Х р у с л і н с ь к а , К и ї в Ф о т о : а р х і в Ц е н т р у д о с л і д ж е н ь і с т о р і ї т а к у л ь т у р и с х і д н о є в р о п е й с ь к о г о є в р е й с т в а

Січі січовики з ними активно торгували.

Антиєврейські ексцеси кінця ХІХ

– початку ХХ ст. не можна зрозуміти поза впливом монархічної пропаганди. Особливо яскраво це виявилось

вдіяльності„Союзарусскогонарода“, як такої собі православної монархічної відповіді на революційну ситуацію

вРосії, на участь євреїв у революційному русі. Пропаганда і практична діяльність „Союза русского народа“ поширювалися і на російську частину України, більше того, в Києві був його потужний осередок.

Характерно, що коли відзначалися ювілеї Шевченка в 1911-му (50-ліття від дня смерті), і в 1914 роках (100-ліття від дня народження) українська і єврейська студентська молодь брала активну участь

у заборонених	маніфестаціях,
а монархічні газети	– антиукраїн-

ські й антисемітські – навіть будували на цьому свою пропаганду. Тобто вже тоді було прагнення української та єврейської інтелігенції до порозуміння і вже тоді реакціонери бачили небезпеку в такому об’єднанні. Вже в 60-ті роки ХХ ст. компартійну владу і КГБ особливо розлючувала взаємодія між українськими та єврейськими дисидентами.

В радянські часи влада мала також таку політику, щоб створити протистояння. Тобто використати, скажімо, євреїв супроти українців і навпаки. Це відомо історикам, але про це мало відомо на масовому суспільному рівні...

Так, те, що ви нагадали, дуже важливе. Справді, власне вся спотвореність цих відносин пояснюється тим, що український народ не був господарем своєї землі, і так само і євреї були народом, позбавленим суб’єктності, власної державності. Вони більше були жертвами чужих державних стратегій і оті хвилі нацьковування одних на інших – це глибоко продумана стратегія і вона не раз застосовувалася. Після Другої світової війни це виразно видно, але навіть ще до війни, десь уже з кінця 30-х років, Сталін у процесі боротьби з опозиціями цілеспрямовано очищав партію від єврейських кадрів, очищав ЧК, ставив своїх людей. Вже тоді почалася хвиля настроювання суспільства проти євреїв поки що приховано, а потім, після війни, ця хвиля зростала постійно і була досить ефективною. Ожили білогвардійські міфи про єврейських комісарів як творців революції, творців ЧК і таке

інше. Ясно, що ці міфи, як і всякі інші, мають певні підстави, можна знайти факти на їх підтвердження, але не можна їх абсолютизувати і відривати від усіх інших фактів. Адже активна участь євреїв у революції має цілком раціональне пояснення. Це був вибух отієї приглушеної, придушеної енергії, особливо енергії єврейської молоді, яка не могла себе виявити повноцінно в громадському житті, в мистецькому житті, це був протест проти упослідження. Здавалося, що революція розкриє горизонти для реалізації власної енергії, власної індивідуальності, громадянського і особистого самоствердження, і почасти так і було. Однак, коли говоримо про значну участь євреїв у революції та будівництві комуністичної системи

– перебільшувати цієї участі теж не можна. Навіть без цього єврейського живчика все одно історичні процеси відбулися б, мабуть, у не меншому масштабі.

Дехто каже, що це перша справжня спроба сучасного українсько-єврей- ського діалогу, якій дістав продовження в таборах. В кінці 50-х років та на початку 60-х, коли утворився рух молодої інтелігенції, що пізніше дістала назву „шістдесятники“, в ньому були і українці, і євреї, і росіяни. І формувалася думка про необхідність демократизації і гуманізації суспільства...

Знаєте, мені здається, основним імпульсом було почуття справедливості і протест проти несправедливості. Нас – молоду єврейську і українську інтелігенцію – об’єднало почуття протесту проти несправедливості. Це нас об’єднувало. Починалося з простого. От, наприклад, я пригадую поета Льоню Кисельова. Він виріс у російсько-єврейській родині, в якій дуже шанували Шевченка. Починав писати російськомовне, а поті- м, під впливом наших „шістдесятників“, перейшов на українську. Став прикладом для багатьох. У нього збиралася в основному українська, російська, єврейська молодь. Ми знаходили дуже добрі контакти. Такого не було, щоб нас поділили. Ми не ділилися. І так само молоді художники, науковці. Разом виступали проти несправедливості, проти несвободи, за духовне розкріпачення.

Так доходимо до вашого виступу під час відзначення 25 роковин розстрілів у Бабиному Ярі 26 вересня 1966 року...

Те, що мене, так би мовити, подвигло на цей виступ – це якоюсь мірою отой тягар стереотипів і звинувачень. Що українці, мовляв, антисеміти, що Україна – це мало не батьківщина антисемітизму. То була неправда, я знаю дуже багатьох українців, і в минулому – далекому

25

і близькому, – і в сучасності, які ви-						Матриця ідентичності
ступали проти антисемітизму, спо-
відували		справжню		людяність, але		українських євреїв
нам разом на одній землі. А з другого
пляма падала ніби на всіх. А жити ж
боку, антисеміти таки були – і серед
темних обивателів, і серед специфіч-
них ультрапатріотів. І тоді вони були,						Тема	відновлення	єврейської
і тепер вони є. Причому парадокс						культури в Україні торкається та-
у тому, що дуже часто ті, хто запев-						кож питання сьогоднішньої єврей-
няє, що вони не антисеміти і кажуть,						ської ідентичності. Бо		ідентичність
що в Україні ніколи ніякого антисе-						– це не константа, яка не зміню-
мітизму не було – вони якраз часто						ється в часі і просторі. Наприклад,
і є насправді антисемітами. Більше						за дослідженнями, які проводили-
того, є такі люди, що коли б повто-						ся американськими		науковцями,
рилася історична ситуація війни чи						ідентичність євреїв, які проживають
громадянської війни, вони б так само						в Ізраїлі	і в Америці, настільки		різ-
виливали свою злобу на євреях. Так						на, що вони не тільки не співпада-
що тут, розумієте, складна колізія.						ють сьогодні в часі, але навіть не
Не можна одну неправду прийняти,						можна побачити, що вони походять
але не можна й другу неправду при-						з одного кореня. Справа в тому, що
йняти. Тому такий вийшов виступ. Мій						середовище, серед якого проживає
виступ вийшов дуже емоційний. Хтось						та чи інша національна група, дуже				віра. Для людей заходу, Західної Єв-
записав його на плівку, і він розпо-						сильно впливає на форму цієї іден-				ропи і, відповідно, Сполучених Шта-
всюджувався в „самвидаві“. Я сказав						тичності.	Неможливо,	наприклад,		тів Америки, впродовж сторіч ре-
те, що треба було сказати, що мав						уявити собі в Америці єврея-христия-				лігійні норми, навіть ірраціональні,
сказати. Це важливо. Бо історія три-						нина. А в Росії це можливо. І тепер,				перейшли на раціональний рівень
ває і немає такого пункту, де можна						коли ми живемо в Україні, яка ніяк не				закону. Тобто на право співіснуван-
потім відкликатися. Тут є такий.						може визначитися зі своїм вибором				ня людей у суспільстві. В основному-
						– чи їй бути західною європейською				у на це вплинули різні реформатор-
А потім, уже в період „гласності“, „пе-						країною, чи східною, то і ми, євреї,				ські рухи в Європі і навіть католицька
рестройки“, з кінця 80-х років, ви про-						хоч нас тут невеликі групи, також по-				церква. На сході, в східних імперіях,
довжували цей, скажімо, діалог...						винні визначитися: чи ми хочемо бу-				церква ніколи не була самодос-
Ми створили у 88-му році „Республі-						ти такими, як європейські євреї, чи ми				татньою, ніколи не грала само-
канську		асоціацію українознавців“.				хочемо бути такими, як євреї східні.				стійну роль у державі. Так сталося,
Провели		кілька цікавих наукових				Тому говорити сьогодні про іден-				що ірраціональний елемент – віра
конференцій,			українських,		потім	тичність	українських	євреїв	дуже	– навантажений більше ніж закони.
міжнародних. Дуже шкода, що не						складно. Колись, наприкінці ХІХ сто-				З цього випливають дуже важливі ха-
всі	матеріали		були	опубліковані.		річчя, їхня ідентичність мало чим від-				рактеристики. Наприклад, з цього
А там багато було тем, які й сьогодні						різнялася від європейської ідентич-				випливає правовий характер захід-
актуальні. І, зокрема, ми провели						ності. Особливо тих, які проживали				ного суспільства і неправовий ха-
чотири українсько-єврейські конфе-						у Польщі, в Австро-Угорській імпе-				рактер східного суспільства, як це
ренції: дві в Києві, дві – у Єрусалимі.						рії. Вона була майже такою, як за-				не дивно. Тому в єврейській ідентич-
За	участю і		українських		учених,	хідноєвропейська, з особливостями				ності це також відображається. Ті єв-
і з Ізраїлю, і з інших країн. Це було						східного менталітету. Згодом, після				реї, що живуть на сході, живуть під
дуже цікаво, мені здається, і дуже						трансформації ХХ ст., після рево-				впливом східних форм ідентичності.
важливо. Це був період такого під-						люції 1917 р. і Голокосту, звичайно,				Тому, коли ми зустрічаємося зі свої-
несення і екзальтації. Потім, на жаль,						неможливо було втримати ту саму				ми західними колегами, розмовля-
ентузіазм трохи спав. Може тому, що						форму і стан тієї ідентичності. Якщо				ємо нібито однією мовою, оперує-
з’явилися нові форми роботи. Були						будемо говорити про ідентичність по				мо одними категоріями – насправді
створені		єврейські організації, які				відношенню до релігійної чи етнічно-				ж ми дуже різні. Оскільки, все ж таки,
в Києві активно діяли. Але, мені зда-						культурної складової, то ми побачи-				релігійний чинник є досить важливим
ється, багато проблем мають бути						мо, що на заході Європи та в Аме-				у понятті ідентичності, то, на жаль,
предметом широкого громадського						риці більше навантажена релігійна				ми можемо сказати, що після 70 ро-
обговорення з участю представників						складова ідентичності. А на сході –				ків радянської влади, після Голокосту
різних національностей.						етнічно-культурна. Так сталося. Від-				релігійний чинник єврейської грома-
						ношення до релігії на сході і на за-				ди пострадянського простору дуже
Як ви бачите перспективу подолання						ході євразійського континенту різне,				мало навантажений. Наприклад,
ксенофобії та антисемітизму в Украї-						навіть, можна сказати, протилежне.				в синагогу ходить може 1 відсоток,
ні?						Релігія – це дуже складна система,				але деякі норми, деякі свята відзна-
Для боротьби з виявами ксенофобії						але спрощено вона має два по-				чає, скажімо, 10 відсотків. І ці момен-
не досить посилення фіскальних захо-						люси: раціональний – тобто закон,				ти входять складовою частиною до
дів. Головне – зміцнення морального						і ірраціональний – віра. На заході				такого інтегрованого поняття іден-
здоров’я самої української нації.						більш навантажений раціональний				тичності. Але більшість немає цих
						елемент, тобто закон, а на сході –				складових. У них є інше. Оскільки ми

26

Т е к с т : Й о с и ф З і с е л ь с , К и ї в | Ф о т о : П е т р о А н д р у с е ч к о

є пострадянським, постколоніальним суспільством, то в нас ще багато елементів тієї ментальності, ідентичності, яка була в радянські роки, тим більше, що я більшу частину життя прожив все ж таки в радянському суспільстві, хоч і був антирадянщиком.

Радянська держава намагалася знищити всі ознаки ідентичності, не тільки євреїв, але й інших етнічних груп, і залишити тільки фольклорні ознаки, щоб демонструвати, що є такі соціальні питання, які в Радянському Союзі вирішуються позитивно. То як це не дивно, а може смішно, основною складовою ідентичності радянських євреїв був антисемітизм. Оскільки він існував як серйозний фактор державного життя – суспільного, адміністративного, – то в ідентичності євреїв він займав дуже важливе місце. Якщо не було релігії, не було культури, не було мови, але був антисемітизм, то це те, що поєднувало людей між собою. Це було темою всіх розмов у єврейському середовищі, таким чином, негативний чинник став однією з найважливіших складових єврейської ідентичності радянських часів. І він зараз, по інерції, ще частково залишається. Ми не можемо точно сказати, можемо говорити приблизно, що в деяких містах до 30 відсотків, у деяких – 80 відсотків євреїв так чи інакше мають відношення до єврейського життя. Що це означає? Вони користуються або якоюсь єврейською програмою, вони приходять на єврейські свята – якщо не приймають активної участі, то як глядачі вони там присутні. Це те, чого не було 20 років тому. Це означає, що ми знаходимось у періоді зміни ідентичності радянської на таку, яка через одну генерацію, через дві, стане ідентичністю українських євреїв. Я сподіваюся, що вона буде відрізнятися від ідентичності російських євреїв, білоруських євреїв, молдовських євреїв. Так, як відрізняються між собою ідентичності європейських євреїв різних країн.

Зараз важко собі уявити, але Україна сама знаходиться у пошуку свого національного формовираження. Коли Україна знайде свою матрицю ідентичності, то це допоможе також віднайти ідентичність меншинам.

Якщо Україна дійсно вибере європейський, західний шлях, це буде стимулювати і нас трансформувати свою ідентичність, – можливо, підсвідомо, – в таку, яка більш підпадає під ідентичність євреїв Європи, де релігійні чинники є більш навантажені, аніж етнічно-культурні.

27

д в а м о н о л о г и

Пам’ять з різних боків муру

Два погляди на Голокост євреїв у Львові, дві пам’яті – єврейська та українська. Дві книги, в яких багато спільного, та водночас – як же багато несхожого. „Вижив. Сага Святого Юра написана у 1946 році сином рабина Львова“ Курта Левіна та „Шоах у Львові“ Євгена Наконечного.

Як в одному, так і в другому випад-			звернулася вона до 10-літнього на						вості для історика не лише фактів,
ку занурюємося в трагічні події, свід-			той час Євгена. Варто у цьому місці						а й процесу формування поглядів
ками яких були зовсім молоді люди.			додати, що через кілька місяців після						суспільства на певні події, вплив на
Обидва автори, а водночас і головні			того, як Євген Наконечний нарешті						ці погляди старих стереотипів, навіть
герої цих спогадів, розповідають про			виконав Ідин заповіт – видав у 2006-						пліток – як тих, що виникали спонтан-
жахливі подробиці львівської щоден-			му книгу спогадів, його не стало.						но, так і спровокованих.
ності 1939–1941 рр. Спогади Курта			„Вижив“ Курта Левіна – спогади,						Обидві книги, на думку експертів,
Левіна – опис Катастрофи, за якою			занотовані ще 1946 року, тобто						цікаві як цінні історичні документи.
автор спостерігав із самого виру пек-			свіжими слідами				минулого. Свого		Жанрово вони близькі до белетрис-
ла – з гетто, книга Євгена Наконеч-			часу ця книга сина відомого львів-						тики, а це, вважають рецензенти,
ного – пам’ять з іншого, „арійського“,			ського рабина, написана польською						додатковий плюс такого особистого
боку муру. Як єврей Курт Левін, так			і невдовзі (у 1947 р.) видана в Ізраїлі						свідчення.
і українець Євген Наконечний, сі-			у перекладі		на	іврит,		залишилася	І К. Левін, і Є. Наконечний розпо-
даючи за написання спогадів, мали			майже непоміченою. Про неї забули						чинають свої розповіді з 1939 року
відчуття місії – передати наступним			у вихорі ізраїльсько-палестинської						– переломного в історії колись по-
поколінням пам’ять		про страшний	війни, що саме вибухнула. Щойно						ліетнічного Львова.
злочин. І один, і другий, усвідомлю-			у 2005-му	Курт			Левін,	американ-	У центрі уваги Наконечного – доля
ючи значення своїх свідчень, входять			ський економіст-пенсіонер, передав						мешканців однієї львівської кам’яниці,
на метафізичні території.			текст спогадів польському видав-						тієї, де минало його дитинство, і де
Євген Наконечний, обґрунтовую-			ництву „Zeszyty			Literackie“. Вперше			більшість сусідів – ремісників, купців,
чи потребу написання своєї книги,			опубліковані в оригінальній мовній						лікарів – були євреями. Це кам’яниця,
говорить про обов’язок свідка ска-			версії ці спогади сприймаються як						що після створення львівського гетто,
зати правду. Добре пам’ятаючи про			певне відкриття. Їхня підназва „Сага						опинилася на цій території смерті.
те, як обидва тоталітарні режими,			Святого Юра, написана у 1946 році						Я.Ісаєвич переконаний, що на при-
сталінський і гітлерівський, спекулю-			сином рабина Львова“ вказує на						кладі одного будинку Наконечному
ючи на національних та релігійних			те, що у книзі йдеться про особливу						вдалося створити образ Голокосту
упередженнях, довели до крово-			роль, яку у рятуванні євреїв відіграла						більш переконливий, аніж це було
пролиття, автор занепокоєний тим,			митрополія Української греко-като-						б на прикладі цілого міста.
що й багато років по війні знову			лицької церкви.						Змальовуючи загальну панораму
поширюються старі міфи, зокрема			У післямові видавця підкреслено,						життя у Львові, автор „Шоах“ не
про	кровожерний	антисемітизм	що спогади Левіна є „безцінним іс-						уникає складних моментів сусідства
українців. Автор спогадів чудово			торичним джерелом“. Тому, мовляв,						поляків, євреїв, українців. Іноді, сяга-
усвідомлює той факт, що розпо-			видавець	обмежився				мінімальним	ючи вже не до власних спогадів, а до
відати СВОЮ правду надзвичайно			редакційним втручанням.						документів, він такі моменти досить
складно, можна наразитися на хви-			Книга	вражає			уяву	яскравістю	сильно акцентує. У таких місцях ко-
лю критики та нерозуміння як з боку			образу Голокосту у Львові. Перед						ристується мовою радше публіцис-
деяких єврейських, так і українських			очима, немов			у	документальному		та, аніж белетриста.
середовищ. Перші можуть звинува-			фільмі, кадр за кадром, розгорта-						Інакше виглядають у Наконечного
тити його в антисемітизмі, а другі у...			ється кривава			хроніка		винищення	міжнаціональні стосунки, якщо гово-
філосемітизмі.			єврейського		населення			в Галичині.	рить про них, описуючи фрагменти
Втім, Наконечний		керується не	Неймовірна доля молодої людини,						щоденного життя Львова, згадуючи,
тільки	почуттям обов’язку сказати		яка балансуючи над прірвою, всу-						наприклад, сусідів. Тоді-то його
правду від імені українських свідків			переч усьому прагне вижити, втягує						Львів – це місто, де звичайні люди,
Голокосту. Його спогади – це, крім			читача так, наче це захоплююча						незалежно від національності, ві-
іншого, виконання прохання замор-			пригодницька повість.						ровизнання, політичних переконань
дованої сусідки-єврейки Іди Штарк.			Своєю чергою „Шоах у Львові“						усе-таки вміють знаходити спільну
Мовляв, ця дівчина ще перед Голо-			високо оцінена одним із провідних						мову. Більше того – вони щиро дру-
костом мала містичну візію того, що			українських істориків – академіком						жать, закохуються, навіть усупереч
станеться з її єдинокровними. Влас-			Ярославом		Ісаєвичем.			Висловлю-	спротиву свого оточення створюють
не з проханням зберегти пам’ять про			ючись про		спогади Наконечного,				мішані подружжя.
Шоах (Трагедію), передати її світові,			він зокрема		наголошує на важли-				Ті львівські поляки та українці, які

28

Т е к с т : Р о с т и с л а в К р а м а р , В а р ш а в а

впродовж століть мешкали поряд із

пропікав його душу впродовж усього

зможуть бити євреїв“. З початком ні-

євреями,

наголошує

Наконечний,

подальшого життя.

мецької окупації Львова, обурюється

у побутових

ситуаціях

могли

мати

Епізод зустрічі в рідній кам’яниці,

Курт,

поляки

„віддячилися“ євреям,

якісь претензії до своїх семітських

у цій мікровітчизні дитинства – куль-

які під час радянської окупації міста

сусідів, закидали їм хитрість, кру-

мінація особистих спогадів Нако-

були „опорою польськості“: „Доно-

тійство, та ніколи – інтелектуальну

нечного. Немає тут ані драстичних

сили, немов підлі смердючі шакали

незрілість. Християнське населення

подробиць

убивства

людей, ані

жирували на теплих, ще не охололих

Львова,

зазначає

автор,

добре

паралізуючої

атмосфери

страху

єврейських трупах“. Пізніше, коли Го-

знало, що назагал євреї побожні

в гетто, є лише лаконічним, майже

локост наближався до свого чорного

й тверезомислячі. Катастрофа євре-

телеграмним стилем описана сцена

завершення,

„гончими собаками“,

їв, твердить Наконечний, просто не

стояння двох дітей перед потворною

що переслідували євреїв, які пере-

поміщалася в уяві мешканців міста.

правдою про світ дорослих. Тиша,

ховувалися,

„значною мірою

було

В мозаїці подій, що закарбувались

яка після знищення всіх старих, жінок

польське

та

українське населення,

у пам’яті підлітка, натрапляємо на

і дітей запанувала в цьому колись

яке з великою приємністю займа-

епізоди,

які

показують,

наскільки

вируючому

життям

домі,

просто

лося свого роду полюванням на

складним

був процес виникнення

оглушує. Такі вельми особисті по-

унтерменшів. Звісна річ, полякам та

національних упереджень, до того

дробиці у Наконечного, цей погляд

українцям залежало на винищенні

ж, зміцнюваних і провокованих оку-

на єврейську трагедію ззовні – цінне

євреїв“. Причини такого „полювання“

пантами. Тут і колаборація частини

доповнення образу Голокосту, який

він бачить у страхові відповідальнос-

єврейської спільноти з комуністич-

постає з іншої перспективи – власне

ті за вчинені вбивства євреїв, а також

ним режимом після вересня 1939 р.,

з гетто.

у необхідності повернення привлас-

і поголоски про те, що списки поляків

Сім’я Курта Левіна до Львова

неного єврейського майна. Осо-

на депортацію до Сибіру укладалися

переїхала у 1928-му з Катовиць.

бливу увагу автор присвячує анти-

за активної участі євреїв, і розпов-

Його батько,

рабин

прогресивної

семітизму

українців: „Антисемітизм

сюджене тоді переконання про те,

синагоги, був досить впливовим не

у них одвічний. Його потворними

що серед функціонерів радянських

тільки в релігійному житті галицьких

плодами були погроми Наливайка,

репресивних органів

чимало саме

євреїв, але й у політичному. Родина

Хмельницького,

Залізняка,

Гонти,

євреїв.

належала до вищих прошарків єв-

а врешті й Петлюри. Проявився

Утім, згадує львів’янин, коли такі

рейської спільноти міста. Зрозуміло,

він і у фольклорі цього народу. Не

упередження зіштовхнулись із жах-

що стосунки малого Курта з пред-

було українського роману, в якому

ливою реальністю Голокосту, одно-

ставниками інших національностей,

б не зустрічався єврей. Очевидно

значно переміг дух співчуття й со-

зокрема й ровесниками, були іншого

ж, представлений в

якнайгіршому

лідарності з єврейськими жертвами

типу, ніж, скажімо, у Євгена На-

світлі“. Квінтенсенцією переконань

нацизму. Натомість деморалізовані

конечного в його звичайній міській

молодого єврея про українців можна

типи, т.зв. львівське сміття, люмпен-

кам’яниці. Тобто спорадичними й без

вважати його думку про те, що „ан-

пролетарі, які брали участь у зни-

атмосфери

близького

сусідства.

тисемітизм прищеплюється кожному

щенні євреїв, вважалися достойними

Згадуючи про антисемітські вибрики

українцеві з дитинства“. Лише десь

зневаги і засудження.

ровесників, Левін зазначає, що був

на маргінесах „Саги Святого Юра“

Особиста

пам’ять

Наконечного

вельми вразливим на такі ситуації.

зустрічаються згадки про співчуття

про Шоах – це свідчення малого

Якщо у Наконечного бачимо Львів

християнського населення до євреїв

хлопця, який за дорученням батьків,

як різнобарвне місто трьох культур,

(втім, які ж промовисті...). Наприклад,

ризикуючи власним та їхнім життям,

то у Левіна – радше місто в місті, що

епізод про ешелони приречених на

несе колишнім сусідам до гетто не

завзято боронить

свою єврейську

смерть, що йшли через Раву-Руську:

тільки продукти, а й промінець на-

ідентичність. Його

хроніка

багата

„На Равській станції виникали за-

дії, що світ не закінчується мурами

не тільки подробицями безжалісного

тори. Своєї черги ешелони нерідко

цієї території смерті. Вражає сце-

винищення євреїв, а й рефлексіями

чекали по два, три дні. Липневе

на зустрічі

хлопця

з

приятелькою

про долю свого народу, а також про

сонце немилосердно пражило. Лю-

– 12-літньою Асею Валах, через

причини його страждань. Образ Го-

ди, напхані у вагони, вкриті бляхою,

день після її втечі з місця масових

локосту у Львові та в його околицях

задихалися. Благали, вили про ков-

розстрілів. Вдивляючись у крейдяно-

представлений у спогадах

Левіна,

ток води. Та тільки хтось намагався

бліде обличчя худенького дівчиська,

– це вражаюча картина жахливих

підійти, як охорона стріляла. Не один

підліток-українець зауважив, що по-

німецьких переслідувань і знущань

заплатив життям за своє самарян-

друга якось незбагненно „глибоко“

над євреями

за якнайактивнішого

ство“.

змінилася. Лише через багато років

сприяння

місцевого

населення

Наведені вище фрагменти я ци-

прийшло до нього розуміння, що

– українців і поляків. Згадуючи, і не

тую не для того, щоб дискутувати

тією несподіваною

зміною

Аськи,

без рації, про те, що посварені по-

з врятованим із полум’я Катастрофи

близької та коханої, як сестра, було

ляки й українці постійно боролися,

20-літнім на той час хлопцем. Його

її раптове постаріння, осяяння яки-

молодий свідок тієї епохи робить

тогочасні

переконання – наслідок

мось невідомим таємним

знанням.

однозначний висновок про те, що ці

тривалих і складних історичних про-

Асю схопили наступного дня після

два народи були солідарними в од-

цесів, аналіз яких не є завданням

тієї зустрічі. Багато десятиліть після

ному – у ненависті до євреїв („Одні

даного тексту.

Абстрагуючись від

кривавого львівського літа 1942 року

й другі добре готувалися до погрому

розумувань 20-літнього автора про

Євген Наконечний з розпукою зга-

євреїв“). Як стверджує автор спога-

ввібраний з молоком матері україн-

дує той факт, що „не міг її сховати“,

дів, львівські поляки тішились у червні

ський

і

польський

антисемітизм,

погляд Аськи аж „до

самого дна“

1941-го приходу німців, „бо просто

щодо

„Саги“

можна

застосувати

29

д в а м о н о л о г и

	тезу академіка Ісаєвича про те, що	„Тризуб“
	у спогадах очевидців для дослідника
	епохи важливі, крім усього іншого,

йтодішні стереотипи, упередження. ім. Ю. Штроопа Втім, є одне запитання, з яким

	хотілося б звернутися до 20-літньо-						Для початку – зізнання, якого за інших
	го Курта Левіна (уявімо собі таку
	можливість). Цікаво-бо, до якої на-						обставин культурна людина робити б не мала.
	ціональності зараховує він братів
							Але на які лише жертви не підеш заради
	Шептицьких (як і решту духовенства
	УГКЦ),	які врятували			щонайменше		того, щоб тебе правильно зрозуміли. Отже:
	150 львівських євреїв, зокрема двох
							у глибині душі я є гомофобом. Саме у глибині,
	братів Левінів? Адже зі спогадів
	складається враження, що під час						бо, наскільки пригадую, на поверхні, себто
	розгулу німецько-українсько-поль-
							на людях, я собі свідомих гомофобських фраз
	ського антисемітизму у Львові був
	іще якийсь невідомий народ, що на-						і вчинків не дозволяю.
	ражаючись на вірну смерть, євреїв
	усе ж таки рятував. За припущен-
	нями К.Левіна, про акцію порятунку
	євреїв знали приблизно 500 пред-
	ставників українського духовенства.						Однак якби, скажімо, десь у гро-	у Львові головним „ньюзмейкером“,
	У цьому місці варто згадати думку,						мадській лазні хтось знаний як го-	то йому це не вдалося. Бо – судячи
	висловлену Є.Наконечним					про те,	мосексуаліст присів би біля мене	з кількості відгуків у пресі й Інтерне-
	що якби в Галичині щодо тих, хто						в оголеному вигляді, то моє тіло	ті – головною подією цьогорічного
	переховував євреїв, застосовували						відсахнулося б від нього на якусь	львівського Форуму стала спроба
	такі покарання, як у Франції, Голлан-						частку секунди раніше, ніж мій	презентувати	видану	„Критикою“
	дії чи Норвегії, то від німців сховали						мозок устиг би пояснити собі, що	невеличку за	обсягом	антологію
	б половину галицьких євреїв.						відбувається. Мені просто непри-	сучасної лесбі-гей-бі літератури
	Є запитання й до сучасних ви-						ємно – і це від мене не залежить:	„120 сторінок Содому“ (упорядни-
	давців спогадів К.Левіна. Через 60						так само, як від гомосексуаліста	ки – Ірина Шувалова, Альбіна По-
	літ після написання „Саги Святого						не залежить його гомосексуаль-	зднякова, Олесь Барліг). Або точні-
	Юра“, пропонуючи польському чита-						ний потяг. І власне тому я вважаю,	ше – спроба зірвати цю презента-
	чеві (а значною мірою й українсько-						що не можна засуджувати ні гомо-	цію членами (звучить як ніколи до-
	му) цю хроніку Голокосту, вони не						сексуалістів, ні таких гомофобів, як	речно) ВО „Тризуб“ ім. С. Бандери.
	вельми	відповідально			поставилися		я – звісно, до тих пір, поки жодна зі	Звичайно, можна було б не звер-
	до цього проекту. Як на книгу, що						сторін не вдасться до насильниць-	тати на цей інцидент уваги або
	рясніє	бородатими стереотипами					ких дій. Застосування ж насильства	ж віджартуватися, мовляв, з погл-
	про вроджений антисемітизм україн-						взагалі переводить розмову в іншу	яду наслідків акція „Тризубу“ вигля-
	ців і поляків, надто вже скупі наукові						площину, яка до сексуальної іден-	дає мовби спланованою в редакції
	коментарі. Скажімо, до низки наве-						тичності жодного стосунку не має:	„Критики“. Бо якби не кілька пара-
	дених дещо вище контроверсійних						жертві насильства у принципі все	мілітарно підстрижених неандер-
	цитат нема жодного.						одно, виявиться її нападник гомо-	тальців з помідорами і майонезом
	Кілька років тому у Варшаві від-						сексуалістом чи гетеросексуалом,	у верхніх кінцівках, то хто б серед
	булася міжнародна конференція, ор-						нацистом чи комуністом.	тисяч книжок узагалі звернув увагу
	ганізована Інститутом слов’янознав-						10-13 вересня у Львові відбувся	на ту „квір-антологію“? А так на-
	ства	Польської		Академії		Наук,	традиційний – уже 16-й – Форум	віть я звернув. І навіть купив. І на-
	присвячена проблематиці галицької						книговидавців. Програма, як за-	віть прочитав. Без особливих емо-
	поліетнічності		та	полікультурності.			вжди, була не просто насиченою,	цій: є кращі твори, є гірші, є майже
	Одним із висновків тієї міжнародної						а перенасиченою: понад 600 ви-	шедеври і майже графоманія, одні
	зустрічі були		слова		професора		давництв пропонували свої но-	зворушують, інші відштовхують –
	Ярослава Грицака про те, що Гали-						винки, понад 150 авторів із різних	як воно і буває практично з кожною
	чина – приклад неуспішності ідеї						країн взяли участь у презентаціях,	антологією.
	багатокультурності. „Ми мали до ді-						творчих зустрічах і дискусіях, за-	Напевно, я	чимось	таким би
	ла, – продовжила цю думку Боґуміла						гальна кількість яких сягнула майже	й обмежився, якби вся проблема
	Бердиховська, – з чимось на кшталт						півтисячі. Одне слово, журналістам	зводилася лише до одної окремо
	національних		гетто,		герметичних		було про що писати і на кого по-	виданої антології та одного окре-
	і взаємонепроникних“. У світі, що						лювати – від Юстейна Гордера до	мо зідіотілого “Тризубу”. Але вона
	стрімко глобалізується, ми знову сусі-						Адама Міхніка, від Андрєя Бітова	до них не зводиться. Бо насправді
	ди. Та чи спроможні ми сьогодні щиро						до Ольги Токарчук…	тут йдеться про нову фазу старої
	розмовляти на важкі теми, застосо-						Правду кажучи, не знаю, про	війни за українські голови, і від
	вуючи іншу мову, аніж мову наших						що мріють світової слави письмен-	її результату	залежить відповідь
	гетто? Такої мови, яка б не ранила						ники і публіцисти, приймаючи за-	на питання: де ми всі, громадяни
	національних,		релігійних			почуттів	прошення на подібні заходи, але	України, опинимося у недалекому
	сусіда от так собі „просто“?						якщо хтось із них сподівався стати	майбутньому? Навряд чи “Тризуб”

30

Т е к с т : О л е к с а н д р Б о й ч е н к о , Ч е р н і в ц і

має чим зрозуміти те, що я далі ска-			злочинних угрупувань на теренах	тів“, індивідуалістів і дурнів, які не ро-
жу, але перспектива є такою: якщо			України; повну заборону будь-якої	зуміють, що вірність ідеї, концентра-
пропаговані “Тризубом” ідеї знай-			пропаганди статевих збочень; вве-	ція влади,	одноосібне керівництво
дуть відчутну підтримку в суспіль-			дення кримінальної відповідальності	і стовідсотковий послух є підставами
стві, то за кілька років нашою столи-			за содомію; примусову хімічну стери-	національного буття. Лібералізм за-
цею знову стане Москва.			лізацію содомітів“.	вжди веде до анархії, тоді як втілен-
Парадокс? Аж ніяк. Ми провали-			А ось уривок із також презенто-	ням концентрованого керівництва
ли всі можливі й неможливі еконо-			ваної на Форумі книги Казімєжа	є Адольф Гітлер“.
мічні реформи, ми загрузли по вуха			Мочарського “Бесіди з катом” (тут	Хто собі як, а спеціаліст із порів-
в корупції і правовому хаосі, але			автор змальовує “духовний портрет”	няльного	літературознавства ба-
ми ще маємо свободу слова і бо-			группенфюрера СС Юрґена Штро-	чить лише одну стилістичну різни-
дай формально сповідуємо західні			опа, який зокрема керував навесні	цю між Штроопом і „Тризубом“: під
ліберальні цінності, завдяки чому			1943 року знищенням варшавсько-	час Другої світової війни Штрооп
Європа не наважується остаточно			го ґетто): “Цей банальний нацист	затято рятував Німеччину від зга-
зачинити свої двері перед нашим			знав, де шукати ворогів, вороги – це	даних ворогів, за що його врешті-
носом. Якщо ж відверто нацистстька			чужаки: крім євреїв, це соціалісти,	решт і повісили. Натомість „Тризуб“
ідеологія “Тризубу” набуде в Укрaїні			комуністи, масони, ліберали, єзуїти	ім. С. Бандери рятувати Україну що-
популярності, то Європа це зробить			і „заполітизоване духовенство“, але	йно починає.
– і залишить нас сам на сам із Росі-			також і гомосексуалісти, капіталісти
єю. Цікаво, як тоді поведуться браві			і плутократи, врешті „групи баламу-
хлопці ім. С. Бандери? Закидають
російський військово-морський флот
помідорами з майонезом?
Ага, якби в когось раптом вини-
кли сумніви щодо ідеології. З при-
воду геройської акції своїх підлеглих
на львівському Форумі керівництво
“Тризубу” поширило відповдіну за-
яву. Наводити її цілком не буду, бо
можу зблювати. Ось лише деякі
цитати з неї: “Режим внутрішньої
окупації української нації, прислуго-
вуючи глобалістичному демолібера-
лізму, сприяє поширенню у державі
Україна різноманітних сатанинських
збочень. Пропаганда содомії, роз-
бещення молодого покоління нашо-
го народу, популяризація так званої
„гендерної рівності“ та		фемінізму
– це ті засоби, якими чужинці нама-
гаються розкладати та нівелювати
традиційні християнські цінності, що
у всі часи були опертям української
нації у її боротьбі з внутрішніми та
зовнішніми ворогами. Ця боротьба
диявола з Христовою правдою сьо-
годні активізувалася по всій Україні.
Підконтрольні	олігархам	неукра-
їнського походження засоби масо-
вої інформації несуть содомітську
заразу в маси українського люду;
постмодерністська псевдолітерату-
ра зі сторінок книг, журналів, газет
агітує українців ставати педерас-
тами та лесбіянками… ВО „Тризуб“
ім. С. Бандери вважає дії свого член-
ства цілком виправданими та адек-
ватними до	ситуації. Організація

бере на себе всю відповідальність за проведені національно-захисні акції та запевняє український народ, що й надалі буде безкомпромісно стояти на сторожі його християнських та національних інтересів. „Тризуб“ виступає за: ліквідацію содомітських