3 Система планування в будівництві та матеріально-технічне забезпечення

3.1 Планування діяльності на підприємстві

Планування - це одна з функцій управління, яка являє собою процес вибору цілей організації і шляхів їх досягнення. Саме за допомогою планування керівництво організації прагне встановити основні напрями зусиль і прийняття рішень, які забезпечать єдність цілей для всіх її членів. В управлінні планування займає основне місце, втілюючи в собі організуючий початок всього процесу реалізації цілей організації.

Планування - процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення.

Сутність планування полягає в обгрунтуванні цілей і способів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів і способів, ресурсів усіх видів, необхідних для виконання цих завдань та встановлення їх взаємодії.

Основна мета планування - інтеграція всіх членів організації для вирішення комплексу завдань і виконання робіт, що забезпечують ефективне досягнення кінцевих результатів.

Таким чином, призначення планування полягає в прагненні завчасно врахувати по можливості всі внутрішні і зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку всієї організації в цілому[12].

Виробниче планування - невід'ємна частина управління підприємством. Його можна визначити як уміння передбачити мету і результати дій суб'єкта економіки (підприємства) і визначати ресурси, необхідні для досягнення конкретних цілей.

Для річних планів прийняті наступні планові показники.

1. Введення в дію виробничих потужностей, об'єктів і споруд. Цей показник встановлюється також організаціям, що здійснюють за договорами монтаж основного технологічного та енергетичного обладнання.

2. Обсяг підрядних робіт, що підлягають виконанню відповідно до договорів підряду на пускових об'єктах планованого року, об'єктах, намічених до введення в дію в наступні роки. На останніх об'єктах виділяються технологічні етапи і комплекси робіт, що підлягають виконанню протягом планового року.

3. Прибуток.

4. Зростання продуктивності праці.

Обсяг поставок матеріалів, машин та інших матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання плану. Цей показник пов'язаний з необхідністю забезпечення планових завдань ресурсами, що зумовлює реальність планів.

До основних методів розробки планів можна віднести наступні.

Нормативний метод, суть якого полягає в тому, що на підприємстві в процесі планування застосовується єдина система норм і нормативів (норми витрати сировини і матеріалів, норми виробітку та обслуговування, трудомісткість, норми чисельності, нормативи використання машин і устаткування, нормативи організації виробничого процесу, тривалість виробничого циклу, запаси сировини, матеріалів і палива, незавершеного виробництва, фінансові нормативи та ін.)

Балансовий метод планування забезпечує встановлення зв'язків між потребами в ресурсах і джерелах їх покриття за допомогою складання балансів виробничої потужності, робочого часу, матеріального, енергетичного, фінансового та інших, а також між розділами плану (наприклад, балансовий метод пов'язує виробничу програму з виробничою потужністю підприємства, трудомісткість виробничої програми - з чисельністю працюючих).

Розрахунково-аналітичний метод використовується для розрахунку показників плану, аналізу їх динаміки і факторів, що забезпечують необхідний кількісний рівень. У рамках цього методу визначається базисний рівень основних показників плану та їх зміни в плановому періоді за рахунок кількісного впливу основних факторів, встановлюються індекси зміни планових показників порівняно з базовим рівнем.

Економіко-математичні методи дозволяють розробити економічні моделі залежності показників на основі виявлення зміни їх кількісних параметрів в порівнянні з основними факторами, підготувати кілька варіантів плану і вибрати оптимальний.

Графоаналітичний метод дає можливість зобразити результати економічного аналізу графічними засобами. За допомогою графіків виявляється кількісна залежність між сполученими показниками, наприклад між темпами зміни фондовіддачі, фондоозброєності і продуктивності праці.

Програмно-цільові методи допомагають складати план у вигляді програми, тобто комплексу завдань і заходів, об'єднаних однією (генеральної) метою і приурочених до визначених термінів. Програма характеризується націленістю на досягнення кінцевих результатів за допомогою конкретних виконавців, які наділяються необхідними ресурсами.

Як правило, при плануванні на підприємстві одночасно застосовується не який-небудь один метод, а весь їхній комплекс.

Залежно від того, який горизонт (період) часу охоплюють плани підприємства, розрізняють такі види планування.

Довгострокове планування охоплює період від 10 до 25 років і має проблемно-цільовий характер. У ньому формулюється економічна стратегія діяльності підприємства на тривалий період з урахуванням розширення кордонів діючих ринків збуту і освоєння нових. Число показників в плані обмежена. Цілі і завдання довгострокового плану конкретизуються в середньостроковому плані.

Середньострокові плани складаються на два-три роки. Об'єктами середньострокового планування є організаційна структура, виробничі потужності, капітальні вкладення, потреби у фінансових коштах, дослідження та розробки і т. п.

Короткострокові плани складаються на рік (рідко - на два роки) і включають конкретні способи використання ресурсів на підприємстві. Дані плани деталізуються по кварталах, місяцях, декадах.

Ці три види планування повинні бути узгоджені між собою і не суперечити один одному.

Залежно від змісту і значення планування в процесі планової діяльності розрізняють три види планування: стратегічне, тактичне та оперативне.

Стратегічне планування являє собою набір процедур і рішень, за допомогою яких розробляється стратегія підприємства, що забезпечує досягнення цілей його функціонування. Під стратегією при цьому розуміється план найбільш ефективного розподілу ресурсів для досягнення цілей [11].

Процес стратегічного планування включає визначення місії підприємства, формулювання цілей і завдань функціонування підприємства, оцінку і аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища (можливостей і потенціалу підприємства), розробку та аналіз стратегічних альтернатив (як підприємство буде досягати своїх цілей), вибір оптимального варіанту стратегічного плану.

Тактичне планування - це процес створення передумов для реалізації нових можливостей, тобто стратегічних планів. У тактичних планах відображаються заходи з розширення виробництва і щодо підвищення техніко-економічного рівня, оновленню та підвищенню якості продукції, найбільш повному використанню досягнень науково-технічного прогресу. На основі цих планів встановлюються зв'язки між структурними підрозділами підприємства, здійснюється розробка кошторисів за видами діяльності та контроль за їх використанням. в результаті тактичного планування складається план соціально-економічного розвитку підприємства, що являє собою комплексну програму його виробничо-господарської та соціальної діяльності на відповідний період. Тактичне планування охоплює середньостроковий і короткостроковий періоди.

Оперативне планування - це процес реалізації тактичного планування. Воно є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності. Його завдання - конкретизація показників тактичного плану з метою організації повсякденної роботи підприємства і його підрозділів у процесі оперативного планування. Оперативне планування дозволяє скоротити перерви у виробництві, забезпечити рівномірність завантаження устаткування і площ, своєчасно реагувати на відхилення в технологічному процесі і забезпечувати ефективну роботу підрозділів. Оперативне планування пов'язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм - починаючи від технічної підготовки виробництва і закінчуючи збутом продукції.

Тобто, можна зробити висновок, що так чи інакше, але підприємство не може обійти сторою таку складову, як планування своєї діяльності.

ТОВ «Будівельник-2004» не є виключенням з правила, адже воно також займається плануванням своєї діяльності. Оперативне та тактичне планування здійснюється в основному за допомогою використання системи норм і нормативів для виконання своєї основної діяльності. Але, безумовно, що це не єдиний метод планування. Частина діяльності підприємства планується на основі вже наявних даних за попередні періоди діяльності підприємства.

3.2 Структура і організація матеріально-технічного забезпечення

Для безперебійного функціонування виробництва необхідно добре налагоджене матеріально-технічне забезпечення (МТО), яке на підприємствах здійснюється через органи матеріально-технічного постачання.

Головним завданням органів забезпечення підприємства є своєчасне і оптимальне забезпечення виробництв необхідними матеріальними ресурсами відповідної комплектності і якості. Вирішуючи це завдання, працівники органів постачання повинні вивчати і враховувати попит та пропозицію на всі споживані підприємством матеріальні ресурси, рівень і зміна цін на них і на послуги посередницьких організацій, вибирати найбільш економічну форму руху товарів, знижувати транспортно-заготівельні і складські витрати.

В умовах ринку в підприємств виникає право вибору постачальника, а значить, і право закупівлі більш ефективних матеріальних ресурсів. Критеріями вибору постачальника можуть бути надійність постачання, можливість вибору способу доставки, час на здійснення замовлення, можливість надання кредиту, рівень сервісу та ін Причому співвідношення значимості окремих критеріїв із плином часу може змінюватися.

Залежно від обсягів, типів і спеціалізації виробництва, матеріалоємності продукції і територіального розміщення підприємства складаються різні умови, що вимагають відповідного розмежування функцій і вибору типу структури органів постачання.

На невеликих підприємствах, які споживають малі обсяги матеріальних ресурсів в обмеженій номенклатурі, функції постачання покладаються на невеликі групи або на окремих працівників господарського відділу підприємства.

На більшості середніх і великих підприємств цю функцію виконують спеціальні відділи матеріально-технічного постачання (ВМТП), які побудовані за функціональним або матеріальною ознакою. У першому випадку кожна функція постачання (планування, заготівля, зберігання, відпуск матеріалів) виконується окремою групою працівників. При побудові постачальницьких органів за матеріальною ознакою певні групи працівників виконують всі функції постачання по конкретному виду матеріалів[6].

Планове бюро (група) виконує функції по аналізу навколишнього середовища і ринкових досліджень, визначенню потреби в матеріальних ресурсах, оптимізації ринкового поводження по найбільш вигідному забезпеченню, розробці планів постачання та аналізу їх виконання, контролю за виконанням постачальниками договірних зобов'язань.

Товарне бюро (група) виконує комплекс планово-оперативних функцій по забезпеченню виробництва конкретними видами матеріальних ресурсів: планування, обліку, завезення, зберігання та відпуску матеріалу у виробництво, тобто регулює роботу матеріальних складів.

Диспетчерське бюро (група) виконує оперативне регулювання і контроль за виконанням плану постачання підприємства і цехів сировиною і матеріалами; усуває неполадки, що у ході постачання виробництва; контролює і регулює хід поставок матеріалів на підприємство.

Основними функціями МТО будівельного виробництва є:

1. Забезпечення будівельних потоків необхідною сировиною,

напівфабрикатами і деталями;

2. Зберігання, обробка і подача сировини за заявками споживачів - будівельно-

монтажних організацій;

3. Забезпечення інструментами і ремонт технологічного, енергетичного,

транспортного та іншого обладнання, догляд і нагляд за ними;

4. Забезпечення підприємства електричною і тепловою енергією, водою;

5. Проведення всіх навантажувально-розвантажувальних робіт.

У будівельних організаціях існує відмітні особливості в обліку будівельних матеріалів: у разі, якщо будівництво здійснюється з матеріалів придбаних підрядником оприбуткування та списання може бути зроблено звичайним порядком, а якщо частина будівельних матеріалів надходить від замовника їх собівартість повинна бути з одного боку включена в собівартість будівельних робіт, але із загальної суми вартості виконаних робіт вартість таких матеріалів виключається.

При використання матеріалів у виробництві дуже важливе також значення норм і нормативів.

Що ж до ТОВ «Будівельник-2004», то воно переважно завозить будматеріали безпосередньо на об'єкти будівництва, але це стосується не всіх матеріалів. Згідно з Балансом значна кількість виробничих запасів також присутня на складах. Адже не є вигідним для підприємства містити всі необхідні матеріали на складах, тому ще це тягне за собою додаткові витрати.

3.3 Робота відділу маркетингу та основні конкуренти на ринку будівельних послуг

Маркетинг - це організаційна функція і сукупність процесів створення, просування і надання цінностей покупцям і управління взаємовідносинами з ними з вигодою для організації. У широкому сенсі завдання маркетингу полягають у визначенні та задоволенні людських і суспільних потреб.

У будівельній компанії організація маркетингу має деякі особливості, які фактично і визначають діяльність даного типу підприємств. Будучи фактично виробничої організацією, у якої кінцевий результат її виробничої діяльності є завершений об'єкт будівництва, але як товар він в даному випадку не розглядається, оскільки в основному він виступає в якості рекламного іміджевого елементу.

Будівельна компанія у вигляді свого товару пропонує замовнику спеціальний комплекс послуг, виступаючи на специфічному сегменті ринку в якості сервісної організації.

Головна мета спеціальної служби маркетингу в будівельній компанії, є розробка і створення регулярно працюючої системи обміну, обробки та збору цінної інформації між структурними відділеннями компанії, з метою забезпечення керованого, прогнозованого та сталого процесу комплексної реалізації будівельних послуг. Тільки ефективна служба маркетингу може забезпечити успіх на специфічному ринку будівельної компанії.

В Україні будівельна галузь має важливе значення в розвитку народного господарства. Незважаючи на зростання обсягів будівельних робіт і виробництва будматеріалів в Україні на 11% і збільшення витрат держбюджету, що відносяться до будівництва на 27420 млн. грн., питання підвищення конкурентоспроможності вітчизняних будівельних підприємств залишаються невирішеними[11].

Дослідження діяльності будівельних підприємств за регіонами свідчить про їх нерівномірному розвитку. Так, західні регіони мають снижающийся обсяг будівельних робіт, центральні - підвищується, а от у Донбасі та Луганській області спостерігається незначний приріст будівництва.

Динаміка обсягу будівельних послуг в Луганській області за останні 5 років свідчить про його зростання. Так, протягом 2011 року будівельними підприємствами області було виконано робіт на суму 1329 млн. грн., що на 2,4% більше, ніж у попередньому році. При цьому структура на ринку будівельних послуг розподілилася таким чином, що 65% від усього обсягу робіт стосувалися саме нового будівництва, решта ж 35% припали на реконструкцію та ремонтно-будівельні роботи.

Закордонні експерти оцінюють будівельну галузь області як ту, що володіє низькою конкурентоспроможністю. Виною тому низький рівень якості, терміни будівництва, високий рівень травматизму, відсутність належної кваліфікації та навичок працівників.

У сформованій ситуації для успішної конкурентної боротьби підприємствам необхідно не тільки оновлювати технології та технологічне обладнання, вивчати внутрішній та зовнішній ринок і вести маркетингові дослідження, також виявляти можливості, слабкі сторони і вразливі місця конкурентів, а й надавати керуючий вплив на власну конкурентоспроможність і визначати її основні напряму.

Отже, підвищення конкурентоспроможності є необхідною, першочерговою метою підприємств будівельної галузі. Досягнення даної мети дозволить підвищити ефективність виробництва, поліпшити якість будівельних послуг, знизити витрати на експлуатацію будівель і допомогти у вирішенні соціальних проблем населення.

Що ж до конкурентоспроможності досліджуваного підприємства ТОВ «Будівельник-2004» », то воно також володіє нею. Адже навіть на такій, відносно невеликій, території, як Луганська область, є значна кількість конкурентів у сфері основної діяльності даного підприємства.