2. Структура та організація діяльності ветеринарної медицини в Україні

Структура ветеринарної медицини в Україні визначена «Законом про ветеринарну медицину», прийнятим Верховною Радою України 5 грудня 1996 року.

В організаційному відношенні служба ветеринарної меди­цини охоплює систему установ, організацій та служб, пов'яза­них спільністю завдань, які виконують спеціальні функції і розподіляються на дер^кавну, відомчу і приватнхретеринарну медицину.

Всю службу ветеринарної медицини можна розділити на 2 групи: спеціалісти, які здійснюють ветеринарну службу; організації, установи, які забезпечують функціонування та розвиток цієї служби. У першій групі зайнято понад 80% працюючих (табл.).

Загальна схема ветеринарної медицини України

Організації, установи і спеціалісти, які здійснюють ветеринарну службу	Організації і установи, які забезпечують функціонування та розвиток цієї служби
Організації та установи державної ветеринарної медицини	Науково-дослідні установи (інститути, лабораторії)
Організації та спеціалісти відомчої ветеринарної медицини	Ветеринарна біологічна промисловість
Спеціалісти приватної ветеринарної медицини	Промисловість і товаропровідна система органів ветеринарного постачання
	Ветеринарні навчальні заклади

До першої групи належать:

1) організації та установи державної ветеринарної медицини;

2) спеціалісти та організації (служби) відомчої ветеринарної медицини;

3) спеціалісти приватної ветеринарної медицини. Другу групу установ і організацій складають:

1) науково-дослідні інститути, зональні спеціалізовані лабораторії з хвороб тварин, міжобласні спеціалізовані лабо­раторії з хвороб птиці;

2) ветеринарна біологічна промисловість;

3) промислові підприємства і товаропровідна система корпорації «Укрзооветпромпостач», державного підприємства «Укрветпромпостач», асоціації «Украгробіовет»;

4) установи з підготовки кадрів — вищі та середні навчальні заклади ветеринарної медицини.

Державна ветеринарна мережа — це сукупність державних ветеринарних підприємств і організацій, які безпосередньо виконують практичну ветеринарну роботу.

За призначенням та напрямком роботи розрізняють нас­тупні установи і організації державної ветеринарної медицини в Україні:

1) лікувально-профілактичні установи: районні державні лікарні ветеринарної медицини, дільничні лікарні, дільниці, пункти ветмедицини, міські лікарні ветеринарної медицини;

2) діагностичні установи: центральна лабораторія ветери­нарної медицини, районні державні лабораторії, міські дер­жавні лабораторії, зональні спеціалізовані державні лабораторії з хвороб тварин, державні лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринках;

3) ветеринарно-санітарні установи й організації: регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні і транспорті з підпорядкованими їм прикордонними пунктами державного ветеринарного контролю; обласні госп­розрахункові ветсанзагони з відділеннями в районах, відділи відомчої міліції;

4) протиепізоотичні установи й організації: станції по боротьбі зі сказом; протиепізоотичні експедиції, їх загони; експедиції по заходах боротьби з окремими хворобами тварин.

Перераховані вище лікувально-профілактичні установи є закладами загального профілю. Вони виконують різноманітні ветеринарні заходи, лікування хворих тварин, надають хірур­гічну та акушерську допомогу, організовують і проводять вете­ринарно-санітарні заходи тощо.

Інші установи й організації державної мережі ветеринарної медицини виконують спеціальні функції.

Діяльність організацій і закладів державної ветеринарної медицини відбувається в трьох формах:

1. Ветобслуговування — проведення ветеринарно-санітар­них профілактичних, протиепізоотичних заходів у всіх госпо­дарствах відповідного регіону.

2. Ветеринарно-санітарний контроль та нагляд у всіх госпо­дарствах, організаціях незалежно від відомчої належності і підпорядкованості.

3. Загальне методичне керівництво ветеринарною меди­циною (настанови, інструкції, облік і звітність, семінари, мето­дична література тощо).

Для всіх закладів і організацій державної ветеринарної меди-. цини затверджені типові положення, в яких сформульовані завдання, визначені функції і права.

Організації і установи державної ветеринарної медицини відіграють головну роль у розробці, організації і проведенні ветеринарних заходів. Вони виконують функції міжвідомчої загальнодержавної ветеринарної служби. Спеціалісти держав­ної ветслужби мають право виступати в якості організаторів ветсправи, уповноважених органами виконавчої влади, керу­вати ветслужбою в районі, місті, області, республіці, а також контролювати ветеринарні заходи у всіх господарствах неза­лежно від форми власності.

Державна ветеринарна медицина незалежна від господарств, підприємств, міністерств і відомств, тому вона завжди може дати об'єктивну оцінку епізоотичного стану господарства, району, що особливо важливо для забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва й охорони здоров'я населення від заразних хвороб, спільних для людини і тварин.

Ветеринарне обслуговування і ветеринарно-санітарний контроль та нагляд організується за територіальним прин­ципом. Організаційна структура державної ветеринарної медицини відповідає адміністративному поділу України.

Відомча ветеринарна медицина — це сукупність ветеринар­них організацій і установ, які знаходяться в підпорядкуванні відповідного міністерства або відомства, які не відносяться до державної ветеринарної мережі.

До відомчої ветеринарної медицини відносяться спеціалісти, які працюють у господарствах, комплексах, на птахофабриках, відгодівельних господарствах, у заготконторах, кооперативних організаціях, на підприємствах з переробки продуктів і сиро­вини тваринного походження тощо.

Органи і працівники відомчої служби не користуються міжві­домчими правами. їхні функції і права обмежені рамками даного міністерства, відомства (господарства, підприємства, органі­зації). Вони працюють під загальним керівництвом і контролем організацій та установ державної ветеринарної медицини.