ського і колективного виробництва, а також предмети споживання, житло, одяг, побутові речі.

Головним носієм відносин власності виступає працівник, як господар своєї держави, власник свого капіталу, виробничих фондів, цінних паперів, робочої сили, житла, землі, технологій.

4.3. Реформування відносин власності на сучасному етапі розвитку України

Змішана економіка – це економіка рівнозначного функціонування всіх форм власності в умовах ринкової економіки.

Закон України „Про власність” від 1994 року декларує 4 форми власності в Україні (схема 4.2):

1)індивідуальна (особиста і приватна);

2)колективна;

3)державна;

4)власність іноземних держав, спільних підприємств, іноземних громадян.

Індивідуальна (особиста і приватна)

- особиста власність

ФОРМИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
Колективна			Державна			Власність іноземних держав,
							спільних підприємств,
							іноземних громадян
- власність орендованого			- загально-державна			- спільні підприємства;
підприємства;			власність;			- власність іноземних
- власність кооперативу;			- комунальна власність;			юридичних осіб;
- власність громадських			- власність держаних			- власність іноземних держав
організацій			організацій			та міжнародних організацій
						для здійснення
						дипломатичних місій

Схема 4.2. Класифікація форм власності в Україні

Перехід від однієї форми власності до іншої можливий проведенням таких процесів, як роздержавлення та приватизація.

Роздержавлення – це поняття, що відображає цілий комплекс відносин щодо передачі державної власності в інші форми. Для ефективного роздержавлення повинні бути вирішені такі проблеми:

1)подолання соціально-економічної монополії держави;

2)забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму;

3)перехід до багатоканальних формувань економічного регулювання;

4)утворення соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

47

Приватизація – це лише етап роздержавлення, який передбачає передання працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж їх у приватну власність.

Роздержавлення може проходити такими шляхами:

1)передача державних підприємств у власність колективу;

2)розподіл державної власності чи певної її частини між усіма членами суспільства;

3)продаж державного майна громадянам і недержавним юридичним особам.

Способи приватизації:

1)викуп об’єктів малої приватизації – це спосіб, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Цей спосіб приватизації не передбачає конкуренції серед працівників;

2)викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом продукції – це спосіб приватизації, за яким власником об’єкту стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, який розробила комісія з приватизації;

3)викуп державного майна, зданого в оренду, – це спосіб, за яким власником майна стає орендар відповідно до договору оренди;

4)продаж на аукціоні та за контрактом (конкурсом) – це спосіб, за яким власником майна стає покупець, який на аукціоні запропонував максимальну ціну або на конкурсі – найкращі умови для подальшої експлуатації об’єкта, а за рівних умов – найбільшу ціну;

5)продаж акцій відкритих акціонерних товариств – це спосіб, за яким власниками акцій державних підприємств, перетворених на ВАТ на конкурсних засадах, стають ті покупці, які запропонували найбільшу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умовах.

48

Тема 5. ОСНОВНІ ФОРМИ ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ. ТОВАРНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ТА ЇЇ РОЛЬ В ЕВОЛЮЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

5.1.Форми суспільного виробництва.

5.2.Товар та його властивості.

5.3.Суть грошей і грошових систем, їх еволюція.

5.1. Форми суспільного виробництва

Виділяють три основні форми суспільного виробництва: 1) натуральне; 2) товарне; 3) суспільне.

Натуральне виробництво – це виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, тобто не для продажу, а для власного споживання.

Ознаки натурального виробництва:

1)замкнутий кругообіг продуктів, які, як правило, не виходили за межі господарства;

2)кожна господарська одиниця повністю відокремлена та незалежна як у виробництві, так і в споживанні. Саме через це споживання на 100% залежало від власного виробництва;

3)суспільний поділ праці в натуральній формі розвинутий слабко;

4)слабо виражений суспільний характер виробництва.

Основною причиною виникнення товарного виробництва став сус-

пільний поділ праці. Це спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Поділ праці лише тоді стає основою формування товарного виробництва та обміну через ринок, коли відбувається відокремлення як самостійних виробників і як самостійних власників засобів виробництва.

Товарне виробництво – це форма організації суспільного виробництва, за якої продукти виробляють окремі відособлені товаровиробники, які спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. В такому випадку продукти праці стають товарами.

Дві головні умови існування товарного виробництва:

1)суспільний поділ праці – це призводить до зростання продуктивності праці, а відповідно і до кількості продукції;

2)економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого виробники самі вирішують питання господарської діяльності: що виробляти? якими засобами? які ресурси при цьому використовувати? Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження, привласнення, її використан-

49

ня в особистих інтересах. Тому економічна відособленість невідривна від власності на засоби виробництва та на вироблену продукцію.

У товарному виробництві виділяють такі форми:

1)просте товарне виробництво – засноване на особистій праці власника засобів виробництва, характеризується прямим поєднанням виробника із засобами виробництва та відсутністю експлуатації. Найхарактерніші ознаки: відносно низький рівень суспільного поділу праці; функціонування робочої сили; приватна власність; маловідчутна конкуренція товаровиробників і стихійність. Просте товарне виробництво грунтується на власній праці і кінцевою метою вбачає задоволення потреб товаровиробника;

2)капіталістичне товарне виробництво – його характерними риси розвинутий суспільний поділ праці; функціонування найманих робітників та капіталістів, які діють з метою отримання прибутків; експлуатація капіталістом спільної, об’єднаної праці найманих працівників; жорстка конкуренція; стихійність формування ринків; підприємницько-капіталістична та колективно капіталістична форми власності на засоби і предмети праці;

3)соціально-орієнтоване ринкове господарство – характерні риси розвинутий суспільний поділ праці; формування сукупної суспільної робочої сили; різноманітність форм власності; державне регулювання економіки; соціальний захист товаровиробників і споживачів.

Виділяють дві стадії розвитку товарного виробництва:

1)бартерне – у бартерному господарстві будь-який товар можна обміняти на будь-який інший товар безпосередньо:

Т– Т ;

2)грошове. Грошове господарство характеризується появою нового специфічного товару – грошей, які можна обміняти на будь-який інший товар:

Г – Т – Г’.

Загальні специфічні ознаки товарного виробництва, які не залежать від специфіки економічної системи: 1) суспільний поділ праці; 2) економічна відособленість товаровиробників; 3) еквівалентність відносин; 4) ринковий зв’язок між виробниками і споживачами; 5) визнання суспільного характеру праці через ринок; 6) здійснення економічних процесів у товарно-грошовій формі виробництва шляхом купівлі-продажу; 7) конкуренція.

Суспільне виробництво зародилося на початку ХХ ст. у найрозвинутіших країнах і поступово поширюється. За суспільного виробництва відбувається поглиблення суспільного поділу праці, поліпшення органі-

50