Тема 12. Римський епос. Поема вергілія «Енеїда»

Вступний коментар

Публій Вергілій Марон (70 – 19 рр. до н.е.) – найвідоміший давньоримський поет. Головним здобутком поетичної творчості Вергілія є героїчна поема «Енеїда». Він використав сюжет про міфічного предка римлян – троянця Енея, сина Венери, підкресливши, що імператор Август є його нащадком. Рід Юліїв, до якого належав Октавіан, вів своє походження від Юла, сина Енея, а отже – від самої Венери. Так Вергілій сприяв утвердженню ідеї божественності верховної влади і величі Риму. На відміну від гомерівського епосу, повністю оберненого в ми­нуле, у творі Вергілія міф переплетений із сучасною пое­тові дійсністю, і випробування Енея є лише багатозначущим почат­ком майбутньої римської величі. Так, друга книга «Енеїди» присвя­чена падінню Трої. Ця тема вже не раз трактувалася в грецькій поезії, але Вергілій висвітлює традиційне сказання з погляду троянця, розповідаючи про події, як про переживання однієї особи – Енея, який до того ж не належав до головних учасників Троянської війни. Розповідь мала вразити читача страшними й зворушливими картинами «страждань Трої», зняти з греків ореол переможців і виправдати особисту поведінку героя поеми (так трапилось, що Енею пощастило врятуватись). І це поетові цілком вдалось. Погляд Вергілія весь час спрямований на подальшу римську історію, а її картини, аж до часів автора, подано у формі пророцтв та передба­чень (наприклад, зображення на щиті Енея чи огляд душ в Аїді). Ця співвіднесеність міфа із сучасністю є характерною особливіс­тю «Енеїди», яка відрізняє її від поем Гомера.

Ідеалізація минувшини виявляється і в способах характеристики дійових осіб поеми. Створюючи образи своїх героїв, Вергілій вихо­див з ідеалу римської доблесті, наближеної до «мудреця» стоїчної філософії. Еней, головний герой поеми, і є втіленням цього ідеалу. Йому властиві благочестя, розсудливість, милосердя, справедли­вість, хоробрість. Інші персонажі індивідуалізовані тим, що їм бра­кує якихось рис, необхідних для досконалості. Різко негативних образів у поемі майже немає (хіба що епізодичні – Сінон і Дранк), і навіть «зневажувач богів» Мезентій наділений любов'ю до сина, яка пом'якшує його жорстокість. Образ нерідко стає у Вергілія символом, втіленням абстрактної ідеї.

Ставлення Енея до життя далеко не таке активне, як у гомерів­ських персонажів. Його «веде» фатум, доля, і всі більш-менш значні його вчинки зумовлені велінням богів. Ця своєрідна пасивність, нова риса римської «доблесті», і втілена в образі героя. На відміну від гомерівських героїв Еней завжди відчуває себе людиною обов'язку й історичної місії.

Відходить Вергілій і від «спокійності» гомерівського епосу. Основний тон «Енеїди» — патетика високих почуттів; дійові особи найчастіше виступають у стані емоційного збудження. Одним із за­собів розкриття емоційного стану, а, отже, й моральності героїв, є сильні й стислі промови та монологи.

Епос має яскраво виражене лірико-драматичне забарвлення. Уся система стилістичних засобів спрямована на те, щоб уразити читача яскравими, подеколи жахливими картинами; кожній деталі відведено певне місце в художньому полотні твору.

Поема складається з епізодів, кожен з яких є драматичним цілим – із зав'язкою, перипетіями сюжету й розв'язкою. Низка та­ких оповідей об'єднується не тільки сюжетом, а й загальною цілеспрямованістю, суть якої полягає в неухильному слідуванні долі. Саме з веління долі Енеєві належить заснувати нове царство в латинській землі, а його нащадкам – здобути владу над світом.

Вергілій дотримувався в поемі піднесеного тону, старанно уни­каючи всього, що могло б здатися «низьким», «ницим». Особливо ця тенденція виявляється в трактовці богів. Римський поет усунув ті грубі і примітивні риси, які нерідко надають комічного відтінку «олімпійським» сценам грецького епосу. У Вергілія фактично діє одна божественна сила — доля.

«Енеїда» – одне з найвищих досягнень римської поезії. Стис­лий, відточений стиль, за якого окремі вирази перетворюються на «крилаті слова», поєднується в поемі з високою досконалістю плав­ного і звучного вірша. Поетові вдалось остаточно подолати важку­ватість старовинного римського гекзаметра. Вергілій став визна­ним майстром вправних словосполучень, «звукопису», які, на жаль, важко передати іншою мовою (звичайно, переклад не пов­ністю відбиває красу оригіналу).

Ще у вступі до третьої книги «Георгік» Вергілій обіцяв написати но­вий твір, що прославляв би перемогу Августа над ворогами Риму. Але війни скінчились, і почалась «ера миру», яка вимагала вирішення но­вих проблем і, у першу чергу, обгрунтування законності імператорсь­кої влади, її божественної обумовленості. Вергілій змінює первісний задум і вирішує створити епос, який мав би бути водночас римською «Іліадою» та «Одіссеєю». Так виник задум «Енеїди» — поеми, що стала своєрідним синтезом найважливіших тем та ідей епохи.

Оповідь про минуле переплітається у поемі Вергілія з пророцт­вом про майбутнє. Прославляючи троянську і латинську мужність, поет тим самим свідомо прославляв рід Юлія, спадкоємцем якого був Октавіан Август. Історична місія Риму та історична місія Авгус­та зливаються у поемі в єдине ціле. Створюючи пишні шати для імператорської влади, Вергілій творчо використав увесь арсенал греко-римської міфології: чисельні літературні пам'ятки, як відомі, так і ті, що не дійшли до нашого часу. На відміну від поем Гомера, які постали з фольклорних джерел, «Енеїда» Вергілія – літератур­ний епос. Він майстерно скомпонований і пронизаний гучною ри­торикою. Поема складається з 12 книг і розповідає про засновника римського народу – троянця Енея, сина Анхіса й Венери. Тра­диційно твір поділяють на дві частини. Перша присвячена мандрам Енея від Трої до Італії (книги 1-6) і нагадує «Одіссею» Гомера.

Після загибелі Трої Еней, втративши батьківщину, пливе по бурхливому морю без всякої мети, скорившись долі. Він опиняєть­ся у Карфагені (книга 1). Еней зустрічається із карфагенською ца­рицею Дідоною і розповідає їй про загибель Трої (книга 2) та про свої мандри (книга 3). Він палко кохає Дідону, але підкоряється волі богів, які наказують йому плисти до Італії, хоча Еней і не розуміє, навіщо це потрібно. Покинута Дідона гине (книга 4). На шляху до Італії Еней робить зупинку на Сицилії, де іграми вшановує пам'ять свого батька (книга 5). Прибувши до Італії, він зустрічається в храмі Аполлона з Сівіллою і, за її порадою, спускається до Аїду, де спілкується з тінню свого батька Анхіса, від якого дізнається про славне майбутнє своїх нащадків (книга 6).

У першій частині поеми, змальовуючи долю Енея, Вергілій фак­тично зображує долю усього римського народу, навіть долю усього людства. Богослухняний Еней кориться долі, і тільки на половині шляху в невідоме йому відкривається сенс його дій і поневірянь. Сцена в Аїді,деАнхіс проводить перед Енеєм тіні майбутніх рим­ських героїв і провіщає велику місію Риму, – це і є кульмінація по­еми Вергілія.

Таким чином, усі біди Енея виправдовуються кінцевою метою. Благочинний Еней, підкоряючись невідомій долі, ціною самозре­чення досягає перемоги.

Друга частина поеми (книги 7-12) зображує війни Енея в Італії за своє ствердження там з метою заснування майбутньої Римської держави. У Лації цар Латин дружньо приймає Енея й обіцяє йому руку своєї доньки Лавінії, але ображений претендент на руку Лавінії Турн, ватажок італійців, йде на Енея війною (книга 7). Еней звертається по допомогу до царя Евандра, Вулкан і Венера дарують йому зброю та щит, на якому зображена майбутня історія Риму (книга 8). Тим часом Турн отримує ряд перемог над троянцями (книга 9). Еней повертається до своїх друзів і вступає у битву. Нас­туп ворога відбито, але Турн убиває друга Енея Палланта (книга 10). Далі події розгортаються так: спочатку встановлюється пере­мир'я, потім знову починається війна (книга 11). І, нарешті, поєди­нок вождів. Богиня Юнона вже не переслідує Енея, і він убиває свого ворога Турна, який залишився без підтримки богів (книга 12).

Вергілій не встиг закінчити свою поему. У «Енеїді» не зображені ті події, які відбулися після закінчення війни між троянцями й рутулами: примирення і об'єднання латинян з троянцями, весілля Енея з Лавінією, народження їхнього сина Іула, поява нащадків Іула – братів Ромула і Рема, від яких і пішли перші римські царі. Автор не бажав у такому вигляді видавати свою поему і, умираючи, наказав її спалити. Твір було врятовано за наказом Ав­густа, який був ініціатором його створення, і надруковано по смерті поета.

«Енеїда» Вергілія – твір патріотичний і глибоко національний. Хоча поет і прославляє у поемі конкретного імператора й конкрет­ну імперію Августа, за що його й називали ідеологом нової влади, але робить він це настільки узагальнено, що з упевненістю можна стверджувати: в «Енеїді» Вергілій прославив всю римську історію й весь римський народ, уважаючи Августа лише яскравим представ­ником і речником цього народу.

Художній дійсності «Енеїди» Вергілія притаманні суто римські риси: монументалізм і деталізація. Монументалізм у поемі вияв­ляється в зображенні становления світової Римської держави як здійснення волі богів і долі, у титанічних подвигах героїв, у масш­табному охопленні подій, насичених драматичними колізіями. Не­даремно Вергілієву Дідону щодо сили почуттів порівнюють з Медеєю Евріпіда. Для монументалізму Вергілія характерне поєднання фантазії й реального життя, образів абстрактних і конкретних. У країні мерців «притулився Сум» і Турботи, «засмучена Старість» і Голод, «Війна смертоносна» і Страждання.

У свою чергу монументалізм поєднується в поемі Вергілія з ре­тельною деталізацією.