4.. Конфуціансько-даоський тип культури: образ-поняття

Даосизм виник у 5-4 століттях до н. е.. і на перший погляд виступав «опонентом» панував в якості етичної системи конфуціанства. Постулати цих навчань часто виглядають діаметрально протилежними (в даному випадку мова про філософський даосизмі як про соціально-філософському вченні, а не про методи психофізичного тренінгу та алхімічної практиці). Головна відмінність конфуціанської і даоської культур - ставлення до природи людини, з якої випливає і сформоване між ними в традиційнійкитайській культурі«Розподіл ролей». Обидва вчення припускали необхідність змін з метою наблизитися до «істинної сутності людини». Але що саме вкладалося в це поняття і в методи актуалізації «істинної природи»? Конфуціанці вважали справжньою сутністю людини гуманність (жень), добре, істинно людське начало. Під самовдосконаленням розумілося самовиховання, розвиток в собі «гуманного» почала (носія високих морально-психологічних якостей) і придушення в собі «дикого», «злого». На час виникнення доасизм конфуціанство було офіційним вченням, основою державної структури. «Центральна фігура», ідеал конфуціанства - цзюнь-цзи - «благородний муж», носій конфуціанського свідомості. Його чесноти: самовладання, справедливість, шанобливість до старших, соціальна відповідальність. Його мета - суспільне служіння; особистість в конфуціанської етики підпорядковується соціуму. Конфуціанська культураелітарна, основне середовище її поширення - благородні люди (головним чином, чиновники, основна діяльність яких полягає в управлінні державою). Звідси прагнення до впорядкування, яке регламентує і рітуалізірующее всі можливі сфери життя. Як і в психологічній сфері, зміни досягалися за рахунок обмеження небажаних факторів, головним чином через засвоєння норм поведінки, контролем (спочатку зовнішнім, а потім внутрішнім). Чеснотою «благородного мужа» вважався постійний контроль над власною психічною сферою і збереження постійного самовладання. З цим співвідноситься і найважливіший метод роботи з самовдосконалення - самоспостереження, покликане виявляти підлягають викорінення «неправильності». З іншого боку,даоси, Так само засуджуючи «дикість», неприборканість, схильність пристрастям, розуміли під істинної людською сутністю спочатку властиве кожному явищу космічне начало, яке втілює єдині для всієї природи універсальні закономірності. Вища мета в даосизмі - виявлення і гранична актуалізація «істинного начала» в людині і повне йому підпорядкування, «злиття» з єдиним потоком руху всесвіту. Розрізняються і самі способи сприйняття світу даосами і конфуціанця. Мислення конфуцианца за потребою бінарно, дихотомичность, засноване на пізнанні явищ через їх протилежність, на протиставленні пар типу «природне - культурне", "спокій - рух», «добро - зло», «суб'єкт - об'єкт» і т. д. І в людській природі конфуціанці чітко розділяли і протиставляли «природне» (пристрасті) і "культурне", покликане ці пристрасті приборкати. Такий підхід, відкриваючи шлях до аналітичного пізнання світу, дозволяючи порядок картину світу, одночасно «розбиває» світ на опозиції, позбавляючи його цілісності. При цьому все, що не вкладається в цю штучну модель світу, Спотворюється або ігнорується. Так само конфуціанське виховання сприяло внутрішньої конфронтації, що веде до внутрішньоособистісних конфліктів. Для даоського світосприйняття громадські правила і норми сприймаються, як: 1) насильство над особистістю, 2) умовність, штучне утворення, вже в силу цього перешкоджає прояву істинної сутності людини, 3) фактор, що підсилює відокремленість людини від світу. Даоське світобачення цілісно, так звані «протиріччя» об'єднуються, постаючи нероздільними взаємодіючими полюсами цілого, і це взаємодія є джерелом руху і розвитку. Єднання з Дао стирає грань між об'єктом і суб'єктом, «Я» і «не-Я», людиною і навколишнім світом. Прихильники конфуціанства спиралися переважно на рефлексивний шар свідомості, йшли до змін через самоаналіз і самоконтроль.«Шляхетний чоловік вимогливий до себе, низький людина вимогливий до інших». Усвідомлене засвоєння чи, самовиховання мали врівноважити природне і культурне початку особистості. Основне ж завдання даоських практик - дозволити проявитися спочатку властивому нам космічному початку, дозволити йому діяти через нас. Для цього потрібно не стільки набувати нові якості, скільки усунути перешкоди у вигляді пристрастей, егоїстичних переживань і інших проявів нашого «Я», «заважають» природного потоку подій. Спроби насильно, вольовим зусиллям подолати небажані прояви вважалися неприйнятними. Можна сказати, що конфуціанство - це шлях самообмеження, Коли небажані сторони особистості просто придушуються шляхом свідомого самопрінужденія (без поблажливості до того, що і це - теж частина нас). Даосизм ж не передбачає боротьби з собою, тут адепт, перебуваючи в стані спокою, намагається не заважати прояву космічного цілого. Однак відстороненість від потоку власних думок і почуттів аж ніяк не вихолощує емоційне життя даоса. Навпаки, невтручання «Я» дає можливість більш повно проявитися специфіці кожного внутріпсихічних фактора. Конфуціанське «самообмеження» виявлялося і в певній обмеженості сфер докладання зусиль. Прагнучи до встановлення загального порядку, до максимальної структурованості індивідуального та суспільного життя, конфуціанці ігнорували або виключали зі сфери впливу те, що не піддавалося «окультурення». Цзюнь-цзи зосереджувалися в основному на управлінської діяльності та елітарних сторонах культури - наприклад, каліграфії, «високих» жанрах музики, поезії,живопису. Для даосів ж в принципі не існувало поділу на «низькі» і «високі» заняття - удосконалюватися можна було в будь-якій сфері. І поширення даоської культури не обмежувалося соціальними рамками. При цьому «культуризации по даосскому зразком» була набагато глибше і грунтовніше конфуціанської з її опорою переважно на рефлексивний шар свідомості. Проте явне протиставлення цих традицій існувало скоріше на поверхні. У реальності ж, у повній відповідності з даоським світосприйняттям, обидва навчання є нероздільними полюсами єдиного соціокультурного феномена. Виникнувши в державі, де конфуціанство займало (і після зберегло) провідні позиції, даосизм з'явився свого роду альтернативної - але жодним чином не «підпільної» і не протиборчої - культурою. Їх взаємодія, що приводить до взаємопроникнення, так само збагачувало обидві традиції. Сформований баланс підтримував життєздатність обох течій, перешкоджаючи як стагнації конфуціанства, так і перетворенню даосизму в різновид анархії.