Конкретні й абстрактні іменники

Слова, що позначають назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями, діями, називаються конкретними. Це назви, які позначають реалії, що можна пізнати органами чуття.

Слова, які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, називаються абстрактними. Це іменники, які називають поняття, що не мають реального втілення (хоч виникнення та існування їх неможливе без такої реальності), тобто вказують на стан (сон, тиша), почуття (кохання, ненависть), процес (хід, біг), якість (чорнота, ясність), риси характеру (доброта, злоба, вихованість), різні вияви інтелектуального рівня людини (знання, розум), відносини між особами, народами (дружба, мир), поняття етикету (вітання), є науковими та виробничими термінами.

Чіткої межі між іменниками з конкретним та абстрактним значенням немає: іменники з конкретним значенням можуть набувати абстрактного значення, іменники з абстрактним значенням переходять у розряд іменників з конкретним значенням, наприклад: іменник берегу сполученні берег річки має конкретне значення, а в сполученні берег самоти - абстрактне.

Іменники - назви істот і неістот

Категорія істот і неістот охоплює іменники з конкретним значенням. За семантичними ознаками до категорії істот належать іменники, які означають:

а) назви людей за різними ознаками, їхні імена, прізвища, псевдоніми (активіст, учитель, секретар, лісник, красень, Олена Пчілка, Варвара, Петро);

б) назви птахів, тварин, риб, комах (вовк, корова, ворона, щука, короп, комар, метелик);

в) назви міфічних істот (Мавка, Бог, Господь, Венера);

г) імена, прізвища героїв казок, байок (Снігуронька, Колобок);ґ) назви померлих(мрець, небіжчик, покійник);

д) назви іграшкових виробів, що наділяються властивостями людей (лялька, манекен);

е) загальні назви, що вживаються на позначення людей (зірки кіно).

Інші іменники належать до категорії неістот - це назви:

а) речей, рослин (дерево, мальва, пальто);

б) сукупності осіб (гурт, загін, натовп);

в) частин організму людини й тварини (рука, нога, дзьоб, легені);

г)страв(локшина, борщ, краби);

г) мікроорганізмів (бактерія, мікроб).

Отже, поняття істот/неістот не цілком збігається з уявленнями про живе/неживе в природі.

Назви істот і неістот послідовно розрізняються граматично - у знахідному відмінку множини. Назвам істот всіх родів властивий збіг форм знахідного й родового відмінків: бачу синів - немає синів, побачив сиріт, подруг - немає сиріт, подруг, а назвам неістот - форм знахідного і називного: розпалити вогонь - видніється вогонь, бачу лампи - світяться лампи, згадую море - згадується море.

Загальний іменник— це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять. Наприклад:хлопець, газета, критика, простір, час, добро, пароплав, обід.

Власний іменник— це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого.

Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як ціле, називаються збірними. Найчастіше таку сукупність створюють назви істот, рослин, та ін.: молодь, дітвора, деканат, березняк, листя, коріння. Вони не мають форми множини, через те, що виражають об'єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі.

Число є однією з найістотніших ознак іменника. Основне значення цієї категорії — вираження кількості позначуваних предметів та явищ. У давньоруській мові категорія числа представлена одниною, множиною та двоїною. Форми двоїни, вживані на позначення парності або двох осіб, предметів, були формами живої мови.

Відмінок іменників є морфологічною, самостійною категорією. В українській мові є сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. 

Граматичне значення відмінка виражається насамперед закінченням.

Відмінювання іменників - це їхня словозміна. З погляду відмінювання в сучасній українській мові виокремлюють чотири основні відміни іменників, що різняться системою відмінкових закінчень. Під час такого поділу до уваги беруться дві головні ознаки:

- рід іменників;

- характер закінчення у формі називного відмінка однини.

До першої відміни належать іменники жіночого і чоловічого роду, які в називному відмінку однини мають закінчення -а (орфографічно -а і -я): Микола, Олена, тополя, мрія.

Друга відміна об'єднує іменники:

* чоловічого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини: дуб, робітник, стіл, день, край, та закінченням -о: батько, Петро

o середнього роду із закінченнями -о,-е,-а, (орфографічно -я): село, море, поле, плече, знання, колосся, листя.

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини: любов, тінь, далеч, папороть, відстань.За характером відмінкових закінчень до третьої відміни належить іменникмати.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду із закінченням -а (орфографічно -а і -я) у називному відмінку однини, за відмінювання яких з'являється суфікс -ат- (орфографічно -ат і -ят-) або єн-: курча, орля, вим 'я, ім 'я, плем'я.

Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його граматичні ознаки.

Повнозначна змінна частина мови, яка виражає ознаку або властивість предмета і відповідає на питання який? Яка? Яке? Чий? Має словозмінну морфологічну ознаку роду, числа і відмінка. Синтаксична роль. Основна синтаксична роль у реченні – узгоджене означення: темна ніч, рясний дощ. Прикметник може також виконувати роль іменної частини складеного присудка при нульовій або вираженій зв’язці : Хай кожна мить вам буде дорога!

Конкретне значення кожного прикметника реалізується через поєднання їх з іменниками - назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості): широкий степ, широким степом; зелена трава, зеленою травою; високе дерево, високим деревом. Вживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними в роді (в однині), числі й відмінку: зелений листок, зеленого листка, зелена груша, зеленої груші, зелені трави, зелених трав. Отже, граматичні категорії роду, числа й відмінка прикметників не самостійні, а залежні від іменника і мають словозмінний характер. Початкова форма прикметника - називний відмінок однини чоловічого роду. Категоріальне значення і граматичні особливості прикметника як частини мови зумовлюють і його синтаксичну роль. У реченні прикметники здебільшого виступають у ролі означень, а також іменною частиною складного присудка.

Займенник – це частина мови, що вказує на предмет, але не називає його. Наприклад. Прошу вас, із берези; Ви соку не точіть. (Л.Забашта) Займенник відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки? Займенники відповідають на ті самі питання, що й частини мови, замість яких вони вживаються. Займенники розрізняються за значенням. Назва розряду - займенники ОСОБОВІ–я, ти, ми, ви, він, вона, вони. ЗВОРОТНИЙ – себе. ПИТАЛЬНІ–хто? що? який? чий? котрий? скільки? ВІДНОСНІ– хто, що, який, чий, котрий, скільки. НЕОЗНАЧЕНІ – хтось, хто-небудь, будь-який, абищо, казна-що, деякий, щось. ЗАПЕРЕЧНІ – ніхто, ніщо, ніякий, нічий. ПРИСВІЙНІ – мій, твій, свій, наш, ваш, їхній. ВКАЗІВНІ – той, цей,  такий, стільки. ОЗНАЧАЛЬНІ – весь, всякий, кожний, самий, сам, інший.

Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Співвідношення займенників з різними частинами мови. З-ик- це

ч-на мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займ-ки, подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? (ніщо, вони, той, всякий, стільки).

У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:

- підметом (вчора я ходив у школу); - означенням (зараз розповім про свої плани); - додатком (щось тебе не бачу); - обставиною (розуміння шукайте в собі); - іменною частиною складного присудка (щось ти сьогодні ніякий). Розряди займенників за значенням. 1) особові: вказують на мовця(я), мовця та ще когось(ми), адресата(ти) , адресата та ще когось(ви), та на предмет мовлення(він, вона, воно,вони). (Займ-ки я, ти не маючи категорію роду можуть мати будь-яке значення роду). 2)зворотній: себе(собі, собою) вказ. на суб’єкт дії(стану) Не має ні роду, ні числа ні Н.в. 3)Присвійні: вказують на приналежність предмета 1ій(мій, наш), 2ій(твій, ваш), 3ій(його, її, їх(ній)) або будь-якій(свій) особі.(з-ки його, їх, собі можуть бути особові і присвійні). Змінюються як прикм(рід, число, відмінок). 4)Вказівні: вказують на предмет(цей, той), на ознаку(такий), кількість(стільки). Змін-ся за родами, числами, відмінками.

5)Означальні: вказують на узагальнену ознаку – всякий, кожний(кожен), жодний(жоден), інший, весь, сам, самий. Відм-ся як прикм. 6)Питальні: містять в собі запитання про особу(хто?), про предмет(що?), ознаку(який?чий?котрий?), кількість(скільки?).

7)Відносні: ті самі питальні тільки виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень. 8)Неозначені: вказують на неозначену особу, пердмет, ознаку, кількість – дехто, що-небудь, будь-який. Утв-ся додаванням ч-ок казна-, хтозна-, небудь… 9)Заперечні: вказ. на відсутність особи, предмета, ознаки, кількості. Утв. Від питальних додаванням частки ні- : ніхто, ніщо, ніскільки, нікотрий(ні до кого, ні за яким). Розряди займенників з аспіввідношенням з іншими ч-ми мови: іменникові(я,ти, ми, він ніщо, абихто), прикметникові(мій, всякий, кожний), числівникові(скільки-то), прислівникові(ніяк, казна-де). Перехід з однієї ч-ни мови в іншу: 1)Один – числ. Дівча одне пішло. – займ. Ми не одні(самі). 2)Мені – частка. Ти мені дивись. – займ. Мені так любо стало.

Займенник — це самостійна частина мови, яка не називає предмети, їх ознаки і кількість, а лише вказує на них, напр.: Поезія — це, як правило, нуртування душі, кипіння пристрастей, гра почуттів... Чи може, чи повинна вона бути іншою — такою, де верх над емоціями бере розсудливість, мисль?. У другому реченні займенник вона не називає, а вказує на предмет, названий у першому реченні, — поезію. Займенник такою вказує на ознаку цього ж предмета (поезії), зміст якої розкривається підрядним реченням (де верх над емоціями бере розсудливість, мисль). Конкретне значення займенника змінюється залежно від суб'єкта, ситуації, як у наведеному прикладі. Отже, виділення займенника як частини мови ґрунтується на особливій його семантиці — високій узагальненості значення. Так, займенник він може означати особу і будь-який предмет, хто— будь-яку особу .(одну чи декілька), який — може вказувати на якість чи властивість особи або предмета, стільки — на кількість осіб чи предметів. Тобто займенникам властиві узагальнено-предметні, узагальнено-якісні і узагальнено-кількісні значення, які конкретизуються лише в контексті. Займенники відмінюються, хоча кожен розряд і навіть переважна більшість окремих займенників має свої особливості відмінювання (для особових займенників характерний суплетивізм —я, мене, мені; наявність безприйменникових та прийменникових рядів відмінкових форм — його, до нього; відсутність у зворотного займенника себе форми називного відмінка тощо). Порівняно з іншими частинами мови участь займенника в творенні інших слів мови обмежена. Лише окремі займенники, наприклад, сам, себе, що творять ряди інших частин мови типу самобутній, самовар, самотній, самотою, самокритика, самоук; себелюбець, себелюбний; щовесни, щогодинний, щодня, щоніченьки. Від інших займенників утворені прислівники по-моєму, по-нашому, по-вашому, по-свійськи, просторічні дієслова тикати, викати та деякі інші. За своїм значенням усі займенники поділяються на розряди: До особових належать займенники я, ти, ми, ви він, вона, воно, вони. Особові займенники не замінюють іменників, а називають осіб: займенник першої особи однини я означає того, хто говорить, напр.: Я вже казав про пам'ять, як про вічну книгу, де все записано і про них. Займенник ти означає адресата, до якого звертається мовець: Дорогий Борисе! Я саме до тебе адресував цей лист. Займенники я, ти і займенники ми, ви протиставляються як форми однини і множини. Проте мають такі значення: ми — це я і ще хтось, у публіцистичному і науковому стилях ми — це авторське я», вжите як засіб зближення автора з читачем; займенник ви вказує на багатьох осіб, до кого звернена мова, шанобливе ставлення, наприклад: Сьогодні ми помудріли; Ми опрацювали великий матеріал...; Вам лиш пам'ять одна і суддя й засторога: все, що вам дороге, зберігає вона... Перед нею одною — ви муж і жона. Зворотний займенник себе, вказуючи на особу чи предмет, не має форми називного відмінка, а також категорії роду та числа. Може стосуватися усіх трьох осіб: Я знаю себе; Ти знаєш себе; Вони знають себе. У формі давального відмінка займенника собі його вживання характерне для розмовного мовлення: Був собі дід та баба. Присвійні займенники: мій, твій, ваш, наш, свій, його, її, їх, їхній. За значенням і граматичними ознаками близькі до прикметників: Здоров'я, щастя усім вашим працівникам, щоб вони глибоко орали свою журналістську ниву і в пухкий ґрунт клали тільки добірні зерна, пам'ятаючи — з нами Бог, з нами Україна. Тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя. Вказівні займенники той, отой, цей, оцей, такий, отакий, сей (ся, сі, се) та нестягнені форми тая, тую, тії, цяя, ції вказують на предмети та їх ознаки. Вказівний займенник стільки співвідносний з кількісним числівником. Напр.: Не розумію, чому оте все добро заслуговує іноді зневажливого слова «черепки».. Овва, чого заманулося вам, люди-небораки! Забудьте про се, руки маєте короткі; «Сама колись дівувала, теє лихо знаю» (Т. Шевченко). Означальні займенники увесь (ввесь, весь), усякий (всякий), кожний (кожен), жодний (жоден), інший, сам, самий вживаються в реченні в ролі узагальнено-якісних означень, а при субстантивації — в ролі підметів і додатків. Займенники кожний і всякий синонімічні між собою, означають окреме в даному кількісному ряді: Кожна птиця знайде свого Гриця; Всяка кузочка свою дружину має. Займенник кожний має значення «всі по-одному», «будь-який із подібних собі», наприклад: У кожного чоло життя і жаль порили, і в оці кожного горить любові жар. Займенник усякий меншою мірою, ніж займенник кожний, виражає значення розділовості: У всякого своя доля і свій шлях широкий» (Т. Шевченко). Займенник жодний (жоден) уживається в двох значеннях: 1)«ні один», наприклад: Ви про все це знаєте: і про десятки великих міст, де немає жодної або є одна-дві українські школи, і про півтори (півтори!) книжки на душу населення, видавані українською мовою. 2)«ніякий», наприклад: Скажіть мені, чи хто тут не зрозумів слів, сказаних по-українськи чи по-російськи? Всі ми тут розуміли і всі ми відповідно реагували, і не було у нас жодних проблем. Діалектне його значення «кожен, всякий», наприклад: До Мелашки ходити далеко, стали вони жоден вечір зіходитись під вербою, біля Теклиної хати. Слід розрізняти означальні займенники сам, самий, сама, самого, самі, самих, самим від сам, самий, самого, самої і т. д. Перший уживається на означення того, що особа чи предмет виконує дію сама, без сторонньої допомоги: Самі й розшифровують зібраний матеріал, покладають його на ноти; Тільки пам'ятайте, що сама собою газета не з'явиться. Другий займенник з наголосом на першому складі має значення крайньої просторової чи часової межі іменника, при якому цін ужитий: Сумна арфістко,—рученьки вербові!— по самі плечі вкутана в туман. Зіграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам; «Дорога йшла з гори та на гору, з гори та на гору, над самою Россю. У ролі підсилювальної частки при словах на означення часу, причини теж уживається займенник самий, наприклад: Що це?! Жодного такого камінця на Волині не зустрічається. Це могло бути лише одне. А саме — ідол!; саме тому... саме в той час. Питальні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки. Вони містять у собі питання про особу, предмет, ознаку, належність і кількість предметів: А жінці хто потрібен, якщо вона — поет?; Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане... Котра з цих двох нам судиться дорога. Відносні займенники. Якщо перелічені питальні займенники приєднують підрядне речення до головного, тобто виступають як сполучні слова і є співвідносними словами до іменника чи займенника головного речення, тоді вони стають відносними займенниками. Є певні особливості їх уживання. Займенник який уживається в усіх стилях мови, коли треба вказати на якісний характер ознаки, наприклад: Природно, яка позиція — такі й результати. Займенник котрий вживається тоді, коли треба підкреслити вибір осіб, предметів, ознак з ряду однорідних: Полювання з крякухою дуже добутливе, спокійне полювання, особливо для мисливців, котрі вже в літах, котрим уже бродити по болотах та лазити по очеретах, сказать би, важкувато. Використання відносного займенника котрий у значенні який зустрічається значно рідше, наприклад: Чується... Шум океану, Луною котрого ця річка Воркоче. Відносний займенник чий вказує на належність предмета, вживається переважно в книжній мові: Наблизившись до високо-правдивого таланту В. М. Шукшина, поруч побачив Григора Тютюнника, чиє «немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові» вже непроминальне. Займенники хто і що співвідносні з іменниками — хто з особою, а що — з предметом або особою, скільки співвідносний з числівником.

ЗАЙМЕННИК У ТЕКСТІ Переважна більшість займенників не тільки виявляє свої значення в тексті, але й виступає в ньому в ролі засобу зв'язку. Зв'язок між елементами тексту може проявляти себе на. різних рівнях синтаксису. Займенниками пов'язуються частини як складного речення, так і абзацу. Частини складного речення пов'язуються в першу чергу відносними займенниками, наприклад: Західнонімецькі винахідники Юрген Браун і Пауль Кунстман сконструювали велосипед з електродвигуном, який одержує струм від сонячної батареї Струм живить електродвигун, що забезпечує підвищення швидкості руху велосипедиста, коли той натискає на педалі. Особові займенники можуть формувати паралельний зв'язок у висловлюванні: Від того вечора ми більше не заводили розмов ні про слизьку дорогу, ні про ожеледь; я не починала їх, він допізна був на заводі, і лише ділові балачки пов'язували нас. Особово-вказівні займенники допомагають виражати послідовний зв'язок між одиницями висловлювання, наприклад: У найтривалішу і дорогу подорож на таксі вирушили днями австрійці Г. Платтнер і X. Кнофлахер. За десять діб ці жителі Зальцбурга мають намір подолати шлях до північної точки материкової Європи — норвезького мису Нордкап — і повернутися назад, їм належить проїхати територією 16 країн і подолати відстань понад 14 тисяч кілометрів. Якщо все пройде, як задумано, шукачі мандрів, напевно, потраплять до «Книги рекордів Гіннеса. На займенниках може триматися побудова підсумкових, висновкових чи узагальнювальних частин тексту, що пояснюється значною мірою узагальнювальним характером займенникової семантики. Уточненням пов'язано початок тексту із заголовком: При побудові речення, абзацу, тексту слід постійно перевіряти зв'язок наступної думки з попередньою і особливо звертати увагу на вживання займенників, оскільки часто саме їх уживають неправильно. Найчастіше помилка вживання полягає в тому, що з тексту не зрозуміло, до якого слова стосується займенник, а це викривляє зміст, вносить у нього двозначність. Напр.: У зовсім непристосованому приміщенні знаходиться молодняк великої рогатої худоби. Його (?) слід реконструювати. А мала все допитується у бабусі. Де знати малій, чого такі ті очі, чого саме цієї осені, теплішої за всі на її (?) віку, почало з нею (?) таке діятись. Незрозумілим стає текст і тоді, коли будуються неправильні словосполучення, зокрема й займенникові: Вони тинялися по танцмайданчику з одного кутка в інший, не знаючи, до чого себе приткнути, намагаючись утоптати хтозна-що в землю. Відмінювання займенників. Частина займенників відмінюється як прикметники. Напр.: наш, всякий, інший, кожний, їхній. Займенники стільки і скільки відмінюються як числівник два. Інші займенники мають три типи відмінювання: 1. я, ти, ми, ви, себе; 2. він, вона, воно, вони; 3. мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що. Особливістю відмінювання 1 групи є те, що в непрямих відмінках спостерігається явище суплетивізму (творення форм слова чи нових слів від інших основ): я-мене, ми-нас. загрузка... У другій групі характерним є поява початкового Н після прийменника та в орудному відмінку: він - у нього, ним, вона - про неї, нею.  У відмінюванні займенників мій, твій, свій, той, весь найбільше розбіжностей у чоловічому роді, менше – в жіночому та в множині: мій-мого-моєму, моя-моєї-моїй.

Граматичні категорії дієслова. Категорія виду. Видові пари дієслів, способи їх творення. Зв'язок категорії виду з категорією часу. 1)Час(мин., теп., майб.);

2) спосіб(дійсний, наказовий, умовний);

3) стан(актив., пасив., зворотно-середній);

4) перехідність(перех./неперех.);

5) вид(док., недок.);

6) особа(1,2,3);

7) рід(чол.,);

8) число(однина, множина);

9)відміна(I,II)/

Категорія виду. Процес протікання дії має різний характер. Одні дієслова означають дію, яка в часі ї протікання обмежена, а інші – таку, час тривання якої необмежений. Дієслова док виду означають дію з вказівкою на її завершеність у мин чи майб часі, на її результативність. Що зробити? Не бувають у теп часі. Дієслова недок виду означають дію без вказівки на її завершність. Що робити? Вживаютьсяе у всіх часах. Видові значення вир-ся за доп.: префіксів (писати- написати, грати- зіграти); суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути); наголосу (розкидaти- розкuдати); чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч); різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).

Коли творимо видову пару, зважуємо на те, щоб до твореного слова не додавалося додаткове значення. Зв'язок категорії виду з категорією часу. Основним зна­ченням дієслів недоконаного виду є вираження тривалості дії без обмеження її в часі (летіти, володіти). Додат­ково ж вони можуть означати: 1) ритмічну повторюваність незавершеної дії, що супроводжує якусь іншу дію; з преф-ми при-, від- і суф-ми -ува-, -а- (-я): приспівувати, причепурю­вати, причісувати;

2) нерегулярну повторюваність дії, яка виникає час від часу; творяться за доп преф-ів на-, під-, по- та суф-ів -ува-, -а-: пописувати, підписувати 3) у дієсловах на означення руху — протяжність дії у певному напрямі (брести, бігти, везти) або повторю ваність дії, яка означає необмежений рух (бігати, бродити,).

Дієслівні форми, що означають одноразову протяжну дію - дуративні, означають повторювану дію - Ітеративні. Якщо взяти два приклади — Кінь біжить і Кінь бігає, то в першому з них діє­слово біжить означає певний рух у певному напрямі, а в 2му бігає—рух взагалі. Значення протяжності і повторюваності дії найчастіше виража­ться чергуванням звуків в основі слова: нести — носити, мести — ічмітати, гонити — ганяти.

Основним значенням дієслів доконаного виду є вираження заверщеної дії в певних межах (прочитав, зносив, збіг). Має такі додаткові відтінки:

1) Вказівку на початок дії, обмеженої в часі: зашуміти, заспівати, загуркотіти, 2) Тривалість завершеної дії: поспати, посидіти,

3) Досягнення результату завершеної дії: вивчити, виконати.

І) Раптовість дії: грюкнути, стукнути, моргнути, (це за доп суфікса -ну-).

5) Несподіваність або різкість одноразової завершеної дії: стуконути, грюконути, штовхонути (за доп. суфікса -ону-).

6) Мпогократність обмеженої в часі дії: попереписувати, перетаскати.

КАТЕГОРІЯ ПЕРЕХІДНОСТІ/НЕПЕРЕХІДНОСТІ

Перехідність/неперехідність - загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії до об'єкта.

Дієслова поділяються на перехідні і неперехідні.

Перехідні дієслова називають дію, яка поширюється на об'єкт - конкретний предмет, особу чи іншу якусь істоту: спекти коровай, навчати дітей, слухати маму, пасти корову.

До перехідних належать дієслова зі значенням:

o конкретної фізичної дії: ліпити, будувати, шити, в'язати, фарбувати, копати, асфальтувати;

o інтелектуальної діяльності та мовлення: писати, читати, слухати, додавати, говорити, казати, мовити;

o руху, переміщення: нести, сунути, везти, котити, штовхати. Об'єкт після перехідних дієслів виражається формою:

o знахідного відмінка без прийменника: слухати пісню, виконати завдання, посадити дерево, написати твір;

o родового відмінка без прийменника:

а) якщо дія поширюється не на весь предмет, а лише на його частину: відсипати цукру, налити води, насипати борошна;

б) якщо перед дієсловом наявна заперечна частка не: не прочитати роману, не виконати вправи.

Неперехідні дієслова називають дію, що не переходить на предмет: зеленіє ліс, птах летить, батько сумує.

До неперехідних належать дієслова, що означають:

o стан людини та довкілля: сумувати, веселитися, бідувати, світає, вечоріє, дощить, гримить;

o динамічні процеси в рослинному світі: рости, квітнути, цвісти, в'янути;

o професійну чи громадську діяльність людей: головувати, директорувати, маклерувати;

o звуки тварин, комах, птахів і неживої природи: гавкати, воркотіти, шипіти, тьохкати, дзюрчати;

Майже всі дієслова з постфіксом -ся, є неперехідними: митися, одягатися, зустрічатися, веселитися, листуватися тощо.

Чіткої межі між перехідними і неперехідними дієсловами немає. Деякі перехідні можуть вживатися в значенні неперехідних: читати книгу, писати речення (перехідні) - читати вголос, писати повільно(неперехідні).

КАТЕГОРІЯ СТАНУ

Категорія стану - це загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії або стану до суб'єкта (виконавця дії) і об'єкта (предмета, на який спрямовується дія або стан).

У сучасній українській літературній мові розрізняють три стани: активний, пасивний і зворотньо-середній.

1. Дієслова активного стану виражають дію, що активно спрямована від суб'єкта (діяча) на об'єкт (предмет), виражений іменником у формі знахідного відмінка без прийменника: Бризки променя нетлінного золотять пожовклий лист (В. Ярошенко).

Лише перехідні дієслова, що вживаються без постфікса -ся, мають значення активного стану.

Дієслова пасивного стану виражають відношення, за яких іменник, що називає суб'єкт дії, виступає додатком у формі орудного відмінка, а іменник, який означає об'єкт дії, виконує роль підмета: Де трактором нива ореться, там добре живеться (Нар. творч.). Іменник трактор -суб'єкт дії, бо він оре ниву, але виступає додатком, а іменник нива є об'єктом дії, бо її оре трактор, виконує функцію підмета.

Дієслова пасивного стану творяться від дієслів активного стану за допомоги постфікса -ся: Студент пише курсову роботу - Курсова робота пишеться студентом.

Дієслова зворотньо-середнього стану виражають такі відношення, за яких дія виконується суб'єктом і на нього ж спрямовується - суб'єкт є водночас і об'єктом дії: В бризках променя купаються вже прив 'ялії квітки; листя жовкне і згортається, і знесилено схиляються пелюстки (В. Ярошенко).

Дієслова зворотньо-середнього стану означають дію:

o що спрямована на діючу особу: одягатися, вмиватися, взуватися, голитися, фарбуватися;

o виконувану кількома особами: листуватися, зустрічатися, сперечатися, змагатися, цілуватися;

o що виконується особою в своїх інтересах: готуватися до екзаменів, лаштуватися в дорогу;

o як постійну властивість предмета: (собака) кусається, (кішка) дряпається, (кропива) жалиться;

o що виникає під впливом іншого предмета: (лоза) гнеться, (скло) б'ється, (палиця) ламається.

Категорія стану властива не всім дієсловам. Є дієслова нульового стану, що називають дію, яка стосується лише суб'єкта (діяча). До них належать:

o неперехідні дієслова, що не виражають будь-яких відношень дії до суб'єкта: летіти, бігти, плакати, спати, пливти, стояти;

o неперехідні дієслова, що без постфікса -ся не вживаються: боятися, сміятися, намагатися, пишатися;

o безособові дієслова з постфіксом -ся: не спиться, не сидиться, розвидняється;

o дієслова, утворені від неперехідних за допомоги префікса і постфікса -ся, які надають їм нового лексичного значення: наплакатися (пор.: плакати), насидітися, добігатися.

Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників

За своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношення його до іншого предмета чи особи прикметники поділяються на три розряди: якісні, відносні і присвійні. Є також проміжні групи: відносно-якісні, присвійно-відносні, присвійно-якісні.

Якісними називають прикметники, що безпосередньо виражають ознаку, яка може виявлятися в більшій або меншій мірі: ясний-ясніший-найясніший; вони утворюють кілька тематичних груп, виражаючи ознаки кольору, розміру чи ваги (зовнішніх особливостей, що сприйм. органами зору), ознаки за смаковими якостями, ознаки за фізичними властивостями, вікові ознаки і риси характеру, фізичні якості істот, загальна оцінка. Для якісних прикметників характерні такі лексико-граматичні особливості: 1) мають ступені порівняння; 2) від них творяться похідні прикметники за допомогою префіксів та суфіксів(зменшено-пестливі форми); 3)утворюють антонімічні пари; 4)від них можна утворити іменники з абстрактним значенням; 5)можуть приєднувати прислівники зі значення міри або ступеня ознаки(трохи, дуже, занадто, дещо)6) бувають непохідні і похідні; 6) деякі з них можуть мати коротку форму. Відносні прикметники позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дії або стану: туманний ранок, міський парк, драматичний твір. Відносні прикметники виражають ознаку через відношення:1) до матеріалу : дерев’яний, глиняний, вовняний;2) до місця і часу: степовий, лісовий, вечірній, денний, торішній; 3)до призначення: шкільний, читальний, спортивний; 4) до конкретного предмета або явища природи: фруктовий, кораловий, університетський, сніговий; 5)до абстрактного поняття: античний, політичний, науковий, романтичний; 6)до різних вимірів предметів: кілометровий, літровий, триповерховий. Граматичні особливості відносних прикметників: ознака відносного прикметника незмінна, не може виражатися в більшій або меншій мірі; не мають антонімічних пар, не можуть сполучатися з прислівниками і від них не утворюються іменники з абстрактним значенням; усі відносні прикметники похідні, найчастіше від іменників: батьківський, житловий, туристські, у зв’язку з цим вони вступають у синонімічні відношення типу: яблучний сік – сік з яблук. Присвійні прикметники виражають належність предмета певній особі, людині або тварині, й відповідають на питання чий?: мамин, батьків, братів, сестрин. Усі присвійні прикметники похідні. Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному й знахідному відмінках мають коротку форму: товаришів, доччин, а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму: орлиний, ведмежий. Присвійні прикметники, утворені від іменників І відміни мають суфікс –ин-(Галин, Лесин), а літери г, к, х чергуються з ж, ч, ш.Суфікс –їн мають прикметники, утворені від іменників І відміни з основою на йотований (Зоїн, Надіїн). Від іменників ІІ відміни присвійні прикметники чоловічого роду творяться за допомогою суфікса –ів (батьків, Василів), а жіночого і середнього родів – суфіксів –ов(тверда група),-ев (м’яка): батькова, Василева. Суфікс –їв мають ті, що утворилися від іменників ІІ відміни з основою на йотований. Від назв тварин присвійні прикметники творяться шляхом додавання суфіксів –ач-,-яч-,-ин-,-їн- + закінчення –ий(-а,-е): гусячий, телячий, соколиний.