Література

Особливе місце в історії світової цивілізації займає древньогрецька художня культура. Еллінське мистецтво досягло глибокої людяності образів, пройнятий відчуттям гармонії світу і людини, усвідомлено втілює красу природного буття.

З міфологією, її сюжетами і образами пов'язане дуже раннє складання древньогрецької літературної традиції. Розвиток окремих сфер культури не завжди відбувається рівномірно. Так, в Древній Греції вершини поетичної творчості були досягнуті набагато раніше, ніж склалися класичні наука, освіта і мистецтво. Приблизно у VIII с. до н.е. Гомер написав свої великі епічні поеми - «Іліаду» і «Одіссею». Більшість вчених вважає, що Гомер жив в Малій Азії і був рапсодом - так називали поетів, що виступали з декламацією своїх віршів. Про час письмового оформлення поем думки розходяться: одні вважають, що перші записи були зроблені за життя Гомера, інші - що це сталося пізніше - у VI с. до н.е. Обидві версії співвідносяться з історією грецької письменносьті. Алфавіт (фонетичний лист) був запозичений греками у фінікійців якраз у VIII с. до н.е. Греки і писали, як фінікійці - з права наліво і без голосних, а у VI с. до н.е. лист придбав вже звичайний для нас вигляд.

Поеми тісно пов'язані з народним героїчним епосом, присвяченим Троянській війні, в якому переплелися і реальні історичні події (військовий похід греків-ахейців на Трою, яку вони називали Іліон), і фантастичні сюжети («Яблуко розбрату» як причина війни, участь богів в конфлікті, «Троянський кінь»). Однак Гомер не переказує міфи, а створює художні образи, малює внутрішній світ героїв, зіткнення характерів. «Іліада» присвячена одному епізоду останнього, десятого, року війни - гніву самого могутнього і хороброго з грецьких воїнів Ахілла, що образився на ватажка греків мікенського царя Агамемнона. Ахілл відмовляється брати участь в битві, троянці прориваються до кораблів, гине кращий друг Ахілла - Патрокл. Ахілл змінює рішення, вступає в поєдинок з головним захисником Трої сином царя Пріама Гектором і вбиває його. Приголомшує сцена зустрічі Ахілла з Пріамом, коли цар, цілуючи руки переможця, просить віддати йому тіло сина для поховання з всіма почестями.

«Одіссея» - інша по композиції і сюжету. Вона розказує про довге, повне неймовірних казкових пригод повернення додому одного з головних учасників війни - царя острова Ітака, хитромудрого Одіссея.

Греки не просто знали напам'ять, багато разів переписували, любили гомеровске поеми, а схилялися перед ними. Їх зробили основою виховання і освіти. Точну і образну оцінку значення «Іліади» і «Одіссеї» дав середньовічний візантійський письменник: «Подібно тому, як, зі слів Гомера, всі ріки і потоки беруть свій початок в Океані, так всяке словесне мистецтво джерело має в Гомері». Гесіод продовжив епічну традицію Гомера. В поемі «Теогонія» він виклав міфологічні уявлення про походження богів і пристрій світу. В «Працях і днях» вперше ввів в епічну поему особисті оцінки, опис обставин власного життя. Надалі в Греції отримала розвиток лірична поезія. Прозивними стали імена поетеси Сапфо (сапфічна строфа - особливий віршований розмір), Анакреонта (анакреонтика - лірика, що оспівує радість життя і мирські насолоди). Однак вірші цих і інших древньогрецьких авторів збереглися лише фрагментарно. Як самостійний жанр літературної творчості склалася драматургія.

Театр

Походження театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса. Учасники процесій зображали світу Діоніса і, надіваючи козячі шкури, співали і танцювали ( слово «трагедія» в перекладі з грецького - «гімн козлів»). На історичне коріння театру вказує обов'язкову участь в древньогрецьких трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Сполучившись з літературною традицією, театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився в самостійний вигляд мистецтва. Театрализовані вистави стали невід'ємною частиною державних свят - Діонісій і Леней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах, краще усього зберігся амфітеатр в Епідавре).

Міські власті знаходили хорега (людину, яка забезпечувала фінансування), відбирали постановки і по долі визначали порядок показу комедій, трагедій. Бідні люди отримували гроші на вхідний квиток. Акторами були тільки чоловіки, вони грали в особливих масках. Постановником був сам поет. Після закінчення вистав, що тривали декілька днів з ранку до вечора спеціальні судді визначали кращих, вручали призи.

Найбільшими і прославленими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід. Есхіл написав 90 п'єс, 13 разів він перемагав в драматичних змаганнях. Його історична п'єса «Персидці» прославляє перемогу греків у війні із загарбниками. До речі, сам Есхіл брав участь в найбільших битвах. Більшість древньогрецьких п'єс використовують міфологічні сюжети, які автори вільно інтерпретували, виражаючи власні погляди. Есхіл у «Прометеї прикованому» захоплюється мужністю і волелюбністю титана. У Софокла з'являється психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в «Антігоні» головна героїня жертвує собою, але виконує етичний обов'язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата. Саме в цій трагедії звучить хор зі знаменитим рефреном: «Багато в світі сил великих, але сильніше за людину немає в природі нічого». На великий жаль, більшість драматичних творів виявилася втрачено. Повністю збереглося лише сім п'єс Есхила, сім - Софокла (написане 123, з них 24 - перемогли на змаганнях), трохи більше - 17 - Евріпіда. Евріпід, молодший з трьох великих драматургів, жив вже в епоху кризи, громадянських воїн, зовнішньої небезпеки, що наростала з боку Македонії. Все це і відбилося в його творчості («Медея», «Іполіт»), Арістотель називав Евріпіда «самим трагічним з поетів».

Майстром комедії заслужено вважався Арістофан («Хмари», «Оси», «Жаби»). Драматичні твори древніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.

Важливе місце в житті еллінів займала музика. Існували спеціальні колегії (об'єднання) співаків, музикантів, танцюристів. Музика була одноголосною, хор співав в унісон. Поширеними музичними інструментами були ліра і флейта.