14.Крива виробничих можливостей та її характеристика

Крива виробничих можливостей - залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів. Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

Щоб отримати максимальну кількість товарів та послуг, виготовлених із обмежених ресурсів, товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити використання всіх придатних для цього ресурсів, а і застосувати їх таким чином, щоб кожен з них вносив якомога більший вклад у загальний обсяг виробленої продукції.

КВМ має вигнуту форму, тому що зі збільшенням виробництва однієї продукції альтернативні витрати для виробництва додаткової одиниці, виражені в можливостях виробництва іншої продукції, зростають (переміщення точки Б по кривій) (закон збільшення альтернативної вартості).

Усі комбінації випуску продукції, які розміщені на зовнішній від КВМ площині, неможливі через обмеженість ресурсів (наприклад, точка В).

Усі комбінації випуску продукції, які розміщені на внутрішній від КВМ площині, можливі, але небажані, тому що означають неповне використання ресурсів (наприклад, точка А).

Вибір альтернативних варіантів передбачає раціональну поведінку суб’єктів економіки: вони повинні приймати економічні рішення з урахуванням обмеженості ресурсів та необхідності їх раціонального використання.

15.Виробнича функція та проблема економічного вибору

Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні. На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію.

Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, ще у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів, миттєве збільшення яких є нереальним. Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою: як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку к-сть споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби?

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва. Це зумовлено тим, що вичерпуються невідтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економ потреби. Перед суспільством постає проблема економічного вибору. Відображенням проблеми економічного вибору є постановка трьох основних питань економіки: 1. Що виробляти 2. Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, з використанням якої технології і організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги? 3. Для кого виробляти? Хто буде купувати створені продукти, оплачувати їх, здобуваючи від цього користь? 

В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієнтири цього процесу, тобто його цілі, такі: 1. задоволення потреб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання; 2. збереження й охорона навколишнього середовища; 3. економія ресурсів; 4. здешевлення продукції та послуг; 5.удосконалення виробництва; 6.забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання.

Загал.орієнтиром у виборі альтернатив. варіантів використ. ресурсів є досягнення повної їх зайнятості і повного обсягу виробництва.

Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Придатність же ресурсів до використання визначається їх фізичним станом і соціальними обставинами.

Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.

16.Суспільне виробництво і суспільне багатство

Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Традиційно складається з двох сфер:

1. Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг (промисловість,сільське господарство, зв'язок, транспорт, побутове обслуговування тощо). 2. До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг (освіта, охорона здоров'я, мистецтво, культура і т. д.)

Внутрішня структура сусп в-тва: безспосереднє в-тво – високоорганізоване в-тво продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму і стає панівною формою в суспільстві; розподіл – стадія відтворення сукупного сусп продукту, що зв’язує в-тво і споживання; обмін – взаємний обмін дія-тю між людьми, що виявляється безпосередньо або у формі обміну продуктами праці; споживання - являє собою використання товарів і послуг для задоволення поточних і перспективних потреб.

Національне багатство - це сукупність створених і накопичених в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення за всю його історію. Основними складовими національного багатства є: 1) суспільне, тобто створене працею, речове багатство; 2) природні ресурси; 3) нематеріальне багатство (освітній, кваліфікаційний, науковий, культурний, організаційний потенціали).

До речового багатства входять створені і накопичені в країні виробничі фонди, що поділяються на основні і оборотні. Основні фонди включають у себе засоби праці, які служать протягом більш чи менш тривалого часу, беручи участь у багатьох виробничих циклах, перш ніж виникне необхідність їх заміни. Оборотні фонди (предмети праці), навпаки, використ повністю протягом одного виробничого циклу і вимагають безперервного поновлення. 

У більш широкому розумінні до національного багатства відносять і нематеріальні - духовні і культурні цінності. До них належать нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, досягнення наукової і технічної думки, інформаційні ресурси, твори мистецтва і літератури. Для нарощування національного багатства велике значення має раціональне використання прир ресурсів країни, бережливе ставлення до природи. Винищення прир багатств країни - втрати найкращих у світі чорноземів, що відводилися під водойми,забруднення атмосфери, землі і вод шкідливими відходами, вирубування лісів і осушення боліт, ряд екологічних катастроф типу Чорнобильського лиха - призвело до втрати значного національного багатства, яким уже ніколи не скористаються майбутні покоління українців.