Цивільне_право_(екзамен)
.PDF11.Цивільне законодавство - це система законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які містять цивільно-правові норми.
Структура цивільного законодавства побудована з нормативних актів, викладених у певній послідовності за критерієм їх юридичної сили.
Структурно цивільне законодавство складається з п'яти видів нормативно-правових актів: 1) Конституція України, яка становить його основу і має найвищу юридичну силу; 2) ЦК України як основний акт цивільного законодавства; 3) інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України; 4) постанови КМ України, які регулюють цивільні відносини;
5) підзаконні нормативно-правові акти, видані іншими органами державної влади України, органами влади АРК у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом.
На сьогодні зберігають чинність і підлягають застосуванню на території України окремі нормативні акти, які були прийняті в період існування СРСР в частині, що не суперечить Конституції України і законодавству України. Цивільно-правові акти СРСР діють на території України, якщо вони не визнані такими, що втратили чинність або не прийшли в суперечність із законодавчими актами України, прийнятими після прийняття Декларації про незалежність (державний суверенітет) України від 16 липня 1990 року № 55-ХІІ127. Отже, чинними є нормативні акти СРСР, які ще не оновлені і не замінені новими. Так, наприклад, зберігають чинність Положення про поставки продукції, затверджені Радою Міністрів СРСР в 1988 р., Інструкції про прийом продукції по якості і кількості, затверджені Держарбітражем СРСР в 1965 р.
12.Дія цивільного законодавства у часі, просторі та за колом осіб.
Дія актів цивільного законодавства у часі визначається згідно загальних правил.
А саме, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникають с дня вступу у силу цих актів. Порядок вступу у силу законів і інших нормативно-правових актів на території України визначаються перш за все, Конституцією України (ст. 57, 58, 94, ч. 3 ст. 106, ст. 117).
Згідно ст. 57 Конституції України, закони та інші нормативноправові акти, як визначають права та обов’язки фізичних осіб, повинні бути доведені до уваги населення у порядку встановленому законом. Недотримання цієї вимоги веде до недійсності відповідного акта. Стаття 94 Конституції України зазначає, що закон вступає у законну силу через 10 днів після дня його офіційного обнародування. Згідно ст. 6.10.3 Регламенту Верховної Ради України офіційним опублікуванням законів і інших актів Верховної Ради України є їх публікація в «Відомостях Верховної Ради України» на протязі 30 днів, а також у газеті «Голос України» на протязі 5 днів після дати прийняття.
Дія актів цивільного законодавства просторі визначається ч. 6 ст. 4 ГК України, як встановлює принцип однакового регулювання цивільних відносин на всій території України актами цивільного законодавства.
Але, можливо прийняття законів спеціально для певної території України (наприклад, Закон о статусі столиці). У цьому випадку його дія поширюється лише на вказану в ньому територію.
Дія актів цивільного законодавства за колом осіб виглядає наступним чином: згідно загального правила цивільне законодавство в межах своєї дії поширюється на всіх учасників цивільних відносин.
Але, в декількох випадках виникає проблема вибору норм цивільного законодавства той чи іншої
країни, яка пов’язана з виникненням в цивільних відносинах, так званого «іноземного елемента».
Іноземний елемент може мати місце:
-відносно суб’єктивного складу цивільних відносин (один з учасників - іноземець); -відносно об’єкту цивільного відношення (наприклад, суперечна будівля, яка знаходиться за кордоном);
- відносно місця виникнення (трансформації, припинення) цивільних відносин (наприклад укладення договору за кордоном).
Для врегулювання відносин пов’язаних з участю іноземних елементів приймаються колізійні норми,
а саме спеціальні матеріально-правові норми.
Колізійні норми самі по собі по суті не вирішують питання, а відсилають к тим чи іншим нормам внутрішнього законодавства. До колізійних норм входить два елемента: 1) об’єм норми
(характеристика норм, до яких вона приймається) і 2) прив’язка (вказання на закон, який належить для приймання к даному виду відносин).
Спеціальні матеріально-правові норми - це норми міжнародного погодження чи норми внутрішнього законодавства, які спеціально застосовуються для врегулювання відносин з участю іноземного елемента.
Міжнародний договір - це угода дох чи декількох держав, яка містить в собі норми права об встановленні, трансформації чи припинення прав і обов’язків в відношеннях між ними. 13.Поняття та предмет науки цивільно права.
Наука цивільного права в узагальнюючому розумінні - це сис¬тема знань про закономірності становлення і розвитку цивільно-правових явищ, діяльність спрямована на здобуття нових знань щодо цивільно-правових понять, категорій, суджень та ідей.Як галузь цивільного права, так і його наука має свій пред¬мет. Але, якщо предметом цивільного права є певні суспільні відносини, то предметом науки є саме цивільне право як галузь права, цивільне законодавство, законодавчі акти, в
яких мають місце норми цивільного права, інші його джерела, правозастосовча практика тощо.
З наведеного визначення випливає, що сучасна цивілістична наука — це наука про сучасне цивільне право. Її предметом є: а) норми цивільного права; б) суспільні відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання; в) цивільні правовідносини; г) юридичні факти; д) судова,
арбітражна та адміністративна практика застосування цивільно-правових норм. 14. Методи науки цивільного права.
Сучасна наука цивільного права спирається на діалектичний метод дослідження цивільно-правових інститутів, застосовує також категорії діалектики (форма І зміст, суть І явище, причина І наслідок,
дійсність і можливість, структура й елемент, субстрат, необхідність і випадковість, свобода волі тощо). Так, одна з теорій юридичної особи розкриває її суть за допомогою категорії субстрату.
Автори цієї теорії доводять, що субстратом юридичної особи є колектив. У цивілістичних теоріях причинного зв'язку використані такі категорії діалектики, як необхідність і випадковість, дійсність І можливість, причинність. Навіть у назвах цих теорій відображено використання певних філософських категорій. Йдеться про теорію необхідного заподіяння і теорію конкретно-можливого і дійсного причинного зв'язку. Використання при дослідженні цивільно-правових норм, інститутів,
законів і категорій діалектичного методу дає можливість з'ясувати їх суть і соціальне призначення,
закономірності і форми Існування, розвитку. Це в свою чергу, дає підстави прогнозувати їх
подальший розвиток, запропонувати певні практичні рекомендації.
Діалектичний метод як загальнонауковий не виключає використання конкретних методів, що називаються приватнонауковими. Галузеві юридичні науки, в тому числі сучасна наука цивільного права, керуючись законами і категоріями діалектики, та враховуючи особливості юридичних явищ,
що досліджуються, формують ті чи інші методи, які найбільше відповідають потребам цих наук. У
науці цивільного права використовуються такі приватнонаукові методи: формально-логічний,
порівняльний, системно-структурний, конкретно-соціологічний тощо.
Формально-логічний метод побудовано на використанні правил формальної логіки і мови (граматики та морфології). Вони застосовуються при тлумаченні цивільно-правових норм як безпосередньо на практиці (у правотворчому процесі, при систематизації і реалізації цивільного права), так і з науковою метою дати доктринальне тлумачення. Зазначений метод використовують при формулюванні науково-цивілістичних понять, класифікаціях юридичних фактів, угод, договорів,
об'єктів цивільних прав, видів зобов'язань тощо.
Порівняльний метод широко застосовується у науці цивільного права, сприяючи правильному розумінню і застосуванню аналогічних норм і інститутів у суверенних республіках, виявленню прогалин і недоліків цивільного законодавства, його вдосконаленню та уніфікації.
Необхідність системно-структурного методу зумовлена тим, що юридичні явища характеризуються двобічною структурною організацією. Так, інститут цивільної відповідальності має свою внутрішню структуру (елементи, зв'язок між ними), водночас він є елементом суперструктури — системи цивільного права. Саме системно-структурний метод застосовують у ряді цивілістичних праць при дослідженні важливих цивільно-правових категорій. У цивілістичній літературі правова відповідальність (у тому числі й цивільно правова) розглядається як система, що існує серед інших систем, пов'язаних із суспільними процесами. До елементів відповідальності як системи належать: а)
санкція правової норми; б) правопорушення (протиправна дія); в) суб'єкт відповідальності; г) міра відповідальності; д) правовідносини відповідальності.
Системно-структурний метод дослідження відкриває можливості для всебічного і глибокого з'ясування юридичної природи цивільно-правових понять і категорій. При його використанні важливого значення набувають функціональні характеристики елементів структури. Тому ще цей метод називають структурно-функціональним. Наприклад, структурно-функціональний аналіз є корисним при дослідженні елементів системи цивільного права, цивільно-правових відносин,
системи зобов'язань, цивільно-правових санкцій тощо. У науці цивільного права також використовуються методи комплексного і конкретно-соціологічного дослідження. 15. Система науки цивільного права.
Система науки цивільного права в цілому збігається з системою цивільного права. Разом з тям є певні відмінності, що випливають із змісту зазначених систем. Вона складається із таких елементів:
1.Вчення про предмет, метод, функції і систему цивільного права.
2.Вчення про цивільні закони, підзаконні нормативні акти.
3.Загальне вчення про цивільні правовідносини.
4.Вчення про цивільну правосуб'єктність (правосуб'єкт-ність громадян; правосуб'єктність організацій; правосуб'єктність суверенних держав).
5.Вчення про угоди.
6.Вчення про здійснення і захист цивільних прав.
7.Загальне вчення про право власності. Вчення про суб'єктів права власності і форми власності
(право приватної власності, право колективної власності, право державної власності, право власності
сумісних підприємств).
8.Вчення про особисті немайнові права.
9.Теорія авторського права.
10.Теорія винахідницького права.
11.Вчення про право на промисловий зразок і товарні знаки.
12.Загальна теорія зобов'язань. Вчення про цивільний договір. Вчення про окремі види зобов'язань.
13.Вчення про спадкове право.
Система науки цивільного права є ширшою від системи самого цивільного права, бо вивченню цивільно-правових Інститутів передує дослідження питань про те, що і як регулюють норми цивільного права, які його функціональні засади, порядок розташування цивільно-правових норм,
форми їх вираження, зміст і особливості цивільно-правових відносин. 16. Взаємозвязок науки цивільного права з іншими юридичними науками.
Наука цивільного права міцно пов'язана з усіма юридичними на¬уками. У зв'язку з тим, що цивільне право складає основу правопорядку, заснованого на ринковій економіці, основні категорії цивільного права, сформульовані його наукою, використовуються у суміжних із цивільним правом галузях та доктринах. Наука земельного права, враховуючи комерціалізацію відносин публічно-правової сфери після проголошення права приватної власності на землю, широко ви-користовує категорії договорів про відчуження земельної ділянки, оренди, застави, ренти, управління тощо, тобто суто цивілістичних понять.Наука трудового права, незважаючи на спеціальну соціально-гарантійну спрямованість, використовує категорію договору саме в цивілістичному розумінні у зв'язку з розвитком інституту трудово¬го договору як приватноправової категорії.
Якщо науки згаданих вище галузей права, що знаходяться на межі приватноправових і публічноправових сфер, характеризують¬ся певною залежністю від постулатів науки цивільного права, то на¬уки тих галузей, що входять до системи приватного права - сімей¬не і міжнародне приватне право, проникнуті єдністю основних по¬нять, зокрема правоздатності, дієздатності,
правовідносин та їх видів, правочинів, речових прав, особистих немайнових прав та їх класифікації,
сформованих цивілістичною наукою. Концептуаль¬ний підхід, визначений останнім часом у цивілістиці, полягає в то¬му, що загальні норми і принципи цивільного права можуть застосо¬вуватися в субсидіарному порядку для регулювання будь-яких при¬ватноправових відносин.
Слід зазначити, що дискусійними питаннями науки цивільного права та інших юридичних наук,
галузі яких містять регламента¬цію великої кількості приватних відносин, є розмежування відпо¬відних галузей права, зокрема земельного, сімейного і цивільного права. Це важливо, оскільки кожна наука повинна мати чітко ви¬значений об'єкт дослідження, а це пов'язано зі встановленням чіткого розмежування галузей права.
Взаємний вплив існує між наукою цивільного та цивільно-процесуального права. їх взаємопов'язаність є настільки суттєвою, що де¬які дослідження у сфері однієї галузі не можуть відбуватися без відповідних вивчень в іншій. Це стосується дієздатності фізичних осіб, визнання
громадянина безвісно відсутнім та оголошення по¬мерлим, цивільно-правової відповідальності тощо.
Цивільне право охоплює економічне життя суспільства, тому слід також сказати про тісний взаємозв'язок науки цивільного пра¬ва та економічних наук, оскільки цивільне право оформлює еко¬номічне життя суспільства.
17. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн Предметом цивільного та торгового права зарубіжних країн є майнові, а також комплекс немайнових
відносин. Але, на відміну від предмета цивільного права України, він має багато особливостей.
1.Предмет цивільного права зарубіжних країн розширюється за рахунок включення значного обсягу товарно-грошових відносин, пов'язаних з придбанням та відчуженням земельних ділянок, деяких відносин землекористування. Це випливає з права власності на землю усіх суб'єктів цивільного права.
2.До предмета цивільного права багатьох країн входять, як правило, сімейно-шлюбні відносини.
Здебільшого вони містяться у цивільних кодексах, що регулюють сімейні відносини як наслідок шлюбної угоди.
3. Загальною тенденцією є розширення кола немайнових відносин, що регулюються цивільним правом. Так, закріплення у цивільному праві загального положення про захист особистості громадянина (право громадянина на повагу особистості) дає можливість охопити цивільно-правовим діянням широке коло особистих відносин, не пов'язаних з майновими: захист честі і гідності громадян; охорона зображення громадянина, запису його голосу, листування та інших документів;
право громадянина на ім'я; охорона інтересів громадян у разі повідомлення про них неправдивих відомостей по радіо, телебаченню, у кіно, а також у разі зловживання даними про них, які містяться в електронно-обчислювальній техніці. Інститут універсального особистого права виключає можливість відмови у захисті особистих благ з формальних підстав.
4.До орбіти майнових відносин дедалі більше потрапляють немайнові за своєю природою людські цінності (честь, гідність, ділова репутація).
5.Своєрідно складався предмет цивільного права східноєвропейських держав у "соціалістичні" часи.
Відмова деяких з них від концепції єдиного цивільного права (тобто регулювання нормами однієї галузі права усіх видів товарно-грошових відносин у суспільстві) призвела до виключення з предмета цивільного права майнових відносин між господарськими організаціями. Ці відносини регулювалися окремою галуззю господарського права. Зазнав змін також зміст деяких традиційних цивільно-правових відносин. Так, відносини між організаціями та громадянами щодо задоволення культурних і матеріальних потреб останніх розглядалися у деяких країнах не як традиційні зобов'язальні відносини, в яких боржник і кредитор мають протилежні інтереси, а як відносини співробітництва і взаємодопомоги.
Наприкінці 1989 р. у східноєвропейських країнах відбулися докорінні політичні зміни. Ці країни рішуче відмовилися від адміністративно-командної системи в економіці і здійснюють швидкий перехід до ринку. Почалася інтенсивна нормотворча діяльність, розробляються нові доктринальні правові підходи, у тому числі й у галузі цивільного права. Безумовно, що через певний час зміняться й цивільні кодекси, а, отже, цивільне право у цих країнах зазнає значних змін.
6. Майнові та особисті немайнові відносини у багатьох західних країнах врегульовано двома
кодексами права — цивільним та торговим. Це так звана дуалістична система приватного права.
Вона існує у західних країнах континентальної Європи, а також у країнах, що рецепіювали західноєвропейські правові моделі.
Торгове право, як відокремлена від цивільного права галузь, виникло в середньовіччі. Це пояснюється тим, що цивільне право не мало спеціальних інститутів та норм для регулювання нових відносин торгового обігу, який швидко розвивався. Постійне вдосконалення торговельних угод,
необхідність їх укладання оперативно та без перешкод вимагало відходу від формалізму цивільного права. Тому торгове право виробило ряд нових, несхожих з цивільним принципів та інститутів,
зокрема презумпцію відплатності угод, підвищену відповідальність, кредитування угод, торгове представництво та торгову реєстрацію тощо. Спочатку торгове право було звичаєвим правом торговців, об'єднаних у корпорації. Потім потреби обігу спричинили створення єдиних правил торгівлі у межах міст, союзів (наприклад, Збірник морського права Ганзейського союзу), а згодом і в межах держави.
Французька буржуазна революція ліквідувала поділ суспільства на стани, і станове торгове право перетворилося на право загального характеру, що регулює торгівлю. Воно збереглося до наших часів.
Термін "торгове" не відповідає сьогодні сфері застосування торгового права, яке охоплює всю сферу підприємницької діяльності, а не лише обігу.
Норми торгового права розглядаються сьогодні як спеціальні щодо норм цивільного права і є органічною частиною системи приватного права.
У країнах англосаксонської правової системи (Великобританія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було поглинуто "загальним" правом ще у 17 ст.
Щодо чинного у США Торгового кодексу, то він не відповідає європейській концепції торгового права і не змінює системи американського права. Майнові і пов'язані з ними немайнові відносини країн англосаксонського права регулюються не галузями цивільного та торгового права, а окремими правовими інститутами.
Розширення сфери відносин, що регулюються торговим правом, розвиток міжнародної торгівлі підвищують роль торгового права. Його принципи втрачають спеціальний характер і стають принципами цивільного права. Так, норми, які спочатку стосувалися торгових угод, стають загальними нормами зобов'язального права; правила про банкрутство вже застосовуються не лише до комерсантів, а й до будь-яких осіб.
У деяких країнах цей процес, який дістав назву "комерціалізації" цивільного права, привів до об'єднання торгового та цивільного права в єдину кодифікацію. Так, ще у 1911 p. Швейцарія включила норми торгового права до зобов'язального закону, який був частиною цивільного кодексу.
Італія у 1942 p., Португалія у 1966 p., Нідерланди у 1992 p., канадська провінція Квебек у 1994 p.,
Росія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан у 1994—1996 pp., Грузія, Вірменія, Білорусія у 1997— 1998 pp., прийняли єдиний ЦК.
Поділ права на публічне та приватне, що існує ще з часів римського юриста Ульпіана, є
основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських правових системах, яким не властивий такий поділ, поняття приватного і публічного права використовуються у літературі та на практиці.
Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяльності держави,
регулюють відносини держави та її органів з приватними особами методом влади та підпорядкування. До публічного належать конституційне, адміністративне, кримінальне та фінансове право.
Приватне право регулює відносини між приватними особами, що є юридичне рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права становить цивільне та торгове право. До приватного належать також певні норми транспортного, трудового та аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Згаданим галузям, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного характеру, притаманна комплексність.
Концепцію приватного права було детально розроблено в період становлення і розвитку капіталізму
(19 ст.). Вона визначила такі принципи цивільного і торгового права, як формальна рівність сторін перед законом, свобода і недоторканність приватної власності, свобода договору, відповідальність за вину.
Дальший розвиток капіталізму зумовив процес "публіцизації" приватного права, тобто вторгнення публічного права з його методами регулювання у сферу традиційного цивільного і торгового права.
Це було пов'язано з активним втручанням держави у господарське життя, з обмеженням права приватної власності та принципу свободи договору. Межі між публічним та приватним правом поступово нівелюються. Багато хто взагалі заперечує необхідність такого поділу. Як доказ використовується факт появи великої кількості законодавчих актів, значних кодифікацій у цілих галузях економіки, що містять норми публічного і приватного права: банківське, транспортне,
страхове. Проте серед норм цих комплексних галузей легко виділити норми адміністративного
(публічного) і цивільного та торгового (приватного) права.
Поділ права на публічне і приватне заперечується також прибічниками теорії "соціальної функції права" (засновник — французький юрист Леон Дюгі). Її суть полягає в тому, що кожний індивід у суспільстві не є носієм прав, а лише виконує громадський обов'язок або соціальну функцію в ім'я
загального блага.
Незважаючи на пом'якшення різниці між публічним і приватним правом, такий поділ і сьогодні зберігає силу і має практичне значення.
Під системою цивільного права розуміють об'єктивно існуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому система цивільного права не збігається з системою цивільного кодексу або цивільного законодавства.
Система цивільного права країн з дуалістичним характером приватного права включає такі правові інститути: становище фізичних і юридичних осіб; сімейне право; право на речі; зобов'язання договірні, квазідоговірні, із заподіяння шкоди та безпідставного збагачення; спадкоємство.
Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність і банкрутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.
Англо-американська система "загального" права не знає ні цивільного, ні торгового права.
Відносини, які регулюються континентальним цивільним і торговим правом, охоплюються у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зокрема сімейним правом, спадковим правом, правом
нерухомої власності, правом рухомої власності, правом договорів, агентським договором, деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим правом, банківським правом, патентним та авторським правом, морським правом, правом неспроможності та банкрутства, правом обігових документів тощо. Названі інститути часто мають комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне.
У західних країнах немає дискусії щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться у нашій країні.
Традиційно тут іменується "правом" будь-який комплекс норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин (наприклад, конкурентне право, видавниче, біржове, картельне). Проблема відмежування цивільного і торгового права від інших галузей права тут зводиться в основному до проблеми розмежування публічного і приватного права.
Визначення місця цивільного права у правовій системі держави пов'язано також з проблемою його взаємовідносин з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним (у країнах, де воно розглядається як окрема галузь права),
трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах або на основі цивільного права.
Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовують для регулювання сімейних, трудових, кооперативних відносин.
Наприклад, у сфері сімейного права субсидіарно застосовуються цивільно-правові норми про дієздатність, представництво, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо. Деякі інститути трудового права певною мірою регулюються сьогодні положеннями цивільного права. Так,
правова доктрина західних країн характеризує трудовий договір як специфічну угоду приватно-
правового порядку. У Франції Кодекс праці прямо передбачає, що на трудовий договір поширюється поліпшення цивільного права. У трудовому праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-правові формулювання і конструкції. Прогалини у трудовому праві часто заповнюються шляхом звернення до цивільного права.
Значні труднощі виникали під час вирішення проблеми розмежування та співвідношення цивільного і господарського права у колишній Чехо-Словаччині. Це пояснюється нестійкістю поглядів на предмет господарського права і практичним запереченням наявності у нього спеціального методу правового регулювання.
Під предметом господарського права звичайно розуміли внутрішні господарські відносини управління народним господарством та безпосередньо господарської діяльності у їхній єдності.
Проте не всі відносини, що виникали при управлінні народним господарством, включалися до предмета. До нього входили економічні відносини у галузі планового управління господарською діяльністю державних та інших організацій, а також відносини, що виникали при підготовці та здійсненні їхньої господарської діяльності, обміні її результатами.
Спроби розробити особливий метод господарського права результату не дали.
Система господарського права Чехо-Словаччини включала Загальну частину (принципи господарсько-правового регулювання; суб'єкти господарсько-правових відносин; юридичні факти,
право власності та майнова відокремленість організацій; управління господарською діяльністю) та Особливу частину (право господарських договорів, господарського обліку та звітності;
розрахункових та кредитних правил; право на найменування, товарний знак, промисловий зразок;
правила про вирішення господарських суперечок).
Відсутність у господарському праві чітких критеріїв системи права призводила до того, що розмежування цивільного й господарського права відбувалося в основному за суб'єктним складом
(але це не завжди допомагало). Норми цивільного права у зв'язку з цим набували широкого субсидіарного застосування у господарських відносинах.
Концепція господарського права завжди була спірною. Її критикували навіть у країнах, де вона була домінуючою. Ця концепція породжена адміністративно-командною системою в економіці. Процеси економічного та політичного оновлення, що відбуваються сьогодні у східноєвропейських країнах,
позначаються і на підходах до правового регулювання відносин у сфері господарства. 18.Правові моделі східноєвропейських західноєвропейських і англосаксонських держав. 19.Основні правові інститути цивільного і торгового права зарубіжних країн.
20. Правове становище фізичних осіб у цивільному праві зарубіжних країн.
Фізичною особою в цивільному праві зарубіжних країн є людина, окремий громадянин (даної чи іншої держави) або особа без громадянства. Визнаючи кожного суб’єктом права, та чи інша держава встановлює його правовий статус, положення стосовно держави, її органів, інших фізичних та юридичних осіб. Цивільно-правовий статус (цивільна правосуб’єктність) фізичної особи визначається її здатністю мати цивільні права та обов’язки (правоздатність), своїми діями набувати та здійснювати їх (дієздатність).
УНімецькому законодавстві використовуються три терміни: правоздатність, дієздатність і деліктоздатність. Деліктоздатність розглядається як здатність громадянина нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну його протиправними діями.
УФранції закон не розрізняє окремих категорій правоздатності й дієздатності, застосовується єдиний термін «capacite»*кепесіт* (у значенні правота дієздатності); будь-який громадянин з досягненням повноліття стає здатним до всіх актів цивільного життя. Однак судова практика й теорія розрізняють правоздатність і дієздатність.
Управі Англії та США правоздатність і дієздатність визначаються єдиним терміном «правова здатність». Судова практика виділяє «пасивну правову здатність», яка за змістом відповідає правоздатності, і «активну правову здатність» та «здатність до вчинення правового акту», що відповідають за змістом поняттю дієздатності.
Приписи цивільних законів щодо осіб мають важливе значення для цивільного обороту, оскільки встановлюють коло учасників, їхній статус, межі здійснення прав, межі відповідальності тощо. Разом з тим, слід мати на увазі, що цивільні закони лише частково визначають правове положення фізичних осіб, навіть під час укладання цивільно-правових угод. Оскільки їхній статус визначається й конституціями держав, низкою законів публічного, а також торгового, корпоративного права,
окремими законами, щодо певних професійних об’єднань чи інших груп людей і т. ін. 25. Класифікація цивільних правовідносин.
Класифікація цивільних правовідносин має не лише суто теоретичне, а й практичне значення,
оскільки дозволяє правильно застосувати норми цивільного права у кожному конкретному випадку.
Традиційно вирізняють такі види цивільних правовідносин:
1) майнові та особисті немайнові. Майнові правовідносини спрямовані головним чином на задоволення матеріальних інтересів сторін. Більшість цивільних правовідносин є майновими
(відносини власності, договірні, щодо відшкодування заподіяної шкоди тощо). Особисті немайнові правовідносини пов’язані з охороною індивідуальності людини та з нематеріальними благами, які належать громадянину з народження і є невідчужувані від нього (честь, гідність, ділова репутація тощо).
2) абсолютні та відносні. В абсолютних правовідносинах правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов’язальних осіб. Так, у відносинах власності зобов’язальною стороною виступають усі особи, які оточують власника, оскільки ніхто не може порушувати права власника щодо володіння,
користування та розпорядження річчю. У відносних правовідносинах правомочній особі протистоїть певна особа. Так, за договором купівлі - продажу продавець має право вимагати оплати товару від конкретного покупця, а покупець - відповідно передбачені речі від конкретного продавця; 3) речові та зобов’язальні. У речових правовідносинах права можуть бути здійснені їх носієм
самостійно. Так, власник користується своєю річчю і не потребує сприяння інших осіб. У зобов
'язальних правовідносинах реалізація права передбачає певні дії зобов’язаної особи: продавець реалізує своє право на отримання грошової суми, якщо покупець виконує обов’язок щодо її сплати. 26.Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.
Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичні факти - це факти реальної діяльності, з яким норми цивільного права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. За змістом вони поділяються на події та дії. Події - юридичні факти, що не залежать від волі та свідомості осіб (стихійні лиха, смерть особи, досягнення певного віку).
Дії - юридичні факти, що залежать від волі та свідомості людей. Дії можуть бути як правомірними
(укладення договору, знахідка скарбу, створення інтелектуальної праці), так протиправними
(завдання шкоди, укладання недійсного провочину). За легітимністю юридичні факти - дії поділяють на правомірні та неправомірні.
Правомірні юридичні акти-дії - це діяння, що відповідають вимогам законодавства. До них зокрема належать:
©юридичні акти - правомірні діяння суб’єктів з метою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, наприклад право чин, адміністративний акт органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності. рішення суду;
©юридичні вчинки - правомірні дії суб’єктів, з якими закон пов’язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб’єктів мета досягти того чи іншого правового результату, чи ні,
наприклад, скарб, знахідка тощо.
Неправомірні юридичні акти-дії - це діяння, що порушують приписи законодавства, наприклад,
завдання майнової та моральної шкоди іншій особі, порушення договірних зобов’язань, безпідставне збагачення, зловживанням правом тощо.
28.Субєкти цивільного права, їх загальна характеристика.
Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ.
До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Для визнання осіб суб'єктамицивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності,
тобто їхніх правота дієздатності.