Франція та Іспанія в період кризи. Прихід до влади урядів Народних фронтів.

План:

1. Політична боротьба лівих і правих сил у Франції.

2. Франція за уряду Народного фронту.

3. Диктатура П. де Рівери в Іспанії.

4. Революція 1931 р. в Іспанії.

5. Уряд Народного фронту в Іспанії.

6. Громадянська війна 1936-1939 рр. Встановлення диктатури Ф.Франко.

Література:

1. Т.В. Ладиченко. Всесвітня історія 10 клас. Підручник. К., «Видавництво А.С.К.» 2003 р. стор. 89 – 91.,162-163

2. П.Б.Полянський. Всесвітня історія 10 кл. 1914-1939. Підручник. Київ «Генеза» 2003. стор. 76-80., 152-154.

1. Соціально-економічний розвиток Франції у 20-30-х рр.

У 1924-1929 рр. у Франції як і в інших західних країнах, відбулися стабілізація і розвиток економіки на основі зростаючої політичної стабільності французького суспільства.

Причини високих темпів промислового розвитку:

1. Надходження репарацій із Німеччини.

2. Повернення Ельзасу і Лотарингії.

3. Використання саарського вугілля (до 1935 р.).

4. Технічна реконструкція важкої індустрії, що сприяло високим темпам її розвитку.

5. Відбудова економіки зруйнованих війною районів.

6. Дешева робоча сила в колоніях.

За темпами промислового розвитку в роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася тільки США.

Світова економічна криза.

Франція у світову економічну кризу вступила пізніше ніж інші країни (у 1930 р.), але сама криза тривала довше (до 1935 р.).

2. Політична боротьба лівих і правих сил.

Для політичного життя Франції характерна багатопартійність.

У 20-х рр.. Францією управляли дві коаліції партій, між якими велася боротьба за владу:

1. «Лівий блок» - союз соціалістів і радикалів.

2. «Національний блок» - союз правих партій.

Із представників цих блоків формувалися уряди Франції.

Уряд Ж. Клемансо (1917-1919 рр.)

Жорж Клемансо – лідер радикалів, який провів низку заходів для послаблення післявоєнної напруженості та припинення страйків робітників.

1. Встановив 8-годинний робочий день.

2. Профспілки отримали право на укладення колективного договору.

Уряд «Національного блоку»

Алексанлр Мільєран (1919-1922 рр.)

Р. Пуанкаре (1922-1924 рр.)

В країні посилилося незадоволення провалом рурської акції 1923 р., коли франко-бельгійські війська були змушені залишити німецький Рур. Проти уряду виступило духовенство і масові релігійні організації.

Уряд «Лівого блоку» («картель лівих сил» - 1924 – 1926 рр.).

Уряд очолив Едуард Ерріо.

Уряд «Національного блоку» - союз правих партій і частини радикалів (1926 – 1928 рр.)

Уряд очолив лідер правих, екс-президент Франції Р.Пуанкаре.

Листопад 1929 – травень 1932 р. При владі була коаліція правоцентристських партій. Змінилося 8 урядів. Це роки політичної нестабільності.

1932 – 1934 рр. – часта зміна урядів «Лівого блоку».

30-ті рр.. Активізація діяльності крайніх правих і фашистських організацій і партій. Озброєні фашистські загони мали у своїх рядах до 7-8 тис. чоловік.

Причини активізації фашистських організацій:

1. Економічна криза.

2. Падіння рівня життя населення.

3. Встановлення фашистських режимів у Німеччині й Італії.