2.2.Характеристика індивідуальних юридичних актів

Індивідуальні акти розв'язують конкретні питання управління й не містять у собі норм права. Тому їх прийнято називати актами застосування норм права. Видання індивідуальних актів спрямовано на їх одноразове застосування відносно конкретних випадків, ситуацій, обставин. Прикладом цього виду актів є розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 вересня 1996 p. такого змісту: «Відкрити пункт пропуску через державний кор­дон України у Скадовському морському торговельному порту для міжнародного морського сполучення з правом заходження в її порт іноземних невійськових суден». За допомогою індивідуальних актів управління органи виконавчої влади здійснюють безперервне оперативне вирішення численних справ.

Індивідуальні акти управління — це акти, які стосуються конкретних осіб, їх прав і обов'язків. Характерною рисою індивідуальних актів управління є їх очевидний правозастосовчий характер. Головне в цих актах конкретність, тобто вирішення з їх допомогою індивідуальних справ та питань щодо конкретних осіб (особи), виникнення персоніфікованих адміністративних правовідносин, зумовлених цими актами. Різновидом індивідуальних актів є правоохоронні, юрисдикційні рішення.    За юридичними наслідками індивідуальні акти можуть бути:   а) зобов'язуючими;   б) забороняючими;   в) правоуповноважуючими;   г) такими,які містять відмови.    Такі акти не тільки містять точно визначені й персоніфіковані юридичні приписи, а й завжди відіграють роль юридичних фактів, з якими пов'язуються виникнення, зміна та припинення конкретних адміністративно-правових відносин.    Говорячи про правозастосовчий характер індивідуальних актів управління, не можна применшувати їх певне регулююче значення. Адже індивідуальні акти на основі та в межах приписів, що містяться в нормативних актах, регламентують ті чи інші управлінські відносини. Але на відміну від нормативних актів, які регулюють будь-які управлінські відносини, індивідуальні акти управління завжди регулюють конкретно визначені відносини.

Розділ 3.Місце та роль закону в системі нормативно-правових актів.

3.1 Поняття та особливості закону.

Закон- це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Теорія закону сформулювала такі основні його ознаки,які відрізняються від інших видів нормативно-правових актів.

1) Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру, або населенням держави в порядку референдуму.

В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

2) Порядок його підготовки й видання визначаються Конституцією та Регламентом Верховної Ради України. Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом;

3) Володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;

4) Регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо. Зокрема, як передбачено ст. 92 Конституції України: Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадян ” і т. д.

5)Закон має загальний характер. Він не враховує особливостей життєвих випадків у регульованій ним сфері суспільних відносин.

6)Закон є стабіліни нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється,змінюється чи відміняється чітко визначеним колом суб’єктів та у певному порядку.

7)Закон має відповідну структуру,тобто організацію змісту,доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути.

Елементами структури закону є:

1. Найменування органу,що прийняв акт;

2. Назва закону;

3. Преамбула;

4. Правові приписи закону та наслідки їх невиконання;

5. Відміна законом інших нормативно-правових приписів;

6. Підпис відповідної посадової особи.

Класифікація законів за різними критеріями:

1. За юридичною силою-конституційні закони,що закріплюють засади суспільного і державного ладу та є юридичною базою поточного законодавства.

2. За суб’єктами законотворчості-акти прийняті:в результаті референдуму,вищим законодавчим органом держави.

3. За характером регулювання:

• органічні закони,тобто внутрішньо узгоджені,що відзначаються рівнем нормативних узагальнень і спрямовані на комплексне урегулювання суспільних відносин.

• Виключні закони,що приймаються за надзвичайних обставин поза планом законотворчих робіт.

4. За обсягом дії на суб’єктів:

• Загальні закони(поширюються на всіх суб’єктів незалежно від їх статусу);

• Соціальні закони(регламентують діяльність чітко окреслених груп суб’єктів)які мають особливий статус.