Universalna_osvita

потреби країни в чиновниках, лікарях, педагогах та ін. У 1816 р. виник Варшавський університет, в 1819 р. – СанктПетербурзький. На відміну від західноєвропейських, у російських університетах, крім Дерптського й Варшавського, не було богословських факультетів. Устав 1663 р. передбачав 4 факультети: історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний і медичний. Більшість дворянських дітей одержувало освіту поза університетами, у закритих пансіонах і ліцеях, – дворян лякала перспектива медичної і педагогічної діяльності.

Російські університети були центрами розвитку національної науки 19 ст. Саме їм належала монополія в наукових дослідженнях. На основі університетів чи за їх участі створювалися різноманітні культурно-просвітницькі установи й нові ВНЗ.

Після жовтневої революції почалося перетворення університетів. Освіта стала безкоштовною, доступною для працюючих і їхніх дітей. Жінки одержали рівне із чоловіками право на вищу освіту. В 20-х рр. перебудовуються навчальні плани всіх факультетів університетів. До традиційних 4 факультетів – історико-філологічного, фізико-математичного, юридичного і медичного – додаються нові – біологічний, фізикохімічний, механіко-електротехнічний тощо. Для підготовки юристів, дипломатів, істориків, економістів при університетах створюються факультети суспільних наук. Протягом 1918-20 рр. було утворено 15 нових університетів, багато з них у республіках

– Ташкентський, Тбіліський, Азербайджанський, Єреванський, Загальний університет праці у Вільнюсі, Ризький та ін. З возз’єднанням Західної України з УРСР (1939 р.), утворенням Молдавської РСР (1940 р.), з відновленням радянської влади в прибалтійських республіках (1940 р.) до числа радянських університетів увійшли Львівський, Чернівецький, Латвійський, Тартуський і Вільнюський. В 1940-41 н.р. у СРСР було 29 університетів, в яких навчалося 75,7 тис. студентів.

Історія вищої освіти в України має давні й глибокі традиції. В кінці 16 – першій половині 17 ст. в різних містах України були засновані навчальні заклади, які відігравали значну роль у боротьбі проти національно-релігійного гноблення, в розвитку національної культури і освіти. Найпершою вищою школою

21

гуманітарного типу була Острозька школа чи Острозький греко- слов’яно-латинський колегіум, побудований за типом західноєвропейських навчальних закладів. Заснований в м. Острозі в 1576 р., він став першою у східних слов’ян школою вищого типу. Колегіум об’єднував талановитих вітчизняних та іноземних діячів: відомих інтелектуалів, літературо- і мовознавців, викладачів із різних слов’янських країн. Є підстави говорити про Острозьку школу і як про перший науковий заклад

вУкраїні. Саме її діячі підготували і видрукували в 1581 р. першу у світовому друкарстві повну церковнослов’янську Біблію. Час активної діяльності Острозької школи обмежується 60 роками. У 1632 р. цей заклад припинив свою діяльність. Протягом зазначеного періоду школу закінчили близько 500 осіб. У школіколегіумі навчались майбутні діячі культури і письменники Гаврило Дорофієвич, Йов Княгиницький, Мететій Смотрицький, гетьман реєстрового козацького війська Петро КонашевичСагайдачний та ін.

У1632 р. на базі Київської школи і школи КиєвоПечерського монастиря була відкрита Києво-Братська колегія (пізніше перейменована в Києво-Могилянську на честь митрополита Петра Могили) – перший вищий навчальний заклад

вУкраїні.

У1694 р. російський уряд офіційно визнав Києво-Братську колегію ВНЗ, а з 1701 р. вона стала називатись академією. Вже до середини 18 ст. тут навчалось близько 1200 слухачів із різних міст України, Болгарії, Сербії, Чорногорії, Греції тощо. До відкриття Московського університету Київська академія, поряд з Вільнюським і Дерпським університетами, була одним із ВНЗ, що надавали різнобічну загальну освіту. В Київській академії навчався Г.С.Сковорода, а в 1734 р. – М.В.Ломоносов. З 60-х рр. 18 ст. після заснування Московського університету і вчительської школи в Петербурзі, роль Київської академії як світського навчального закладу значно зменшилась, вона перетворилася в навчальний заклад для підготовки осіб духовного сану. У подальшому основну роль починає відігравати Київський університет, заснований у 1833 р., а відкритий у 1834 р.

Аналізуючи роль університетів, що, засновані на

споконвічних українських землях, вони, як правило, не

22

призначались для українського народу. Водночас, в умовах Російської. Австро-Угорської та інших імперій відкриття університету чи то в Центральній Україні, Галичині чи на Буковині (російського, польського, німецького), як і в будь-якій іншій підлеглій провінції будь-якої з великих європейських імперій, передбачало в першу чергу задоволення культурноосвітніх запитів представників державної нації метрополії. Характерним у цьому плані є Чернівецький університет (на той час німецький), створений у 1875 р. Його викладацький склад – це запрошені професори і доценти із Австрії, Німеччини, Румунії. З місцевих фахівців доцентами університету стали лише 2. Більшість із 134 викладачів прибули з інших університетів: 48 – з віденського, 14 – з грецького, 9 – з празького, 10 – з різних університетів Німеччини тощо.

Всього у ХІХ ст. в Україні було 5 університетів: Харківський, Київський, Одеський, Львівський і Чернівецький. У наступні десятиліття почали діяти Ніжинський історико-філологічний інститут, ветеринарний і технологічний інститути у Харкові, політехнічний у Києві, вище гірниче училище у Катеринославі (нині Дніпропетровськ). Водночас, система вищої освіти, що створювалася, могла бути продуктивною лише в разі забезпечення власними викладацькими кадрами (на початку ХІХ ст. почав діяти Петербурзький педагогічний інститут, з 1828 р. – професорський інститут при Дерпському університеті (діяв 10 років). Широко розповсюдженою була практика відряджень майбутніх викладачів у зарубіжні університети для здобуття наукових ступенів.

У 1914 р. в Україні функціонувало 27 ВНЗ, у яких навчалося 25 тис. студентів. В 20-і рр. розпочалася і була успішно проведена кампанія ліквідації неписьменності. У 1925 р. діяло 35 інститутів і 30 робітничих факультетів для підготовки фахівців з вищою освітою. У ВНЗ розгортається науково-дослідна робота, створюються нові лабораторії, формуються наукові школи.

Однак стрімке зростання кількості ВНЗ призвело і до небажаних наслідків хаотичності їх структури та неоднорідності. Тому для вирішення питань упорядкування мережі ВНЗ та питань єдиного методичного керівництва у 1932 р. створюється Комітет з вищої технічної освіти. У результаті діяльності цього Комітету

23

кількість ВНЗ була скорочена і був розроблений Устав вищого технічного навчального закладу. У 1936 р. Комітет з вищої технічної освіти перетворюється на Комітет у справах вищої школи, на який поширюються функції загального методичного керівництва розвитком вищої освіти та контролю за якістю підготовки фахівців.

У 30-х рр. в країні відчувався дефіцит учителів, інженерів, агрономів. Тому перевагу в розвитку отримують галузеві спеціальні ВНЗ.

Головна робота із забезпечення вищої школи викладацькими кадрами покладається на аспірантуру. У 1930-31 н. р. прийом до аспірантури в усі навчальні заклади України становив 1500 осіб, з них 60% на індустріально-технічні і сільськогосподарські спеціальності. Проведена ВНЗ робота з підготовки науковопедагогічних працівників дала позитивні результати: якщо 1930 р. у вищій школі працювало 2576 викладачів, то у 1937 р. – 7258, 1939 р. – 9969.

В основному сучасна мережа ВНЗ України сформувалась у 60-70 рр. минулого століття. Станом на 1975 р. у республіці діяло 143 ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації, тобто на 10 тис. населення нараховувалось 169 студентів ВНЗ. Протягом 1971-1975 рр. створено такі нові ВНЗ: Тернопільський фінансово-економічний, Макіївський інженерно-будівельний, Вінницький політехнічний, Запорізький індустріальний, Полтавський кооперативний інститути, Сімферопольський університет. Усі ВНЗ, що діяли на території України, перебували у підпорядкуванні союзних, союзно-республіканських і республіканських міністерств. У 1980р. підготовку спеціалістів з вищою освітою здійснювали 147 навчальних заклади, нарощуються обсяги підготовки аспірантів, захисту дисертацій. З’являються нові спеціальності (в аспірантурі): фізична електроніка, хімічна кібернетика, біофізика, обчислювальні прилади та пристрої, ядерні енергетичні установки, анестезіологія та реанімація, серцева хірургія, радіологія тощо. У 1988 р. в УРСР діяли 146 ВНЗ, в яких навчалось понад 850 тис. студентів. Підготовка здійснювалася майже із 400 спеціальностей.

Після здобуття незалежності в суверенній Україні почала формуватися та втілюватися в життя власна політика в галузі

24

освіти. Україна успадкувала від попередніх часів досить розвинену та широко розгалужену систему освіти. Водночас включення освіти України в загальносоюзну систему дало і негативні наслідки. Підготовка кадрів здебільшого була орієнтована на загальносоюзні потреби та плани, що призвело до диспропорції у розміщенні ВНЗ та в структурі фахових напрямів підготовки спеціалістів: при надмірній кількості фахівців із інженерною освітою не вистачало правовиків, економістів, соціологів, психологів, менеджерів. Це вимагало ретельного аналізу й оновлення системи освіти. Концептуальні засади її реформи визначено Державною національною програмою “Освіта (Україна ХХІ століття)”. Цей документ, розроблений творчим колективом освітян-науковців і практиків, був розглянутий і схвалений Першим з’їздом педагогічних працівників України (грудень 1992 р.) і затверджений КМУ (постанова № 896 від 3 листопада 1993 р.). Реалізація програми передбачала досягнення якісно нового стану освіти, її інтеграцію у міжнародний освітній простір.

5. Особливості розвитку української туристичної освіти

Зважаючи на місце і роль туризму в житті сучасного суспільства (чисельність працівників туристичних підприємств України дорівнює близько 113,3 тис, а з урахуванням інших галузей народного господарства (транспорт, зв’язок та ін.) туризм створює робочі місця для 1,8-2 млн. осіб), важливим аспектом для нашої держави є підготовка фахівців цієї галузі.

Туристична освіта – освітньо-педагогічний процес підготовки та перепідготовки фахівців сфери туризму, що здійснюється відповідно до Закону України “Про вищу освіту”, Закону України “Про туризм”, Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки (розділ – підготовка кадрів) тощо.

Метою туристичної освіти є формування системи підготовки кваліфікованих працівників, спроможної забезпечити туристичну галузь фахівцями належного освітньокваліфікаційного рівня, сприяти більш ефективному використанню людських ресурсів у туристичній галузі, підвищенню їх професійної та соціальної мобільності, здатності

25

забезпечити структурну та технологічну перебудову галузі, формування творчої, соціально активної, духовно багатої особистості з урахуванням її інтересів, потреб і запитів суспільства та держави.

За часів Радянського Союзу туризм розглядався як галузь прикладна, з військово-спортивним акцентом. Свідченням того є те, що свого часу проведення туристських заходів очолювали навіть Будьонний і Ворошилов. Специфічною організацією, яка виконувала, швидше, політичні, ніж туристські функції, був «Інтурист». Підготовка кадрів для туристичної галузі в Україні майже не велася і традиційно була пов’язана лише з підвищенням кваліфікації працівників, що за відсутності базової освіти не вирішувало кадрової проблеми.

Коли в 1991 році Україна стала незалежною державою, фактично існувало тільки чотири осередки підготовки кадрів для туризму: Київський та Сімферопольський університети (причому провідним був саме Сімферопольський), Інститут туризму профспілок і технікум готельного господарства, який згодом дав початок інституту, а нині Київському університету туризму, економіки й права. Поступово сформувалася ціла низка ВНЗ, коледжів та інших навчальних закладів різних рівнів акредитації у справі підготовки фахівців індустрії гостинності (сьогодні Асоціація працівників навчальних закладів України туристського і готельного профілю налічує їх 75). Із них близько 30 — заклади

ІІІ—ІV рівнів акредитації.

Борис Яценко, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства і туризму Київського національного університету ім. Т.Шевченка, віце-президент Асоціації навчальних закладів, серед вказаних ВНЗ пропонує виділити такі групи:

–приватні ВНЗ вищого рівня акредитації, що працюють за однією уніфікованою програмою. Осібне місце в цій групі посідає Київський університет туризму, економіки й права (КУТЕП);

–класичні університети (Київський, Сімферопольський, Львівський університети тощо), в яких кадри готують переважно

26

географічні факультети (такі заклади мають право самостійно формувати навчальні плани і тому створили свої програми, що відрізняються від стандартної);

– приватні ВНЗ, які взялися за підготовку кадрів для готельного господарства.

Провідна роль серед цих закладів належить Київському навчально-науково-виробничому комплексу «Туризм, готельне господарство, економіка і право», який було створено за наказом міністра освіти України від 11 серпня 1995 р. № 244.

До складу Комплексу входять: Київський університет туризму, економіки і права, Київський технікум готельного господарства, Економіко-юридичне училище, Курси підвищення кваліфікації, Науковий центр розвитку туризму, готельні комплекси «Братислава - Десна», «Дніпро», готель-кемпінг «Пролісок», Центральне територіальне митне управління, Бориспільська митниця, Управління юстиції м. Києва. 17 вересня 1997 р. Міністерство освіти України також включило до складу Комплексу Державну льотну академію України, готельний комплекс «Київська Русь», Державну судноплавну компанію «Чорноморське морське пароплавство», Українську нотаріальну палату.

Основними завданнями навчально-науково-виробничого комплексу «Туризм, готельне господарство, економіка і право» є:

–формування особистості фахівця, який усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки;

–збереження і продовження української культурноісторичної традиції туризму, виховання шанобливого ставлення до українських національних святинь, української мови, історії та культури всіх національностей, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин, а також сучасної комунікативної культури;

–підготовка освічених, моральних, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукомістких та інформаційних

27

технологій, мобільності та конкурентоспроможності на ринку праці;

–створення необхідних умов для розвитку обдарованих студентів, їх залучення до професійно спрямованої наукової роботи;

–формування у майбутніх професіоналів туризму навичок і потреб здорового способу життя;

–створення умов для ефективної професійної діяльності, підтримання працездатності та збереження здоров’я педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу.

Нині в освітніх закладах Комплексу навчаються близько 5 тис. студентів, працюють майже 260 викладачів, зокрема штатних

–понад 160, з них 22 доктори наук, професорів, 100 доцентів і кандидатів наук. Фахівці, яких готують навчальні заклади Комплексу, мають високий рівень знань і практичних навичок.

Київський університет туризму, економіки і права –

провідний вищий навчальний заклад, що здійснює підготовку фахівців для туристичної галузі України за напрямами:

6.020107 «Туризм», кваліфікація – бакалавр з туризму;

6.140101 «Готельно-ресторанна справа», кваліфікація – бакалавр з гостинності;

6.030601 «Менеджмент», кваліфікація – бакалавр з менеджменту;

6.030509 «Облік і аудит», кваліфікація – бакалавр з обліку і аудиту;

6.030507 «Маркетинг», кваліфікація – бакалавр з маркетингу; 6.030201 «Міжнародні відносини», кваліфікація – бакалавр з

міжнародних відносин.

В університеті студенти набувають ґрунтовних знань у галузях туризму, міжнародних економічних відносин, економіки, обліку, правознавства, нотаріату та митно-правової діяльності, опановують кілька іноземних мов, набувають навичок наукового пошуку та дослідної роботи.

За рекомендацією уряду України, у 1998 р. університет став членом Ділової ради Всесвітньої туристської організації (ВТО) та її науково-навчальним центром. Участь у ВТО дає можливість одержувати необхідну методичну допомогу, широку інформацію

28

про міжнародний туризм, вивчати міжнародний туристичний досвід, брати учать у семінарах і стажуванні в межах ВТО. В університеті відкрито кафедру ЮНЕСКО з гуманітарної освіти і культурного туризму.

Вуніверситеті працює аспірантура з 3 спеціальностей, діє Науковий відділ та Науковий центр з проблем розвитку туризму, випускається щорічний журнал «Наукові записки КУТЕП».

Вищим керівним органом університету є Вчена рада, яка визначає основні стратегічні напрями його діяльності.

З ініціативи університету було створено Асоціацію працівників навчальних закладів України туристського і готельного профілю, яку зареєструвало Міністерство юстиції України.

Статутом цієї інституції визначено, що Асоціація працівників навчальних закладів України туристського і готельного профілю

єдобровільною недержавною організацією, яка діє на принципах законності, демократії, гласності, самоврядування, рівноправності її членів – юридичних осіб.

Засновники Асоціації – навчальні заклади різних рівнів акредитації, що мають ліцензію на освітню діяльність і здійснюють підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації фахівців, науково-дослідні галузеві роботи, видавничу діяльність у сфері туризму, готельного господарства та послуг.

Метою діяльності Асоціація визначила сприяння у створенні ефективної системи правового і професійного захисту своїх членів, розвиток національної освітньої діяльності, системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів туристської галузі України, співробітництво з національними освітніми об’єднаннями, асоціаціями, навчальними закладами інших держав та міжнародними організаціями туристськорекреаційного профілю.

Вумовах подальшого розвитку туризму та міжнародних туристських зв’язків постає нагальна потреба в підготовці менеджерів туризму, туристського бізнесу і готельного господарства не лише як працівників туристських фірм і компаній, а й як фахівців ширшого профілю. Такі фахівці мають досконало володіти новими технологіями (використання

комп’ютерів та інших електронних засобів оброблення

29

інформації, готельних послуг, гостинності тощо), а також двоматрьома іноземними мовами, мати глибокі знання в галузі транспортних засобів, діяльності страхових, банківських і біржових установ тощо.

Різнопланова навчально-виховна і практична діяльність професорсько-викладацького колективу КУТЕП створює широкі перспективи і можливості для піднесення на новий щабель підготовки висококваліфікованих туристських кадрів в Україні.

6. Законодавство про вищу освіту в Україні. Система управління вищою освітою та її рівні

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з:

–законів України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”;

–Указів Президента України від 12 вересня 1995 р. № 832 “Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні”, від 23 січня 1996 р. № 77/96 “Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників ВНЗ”, від 8 лютого 2001 р. № 78/2001 “Про програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 роки, від 17 лютого 2004 р. № 199/2004 “Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти”;

–постанов Кабінету Міністрів України (КМУ) від 3 листопада 1993 р. № 896 “Про Державну національну програму “Освіта (Україна ХХІ ст.)”, від 12 листопада 1997 р. № 1260 “Про документи про освіту та вчені звання”, від 24 травня 1997 р. “Про перелік напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ зі відповідними освітньокваліфікаційними рівнями”, від 20 січня 1998 р. № 65 “Про

затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), від 7 серпня 1998 р. №1247 “Про розроблення державних стандартів вищої освіти”;

– інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законодавства України.

Управління у галузі вищої освіти в Україні здійснює КМУ через систему органів виконавчої влади:

30