Розділ 2. Соціальні та виховні обставини утримання засуджених, як обов’язкові фактори відбування покарань.

2.1. Значення загальноосвітнього та профессійно-технічного навчання засуджених, як засіб виправлення та ресоціалізації

В установах виконання покарання соціально-виховна робота є одним із основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених (ч. 3 ст. 6 КВК). [8;34] Новий Кримінально-виконавчий кодекс України 2003 р. вперше на рівні закону визначив її поняття як цілеспрямованої діяльності персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення поставленої мети.

Перш за все соціально-виховна робота спрямована на необхідність корекції соціальної поведінки засуджених під час перебування їх у місцях позбавлення волі, поваги до правил співжиття, на формування та закріплення у них сумлінного ставлення до праці, прагнення до заняття корисною діяльністю, підвищення культурного рівня, загальноосвітнього і професійного навчання, розвиток корисної ініціативи, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки.

Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється диференційовано за допомогою внутрішньої класифікації засуджених, враховуючи їх особистість, учинений злочин, психічний і психологічний стан, ступінь соціальної занедбаності. Виховна робота - це засіб духовного впливу на особистість засудженого, поновлення або прищеплювання навичок правильної орієнтації в системі моральних цінностей, загальноприйнятного соціально-нормативного життя в суспільстві.

В установах виконання покарань конкретні програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати виховні можливості інших засобів виправлення засуджених: режиму відбування покарання, праці, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заохочувальних заходів, залучення засуджених до самовиховання, самодіяльних організацій, досвід громадських, благодійних і релігійних організацій.[7;90]

В установах виконання покарань соціально-виховна робота зосереджена у відділеннях соціально-психологічної служби, її організація базується на розробках, методичних рекомендаціях фахівців-науковців, досвідчених спеціалістів пенітенціарної служби з психології, педагогіки, кримінально- виконавчого права. Начальники відділень соціально-психологічної служби, психологи, ведуть облік засуджених, які беруть участь у загальних і спеціальних (корекційних) програмах. На засіданнях методично-виховної ради колонії періодично розглядається стан і ефективність їх реалізації.

Індивідуальна програма соціально-психологічної роботи складається на кожного засудженого, який відбуває покарання у виді позбавлення волі. Вона має декілька розділів, де передбачені соціально- демографічна і кримінально-правова характеристика засудженого, відомості про окремі нахили, здібності, фізичні особливості, наміри і плани на період відбування покарання та наслідки їх реалізації. Окремі розділи передбачають оцінку прогресу виправлення засудженого, наслідки індивідуального спостереження за ним і зміст проведених бесід, психологічну характеристику та рекомендації психолога колонії, облік заохочень і стягнень тощо.

Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого- педагогічних принципів і методів (ст. 124 КВК).[10;32]

Процес виховного впливу в умовах позбавлення волі являє собою сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів впливу на засуджених. До об'єктивних факторів можна віднести житлово-побутові умови, які повинні бути створені в установах кримінально-виконавчої системи для виправлення правопорушників, а також матеріальна і виробнича база. Суб'єктивні - це цілеспрямована діяльність персоналу, співробітників, їх професійна і психолого-педагогічна майстерність, уміння пізнати особистісні риси засудженого, знайти і правильно використовувати найбільш дієві засоби для його виправлення і ресоціалізації.

Відповідальність за здійснення соціально-виховної роботи у виправних і виховних колоніях покладається на начальника установи. Безпосереднє її проведення забезпечують заступник начальника установи з соціально-виховної і психологічної роботи, начальники відділень соціально-психологічної служби, психологи, вчителі загальноосвітньої школи, викладачі навчального центру, методист, завідуючий клубом, бібліотекар, керівники гуртків. Тобто зараз, як і раніше, можна стверджувати, що кожен співробітник установи виконання покарань повинен бути вихователем.

Форми соціально-виховної роботи можна класифікувати за різними підставами (критеріями). Залежно від об'єкта впливу вони поділяються на індивідуальні, групові, масові і передбачають проведення такої роботи з різними категоріями засуджених, враховуючи склад злочину, призначені строки покарання, вид установи виконання покарання, умови і особливості тримання в них правопорушників. Залежно від основних напрямів формування особистості і її виховання можна виділити соціально-світоглядні, фізичні, трудові, естетичні, моральні, правові, а залежно від видів діяльності розрізняють трудові, навчальні, громадські, дозвільні та ін. Всі вони є рівноцінними, повинні застосовуватись на певному етапі в сукупності і в єдиній системі.

Стаття 35 Конституції України і ст. 3 Закону України "Про свободу совісті і релігійні організації" встановлюють, що кожен громадянин має право на свободу світогляду і віросповідання будь-якої релігії або не сповідати ніякої, безперешкодно відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні чи атеїстичні переконання.[1] Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Адміністрація колонії не має виявляти свого ставлення до певної релігії чи конфесії (ч. 3 ст. 128 КВК).[5;76]

В останні роки завдяки співпраці Державної пенітенціарної служби України з Українською Міжконфесійною християнською місією "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі" в установах відкриваються релігійні споруди, засуджені постійно відвідують релігійні заходи. До процесу ресоціалізації засуджених залучено більше 180 недержавних організацій.

На прохання засуджених або за зверненням релігійної організації богослужіння і релігійні обряди проводяться в неробочий час. Засуджені можуть користуватися релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення. Адміністрація колонії сприяє у запрошенні священнослужителів, бере участь у визначенні місця, часу та інших умов проведення богослужіння обряду або церемонії.

Посилаючись на свої релігійні переконання, засуджені не мають права ухилятися від виконання встановлених вимог режиму відбування покарання і своїх обов'язків.

Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених, у тому числі професійно-технічного навчання на виробництві, здійснюється відповідно до законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» і «Про професійно-технічну освіту» в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. [4;12]

За поданням територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби України та згідно з відповідним рішенням органів місцевого самоврядування або місцевих органів виконавчої влади для надання освітніх послуг особам, які засуджені до позбавлення волі, та неповнолітнім ув’язненим за загальноосвітніми навчальними закладами комунальної форми власності можуть закріплюватися установи виконання покарань та слідчі ізолятори.