1.Поняття, предмет і система банківського права

Банківське право тісно пов'язане з економіч­ними процесами в державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської дія­льності та надання банківських послуг.

Об'єктом регулювання з боку банківського права виступає бан­ківська діяльність.

Банківська діяльність становить собою сукупність різноманітних банківських операцій та послуг, у тому числі тих, що здійсню­ються виключно банками, і маючи на меті отримання ними прибутку, об’єктивно забезпечує залучення кредитних ресур­сів в реальний сектор національної економіки.

Банківське законодавство, у т.ч. України під банківсь­кою діяльністю розуміє сукупність операцій, які здійсню­ють банківські установи, у тому три, які у комплексі властиві лише саме банкам, а саме:

- залучення у вигляді вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб;

- роз­міщення їх від власного імені, на власних умовах та на влас­ний ризик;

- відкриття і ведення банківських рахунків фізич­них та юридичних осіб.

Поняття «банківська діяльність» є ключовим елементом фінансової системи держави і має велике значення для визначення сутності та ролі банківського права.

За ринкових відносин ефективна банківська діяльність регулює грошово-кредитні відносини, сприяє таким чином успіхи держави у сфері економіки.

Основу банківської діяльності становлять грошово-кредитні відносини, об'єктом яких є гроші та грошові зобов'язання.

Банків­ська діяльність, як діяльність багатогранна, є формою фінансового, кредитного і валютного регулювання.

Банківська діяльність — це різновид підприємницької діяльності, яка здійснюється банками на професійній основі з метою отримання прибутку.

Держава зацікавлена в жорсткому регулюванні банківської ді­яльності за допомогою якого вона забезпечує виконання своїх завдань і функцій. Ось чому банківська діяльність та банківське пра­во пов’язані так тісно.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що вини­кають у процесі банківської діяльності.

Ці відносини регулюють принципи організації та діяльності банків, а також порядок надання банківських послуг.

Як відзначає один з відоміших в Україні теоретиків, автор навчального посібника з банківського права, доктор юридичних наук О.П.Орлюк, у юридичній науці вже достатньо довго триває дискусія щодо визначення міс­ця банківського права у правовій системі, віднесення його до комплексної галузі права або до комплексного правового ін­ституту (Див. Орлюк О.П. Банківське право: Навч. посібник.- К.: Юрінком Інтер, 2005. С.16).

Ще у 1994 році автор одного з перших російських курсів лекцій з банківського права М. М. Агарков зазначав, що під терміном «банківське право» можна розуміти сукупність юридичних норм, які регулюють організацію та діяльність банків (кредитних установ). На його думку, банківське право в основному становить спе­ціальний розділ торговельного права, присвячений банкам (Див. Агарков М. М. Основи банковского права:Курс лекций. — М., 1994. —С. 12-14.).

Деякі автори відносять банківське право виключно до фі­нансового права, або банківське законодавство — суто до внутрішньогалузевого законодавства, яке є складовою фі­нансового законодавства (Див. Гуревич И.С. Очерки советского банковского права. — Л.: Изд-во ЛГУ,1959. — С.12—14; Поллард А. М., Пассепк Ж. Г., Зллис К. Х.,Депли Ж. П. Банковское право США. — М.: Прогресе, 1992. — С. 5.).

Так,наприклад, Костюченко О.А. провідний фахівець Інституту держави і права НАН України ім.В.М. Корецького є автором підручника з банківського права, затвердженого МОН України для студентів ВНЗ і неодноразово перевиданого, в якому послідовно відстоює думку про те, що ані очевидна предметна єдність норм банківського права, ані їхня комплексність не свідчать про те, що воно є самостійною галуззю єдиної правової системи (хоча в перспективі таке і можливе), що нині банківське право можна визначити як підгалузь фінансового права України, яка спрямована на мобілізацію та розподіл кош­тів з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави. При цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів здійснюють­ся у процесі проведення банківських операцій, при кредитуванні, регулюванні розрахункових і валютних операцій та функціону­ванні ринку цінних паперів.

Втім, сьогодні можна констатувати, що подібний підхід не домінує, оскільки очевидно штучно обмежує регулювання сус­пільних відносин, які існують у сфері банківської діяльності, лише набором правових засобів, характерним для фінансового права.

Не заперечуючи величезну роль адміністративно-правових та фінансово-правових норм у складі банківського законодавства, сучасні, у т.ч. українські, вчені аргументовано доводять, що це зовсім не при­меншує значення норм цивільного та господарського права, які супроводжують здійснення банківської діяльності.

Слід вказати і на помилковість, на нашу думку, розуміння банківсько­го права як невідокремленої складової частини цивільного права або тяжіння його до господарського права, як на цьо­му наголошують деякі автори ( Див. Ефимова Л. Г. Банковское право. - С. 4 - 5; Олейник О, М. Основи банковского права: Курс лекций. — М.: Юристь, 1997. — С. 33).

Останніми роками все більшого поширення набуває дум­ка про поступову трансформацію банківського права у са­мостійну галузь права (як, зокрема, це сталося із аграрним, інформаційним, житловим, екологічним правом), що має ознаки галузі права другого порядку і поєднує в собі ознаки та методи базових галузей.

Так, на думку українського вченого, доктора юридичних наук, автора теж рекомендованого МОН України навчального посібника « Банківське право» Орлюка О.П. , концеп­ція розуміння банківського права як самостійної (комплексної) галузі права, висловлена в роботах багатьох науковців виглядає логічною (Див. Гавальда К., Стуфле Ф. Банковское право: учреждения, счета, операции, услуги. — М., 1996. — С.7; Тосунян Г. А. Банковское дело и банковское законодательство в России: опыт, проблеми, перспективи. — М.: Дело Лтд., 1995. - С. 197-200; Пискотин М. И. Об учебном курсе «Основи банковского права РФ» // Государство и право. — 1996. — № 1. — С. 107—108; Карманов Є.В. Банківське право України: Навч. посібник. — Харків:Консум, 2000. — С. 28; Банківське право України: Навч. посібник / За заг. ред. А. О. Селіванова. - К.: Ін Юре, 2000. - С. 27-29).

Узагальнюючи аргументи вищезазначених науковців, Орлюк О.П. зазначає, що серед чинників, які дають підстави так вважати, вони нази­вають:

• наявність суспільної потреби та зацікавленості держа­ви в самостійному правовому регулюванні галузі, що зумов­лено особливою значущістю банківської системи для здійс­нення економічної реформи;

• наявність самостійного предмета правового регулю­вання, зумовленого чітким виокремленням специфіки регу­льованих цією галуззю суспільних відносин;

• потреба в особливому методі правового регулювання;

• наявність або потреба в особливих (спеціальних) дже­релах права;

• конституційне та (або) законодавче закріплення прин­ципів цієї галузі права;

—- наявність специфічної (притаманної лише цій галузі права) системи понять і категорій ( Див. Тосунян Г. А., Викулин А. Ю., Зкмалян А. М. Банковское право Российской Федерации: Общая часть: Учебник. — М.: Юристь, 1999.).

Водночас низка дослідників вважають, що поки що не­має підстав говорити про розуміння банківського права як галузі права, а доцільно вивчати і досліджувати його право­вий комплексний інститут (Див. Заверуха І. Б. Банківське право: Посібник. — Львів: Астролябія, 2002. — С. 8-12).

Отже, розглядаючи зазначені вище позиції учасників наукової дискусії, стає очевидним щонайменше одне - складність правового регулювання відносин у сфері банківсь­кої діяльності.

З одного боку, банківське право — це сукуп­ність цивільно-правових норм, які регулюють товарно-гро­шові відносини, що з'являються при здійсненні банками та іншими кредитно-фінансовими інститутами, які виконують банківські операції, діяльності у кредитно-банківській сфері.

З іншого — сюди належить сукупність фінансово-правових та адміністративно-правових норм, які забезпечують регулю­вання банківської діяльності та управління державними фі­нансами з боку уповноважених суб'єктів банківської системи.

Водночас, справедливо відмітити й те, що на сьогодні питанню формування цілісної системи банків­ського права не приділяється належна увага, цей процес проходить безсистемно.

Наука банківського права тільки формується, а її ме­тодологія, поняттєвий апарат знаходяться на стадії розробки.

Від­сутність теоретичного обгрунтування місця та ролі банківського права в системі суспільних наук впливає на ступінь його доскона­лості та практику застосування.

Існуючі норми банківського права не сприяють стійкості банківської системи і національної валюти, стимулюють монополію банківського бізнесу, не забезпечують захист прав і законних інтересів клієнтів та банків, що особливо гостро проявилося сьогодні під час фінансової кризи.

За вищезазначених умов, що склалися сьогодні, на нашу думку, доцільно зупинитися на наступній дефініції:

Банківське право — це система правових норм, що регулю­ють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємо­відносини з клієнтами (юридичними та фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банків­ських операцій.

Предметом банківського права є суспільні відносини у сфері здійснення банківської діяльності та організації бан­ківської справи.

Якщо предмет банківського права достатньо легко визначити як суспільні відносини, що вини­кають у процесі банківської діяльності і регулюють принципи організації та діяльності банків, а також порядок надання банківських послуг, то метод правового регулювання банківської ді­яльності має досить складну природу тому що:

- з одного боку, використову­ється метод владних приписів, що властивий адміністративному та фінансовому праву — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет міністрів України, Національ­ний банк України (НБУ). Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками;

- з іншого ж боку — для правового регулювання відносин банків з клієнтурою, а також міжбанківських відносин застосовується цивільно-правовий (диспозитивний) метод регулювання суспільних відносин що базуються на юридичній рівності сторін.

Так, Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки за­вдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб'єктів цих відносин, а завдяки другому — лише встановлює межі саморегулювання взаємовідносин суб'єктів

Таким чином, методами правового регулювання банківських відносин є методи, характерні для публічних та приватних галузей права.

Вони поєднують у собі, з одного боку, обов'язковість регулювання з боку держави, видання державних приписів та можливість застосування державного примусу, а з іншо­го — допускають рівність сторін у ряді банківських відносин.

Відповідно, при регулюванні банківських відносин застосо­вують комплекс імперативних та диспозитивних засобів.

Превалювання того чи іншого методу регулювання за­лежить від конкретних правовідносин.

Наприклад, якщо говорити про відносини НБУ та окремих банків із при­воду здійснення банківського нагляду, то переважати­муть імперативні засоби. В організації діяльності само­го центробанку превалюють адміністративно-правові та господарсько-правові методи. У проведенні грошово-кредитної політики - як фінансово-правові, так і цивільно-правові та господарські, залежно від того, який інструмент використовує НБУ. При організації міжбанківських відно­син, учасниками яких виступають банки, застосовують дис­позитивний метод регулювання.

Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться, насамперед, у загальних нормативних актах, і у спеціальних, при­свячених регулюванню виключно банківських відносин.

Це Консти­туція України, закони України, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету міністрів України, постанови, положення й інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків тощо.

Система банківського права містить норми, які закріплюють:

• за­гальні положення банківського права,

• поняття й структуру банків­ської системи,

• правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю.

Крім того, йдеться і про норми, що регулюють:

• організа­цію розрахунків,

• операції з цінними паперами,

• регулювання креди­тування

• правила валютних операцій.

Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходя­чи з принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм власності зобов'язані зберігати кошти на рахунках у банках і дотримуватися встановленого порядку проведення безготівкових розрахунків.

У законодавстві чітко:

- визначено порядок відкриття ра­хунків у кредитних установах,

- встановлено правові форми розрахун­ків;

- встановлено порядок здійснення розрахунків за цими формами.

Норми банківського права:

• закріплюють правові основи банків­ського кредитування;

• визначають правове положення кредитних установ;

• принципи відносин кредитних установ з одержувачами кредитів за умов по­вернення з дотриманням строків;

• регулю­ють валютні відносини України з іноземними державами;

• ви­значають правила валютних операцій на території України.

Отже, всі правові норми, що регулюють організацію банків­ської системи і проведення банківських операцій, у своїй сукупності формують визначений комплекс норм і мають предметну єдність.

Крім того, норми банківського права включають норми інших галузей національного права.

Банківське право регулює, в першу чергу, майнові відносини, що ви­никають у сфері кредитування і проведенні розрахунків, і тим са­мим тісно пов'язане з цивільним правом. Норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що складаються при здій­сненні банківських операцій банками та іншими фінансовими інсти­тутами, або ж при застосуванні застави у кредитних правовідноси­нах.

Наприклад, у договорах банківського рахунка та кредитного договору нормами цивільного права регулюються такі питання, як укладення цих договорів, зміст прав та обов'язків сторін, заставне забезпечення, ряд розрахунко­вих і кредитних санкцій, відповідальність сторін за неналежне ви­конання своїх обов'язків. Крім того, комерційні банки, будучи суб'єктами господарської діяльності, здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуго­вування підприємств, установ, організацій і громадян, у своїй ді­яльності керуються також нормами цивільного права.

Адміністративне право визначає принципи організації та дія­льності органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, ІІІІУ тощо), повноваження цих органів у сфері кредитування, орга­нізації розрахунків і валютних операцій, обігу цінних паперів. Норми адміністративного права регулюють управління кредит­ною системою і визначають основи побудови банківської системи в країні.

В конституційному праві закріплено загальні принципи і положення стосовно банківської діяльності держави. Особливо великого значення набувають норми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої і вико­навчої влади у сфері кредитно-грошової політики та обігу держав­них цінних паперів.

На­приклад, у ст. 99 Конституції України зазначається, що забезпечен­ня стабільності грошової одиниці є основною функцією центрально­го банку держави — НБУ.

Суспільні відносини, що становлять предмет банківського права, здійснюються через відповідну систему. Численні та різноманітні норми й інститу­ти банківського права взаємопов'язані та узгоджені.

Система банківського права об'єднує та характеризує спів­відношення та зовнішню структуру об'єднання нормативних ак­тів, внутрішньо обумовлених єдиною метою — регулюванням банківських правовідносин.

Система банківського права будується насамперед на підставі поділу її норм на групи залежно від особливостей регульованих нею окремих видів суспільних відно­син.

Відповідно складається така система банківського права України:

• загальна частина та

• особлива, яка включає спеціальні банківсько-правові інститути.

Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права і його статутні інститу­ти (поняття, принципи й джерела банківського права, правове ста­новище Національного банку України та інших банків, сут­ність і функції банківської системи України).

До особливої частини належать норми, що регулюють основ­ні функціональні інститути банківського права, за допомогою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об'єднує такі інститути: договір бан­ківського рахунку, банківське кредитування, охорона банківської таємниці, валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів та ін.