8. Механізм реалізації, гарантії та захист прав і свобод людини і громадянина

У наш час в Україні, крім Конституції України, діє ряд законів, які гарантують реальність прав у сфері економіки (приватизація, власність, підприємництво), у галузі політики (громадянство, свобода преси, об'єднань громадян та ін.), у соціальній сфері (захист прав споживачів, охорона праці та ін.).

б) Важливо не лише законодавче закріплення прав, але й адекватне сприйняття чинного нормативного матеріалу всіма його адресатами, що знаходить вираження в безпосередній діяльності, яка реалізує право, та у правозастосовній діяльності держави. Остання включає можливість примусового виконання прав громадян і усунення перешкод на шляху їхньої реалізації.

За допомогою гарантій прав і свобод людини здійснюється їхнє забезпечення, тобто створення умов для їхнього здійснення. Забезпечення прав і свобод людини включає три елементи (напрямки) державної діяльності:

— створення умов для реалізації прав і свобод людини - шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій;

— охорона прав і свобод людини - шляхом проведення профілактики їх порушень;

— захист прав і свобод людини- відновлення порушеного правового статусу, притягнення порушників до юридичної відповідальності.

У літературі висловлюються різноманітні точки зору з приводу понять захисту та охорони прав людини. Зрозуміло, що ці поняття не можна ототожнювати.

Охорона кожного права існує постійно і має на меті забезпечити дію права. Вона передбачає превенцію, тобто недопущення протиправних дій. Отже, охорона прав і свобод - стан правомірної їх реалізації під контролем соціальних інститутів, але без їх втручання.

Необхідність вдавання до захисту прав з'являється лише при перешкоді їх здійсненню, або порушенні, або погрозі порушення. Захист може здійснюватися шляхом втручання органів держави в процес реалізації прав і свобод як охоронна реакція на об'єктивний чинник відхилення від правопорядку, виражатися в санкції, відповідальності, а також, наприклад, у гарантіях особистої безпеки співробітників міліції.

Юридичні гарантії прав людини поділяються на'.

- гарантії реалізації прав;

- гарантії охорони прав;

- гарантії захисту прав. Гарантії охорони -

встановлення меж здійснення прав і свобод, їх конкретизація в законодавстві;

встановлення процедур, засобів заохочення, стимулювання, пільг для ініціативної реалізації прав;

встановлення засобів профілактики і запобігання правопорушень.

Гарантії захисту -

конституційний нагляд, контроль, відповідальність правопорушника;

встановлення заходів відповідальності винних за порушення прав і свобод громадян;

встановлення заходів захисту прав, відновлення порушеного права.

.9. Народне волевиявлення та форми його здійснення

Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовлад­дя - безпосередня (пряма) і представницька демократія. Безпосе­редня демократія пов'язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у визначених Конс­титуцією та законами України формах.

Форми безпосередньої демократії'— це способи і засоби без­посереднього здійснення влади народом або його частиною (те­риторіальною громадою, населенням адміністративно-територі­альної одиниці), які унеможливлюють передання владних повно­важень будь-яким органам чи особам. Згідно зі ст. 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є вибори та референдум.

* * *

Під виборами в найширшому значенні цього слова розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосу­ванні визначених осіб. Завдяки виборам формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських органі-

 

173

 

зацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади та органи місцевого самоврядування тощо.

Вибори в конституційному праві - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їхньої посадової особи шляхом голосування упов­новажених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здо­буття кожного мандата, мають право балотуватися два та більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й до­зволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійсню­ється колегіальним органом (наприклад, призначення Верховною Радою України шести суддів Конституційного Суду України).

Соціальне призначення виборів полягає в тім, що:

Вибори є вихідним принципом організації державного ме­ханізму та системи місцевого самоврядування. За їх допомоги, зокрема, формуються парламент - Верховна Рада України; пред­ставницький орган Автономної Республіки Крим і представниць­кі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президен­та України та посади сільських, селищних, міських голів. У де­мократичній державі з республіканською формою правління взагалі не може бути органів, які набували би владних повнова­жень в інший, ніж пряме чи опосередковане волевиявлення наро­ду, спосіб.

Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції Украї­ни та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ ви­значає своїх представників в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав. Як під­креслює Г. Майєр, вибори - це «єдиний акт, в якому політична во­ля народу безпосередньо втілюється у владні політичні структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати, до того ж в обов'язковій з позиції права формі, державну волю»1.

Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політич­ної еліти суспільства. Саме за допомогою виборів відбувається процес селекції політичних лідерів - громадяни наділяють влад­ними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати

Вибори класифікують за різними підставами, зокрема:

залежно від того, які органи обираються, вибори поділяють­ся на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори Президента України) та місцеві - вибори депутатів місце­вих рад, сільських, селищних, міських голів;

залежно від того, обирається виборний орган повністю або частково, розрізняють загальні та часткові (коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;

залежно від підстав проведення вибори можуть бути чер­говими, позачерговими (достроковими), повторними, проміж­ними;

залежно від способу волевиявлення виборців вибори можна поділити на прямі та непрямі.

У здійсненні безпосереднього народовладдя важливе значення має інститут референдуму. Референдум — це голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної його частини (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя. Референдум, як і вибори, здійснюється шляхом голосування, але відрізняється своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка достойна обіймати певну виборну посаду. Завдання референдуму полягає у вирішенні важливих питань, не пов’язаних із наданням юридичної сили мандатам певних осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо. Залежно від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов’язковий і факультативний референдуми.    Імперативний і консультативний референдуми різняться за їхніми юридичними наслідками. Рішення ухвалене імперативним референдумом, має загальнообов’язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визначалося, бути чи не бути Україні незалежною державою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення — з’ясувати думку виборців щодо певного питання.    Конституційним називається референдум, унаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно звичайного закону, то референдум називається законодавчим.    Обов’язковий референдум — це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених Конституцією проблем. Згідно зі ст. 73 Конституції України обов’язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України.    Факультативним називається референдум, коли ініціатива його проведення з того чи іншого питання залежить від законодавчого органу або волевиявлення уряду. Законом не визначено, в яких випадках і з яких питань може бути проведений факультативний референдум.    Відповідно до Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” розрізняють всеукраїнські референдуми, референдуми Автономної Республіки Крим та місцеві (у межах адміністративно-територіальних одиниць). Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою України або Президентом України. Так, Верховна Рада України уповноважена призначати всеукраїнський референдум щодо вирішення питань про зміну території держави. Президент України має право призначати референдум щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, ІІІ і ХІІІ Конституції України, а також проголошує референдум за народною ініціативою.    Всеукраїнський референдум за ініціативою народу призначається Президентом за умови, якщо цього вимагають не менш як 3 млн громадян України, які мають право голосу. Крім того, для набуття чинності цієї вимоги має бути зібрано не менше як у двох третинах областей України і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Слід також підкреслити, що в Україні не допускається проведення референдумів для затвердження законопроектів, що стосуються податків, бюджету та амністії.