курсова перший етап

Як зазначено вище, злочинців викрили тоді, коли їм ще не вдалося збути «фальшивий товар». Можна лише уявити, які дестабілізаційні потрясіння супроводжували б фінансову систему конкретного регіону, якби ця сума потрапила у грошовий обіг.

Висновки. Оскільки основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 199 КК України, є суспільні відносини у сфері обігу грошей, державних цінних паперів, а додатковим безпосереднім об’єктом цього ж злочину є суспільні відносини у сфері власності, то фальшивомонетництво становить серйозну загрозу економічній, зокрема фінансовій безпеці як складовій і визначальному чиннику національної безпеки країни. Ця загроза полягає у посиленні інфляційних процесів, у дестабілізації виробничих відносин у сфері господарської діяльності.

У кримінальному законі, в якому поняття «фальшивомонетництво» трактується у значно ширшому розумінні, цілком справедливо віднесено це злочинне діяння до злочинів у сфері господарської діяльності й надано йому пріоритетного значення. Однак, на нашу думку, важливо при кримінально-правовій характеристиці цього злочину передбачати врахування мотиву як обов’язкової ознаки злочину, передбаченого ст. 199 КК України. При вчиненні цього злочину мотиви можуть бути різними і на кримінально-правову кваліфікацію злочину не впливають, проте їх встановлення конче необхідне під час проведення досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи.

–––––––––

1. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, проблеми. – К.: МВС України, 2001. – 117 с.

2. Валерко В.В. В Україну ввозять усе. Навіть фальшиві гроші // Юридичний вісник України. – 1997. – № 8. – С. 1–2.

3. Бірюкова Т.П. Особливості огляду місця події у справах про фальшивомо-нетництво // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2000. – Вип. 4. – С. 132–137.

4. Панченко А. Попалась фальшивая купюра – лучше сразу вuбросьте! // Сегодня. – 2004. – ? 226. – 7 октября.

5. Воробей О.В. Проблеми захисту гривні від підробки (кримінальний аспект) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 2. – С. 167–172.

6. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Х.: НУВС, 2001. – 384 с.

7. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. 3-є вид. – К.: Знання, 2000. – 587 с.

8. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / За ред. Р. Дякова. – К.: Міжнародна економічна фундація, 2000. – 704 с.

9. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві: Навч. посіб­ник. – Х., 1994. – 76 с.

10. Уголовное право Украинu. Общая часть: Учебник / М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов, С.Б. Гаврuш и др.; под ред. М.И. Бажанова, В.В. Ста-шиса, В.Я. Тация. – Х.: Право, 1999. – 397 с.

11. Таций В.Я. Обuект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Вища школа, 1988. – 198 с.

12. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: Навч.-практ. посібник / Уклад. Б.О. Кирись. – Львів: Ліга-Прес, 2008. – 408 с.

13. Конопліцький В.А., Філіна Г.І. Економічний словник. Тлумачно-термі­нологічний. – К.: КНТ, 2007. – 580 с.

14. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, 2007. – 656 с.

15. Кримінальний кодекс України з текстами внесених у нього змін і доповнень, офіційно оприлюдненими станом на 1 вересня 2008 р. / Уклад. Б.О. Кирись. – Львів: Ліга-Прес, 2008. – 480 с.

16. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. Ю.С. Шем-шученка. – К.: Юридична думка, 2007. – 992 с.

17. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова та ін.; за ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Либідь, 2003. – 320 с.

18. Див.: Дворецкий И.Х. Латино-русский словарь. 2-е изд. – М.: Русский язuк, 1976. – 1096 с.; Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.

19. Кир’янов В. Фальшивомонетники // Вісник прокуратури. – 2001. – № 1 (7). – С. 100–101.

Розділ 2

1. Безпосереднім об'єктомзлочину є відносини в сфері кредитно-грошо­вої системи України, а також інших країн у випадку підробки їхньої валю­ти. Відповідно до Міжнародної конвенції від 20 квітня 1929 р. щодо бороть­би з підробкою грошових знаків, яка ратифікована Урядом СРСР 3 травня 1931 р., держави-учасники встановили відповідальність за підробку не тільки власних грошей, але і грошей цих держав, що знаходяться в обігу (36. чинних договорів, угод і конвенцій, укладених СРСР з іноземними держа­вами. Вип. VII. — М., 1933 р. — С. 40-53). Необхідність міжнародного співробітництва в боротьбі з фальшивомонетництвом обумовлена взаємоза­лежністю грошових систем різних держав, оскільки грошові знаки одних країн можуть безперешкодно переміщатися на територію інших країн і, у ви­падку їх підробки, підривати валютний обмін.

2. Предметзлочину — підроблені гроші; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державної лотереї.

Гроші —національна валюта України у вигляді банкнот або металевої мо­нети, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що введені в обіг. Предметом злочину можуть бути також підроблені пам'ятні і ювілейні монети, що випускають­ся НБУ.

Іноземна валюта —іноземні грошові знаки у виді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, введені в обіг.

Вилучена з обігу національна валюта України, іноземна валюта (монети старого карбування, гроші, скасовані грошовими реформами тощо) і валю­та, що має лише колекційну цінність, не можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК. Виготовлення або збут таких предметів з метою отримання майна варто кваліфікувати як готування або замах на шахрайст­во (ст. 190 КК).

Державні цінні папери —це грошові документи, що випускаються і забез­печуються державою в особі центральних органів державної влади і уп­равління, які здійснюють грошово-кредитну діяльність відповідно до зако-. нодавства України. Державними цінними паперами можуть бути облігації внутрішніх державних позик, облігації зовнішніх державних позик, казна­чейські зобов'язання України, приватизаційні папери, векселі.

Облігації внутрішніх державних позик — це державні цінні папери, яки­ми оформляються зобов'язання позики України і які розміщуються на її те­риторії і випускаються відповідно до рішення Кабінету Міністрів.

Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на міжнародних і іноземних фондових ринках і підтверджу­ють зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їхню номінальну вартість із виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчуютьвнесення їх власниками грошових коштів до бюджетуі дають право на одержання фінансового доходу.

Державними цінними паперами є векселі Державного казначейства — цінні папери,щосвідчать про безумовне грошове зобов'язання векселедав­ця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику век­селя. Випуск векселів Державного казначейства регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку застосування век­селів Державного казначейства» від 27 червня 1996 р. № 689 (Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 14. — Ст. 383).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р.(ВВР. - 1992. - № 24. - Ст. 352) особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери — цінні папери, що свідчать про право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки в майні державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери можуть бути трьох видів: приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки і земельні бони.

Підроблені недержавні цінні папери не є предметом злочину, передбаче­ного ст. 199 КК. Їх виготовлення для збуту, збут або використання іншим чином слід кваліфікуватиза ст. 224 КК.

Не можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, підроб­лені документи на переказ, платіжні картки або інші засоби доступу до банківських рахунків, оскільки вони не є цінними паперами. Їх підробка кваліфікується за ст. 200 КК.

Лотерейний білет —бланк документа суворого обліку, який дає право на участь у розіграші призового фонду лотереї, а в разі перемоги є підставою для одержання призу. В Україні діють виключно державні лотереї, які поділяються на такі види: бінго, тото, миттєві лотереї, розрядні лотереї, чис­лові лотереї («Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з ви­пуску та проведення лотерей», затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 12 грудня 2002 р. № 128/1037 (Урядовий кур'єр. -2003. - 29 січня. - № 17).                                   .

Під державними грошовими лотереями відповідно до підпункту 10.2.3 п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22 травня 1997 р. (ВВР. - 1997. - № 27. - Ст. 181) слід ро­зуміти лотереї, які передбачають наявність призового фонду у розмірах не менш як 50 відсотків суми отриманих доходів, а також відрахувань до Дер­жавного бюджету України в розмірі не менш як ЗО відсотків доходів, що за­лишаються у розпорядженні після відрахувань до призового фонду.

Для кваліфікації діяння за ст. 199 КК необхідно встановити, що грошові знаки, монети, державні цінні папери, білети державної лотереї мають суттєву подібність (схожість) за формою, розміром, кольором й іншими ос­новними реквізитами із справжніми грошовими знаками, що перебувають в обігу, або державними цінними паперами, білетами державної лотереї. У тих випадках, коли явна невідповідність фальшивого грошового знака справжнь­ому виключає його участь у грошовому обігу, а також якщо інші обставини справи свідчать про спрямованість умислу винного на грубий обман обме­женого кола осіб, такі дії можуть бути кваліфіковані як шахрайство (ст. 190 КК).

У судовій практиці не визнаються предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, купюри з підробкою тільки цифрового номіналу, із наклеєним номіналом, написами, зображеннями, що не відповідають сторонам, і не ма­ють суттєвої схожості з українською або іноземною валютою, що перебуває в обігу.

3. Об'єктивна стороназлочину може полягати у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну для збуту, а такодс у самому збуті зазначених вище предметів.

4. Виготовлення полягає як у повному створенні (відтворенні) підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї, так і в їх частковій підробці (підробка номера, серії й інших реквізитів грошей, держав­них цінних паперів, квитків державної лотереї). Засоби підробки і кількість виготовлених фальшивок на кваліфікацію діяння не впливають. При цьому виготовлення фальшивих грошових знаків, державних цінних паперів або білетів державної лотереї є закінченим злочином, якщо для наступного збуту особою виготовлені, наприклад, хоча б один грошовий знак або державний цінний папір, незалежно від того, чи вдалося здійснити збут фальшивки.

Якщо особі, наприклад, не вдалося домогтися значної зовнішньої подібності підробки зі справжнім грошовим знаком, що давало б можливість легко, не застосовуючи обманні засоби, її збути, то її дії будуть розглядатись як замах на злочин і кваліфікуватися за статтями 15 і 199 КК. Якщо особа надалі під виглядом справжньої купюри збуде цю фальшивку, то вчинене додатково слід кваліфікувати за ст. 190 КК.

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. (ВВР. — 1998. — № 15. — Ст. 67) цінні папери в Україні можуть випускатися й у бездокументарній формі. Виготовлення для збуту підробле­них державних цінних паперів у бездокументарній формі відбувається шля­хом внесення неправдивих даних в електронні носії запису на рахунках ба­зи даних, тобто шляхом незаконного втручання в роботу електронно-обчис­лювальних машин (комп'ютерів), систем і комп'ютерних мереж, що потре­бує додаткової кваліфікації вчиненого за ст. 361 КК.

5. Зберіганням охоплюються дії, пов'язані з перебуванням предмета дано­го злочину у володінні винного: при собі, у помешканні, у схованках або інших місцях незалежно від тривалості зберігання. Перенесення вищезгада­них предметів варто розглядати як різновид зберігання.

6. Придбання —це одержання підробленої національної валюти йінших предметів злочину, зазначених у ст. 199 КК будь-яким способом, наприклад, купівля, отримання в обмін на інші товари, у рахунок сплати боргу, у дару­нок тощо.

7. Під перевезенням варто розуміти будь-які дії з переміщення підробле­ної національної валюти та інших предметів злочину незалежно від способу транспортування і місця зберігання.

8. Пересилання — це таке переміщення тих самих предметів, коли їх транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад, у вигляді поштових або багажних відправлень. Пересилання буде мати місце незалеж­но від того, одержав чи ні адресат ці предмети. , 9. Ввезення в Україну припускає переміщеннячерез державний кордон України зазначених предметів.

10. Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну визнаютьсязакінченим злочином із моменту вчинення цих дій для збуту.

11. Збут підробленої національної валюти України та інших предметів даного злочину означає випуск їх в обіг шляхом оплати за придбані товари і послуги, розміну, дарування, надання позики, продажу, пред'явлення облігації до оплати тощо. Збут може відбуватися не тільки самим підроблю­вачем, але і його співучасниками, а також особами, що знали про наявність фальшивки, у тому числі такими, що отримали її випадково і після виявлен­ня вирішили без втрати позбутися її.

Збут визнається закінченим злочином із моменту прийняття будь-якою особою хоча б одиничної фальшивки як справжнього грошового знака, дер­жавного цінного паперу або білета державної лотереї. Заподіяння при цьо­му збитків потерпілому охоплюється ст. 199 КК і не потребує додаткової кваліфікації за статтею про шахрайство.

12.Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Особа усвідомлює, що виготовляє, зберігає, отримує, перевозить, пересилає, ввозить в Україну або збуває підроблену українську або іноземну валюту, державні цінні папе­ри або квитки державної лотереї і бажає вчинити ці дії. Обов'язковою озна­кою суб'єктивної сторони злочину є мета збуту. Відсутність такої мети ви­ключає кримінальну відповідальність за ст. 199 КК.

13.Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Відповідно до вищезгаданої Міжнародної конвенції іноземні громадяни підлягають кримінальній відповідальності за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення злочину, тобто і в тому випадку, якщо вони його вчинили за кор­доном, причому проти грошової системи будь-якої з держав—учасниць кон­венції.

14. Частина 2 ст. 199 КК передбачає відповідальність за ті ж дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб або у великому розмірі.

Про поняття повторності див. ст. 32 КК і коментар до неї.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 КК і коментар до неї.

Великий розмір,згідно з приміткою до ст. 199 КК, має місце, якщо сума підробки в двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум до­ходів громадян.

15. Частина 3 ст. 199 КК передбачає відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі.

Про поняття організованої групи див. ст. 28 КК і коментар до неї. Особливо великий розмір,згідно з приміткою до ст. 199 КК, має місце, як­що сума підробки в чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

http://studrada.com.ua/

РОЗДІЛ №3

Як наголошується в юридичній літературі, кваліфікуючі ознаки

одночасно споріднені з ознаками складу злочину та з обставинам справи,

що пом'якшують чи обтяжують відповідальність (через що законодавець

позначає їх часом ідентичними термінами). Проте основними, що

визначаються тут, є зв'язки цих ознак з категорією, складу злочину. По-

перше, у всіх випадках вони – суть ознак складу і цим якісно

відрізняються від звичайних обставин справи. По-друге, маючи однакову з

останніми властивість впливати на обсяг відповідальності та на

покарання, вони служать засобом диференціації, а не індивідуалізації

покарання, виступають інструментом у руках законодавця, а не судді [3, с.

6-7]. Причому кваліфікуючими ознаками є ознаки складу злочину, які

свідчать про підвищену суспільну небезпеку діяння порівняно з

відображеною за допомогою ознак основного складу.

Слід також додати, що виходячи з аналізу норм Особливої

частини КК України, кваліфікуючі ознаки, які характеризують конкретні

склади злочинів, можуть свідчити про більш чи менш підвищений ступінь

суспільної небезпеки злочину. Ця обставина дає можливість розділити їх

на кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки. Кваліфікуючі ознаки

характеризують підвищений ступінь суспільної небезпеки злочину в

порівнянні з передбаченим основним складом злочину, а особливо кваліфікуючі ознаки – надають злочину вищу (особливу) суспільну

небезпеку.

Також ці ознаки можна умовно розділити на два види: а) групи,

стійкі поєднання таких ознак, що відображають істотно змінений ступінь

суспільної небезпеки, які зустрічаються у всіх (або в більшості)

споріднених злочинах; б) ознаки, специфічні лише для окремих злочинів

групи [4, с. 258]. Такий розподіл дозволяє провести структурування

першого виду кваліфікуючих ознак за блоками:

- кваліфікуючі ознаки, які пов'язані з формою співучасті (злочин

вчинений групою осіб, організованою групою осіб);

- кваліфікуючі ознаки, які визнаються видом множинності

(повторність, рецидив);

- кваліфікуючі ознаки, які визначають суспільно небезпечні

наслідки (велика й особливо велика матеріальна шкода);

- кваліфікуючі ознаки, які визначаються розміром (сумою)

предмета злочину [2, с. 319].