Курсова. Огородник

Місце овс в механізмі держави курсова

План: Вступ 1. Поняття системи правоохоронних органів; 2. Місце правоохоронних органів у механізмі держави; 2.1. прокуратура; 2.2. адвокатура; 2.3. органи Державної податкової служби України; 2.4. Служба безпеки України;

3. Правовий статус ОВС в системі правоохоронних органів

3.1Організаційно-правове забезпечення управління внутрішніми справами

3.2Завдання та повноваження органів внутрішніх справ

Розділ 2. Проблеми реформування діяльності та розвитку ОВС

2.1. Напрями вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ 2.2. Суб`єкти реформування органів внутрішніх справ

Висновки Список літератури

Вступ: Досягнення визначеної Конституцією України мети щодо побудови правової держави передбачає масштабну і широкоаспектну працю в галузі загальної та фахової юридичної освіти, підняття рівня правової свідмості і правової культури всього населення країни. Демократизація держави вимагає не тільки свідомого ставлення кожного громадянина до своїх прав та обов'язків, але і активного впливу на діяльність кожного окремо та всіх державних органів у цілому для гарантованого забезпечення прав і свобод людини. У системі підготовки юристів-фахівців особливе місце повинно посідати вивчення та глибоке засвоєння студентами юридичних навчальних закладів теми „ Система правоохоронних органів України ”. Зазначена тема дає загальну вихідну інформацію про державні та недержавні органи, що здійснюють правоохоронну діяльність. Їхнє коло досить широке. Традиційно до них належать суд, прокуратура, органи юстиції, досудового слідства, внутрішніх справ, Служби безпеки, адвокатура, нотаріат. Оволодіння знаннями правових засад утворення та організації діяльності частки державних органів, головним призначенням яких є забезпечення на основі застосування норм права належної законності і єдиного правопорядку в державі, становить важливий впливовий фактор розбудови державності, забезпечення ефективності пропаганди правових знань, підвищення рівня правової свідомості й культури громадян, забезпечення неухильного утримання законності з збоку власне правоохоронних органів. Унаслідок вивчення теми студенти повинні опанувати знаннями про структуру, організацію діяльності кожного з функціонуючих у державі правоохоронних органів,чітко визначити їхнє місце й роль у системі органів державної влади України, їхнє значення для захисту законних прав людини і громадянина, а також конституційного устрою, цілісності суверенної України. Особлива увага приділяється судам, оскільки вони наділені повноваженнями щодо здійснення відповідної влади. Вивчення даної теми сприяє всебічному оволодінню студентами іншими галузями права, ознайомленню їх із правовими засадами положень основних міжнародних нормативних актів, націлених на розвиток та захист демократії, щодо організації правоохоронних структур. Одна з особливостей цієї теми полягає в тому, що від тих, хто її вивчає вимагається засвоєння численних нормативних актів. У цілому студенту доводиться мати справу з декількома десятками нормативних актів різного рівня, чи від Конституції України, і закінчуючи відомчими нормативними актами. Подальший розвиток основ правової держави об'єктивно обумовлює тенденцію удосконалення правових засад діяльності кожного правоохоронного органу. Становище ускладнюється тим, що триває процес відновлення законів та інших нормативних актів, у тому числі тих, що безпосередньо стосуються організації та основ діяльності зазначених структур. Тому зміст цієї теми перебуває в постійній динаміці, розвитку. У свою чергу це положення вимагає від дипломованих юристів, працівників неухильної уваги, необхідності ознайомлення з постійним удосконаленням законодавчої бази правоохоронної діяльності. Дяченко В.І. Система правоохоронних органів: навчальний посібник - К.: КНЕУ, 2003. 1.Поняття системи правоохоронних органів Для здійснення раніше названих функцій правоохоронної діяльності створюються органи, які іменуються правоохоронними.  Правоохоронними органами називають державні та громадські установи та організації, що забезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Тому, системою правоохоронних органів можна називати сукупність державних та суспільних установ, що забезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю, так їхню взаємопрацю між собою. До ознак правоохоронних органів відносять: державно-владний, юрисдикціонних характер; підзаконність і точна регламентованість діяльності;правозастосовна сущність рішень, які приймаються цими органамизастосування державного примусу в процеі здійснення покладених на них завдань. В наш час питання про коло такого роду органів вирішуються по-різному. Причому цей різнобій пояснюється, по-перше, тим, що дане питання у законодавстві прямо і однозначно не урегульоване і, по-друге, тим, що цьому різнобію в значній мірі сприяє так зване непрофесійне слововикористання, що витікає з засобів масової інформації. Як зазначаеться в навчальному посібнику Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под редакцией проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999, стр. 8-9. Першою спробою нормативного закріплення перечню правоохоронних органів є Закон України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” від 23.12.93р. в п.1 ст.2 якого визначено, що до правоохоронних органів належать: прокуратура, органи внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, державна податкова служба, державна контрольно-ревізорна служба, рибоохорона, державна лісова охорона. В той же час складно визначити критерії, за якими класифіковані вищеназвані правоохоронні органи, т.я. у відповідності з цим Законом до них віднесені також „інші органи, що здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції”. До того ж цей перечень неповний, бо не враховані деякі важливі державні органи (суди), а також громадські об'єднання, які так чи інакше також здійснюють правоохоронні функції. До них слід віднести: Міністерство юстиції, нотаріат, Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, Раду національної безпеки і оборони України, адвокатуру та ін. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под редакцией проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999, стр. 8-9. Впродовж довгого часу вважалось, що суд є одним з правоохоронних органів, причому основним. Однак за останні роки це положення нерідко відкидається. Висловлюється думка, що суди не слід відносити до правоохоронних органів. Вони являються органами судовой влади, і їх не можна порівнювати з органамипрокуратури та виконавчої влади (юстиції, внутрішніх справ і т.д.). Суди повинні бути незалежними і від них. Подібно тому, як судова влада повинна бути незалежною й від законодавчої, й від віконавчої. Але критерії виділення правоохоронних органів з великої кількості інших державних органів зовсім не ті, що покладені в основу розділення гілок влади. В той же час виключенн судів з чмсла правоохоронних органів може привести до заперечення того, що вони вповноважені займатися охороною права і правовідношень, що важко визнати логічним. Але суд був і залишається органом судової влади, що в значно більшій мірі, чим інші гілки державної влади, повинна і може охороняти право. Гуценко К.Ф., Ковалёв М.А. Правоохранительные органы: Учебник для юридических вузов и факультетов. 2-е изд., испр. И доп. - М: Зерцало, «ТЕИС», 1996, стр. 14 - 15. Усі вищеперераховані органи, авжеж, виконують свої завдання не ізольовано, а у взаємодії один з одним, а також і з іншими державними закладами, трудовими колективами, об'єднаннями громадян. Як правило, правоохоронний орган є озброєним. Це обумовлено необхідністю виконання завдань шодо попередження і припинення правпорушень, застосування рішучих методів примушування осіб до правомірноі поведінки. Але в навчальному посібнику¹ вже визначається, що за зазначеними ознаками на сьогодні не можуть бути віднесені до правоохоронних органів органи митної і податкової (крім податкової міліції) служби (оскільки лише для окремих підрозділів цих органів визначальним є виконання правоохоронних функцій, а більшість виконує контроні, фіскальні, облікові та інші функції), органи державної контрольно-ревізорної служби (їхні працівники не мають жодних зовнішніх ознак приналежності до правоохоронних органів), органи державної виконавчої служби (оскільки закон не передбачає відповідного забезпечення цих органів і правового захисту їхніх працівників), спеціальні підрозділи охорони довкілля (працівників цих органів закон не наділяє майже ніякими специфічними правами й до них законом не висуваються згадувані раніше спеціальні вимоги. Близькими до правоохоронних є такі органи: органи державної пожежної охорони (їхніми головними функціями є попередження й гасіння пожеж, а також нагляд за дотриманням відповідного законодавства), органи державного нагляду за стандартами та в справах захисту споживачів, Антимонопольного комітету, залізничного, автомобільного й електротранспорту, повітряного, морського, річкового транспорту, Міністерства праці та соціальної політики, державної санітарно-епідеміологічної служби, державного ветеринарного контролю, земельних ресурсів, державної служби з карантину рослин, охорони водних ресурсів, Пенсійного фонду і Фондусоціального страхування, державного контролю за цінами, які виконують функцію адміністративної юрисдикції.

3. Органи внутрішніх покликані передусім охороняти суспільний лад і громадську безпеку. Административно — правова охорона суспільного ладу здійснюється передусім органами управління. Це основне призначення діяльності органів, яке у встановленні громадських правил поведінки у галузі суспільної порядку; у створенні умов реалізації права і свободи громадян, охороні цих прав; у виконанні адміністративного нагляду; стосовно порушникам заходів адміністративного впливу. Громадський порядок — це певні стосунків між людьми. їхня поведінка у суспільстві, дії, вчинки. З іншого боку, суспільний лад можна з'ясувати, як відносини, що складаються у суспільних місцях Це дотримання громадянами таких загальноприйнятих правил, як підтримку обстановки спокою, правил поведінки тут, стадіонах та інших громадських місцях. Велика роль забезпеченні суспільного ладу у ОВС. Вони тісному контакті і взаємодії з іншими органами ведуть роботу з запобігання і припинення порушень суспільного ладу, використовуючи широку гаму коштів правового й моральної впливу, арсенал заходів переконання і примусу. Громадський порядок — це система громадських відносин, закрепляемая різними нормами, визначальними правничий та обов'язки їх учасників. Стан суспільного ладу характеризується передусім добровільним, свідомим дотриманням величезною більшістю людей встановлених державою правових і діючих правил гуртожитки, не закріплених у праві. Проте ексцеси із боку окремих осіб, що виражаються в зазіханнях на встановлений суспільний лад, зумовлюють необхідність її захисту від зазіхань силами і коштами спеціальних державні органи — суду, прокуратури, ОВС. Громадський лад має забезпечувати життя й недоторканність громадян; охороняти честь, гідність й інші громадян; охороняти державну і громадську власність; забезпечувати спокій у громадських місцях; підтримувати необхідні умови для нормальної діяльність закладів, підприємств, організацій та співробітників. Охорона суспільного ладу здійснюється 3-мя методами: кримінально — правової, гражданско — правової, адміністративно — правової. Найбільш значима частка компетентності у сфері охорони суспільного ладу належить Органам Внутрішніх Справ (ОВС). ОВС — дуже своєрідне ланка виконавчої. Вони організаційно об'єднують у собі достатньо різнопланові структури: міліцію, слідчий апарат, державну протипожежну службу, паспортно — візову службу, службу виконання кримінальних покарань, і навіть, якщо систему МВС Росії у цілому, те й внутрішні війська МВС Росії. Завдання ОВС: 1)- забезпечення суспільного ладу; 2)- попередження і припинення злочинів; 3)- розслідування злочини минулого і розшук злочинців; 4)-предупреждение пожеж і із нею. Сутність своєї діяльності полягає у повсякденному виконанні і проведення у життя законів і підзаконних актів, регулюючих суспільний лад. Відповідно до покладеними на ОВС завданнями , їхня діяльність регулюється такими законодавчими актами: а)- Закон РРФСР «Про міліцію» від 18.04.91 р. (з наступною доповненнями); б)- ФЗ «Про пожежної безпеки» від 21.12 94 р.; в)- ФЗ «Про закладах державної і органах, виконуючих кримінальна покарання як позбавлення волі» від 21.07.93 р.; р)- ФЗ «Про внутрішніх військах міністерства внутрішніх справ РФ» від 06.02.97 р. Відповідно до законом «Про міліцію» , міліція — це система державні органи виконавчої, покликаних захищати життя, здоров'я, правничий та свободи громадян, власність, інтереси й держави злочинних та інших протиправних зазіхань і наділених правом застосування примусових заходів. (ст.1). Суттєвою рисою міліції є можливість застосування до правопорушникам заходів безпосереднього державного примусу. В багатьох випадках вистачає лише потенційної можливості примусу. З діяльністю міліції не йде у жодне порівняння діяльність організацій громадської самодіяльності з обмеженими функціями охорони правопорядку: приватні агентства, бюро тощо. Саме міліція перебуває в першої лінії боротьби з правопорушеннями, зокрема, злочинами. Діє ця сума імені Ілліча та за дорученням держави, що накладає неї високу відповідальність. Вищезгаданий закон покладає на міліцію такі: 1)- забезпечення особистій безпеці громадян; 2)- попередження і припинення злочинів і адміністративних правопорушень; 3)- розкриття злочинів; 4)- охорона громадського порядку та забезпечення громадську безпеку; 5)- допомогу не більше, встановлених ФЗ «Про міліцію», громадянам, посадових осіб, підприємствам, установам, організаціям, і громадським об&apo...

 s;єднанням у виконанні їх законних правий і інтересів. Наприклад, забезпечення особистій безпеці громадян, можна досягнути: наявністю у системі міліції різних функціональних підрозділів (ПКС, служба дільничних інспекторів), які діючи не більше власної компетенції, врешті-решт, забезпечують досягнення цієї спільної мети; профілактичної спрямованістю діяльності міліції; прийнятими особливих випадках заходами для забезпечення безпеки певних осіб, наприклад, учасників кримінального процесу саме, безпечно яких був підстави сумніватися. Усе це комплекс заходів, гласних і негласних, покликаний гарантувати особисту, майнову і іншу безпеку громадян. Діяльність Калнишевського як міліції необхідно виділити три основні напрями, кожна з яких має особливу правову характеристику: 1. Адміністративна діяльність основі адміністративного законодавства. У результаті відправлення адміністративних повноважень співробітники й апарат міліції входять у адміністративно — правові відносини у громадянами, установами, організаціями. Види админ . діяльності міліції: а)- діяльність дільничних інспекторів міліції; б)- служба міліцейських нарядів з охорони ладу у громадських місцях; в)- забезпечення безпеку руху транспорту, й пішоходів в населених пунктах і автомобільних трасах. 2. Міліція як органом дізнання — слідчі функції: а)- порушення кримінальної справи; б)- слідчих дій для встановлення і закріплення слідів злочину — огляди, обшуки, виїмки , затримку й допит підозрюваних, допит потерпілих та свідків. 3. Оперативно — пошукова діяльність: а)- попередження і припинення злочинів; б)- розшук злочинців. У зв'язку з покладеними на міліцію завданнями, своєї діяльності остання будує відповідно до принципами законності, гуманізму, поваги правами людини і гласності. Принцип законності у діяльності міліції означає, що вона тільки однією з гарантів точного і одностайної виконання законів, отнесённых до її ведення, а й своєї діяльності зобов'язана суворо виконувати нормативні розпорядження. Недолжное виконання своїх службовими обов'язками , допущені під час цьому службові провини переслідуються згідно із законом. Співробітник міліції, який учинив посадова правопорушення, то, можливо привлечён до дисциплінарної і навіть кримінальної відповідальності. Принцип гуманізму означає шанобливе ставлення до людей , зокрема і до правопорушникам. В усіх випадках забороняється застосування методів впливу, що принижують людську гідність. Принцип поваги правами людини: У законодавстві РФ знаходить своє відбиток міжнародно — визнане становище про охорону фундаментальних правами людини (загальна декларація правами людини , ст.29 та юридична Конституція РФ , гл.2 )). Їх порушення переслідується згідно із законом. Міліція діє основі гласності: це повідомлення правопорушника про наявні щодо нього юридичних претензії, надання у його цьому сенсі можливості захищатися як особисто, і з допомогою професійного адвоката проти висунутого обвинувачення (підозри), можливість оскарження діянь П.Лазаренка та рішень посадових осіб міліції, що він вважає незаконними і необгрунтованими, зокрема й у в судовому порядку. З іншого боку, дії міліції можуть у межах, не разглашающих службову таємницю, висвітлюватися засобами масової інформації . Нерідко закон допускає винятки з принципу гласності, зокрема, у сфері розслідування (ст.139 КПК). Матеріали оперативно — розшуковий діяльності, зазвичай завжди закриті ( з ними рамках спеціальної процедури можуть знайомитися деякі відповідальні працівники прокуратури). Міліція вирішує які стоять перед нею у взаємодії з іншими органами, громадських об'єднань, трудовими колективами і гражданами.(ст.3 ). Причому у рамках оперативно — розшуковий діяльності припускається використання агентурних джерел ( ФЗ «Про оперативно — розшуковий діяльності»). З іншого боку, до виконання завдань міліції можуть залучатися співробітники системою МВС, які є міліцією з і як, що визначається міністром внутрішніх справ РФ. І це разі ними поширюються обов'язки, і права, гарантії правовою та соціальною захищеності, а також, передбачені для працівників міліції. Слід зазначити, що взаємодія — як принцип діяльності міліції, а й вимогу до ній. Особливу соціальну значимість даної діяльність міліції набуває через те, що вона поєднана з вторгненням до сфери прав з свобод громадян. Таке вторгнення необхідно остільки, що у відсутність третя сила (міліції), здатної здійснювати примусову захист права, у суспільстві може початися вже «війна всіх проти всіх». Будь-яке обмеження громадян, у їхні права і свободи міліцією припустиме лише на підставах і як прямо передбачені законами. Закон треба розуміти як нормативний акт найвищою юридичною сили. У цьому нині взятий курс - на рішуче свёртывание підзаконного нормотворчості у сфері діяльності міліції. Разом про те не вважається, що й закон не уполномочивает міліцію скоєння яких — або дій щодо громадян, вона приречена бездіяльність. Важливо підкреслити, що міліція вправі звертатися до громадян із жаданням добровільному прийнятті він деяких зобов'язань чи самообмеження у своїх правах і свободи: допомогти співробітнику міліції в припиненні хуліганських діянь П.Лазаренка та доставлянні затриманого обличчя на міліцію, дозволити «засідку» у квартирі, представити для розпорядження міліції які — або предмети тощо. п.. Але така втручання припустиме лише у разі, коли вона крім наявності згоди чи прохання громадянина на суперечить загальновизнаним нормам моралі. Закон жадає від співробітника міліції роз'ясняти громадянинові завжди обмеження його права і свободи підставу такого обмеження, і навіть що виникають у з цим правничий та обов'язки громадянина. Міліція зобов'язана захищати людини незалежно з його громадянства, місце проживання, соціального, майнового і посадового становища, расової і національну приналежність, статі та віку, освіти, мови, політичних вимог і інших переконань. Їй забороняється вдаватися до звернення, унижающему гідність людини (п.2 ст. 5, ФЗ «Про міліцію). З іншого боку, міліція повинна надавати можливість реалізувати встановлений законом декларація про юридичну допомогу; повідомляти на прохання про затримання їх родичам (а разі затримання неповнолітніх — в обов'язковому порядку); за необхідності вживати заходів до надання їм доврачебной допомоги, і навіть до усунення небезпеки що його — або життя, здоров'ю чи майну, яка виникла у результаті затримання зазначених осіб.

2.1.Місце прокуратури в системі органів державної влади державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повнота і зовнішня неподільність влади Республіки, можливість реально впливати на суспільні відносини забезпечується відповідним державним механізмом, де одне з важливих місць посідає таке особливе утворення, як прокуратура. Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції. „Фундаментальні гілки влади - законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів” Тацій В. Прокуратура в системі поділу влади // Вісник прокуратури. - 1999. - №2. - С.27. Віднесення прокуратури до будь-якої названої гілки державної влади буде означати ліквідацію її як унікальної, єдиної, незалежної державної йнституцйї, що провадить вищий нагляд за додержанням законів, у тому числі і за органами закону.  Оскільки в Україні визнається і діє принцип верховенства права, то цілком природно, що функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковано тількинормативно-правовим актам. Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України „Про прокуратуру”, який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури.

2.2.Місце адвокатури в механізмі держави Адвокатура - це громадська, самостійна організація професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію - захист прав і законних інтересів громадян та організацій. У демократичному суспільстві вона є важливим правозахисним інститутом, від розвитку якого великою мірою залежить рівень захищенності прав людини. Вагомість завдань і функцій, покладених на адвокатуру, вимагає, щоб вона була міцною, незалежною, високопрофесійною. Тобто, головна місія, фундаментальне призначення цього інституту - це захист прав людини, надійність та реальна здійсненність цього захисту, який є найвищим критерієм гаманістичності, прогресивності, „якості” адвокатури. Основні положення про місце адвоката в державі та суспільному житті закріплені в загальному кодексі правил для адвокатів Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 року. Закон „Про адвокатуру”, ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 року, проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Вона - важливий інструмент справжньої демократії. За Законом, адвокатура України є добровільним професійним громадським обєднанням, покликаним сприяти захисту прав, представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу. Ці нормативні акти надають можливість сфомувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури. 

2.3. Місце державної податкової служби в механізмі держави Важливе місце в її діяльності, як і для держави вцілому посідає формування бюджету - грошового доходу, потрібного для забезпечення діяльності держави як цілісного інституту (реалізіції економічних і соціальних програм, забезпечення безпеки і обороноздатності тощо). Постійне надходження до бюджетів податків та інших обовязкових платежів є важливим чинником належного функціонування держави, запорукою успішного соціального, економічного розвитку та добробуту, розвитку місцевого самоврядування громадян. Проте не всі платники податків сумлінно виконують один з найважливіших обов'язків перед державою, вдаються до різних порушень податкового законодавства. Зважаючи на це держава створює систему обліку платників податків і контролю за своєчасною та повною сплатою нарахованих податків, зборів та іншихобов'язкових платежів. Цю функцію виконує центральний орган державної виконавчої влади - Державна податкова адміністрація України.

2.5. Місце Служби безпеки України в державному механізмі СБУ підкорена Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України. Організаційна структура Служби безпеки України визначається президентом України. Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищіх посадових осіб України, Національною гвардією України, МВД України та іншими правоохоронними органами на основі прийнятих спільних актів Служби безпеки і відповідного відомства. 

3.Основними завданнями МВС України згідно з Положенням про нього є організація та координація діяльності ОВС щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку та забезпечення безпеки громадян. Видами правоохоронної діяльності органів системи МВС є профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча, охоронна (на договірних засадах) і організаційно-правова. Міністерство внутрішніх справ України та підпорядковані йому органи мають широкі повноваження для виконання завдань правоохоронної діяльності. Статус МВС як однієї з головних "силових" структур у державі є небезпідставним. МВС, зокрема, має право одержувати від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій відомості, необхідні для виконання покладених на нього завдань. Жодне з міністерств України, крім Міністерства фінансів і Міністерства статистики, таких повноважень не має. Важливим також є те, що на основі й на виконання чинного законодавства України МВС у межах своїх повноважень видає накази, самостійно організовуючи й контролюючи їх виконання, а за потреби видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади та місцевими державними адміністраціями спільні акти (наприклад, з питань порядку обліку випадків звернень до медичних установ і міськрайлікорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру, організації спільного патрулювання співробітників ОВС і військовослужбовців Збройних Сил України тощо). Рішення МВС з питань безпеки дорожнього руху, діяльності дозвільної системи (адміністративно-виконавчої структури, що здійснює контроль за придбанням, зберіганням і використанням зброї та вибухових речовин, реєстрацію мисливських товариств тощо), інших, визначених чинним законодавством питань, є обов'язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій. Ефективність внутрішньої політики взагалі, як і такого її складника, яким є правоохоронна діяльність, багато в чому залежить від організації управлінського процесу, рівня відповідальності та керівної ролі МВС. Міністерство внутрішніх справ як керівний орган системи ОВС бере участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю, забезпечує на всіх рівнях запобігання злочинам, їх припинення, розкриття й розслідування, організовує розшук осіб, які вчинили злочини, вживає заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень. Систему ОВС України будують відповідно до цієї мети та напрямів їх діяльності. Останні поділяються на три групи: основні, забезпечувальні та загального керівництва. До основних напрямів діяльності (далі - функцій) ОВС належать: гарантування особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; запобігання, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів і .розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання адміністративних стягнень; гарантування тощо. Функції забезпечення спрямовано на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ. До них належать матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення, забезпечення умов , праці співробітників зазначених органів тощо. Функції загального керівництва забезпечують ефективність управління органами системи МВС України в процесі забезпечення громадського порядку та боротьби зі злочинністю в державі. Відповідно до цього система ОВС України включає в себе такі групи структурних підрозділів: - галузеві служби (підрозділи), які реалізують основні функції зазначених органів, а саме: міліція, слідчі апарати, внутрішні війська; - функціональні служби (підрозділи), які виконують забезпечувальні функції цих органів: кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичної служби; - загального керівництва: керівники служб (підрозділів), штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністра. Певні особливості щодо управління та функціонування має система ОВС на транспорті, яку побудовано з урахуванням специфіки забезпечення охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті. На магістралях української залізниці (Північно-Західній, Південній, Придністровській, Одеській, Донецькій і Львівській) діють шість управлінь внутрішніх справ, які централізовано підпорядковані МВС України, на великих залізничних станціях - лінійні відділи Управління Міністерства внутрішніх справ (УМВС), на інших об'єктах залізниці - відділення міліції. Система органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковується Департаменту транспортної міліції МВС України (ДТМ МВС України) на чолі з начальником департаменту, якого призначають на посаду наказом Міністра внутрішніх справ України. У великих аеропортах, морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст. До складу ОВС на транспорті входять усі основні галузеві служби (за винятком державної автомобільної), паспортні підрозділи та деякі інші. На окремих промислових підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язано з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо висока технічна небезпека виробництва та низка інших), створюють відділи внутрішніх справ для Роботи на закритих об'єктах. Система органів внутрішніх справ водночас управляє та управляється, тобто фактично виступає як об'єкт і суб'єкт управління. Результативність функціонування підрозділів і служб органів внутрішніх справ багато в чому залежить від ефективного управління ними. Як різновид державного управління воно має забезпечувати взаємодію систем, підрозділів і служб органів внутрішніх справ як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань у сфері внутрішніх справ держави. Процес управління органами внутрішніх справ становить єдину систему взаємопов'язаних і в певному порядку виконуваних дій, які можна розглядати як його елементи або стадії. Він визначає динаміку реалізації цілей управління через систему дій операцій, які змінюються, розвиваються та вдосконалюються. В процесі управління виявляють цілі та зумовлені ними завдання й функції органу внутрішніх справ. Цьому процесу притаманні безперервність, циклічність, його здійснюють водночас у різних напрямах. Систему ОВС очолює Міністерство внутрішніх справ України - центральний орган державної виконавчої влади, до складу якого входять керівництво, апарат Міністра, Головний штаб (на правах Департаменту), департаменти, головні управління, управління, центри, відділи за напрямами його діяльності. Система місцевих органів внутрішніх справ включає в себе такі структурні елементи: управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Криму, в областях, містах, відділи (управління) внутрішніх справ у районах (районні в містах) і лінійні відділи (управління) внутрішніх справ. Управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюють відповідно до чинного законодавства України. Вони безпосередньо на місцях здійснюють функції виконавчої влади в галузі внутрішніх справ, виконуючи поставлені перед ними завдання через підпорядковані їм відповідні служби та міські, районні відділи (управління) внутрішніх справ. Управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України є апаратом, що безпосередньо виконує завдання по боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку в межах наданих їм Повноважень, їх очолюють начальники, яких призначають на посаду наказом Міністра внутрішніх справ України. Основними формами управлінської діяльності зазначених органів є: видання наказів, інструкцій та вказівок, затвердження планів заходів, здійснення контрольних функцій, проведення семінарів-нарад, зборів тощо. Кожна галузева служба (підрозділ) має певну внутрішню структуру, яку формують відповідно до виконуваних нею завдань і функцій. Зокрема, до складу управління (головного управління) внутрішніх справ МВС України входять відділи (управління): карного розшуку; державної служби по боротьбі з економічною злочинністю; по боротьбі з організованою злочинністю; адміністративної служби міліції; державної автомобільної інспекції; організації роботи дільничних Інспекторів міліції; слідчі підрозділи; підрозділи дізнання; державної служби охорони; штабні підрозділи; паспортної роботи; реєстраційної і міграційної роботи та інші. Міські (районні) відділи (управління) внутрішніх справ практично реалізують загальні для всіх ланок завдання, які визначено законами України, указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також актами органів місцевого самоврядування. На основі законів і підзаконних актів МВС України шляхом видання наказів (інструкцій) визначає форми й методи діяльності апаратів внутрішніх справ на місцях для виконання поставлених завдань. Місцевим органам внутрішніх справ належить провідна роль у охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю, оскільки безпосередньо вони своїми силами й засобами забезпечують порядок у громадських місцях, запобігають правопорушенням і припиняють їх. Структура міських і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ відповідає їхнім основним функціям, її визначено штатними розписами, в яких дається найменування посад, чисельність і посадові оклади. Міністерство внутрішніх справ України в межах штатної чисельності та фонду заробітної плати затверджує штати відповідних органів внутрішніх справ. Керують міськими, районними відділами (управліннями) начальники, яких призначають на посаду наказом начальника УВС (ГУВС) за узгодженням з МВС України. До складу відділів (управлінь) місцевих органів внутрішніх справ входять: штаб, відділ (відділення) карного розшуку, відділ служби по боротьбі з економічною злочинністю, слідчий підрозділ, підрозділ державної автомобільної інспекції, паспортні служби, інспекція виправних робіт, служба дільничних інспекторів міліції. При відділах (управліннях) внутрішніх справ наявні також відділи (управління) державної служби охорони. Міські й районні відділи (управління) внутрішніх справ у своєму складі можуть мати відділення міліції, які обслуговують певну територію й побудовані за галузевим принципом, їхні співробітники, виходячи з галузевого поділу, працюють за відповідними напрямами. З метою підвищення рівня роботи органів внутрішніх справ і розвитку партнерських відносин між міліцією й населенням Указом Президента України "Про утворення місцевої міліції" від 22 січня 2001 року на базі підрозділів дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції України, патрульно-постової служби та служби дільничних інспекторів міліції в Україні органи місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, погодженим з МВС України, утворюють місцеву міліцію, підрозділи якої входять до складу управлінь (відділів) внутрішніх справ. Реалізація норм зазначеного Указу потребує вирішення багатьох питань, пов'язаних із закріпленням правового статусу місцевої міліції, визначенням її місця та ролі в системі органів внутрішніх справ і правоохоронних органів в цілому, регулюванням порядку й організації її функціонування, фінансового та матеріально-технічного забезпечення тощо. Здійснення положень Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України, про яку згадували раніше, має забезпечити комплексний підхід до впорядкування системи МВС і розробку механізмів управління її структурними ланками на сучасному етапі, в зв'язку з чим очікують загального підвищення результативності функціонування системи МВС України, посилення її позитивного впливу на стабілізацію криміногенної ситуації в Україні.