- •Макарчук в. С. „Історія держави і права зарубіжних країн”
- •Міжнародна асоціація істориків права
- •Передмова
- •Тема 1 держава I право стародавнього сходу*
- •Азіатський спосіб виробництва
- •Держава і право Стародавнього Єгипту
- •Вавилон і Ассирія. Закони Хаммурапі
- •Тема 2 держава I право стародавнього сходу (індія та стародавній схід)*
- •Держава і право Стародавньої Індії. Закони Ману
- •Стародавній Китай
- •Тема 3 Рабовласницька держава і право: Стародавня Греція
- •«Гомерівська» Греція
- •Рекомендована література
- •Тема 4 рабовласницька держава і право. Древній рим
- •Виникнення Риму. Реформа Сервія Туллія
- •Суспільний і державний лад Римської республіки
- •Криза республіки. Реформи Гракхів. Диктатура Сулли
- •Причини падіння республіки. Диктатура Цезаря
- •Суспільний і державний лад Риму в період принципату
- •Домінат. Реформи Діоклетіана та Константина
- •Римське право ранньої республіки. Закони XII таблиць
- •Класичне римське право (пізня республіка і принципат)
- •Рекомендована література
- •Держава франків
- •Ранньофеодальна держава в Англії
- •Варварські правди
- •Рекомендована література
- •Тема 6 ранньофеодальні монархії в європі
- •Нормандське завоювання 1066 р. Держава Вільгельма і Завойовника в Англії та її розвиток. Велика Хартія Вільностей 1215 р.
- •Виникнення єдиної німецької ранньофеодальної держави
- •Рекомендована література
- •Тема 7 станово-представницька монархія в країнах західної європи
- •Станово-представницька монархія у Франції
- •Станова монархія в Англії. Її особливості
- •Станово-представницька монархія в Німеччині
- •Рекомендована література
- •Тема 8 абсолютні монархи в країнах західної європи
- •Передумови абсолютизму
- •Абсолютна монархія у Франції
Домінат. Реформи Діоклетіана та Константина
Римській імперії вдається на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнюється. З 284 до н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин, dominus - пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ зникають, Сенат перетворюється усього лише на міську раду Риму. Влада домінуса вважається вищою від законів і обожествляється. Управління здійснюється на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконується тепер державною Радою, яка діє при імператорі і за його дорученням. Домінус спирається на постійну армію, служба в якій вважається почесною професією. Чиновники отримують форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належить і відомству фінансовому.
Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки замінюються уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари і послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату мідника у 15 разів.
Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розукрупнює імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), що об'єднані у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили і, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінції.
З іншого боку, Діоклетіан ділить імперію на чотири частини («тетрархія») і призначає собі співправителів, два августы - для західної і східної частин імперії (імперії, в свою чергу, ділилися на дві префектури), добирали собі співправителів - двох цезарів. Тепер чотири співправителі спільно придушують спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу наштовхується на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба.
У 305 р. Діоклетіан добровільно зрікся влади. І хоча формально влада передавалася його колишнім співправителям і помічникам, але відразу знайшлися нові претенденти на престол, в країні розпочалася громадянська війна. Переможцем з неї вийшов Константин Великий (313-337). Він зберігає поділ імперії на чотири частини, але ними управляють вже не співправителі, а підпорядковані одноосібному імператорові префекти. На чолі діоцезів стоять вікарії.
За Константина встановлюється союз християнської церкви з державою. За Міланським едиктом (313 р.) оголошувалася віротерпимість до християнської релігії. З цього моменту церква стає надійним союзником, захисником імператорської влади, а імператори збагачують церкву земельними і грошовими пожалуваннями.
11 травня 330 р. столиця імперії урочисто переноситься на береги Босфору. Стара грецька колонія Бізантій була розширена і перейменована у Константинополь. Перенесення столиці - явище не випадкове. Східні провінції були культурніші і багатші від західних. Економічний і культурний центр імперії перемістився на схід.
Реформи Константина завершують реорганізацію сільського господарства. Раби-пекуліарії за своїм становищем вже з кінця II ст. н. є. мало чим відрізнялися від т. зв. колонів. Колонами в Римі називалися люди, як правило, з числа вільних, які брали в оренду земельний наділ. Власникам помість-сальтусів була вигідна лише довгострокова оренда. Земля розбивається на дрібні ділянки, які обробляються рабами - пекуліаріями і вільними - колонами. На початках раб працює за 1/6 чи навіть 1/9 врожаю, решта відходить господареві. Колон віддавав 1/3 врожаю (а не 5/6) і мав відробити 6-12 днів у рік на свого господаря. Але поступово раб піднімався до становища «вільної» людини (з нього знімаються юридичні обмеження тощо), а вільний селянин опускається до кріпацтва, тобто проходить фактичне урівняння цих двох категорій землеробів.
Імператорська конституція Константина (332 p.) позбавляла колона права переходити з одного маєтку до іншого. Утікач надалі повертався господареві в кандалах. Той, хто прийняв його, сплачував власникові суму неотриманих податків і платежів. Такий порядок фактично означав переростання рабовласницьких відносин у феодальні.
Щось подібне відбувалося і у ремісничому середовищі. Колишні раби, вільновідпущеники і вільні люди тепер рівною мірою залежать від власника сальтуса, живуть на окремих хуторах чи в селах зі своїми ремісничими майстернями, крамницями, ятками, виконуючи однакові повинності і сплачуючи оброки. Син власника ремісничої майстерні чи торгової ятки успадковує становище батька.
Останнє об'єднання імперії у одних руках відбувається за імператора Феодосія І (379-395). За його правління колони були остаточно прикріплені до землі, а ремісники - до корпорацій і міст. Панівною релігією стало християнство. Після його смерті імперія остаточно розпадається на Західну і Східну. В 410 р. готи на чолі з Аларіхом вперше вступають у Рим. У 476 р. вождь германських найманців Одоакр скидає останнього імператора Західної Римської імперії Ромула-Августула, і ця імперія перестає існувати, навіть формально.