Тема 3 Рабовласницька держава і право: Стародавня Греція

Розвинуте рабовласницьке суспільство, побудоване у країнах Європи (Греція та її колонії, Римська імперія та її провінції) було закономірним етапом у розвитку людської цивілізації. Суспільство це було антигуманним і відверто несправедливим. Більшість його членів - раби - були перетво­рені з суб'єкта на об'єкт права. Раба можна було не лише купити чи прода­ти, але й й віддати у публічний будинок, кинути до домашньої в'язниці чи навіть стратити за вироком домашнього суду. Проте, саме розвинуті ра­бовласницькі суспільства дали перші зразки демократії - демократії рабовласників. Вільні громадяни могли зберегти своє панування над у кілька разів чисельнішою масою рабів та вільних негромадян лише за умови внутрішньої єдності і недопущення конфлікту між власними група­ми: бідними і багатими, знатними і простолюдом. Процедура прийняття законів, формування вищих органів влади, судочинства (за умови, що суд здійснюється над громадянином чи розглядається конфлікт двох грома­дян) стають «демократичними»: у міру можливостей враховується думка кожного члена такого громадянського супільства.

І ще одне. Шлях до такого громадянського супільства рабовласників ні­коли не був простим і однозначним. Становлення демократи проходило різні ступені («тімократія» у Афінах), одні форми управління поступалися іншим, більш демократичним (так, у Спарті «пожиттєва» герусія втратила свої колишні повноваження на користь щорічно обираної колегії ефорів).

Місцевість Греції - гориста, землі погано зрошувані, неродючі, країна зі звивистою береговою лінією та численними гірськими ланцюгами. Така географія зумовлювала розвиток ремесла і мореплавства, політичну роз­дробленість і відсутність централізованої держави. Надра країни були ба­гаті на корисні копалини: залізо (Лаконіка), срібло (Аттіка), золото (Фракія), мармур тощо. Давні греки не обмежувалися самою лише торгівлею з сусі­дами, вони активно колонізували Малу Азію, Чорноморський басейн, Си-цилію та Італію. Політичний устрій і форми правління грецьких міст-полісів дуже різнилися між собою: демократія, аристократія, тиранія, змішані фор­ми, однак це стосувалося лише вільних громадян. Вони становили не більш 8-Ю відсотків усього населення, решту становили раби і вільні не-громадяни. Пересічний вільний володів десятком рабів і міг не турбувати­ся про шматок хліба. Свобода давала можливість удосконалюватися ду­ховно і фізично, створювати мистецькі шедеври. Недаремно найбільш убивчою була характеристика: «Він не вміє ані читати, ані плавати».

Своєрідними були і релігійні вірування давніх греків. їх боги дуже схожі на людей: сварилися, ворогували між собою, зраджували дружинам тощо. Посмертна відплата очікувала лише тих смертних, які дуже розгнівали богів (Тантал, Сізіф), інші потрапляли в підземне царство, де доля реміс­ника, торгівця чи царя мало чим відрізнялася. Вважалося, що єдиною умо­вою отримання вічного спокою є обряд поховання. Проте душі приємно, коли про неї згадують, влаштовують гучні поминки і спортивні змагання то­що. Такої честі можна удостоїтися, зробивши щось визначне для громадян свого міста-поліса. Наприклад, переможець олімпійських ігор відзначався встановленням статуї, а в місто його вносили через «персональний» про­лом у мурі, ніби сама його тінь захищатиме цей прохід від ворогів.

Особливості психології древнього грека, його система цінностей відпові­дали особливостям історичної доби. Понад усе цінувалася особиста свобо­да. Але цю свободу потрібно було щоденно відстоювати у боротьбі із зов­нішніми ворогами та величезною кількістю рабів («Скільки рабів, стільки ворогів»). Втрата громадянства, незалежно від особистих статків, майже завжди означала втрату свободи, тому патріотизм був у стародавніх еллі­нів, що називається, у крові. Греки були життєрадісними, поняття «гріха», у його християнському розумінні, для них не існувало. Однак насолода від плотських утіх завжди таїла небезпеку розслаблення і втрати пильності. Це вимагало самообмежень (Так, наприклад, греки пили своє сухе вино, лише розбавленим водою навпіл).