ВСТУП

Актуальність теми. Відповідно до ст.ст. З і 27 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнається найвищою соціальною цінністю, а право на життя — невід’ємним правом кожної людини. Тому головним обов’язком Української держави Конституція проголошує захист життя людини, утвердження і забезпечення її прав і свобод.

У виконанні цих обов’язків держави провідна роль належить правоохоронним органам, оскільки їх діяльність спрямована, у першу чергу, на захист життя, прав і свобод людини, запобігання правопорушенням, зміцнення правопорядку, а це потребує вдосконалення правоохоронної діяльності, особливо діяльності в цьому напряму органів внутрішніх справ, які перебувають на передовій у боротьбі з правопорушеннями та злочинністю.

Удосконалення правоохоронної діяльності водночас передбачає й вдосконалення її правового захисту і, перш за все, вдосконалення її кримінально-правового захисту, бо відповідно до положень Кодексу поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку, прийнятого 17 грудня 1979 року резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 34/169, загроза життю і безпеці посадових осіб по підтриманню правопорядку розглядається як загроза стабільності в цілому. Тобто потреба в існуванні належного кримінально-правового захисту працівників правоохоронних органів обумовлена як суттю цієї діяльності, так і міжнародними стандартами.

Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності були об’єктом низки наукових досліджень. Вагомий внесок у з’ясування питань кримінальної відповідальності за злочини проти працівників правоохоронних органів у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків та інших осіб у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку здійснили такі вітчизняні та зарубіжні вчені як П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, О.Ф. Бантишев, П.А. Воробеи, Л.Д. Гаухман, В.О. Глушков, О.М. Джужа. Водночас, це не усунуло потреб у комплексному розгляді окремих аспектів цієї проблеми. Одним з таких аспектів є питання кримінально-правового захисту життя працівника правоохоронного органу та кримінальної відповідальності за посягання на життя працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку, питання щодо досконалості ст. 348 Кримінального кодексу (далі — КК) України, яка передбачає відповідальність за це діяння, та відповідності положень цієї статті науковим та міжнародним баченням про належний кримінально-правовий захист життя працівника правоохоронного органу. Незважаючи на наукову і практичну значимість, ці питання ще не були об’єктом самостійного комплексного кримінально-правового дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне розв’язання конкретного наукового завдання щодо розробки питань кримінально-правової охорони життя працівника правоохоронного органу та кримінальної відповідальності за посягання на життя зазначених у ст. 348 КК України осіб і формування пропозицій щодо вдосконалення відповідних положень чинного кримінального кодексу України.

Досягнення зазначеної мети потребує розв’язання конкретних завдань, а саме:

- визначити сучасний стан наукової розробки розглядуваного питання та встановити місце кримінально-правової норми про охорону життя працівника правоохоронного органу в системі кримінально-правового захисту діяльності осіб у зв’язку з виконанням ними службового або громадського обов’язку.

- вивчити історико-правовий аспект розвитку законодавства, спрямованого на кримінально-правову охорону життя працівника правоохоронного органу;

- проаналізувати законодавство зарубіжних країн щодо кримінально-правової охорони життя працівника правоохоронного органу та кримінальної відповідальності за посягання на його життя;

- встановити ступінь відповідності криміналізації в КК України посягання на життя працівника правоохоронного органу підставам та принципам криміналізації;

- дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 348 КК України;

- розробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу.

Об’єктом дослідження є закономірності виникнення та дії кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети та завдань, об’єкта та предмета дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення теорії пізнання та загальної теорії права. Науково-теоретичне підґрунтя роботи складають наукові роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, що присвячені як загальним питанням кримінального права, так і кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності.

Правову базу дослідження становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, кримінальні кодекси зарубіжних країн, а саме: Азербайджанської Республіки, Аргентини, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Вірменія, Грузії, Данії, Естонської Республіки, Іспанії, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Китайської Народної Республіки, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Республіки Молдова, Нідерландів, Республіки Польща, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, Федеративної Республіки Німеччини, Швейцарії, Японії.

Структура курсової. Робота складається зі вступу, двох розділів, що містять чотири підрозділи, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. «Загальна характеристика кримінально-правової охорони життя працівника правоохоронного органу»

1.1. «Охорона життя працівника правоохоронного органу в системі кримінально-правового захисту діяльності осіб у зв’язку з виконанням ними службового або громадського обов’язку»

З’ясовано, що ст. 348 КК України, яка окремо встановлює відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця в системі кримінально-правового захисту осіб у зв’язку з виконанням ними службового або громадського обов’язку, є складовою частиною, з одного боку, кримінально-правового захисту життя особи у зв’язку з виконанням нею службового або громадського обов’язку, а з іншого, — кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності.

Як складова частина кримінально-правової о захисту життя особи у зв’язку з виконанням нею службового або громадського обов’язку норма передбачена ст. 348 КК України, є спеціальною до загальної, норми, що передбачена п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України, поряд з такими спеціальними нормами, що передбачені статтями 112, 379, 400, ч.4 ст. 404 ст. 443 КК України.

Як складова частина кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності ст. 348 КК України входить у систему норм як, в своїх конструкціях містять поняття «працівник правоохоронного органу», а саме: статті 342, 343, 345, 347, 348, 349 КК України

При цьому конструкція ст. 348 КК України така, що її диспозиція фактично містить ознаки двох складів злочинів, а саме: ‘

1) вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків;

2) вбивство або замах на вбивство члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.

У зв’язку з цим пропонується виокремлювати поняття «працівник правоохоронного органу» та «інші суб’єкти правоохоронної діяльності»

Виходячи з, змісту та назви Розділу XV Особливої частини КК України «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян», до якого належить ст. 348 КК України, та положень окремих статей цього розділу, можна зробити висновок, ЩО в одних випадках поняття «працівник правоохоронного органу» охоплюється поняттям «представник влади» в інших випадках ц, поняття використовуються як самостійні Тому поняття «представник влади» можна розглядати у двох розуміннях широкому, яке охоплює представників всіх відомих гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової), та вузькому, яке не охоплює працівників правоохоронних органів та суду. Таке ставлення до вказаних, понять обумовлено також історією розвитку вітчизняного законодавства та зарубіжним досвідом законотворення. Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку — караються позбавленням волі на строк від дев’яти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів, а також встановлений порядок охорони громадського порядку. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є життя зазначених у диспозиції ст. 348 осіб.

2. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу, його близький родич, член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовець (про їх поняття див. коментар до ст. ст. 342).

Норма, передбачена ст. 348, є спеціальною стосовно норми, передбаченої п. 8 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку). У разі вбивства або замаху на вбивство працівника правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця за умов, описаних у ст. 348, Дії винного повністю охоплюються цією статтею. [16, c.79]

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене У зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112.

З об’єктивної сторони злочин виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у: 1) вбивстві; 2) замаху на вбивство.

Про поняття вбивства див. коментар до ст. 115, а про поняття замаху — коментар до ст. 15.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є те, що посягання на життя потерпілого причинне обумовлене виконанням службових обов’язків потерпілого або його діяльністю щодо охорони громадського порядку (про ці поняття див. коментар до ст. 342).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, вчинене в процесі опору потерпілому під час виконання ним службових обов’язків або обов’язків щодо охорони громадського порядку, охоплюється ст. 348 і додаткової кваліфікації за ст. 342 не потребує.

Злочин визнається закінченим з моменту настання смерті потерпілого або вчинення діяння, яке утворює замах на вбивство. В останньому випадку ст. 15 не застосовується. Готування до цього злочину слід кваліфікувати за ст. ст. 14 і 348.

4. Суб’єкт злочину — осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому зміст умислу включає усвідомлення винним специфічних ознак потерпілого та зв’язку посягання з його певною службовою чи громадською діяльністю.

Замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом (див. ч. 1 ст. 13).

Якщо працівникові правоохоронного органу у зв’язку з виконанням службових обов’язків або його близькому родичеві заподіяно тілесне ушкодження, однак винна особа не мала прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, її дії потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 345.

Мотивами злочину можуть бути: 1) прагнення перешкодити потерпілому у момент посягання або в майбутньому виконувати свої службові обов’язки або здійснювати діяльність щодо охорони громадського порядку; 2) помста за виконання цих обов’язків або таку діяльність у минулому. Таким чином, посягання на життя потерпілого за часом може не співпадати із службовою діяльністю або діяльністю щодо охорони громадського порядку, яка зумовила посягання.

Якщо особу, вказану у ст. 348, вбито не у зв’язку з її службовою діяльністю чи діяльністю щодо охорони громадського порядку, а з інших мотивів (особиста неприязнь, ревнощі, хуліганські спонукання, помста на побутовому ґрунті тощо), відповідальність за ст. 348 виключається. Дії винного потрібно розцінювати як злочин проти життя особи (ст. 115).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, викликане не бажанням перешкодити його службовій діяльності або помститись за неї, а прагненням заволодіти службовою зброєю, слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 як вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину (із посиланням у разі’необхідності на ст. 15) і за ч. З ст. 262 як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.