Тема 2. Шлюб

1. Поняття, ознаки та умови укладення шлюбу

Поняття шлюбу дано у статті 21 Сімейного кодексу як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Ознаками шлюбу є наступне:

1. Союз чоловіка та жінки, що перебуває під захистом держави.

2. Вільний моногамний союз.

3. Рівноправний союз чоловіка та жінки.

4. Союз, що укладається за встановленою державою формою.

5. Довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народ-

. ження та виховання дітей.

Отже, шлюб - це добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, який реєструється в державних органах реєстрації актів цивільного стану з метою створення сім'ї, виховання дітей, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя.

Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Релігійний обряд шлюбу також не є підставою для виникнення у чоловіка та жінки прав та обов'язків подружжя, за винятком, коли релігійний обряд відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. Визначення на мою думку не можна визнати вичерпним.

Законодавством України передбачено умови й порядок одруження. Умовами одруження є вільна згода осіб, які укладають шлюб та досягнення певного шлюбного віку. Вільна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки та чоловіка на реєстрацію шлюбу. Щодо другої умови, то у статті 22 Сімейного кодексу шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків та 17 років для жінок. Однак за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Звертаємо увагу, що особи які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Чинним законодавством не встановлено максимального віку для вступу до шлюбу. Також не має значення і велика різниця в віці осіб, що вступають до шлюбу.

Законодавство також закріплює обставини, за яких укладання шлюбу неможливе. Так, у шлюбі не можуть перебувати особи:

які є родичами прямої лінії споріднення;

рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра; двоюрідні брат та сестра, тітка, дядько та племінник, племінниця;

- усиновлювач та усиновлена ним дитина. Однак у разі скасування усиновлення, цей шлюб може бути зареєстрований;між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, між дітьми, які були усиновлені ним.

Лише за рішенням суду може бути надане право на

шлюб між вказаними особами. Реєстрацію шлюбу здійснюють органи реєстрації актів цивільного стану. У своїй діяльності вони керуються чинним законодавством України, зокрема: Сімейним кодексом України. Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністра юстиції України 18.10.2000 року № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 03.09.2002 року № 80/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.09.2002 року за № 728/7016).

Заява про реєстрацію шлюбу подається особисто жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їх вибором.

Особи, які вступають у шлюб, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я. Приховування важкої хвороби чи хвороби, небезпечної для другого з подружжя та їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Відповідно до частини першої статті 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення утаювання обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, або повідомлення завідомо неправдивих відомостей державним органам реєстрації цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Орган реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про реєстрацію одруження, зобов'язаний ознайомити осіб, які вступають у шлюб з умовами та порядком реєстрації шлюбу, переконатися, що ці особи взаємно обізнані зі станом здоров'я та сімейним станом, а також роз'яснити їм права і обов'язки, як майбутнього подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до вступу в шлюб.

Новелою законодавства слід вважати " узаконений інститут заручин".

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу вважаються зарученими. Однак, заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.

Якщо особа відмовилася від шлюбу, то вона зобов'язана іншій стороні відшкодувати затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Але такі витрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була спричинена протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням обставин, що мають істотне значення (наприклад, тяжка хвороба, наявність дитини, судимість та інше) для того хто відмовився від шлюбу.

Якщо особа, яка відмовляється від шлюбу, отримала від іншої подарунок у зв'язку з майбутнім одруженням, то вона зобов'язана повернути подаровану річ, а якщо вона не збереглася -то відшкодувати її вартість. Якщо це не відбувається добровільно, то дару-вальник вправі розірвати договір дарування за рішенням суду.

Якщо жінка і (або) чоловік через поважні причини не можуть особисго подіті заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, то таку заяву, підпис на якій повинен бути нотаріально засвідчений, можуть подати їх представники. Для цього представники повинні мати нотаріально посвідчену довіреність на подачу документів від зацікавлених осіб для реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації цивільного стану.

Шлюб укладається в органах цивільного стану після спливу одного місяця від дня подання заяви особами, які бажають одружитися. У виняткових випадках цей строк може бути скорочений керівником відділу реєстрації актів цивільного стану на підставі спільної заяви осіб, які бажають укласти шлюб, та документів, що підтверджують наявність поважної причини для його скорочення.

Якщо до органу реєстрації актів цивільного стану надійде письмова інформація про наявність передбачених законодавством перешкод до укладення шлюбу, то реєстрація його відкладається на термін не більше трьох місяців. Рішення про таке відкладення реєстрації шлюбу може бути оскаржене в судовому порядку.

Реєстрація шлюбу за довіреністю або через представника не дозволяється. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою.

2. Порядок реєстрації шлюбу.

Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.

1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.

Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини.

Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження.

Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.

2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.

На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

До цього етапу реєстрації шлюбу також можна віднести етап взаємного ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров'я одне одного, що передбачено ст. 30 СК. Сімейне законодавство встановлює таємницю результатів медичного обстеження, крім осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.

При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.

У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягай шлюбного віку, вони зобов'язані подати свідоцтво про народження, а також довідку з місця проживання (п. 4.2 Правил реєстрації актів громадянського стану).

4. Заручини.

З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків.

Сімейним кодексом встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 СК якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.

Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є :

- протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);

- приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.

Причому зазначені обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених затрат лише у тому разі, коли ці обставини спричинили відмову від шлюбу однієї із сторін, тобто має бути причинний зв'язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу. Важливим є питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків. Відповідно до п. 4 ст. 31 СК у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості.

5. Реєстрація шлюбу.

Для розгляду порядку реєстрації шлюбу важливе юридичне значення має дослідження питань часу та місця реєстрації шлюбу. Час реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 32 СК реєстрація шлюбу здійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу. До спливу цього строку реєстрація шлюбу може бути здійснена за наявності поважних причин та з дозволу керівника державного органу РАЦСу. При цьому в ст. 32 СК відсутній перелік таких поважних причин. Можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.

За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:

- вагітність нареченої;

- народження нею дитини;

- безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої (п. 2 ст. 32 СК).

Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, - він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.

Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий СК встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.

Так, відповідно до п. 2 ст. 33 СК реєстрація шлюбу може відбутися:

- за місцем їхнього проживання;

- за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

- в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.

Новий Сімейний кодекс встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.

При здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:

- обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;

- приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);

- змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.

З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому СК встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.

Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.

Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:

а) особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.

Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;

б) засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу.

При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.

Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.

Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.

У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя.

Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, то на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв'язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи).

Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.

3. Підстави та порядок визнання шлюбу недійсним

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї.

Відповідно до Сімейного кодексу України (далі – СК) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Обов’язковою умовою реєстрації шлюбу є вільно і незалежно висловлене взаємне волевиявлення осіб, що одружуються, яке підтверджує їх намір створити сім’ю на підставі укладення шлюбу. Недотримання цієї умови тягне недійсність шлюбу.

Недійсність шлюбу — це правова санкція, яка застосовується до подружжя внаслідок порушення ними встановлених законом умов укладення шлюбу і яка передбачає втрату таким шлюбом правової сили.

Для визнання шлюбу недійсним необхідна наявність вади волі сторін при його реєстрації. Під вадою волі в сімейному праві розуміють відсутність добровільної згоди на одруження, реєстрація шлюбу під примусом, під впливом обману, омани внаслідок неможливості через свій стан у момент укладення шлюбу усвідомлювати свої дії та керувати ними. Розглянемо їх детальніше:

Укладення шлюбу під примусом має місце, коли згода на укладення була виражена однією з сторін під впливом фізичного та психічного насильства чи під загрозою його застосування. Причому примушення до одруження може виходити від одного з майбутнього подружжя чи від третіх осіб, що діють в його чи в своїх власних інтересах.

Обман — це навмисне введення в оману особи, що одружується. Прикладом обману може слугувати не тільки повідомлення майбутньому чоловіку чи дружині свідомо хибних відомостей, а й свідоме замовчування деяких фактів, що мають істотне значення при укладенні шлюбу.

Омана — це помилкове уявлення особи, що одружується, щодо певних обставин укладення шлюбу. Омана може сформуватися під впливом різних причин, можливо, навіть таких, що не залежать від майбутнього чоловіка і дружини чи дій третіх осіб. Помилкове уявлення особи, введеної в оману, може виникати як щодо особистості іншого з подружжя, так і щодо юридичної значущості укладення шлюбу.

Перелік підстав недійсності шлюбу визначений у законодавстві та має вичерпний характер. СК поділяє всі шлюби, укладені з порушенням вимог закону, на три категорії.

Перша категорія — це так звані абсолютно недійсні шлюби. До цієї категорії відносяться шлюби, які порушують три засади шлюбу: одношлюбність (шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі), дієздатність осіб, які бажають укласти шлюб (шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною) і відсутність між ними близького споріднення ( шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою).

Такий шлюб не потребує визнання його недійсним в судовому порядку із наведенням якихось доказів, тому орган реєстрації актів цивільного стану зобов’язаний анулювати актовий запис про такий шлюб лише за заявою заінтересованої особи. Якщо ж шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. Актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб , а також розірвання цього шлюбу.

Друга категорія — шлюби, які визнаються недійсними судом на тій підставі, що шлюб є фіктивним ( якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя) або шлюб було зареєстровано без вільної взаємної згоди жінки чи чоловіка (згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства). Для визнання в таких випадках шлюбу недійсним необхідно подати відповідні докази, як то документальне підтвердження постійно роздільного проживання, пояснення свідків, довідки медично-лікувальних установ про стан психічного здоров’я одного з подружжя, висновки експертів тощо. Шлюб не може бути визнаний недійним лише в тому разі, якщо на момент розгляду справи судом відпали ті обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю.

Третя категорія —шлюби, які можуть бути визнані судом недійсними за наявності порушень визначених законодавством у таких випадках:

- якщо він зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без права, наданого на це попереднім рішенням суду;

- якщо він зареєстрований між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком, племінником та племінницею;

- якщо він зареєстрований з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

- якщо він зареєстрований з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб.

В таких випадках важлива роль належить власне судові, оскільки він наділений правом самостійно визначити визнати йому шлюб недійсним або відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому, вирішуючи справу, суд повинен взяти до уваги, наскільки таким шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. У будь-якому разі шлюб за наявності перерахованих підстав не може бути визнаний недійсним, якщо в пари усиновлювач–усиновитель, двоюрідний брат–двоюрідна сестра, тітка/дядько-племінник/племінниця дружина вагітна або є дитина. Для подружжя ж, один з яких на момент укладання шлюбу не досяг шлюбного віку, рятівною є ще і умова досягнення таким подружжям шлюбного віку або надання йому права на шлюб.

На позов про визнання шлюбу недійсним не поширюється строк позовної давності. Отже, ці позови можуть подаватися до суду у будь-який час упродовж існування «шлюбу». Не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним його розірвання, смерть дружини або чоловіка. Якщо ж шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред’явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу, тобто якщо судом винесено рішення про розірвання шлюбу, позов про визнання цього шлюбу недійсним підлягає розгляду лише при скасуванні вказаного рішення, оскільки, приймаючи його, суд виходив з факту дійсності шлюбу.

Наприклад, подружжя прожили 20 років в шлюбі, потім розірвали його і розділили майно. Через два роки чоловік довідався, що його колишня дружина вступила з ним до шлюбу, не розірвавши попереднього, а значить, знаходилась з ним у недійсному шлюбі, отже перед тим, як пред'явити позов про визнання його шлюбу з колишньою дружиною недійсним, підлягає скасуванню в порядку нагляду рішення суду про розлучення і розподіл майна.

Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, що його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. У подружжя не виникає жодних особистих та майнових прав, що випливають із шлюбу. Так, не виникає права мати спільне прізвище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо. Зокрема, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно до ЦК, але не більш як за останні три роки; особа, яка поселилася у житлове приміщення не набула права на проживання у ньому і може бути виселена; особа, яка змінила прізвище у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави. До майна, придбаного спільно особами, шлюб яких визнано недійсним, застосовуються не норми сімейного законодавства про спільну сумісну власність, а норми Цивільного кодексу України про часткову власність. Але негативні наслідки застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу РАЦС.

Від визнання шлюбу недійсним треба відрізняти "неукладений" шлюб.

Неукладеним вважається такий шлюб, який зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, чи зареєстрований за підробленими документами або за документами, що не належать нареченому або нареченій.

Анулювання запису про такий шлюб в органі РАЦСу проводиться за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов'язків.

4. Правові наслідки визнання шлюбу недійсним.

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним визначені в ст. 45 СК України і полягають у тому, що визнання шлюбу недійсним анулює всі правові наслідки шлюбу, тобто ніяких прав та обов'язків між особами, що уклали недійсний шлюб, не виникає. При цьому права і обов'язки анулюються не на майбутнє, а з дня укладання такого шлюбу.

Суть інституту визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що він не лише припиняє правовідносини, які можуть виникнути в майбутньому (це має місце і при розірванні шлюбу), а й поновлює те становище, яке існувало до укладання шлюбу.

По-перше, до майна, набутого такими особами в шлюбі, застосовуються не норми сімейного права щодо спільної власності подружжя, а норми цивільного законодавства щодо спільної часткової власності, тобто розмір часток на майно визначається відповідно до участі таких осіб своєю працею і коштами у придбанні майна. Частка кожного з подружжя щодо такого майна може бути визначена угодою або рішенням суду. Користування та розпорядження майном, яке належить особам на праві спільної часткової власності, здійснюється на підставі домовленості, а якщо її не досягнуто - у порядку, визначеному судом.

Залежно від характеру речі кожний із співвласників може володіти і користуватися або частиною речі в натурі, або річчю в цілому в порядку встановленої черги. Колишній з подружжя як учасник спільної частки власності може самостійно без згоди співвласника розпоряджатися своєю часткою в праві власності - продавати, дарувати, заставляти, заповідати. Передача іншій особі у власність частки майна в натурі можлива лише після виділу цього майна в натурі або поділу всього спільного майна, тобто у разі часткового чи повного припинення права спільної власності. При продажу частки в спільній власності сторонній особі колишній з подружжя користується правом привілеєвої купівлі частки (за винятком продажу з публічних торгів).

Якщо ж виділ майна в натурі неможливий, то колишній з подружжя має право на виплату йому вартості його частки. З отриманням грошової компенсації він втрачає своє право на частку в спільному майні.

Якщо хтось з подружжя в період такого шлюбу набув будь-яке майно на своє ім'я (автомобіль, квартиру, будинок, земельну ділянку, човен, рушницю, іменні акції тощо), воно вважається таким, що належить особисто йому. Інший з подружжя має право вимагати поділу такого майна лише за умови, якщо доведе, що він брав участь у набутті такого майна своєю працею чи коштами.

По-друге, той з подружжя, який обрав прізвище іншого з подружжя або спільне прізвище, вважається таким, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави і зобов'язаний повернутися до свого дошлюбного прізвища.

По-третє, непрацездатний подружжя позбавляється права на отримання аліментів від іншого з подружжя. Якщо ж особа одержувала аліменти від того, з ким перебувала у недійсному шлюбі, сума одержаних аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу, але не більш ніж за останні три роки.

По-четверте, особа, яка вселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набуває права на проживання у ньому і може бути виселена.

Визнання шлюбу недійсним також зумовлює інші правові наслідки.

Так, після визнання шлюбу недійсним колишній з подружжя позбавляється права на спадщину по закону після смерті іншого з подружжя. Спадкове законодавство відносить подружжя до спадкоємців першої черги за законом, тому за відсутності підстав спадкування за заповітом (заповіт визнано недійсним, спадкоємці за заповітом померли раніше спадкодавця, виявилися негідними тощо) один з подружжя набуває право на спадщину другого з подружжя. Коли ж у судовому порядку шлюб визнано недійсним, сімейні відносини між подружжям вважаються неіснуючими, і колишній з подружжя права на спадщину за законом не набуває. В тому разі, коли спадщина за законом вже була отримана, а потім шлюб був визнаний недійсним, зацікавлені особи можуть звернутися до такого спадкоємця з позовом про повернення безпідставно набутого, оскільки спочатку підстава збагачення мала місце (сімейні стосунки, які дозволили особі отримати спадщину за законом), а потім ця підстава відпала.

У недійсному шлюбі у разі втрати годувальника другий з подружжя не має права на пенсію, на отримання страхової суми як член сім'ї застрахованого тощо.

Недійсність шлюбу обумовлює і недійсність укладеного шлюбного договору з моменту його укладання. Це спричинено специфічним характером цього договору. Шлюбний договір укладається особами, які перебувають у шлюбі або мають намір укласти шлюб. В останньому випадку він вступає в силу з моменту реєстрації шлюбу, тобто на нього поширюються правила щодо угоди, яка укладається з відкладальною умовою. Тобто якщо така умова не настала (сторони не уклали шлюб взагалі або чинне законодавство не визнає такі відносини шлюбом), то немає підстав вести мову і про наявність шлюбного договору. Його не існує, оскільки відсутній головний елемент його дійсності - шлюб.

Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Щодо таких дітей зберігається презумпція батьківства чоловіка, якщо дитина народиться під час шлюбу чи протягом десяти місяців після визнання такого шлюбу недійсним. Водночас якщо сторони уклали фіктивний шлюб, діяли без наміру створити сім'ю і у фактичні шлюбні стосунки не вступали, то особа, яка записана батьком дитини, має право оспорювати своє батьківство на загальних підставах.

Таким чином, від розірвання шлюбу визнання шлюбу недійсним відрізняється: а) правовими підставами; б) колом суб'єктів, які мають право ініціювати розірвання шлюбу чи вимагати визнання його недійсним; в) процедурою; г) правовими наслідками, які настають при розірванні шлюбу та визнанні його недійсним д) моментом розірвання шлюбу та визнанням його недійсним.

5. Поняття, підстави та порядок припинення шлюбу.

Припинення шлюбу є юридичним фактом, із яким закон пов'язує важливі правові наслідки. В разі припинення шлюбу припиняються особисті та майнові правовідносини подружжя. В той же час припинення шлюбу може слугувати підставою виникнення інших правовідносин, нових особистих та майнових прав колишнього подружжя. Так, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище, а другий з подружжя не може їй у цьому перешкоджати; після розірвання шлюбу кожен із подружжя набуває право щодо утримання від другого з подружжя; якщо шлюб припинився внаслідок смерті одного з подружжя, то інший має право на визначення своєї частки у спільному майні та право на спадкування щодо майна померлого; із припиненням шлюбу пов'язане набуття особою права на повторний шлюб тощо. Усі ці обставини свідчать про важливість визначення питань, які стосуються підстав, порядку та процедури припинення шлюбу.

Відповідно до законодавства (ст. 104 СК), шлюб припиняється за однією з двох підстав: а) внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим; б) внаслідок розірвання шлюбу.

Якщо шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, припинення шлюбу не потребує спеціального оформлення. Відповідні права та обов'язки в цьому випадку виникають або припиняються внаслідок самого факту смерті або оголошення особи померлою. Реєстрація смерті, яка проведена відповідно до цивільного законодавства, і отримання свідоцтва про смерть, є достатнім підтвердженням припинення шлюбу. Якщо особа оголошена померлою, то правовою підста: вою виникнення юридичних наслідків є відповідне рішення суду щодо оголошення особи померлою, яке набрало чинність.

У житті можуть виникнути певні колізії між двома вказаними вище різновидами припинення шлюбу. Це може статися у випадку, якщо подружжя (один з нього) звернулося до суду із заявою (позовом) про розірвання шлюбу, а потім один із подружжя помер. Новий СК України вирішує цю колізію таким чином: якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті (ч. 3 ст. 104 СК); якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання (ч. 4 ст. 104 СК).

Вирішення цього питання має значення для визначення підстав та порядку припинення шлюбу в такій складній ситуації. Як видно з наведеного, головним є визначення дня смерті одного з подружжя — до набрання чинності рішенням суду або безпосередньо у сам день набрання чинності судовим рішенням. У першому випадку припинення шлюбу підтверджується свідоцтвом органу РАЦС щодо смерті особи, а в другому — відповідним рішенням суду щодо розірвання шлюбу.

 

6. Розірвання шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану та в суді

На підставі ст. 106 СК в державних органах РАЦСу розриваються шлюби за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, незалежно від наявності між ними майнового спору.

Державні органи РАЦСу не мають права приймати заяви про розірвання шлюбу від подружжя, якщо на момент подачі заяви у них є спільні діти, які не досягли 18 років, - як рідні так і усиновлені ними сумісно. При цьому не має значення, чи записане подружжя-усиновителі як батьки цих дітей. У такому разі розірвання шлюбу проводиться в судовому порядку.

Розірвання шлюбу подружжя, яке проживає окремо, проводиться в державних органах РАЦСу за місцем проживання одного з подружжя на підставі спільної заяви подружжя, в якій обидва мають підтвердити свою взаємну згоду на розірвання шлюбу і відсутність у них дітей до 18-річного віку. Якщо один з подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень проти розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органах РАЦСу або коли місце проживання другого з подружжя невідоме, питання про розірвання шлюбу розглядається судом. Державний орган РАЦСу виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від подання заяви, якщо вона не була відкликана.

Крім того, шлюб розривається державним органом РАЦСу за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

1) визнаний у судовому порядку безвісно відсутнім;

2) визнаний недієздатним внаслідок психічної хвороби або недоумства;

3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як 3 роки.

Розірвання шлюбу в зазначених вище випадках проводиться незалежно від наявності між подружжям майнового спору і Дітей віком до 18 років.

Згідно зі ст. 108 СК- за заявою зацікавленої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень ст. 106 та п. З ч. 1 ст. 107 СК, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним органом РАЦСу.

У разі розірвання шлюбу державним органом РАЦСу шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови.

Розірвання шлюбу в судовому порядку

Подружжя, яке має дітей, може подати до суду заяву про розлучення разом із письмовим договором про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання , шлюбу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений і одним із подружжя.

Але згідно з п. 2 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.

Разом з тим, чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

Таке визнання, на нашу думку, має бути письмовим і нотаріально засвідченим.

Один із подружжя має право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною 1 року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини вилучено із актового запису про народження дитини. Опікун або прокурор мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

При розгляді справ про розірвання шлюбу суд зобов'язаний всебічно з'ясувати взаємостосунки сторін, дійсні мотиви розірвання шлюбу, вжити заходів до примирення подружжя як при підготовці справи до судового розгляду, так і в судовому засіданні. Суди зобов'язані розглядати справи про розірвання шлюбу, як правило, за участю обох сторін. Тільки їх особиста участь у процесі дає можливість суду всебічно з'ясувати сімейні взаємостосунки, мотиви розірвання шлюбу, дійсні причини розлучення. Розгляд справ за відсутності однієї із сторін іноді призводить до того, що в рішенні наводяться відомості, які ганьблять відсутнього чоловіка (дружину) чи вказується на його (її) непристойну поведінку тоді, як ці обставини матеріалами справи не підтверджуються, а відомі зі слів іншої сторони.

Розгляд справи за відсутності одного з подружжя, який не з'явився, можливий лише у виняткових випадках і за мотивованою постановою суду. При неявці в судове засідання без поважних причин подружжя суд відкладає розгляд справи. А при неявці за повторним викликом суд залишає позов без розгляду, якщо не вважає можливим вирішити справу лише за наявними матеріалами.

Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, дітей-інвалідів та інші обставини життя подружжя.

Він постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечать інтересам, що мають істотне значення, одного з них або їхніх дітей.

Одночасно з розірванням шлюбу суд може розглядати спори про те, з ким із батьків повинні проживати неповнолітні діти, а також спори про стягнення аліментів на дітей або чоловіка (дружину), про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю Подружжя. Вказані спори розглядаються в шлюбно-розлучному процесі, якщо про це заявлено прохання одного або обох із подружжя і якщо суд визнає це за необхідне в інтересах захисту неповнолітніх дітей чи непрацездатного чоловіка (дружини).

Суд при відмові в позові про розірвання шлюбу не розглядає в тому ж провадженні інші, заявлені спільно з цим позовом, вимоги подружжя. У такому разі сторони мають право знову пред'явити ці вимоги з дотриманням правил про підсудність.

У рішенні суду має вказуватися, в якому розмірі та з кого стягується державне мито - з одного чи з обох із подружжя. При визначенні розміру державного мита, яке підлягає стягненню з подружжя у разі розірвання шлюбу, суд бере до уваги матеріальне становище кожного з подружжя, а також інші конкретні обставини, зокрема з ким із батьків залишаються проживати неповнолітні діти.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.