Адміністративний_процес_України

ініціативою вищестоящого органу. Ця стадія закінчується прийняттям рішення про скасування, зміну, або залишення постанови в силі. Четверта — виконання постанови — розпочинається відразу після її прийняття або після розгляду скарги, протесту.

Зазначимо, що не в усіх провадженнях вони досить чітко виражені. Так, при стягненні штрафу на місці всі стадії (розслідування, розгляд справи і навіть виконання постанови) нібито поєднуються, ущільнюються, вміщуються у рамки доволі нечисленних і досить простих дій компетентного представника органа державного управління.

Кожна стадія, у свою чергу, складається з окремих етапів, що являють собою групи взаємопов'язаних дій. Система стадій і етапів провадження може бути представлена таким чином:

1.Адміністративне розслідування: а) порушення справи; б) встановлення фактичних обставин; в)

процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

2.Розгляд справи: а) підготовка справи до розгляду і заслуховування; б) заслуховування справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома;

3.Перегляд постанови: а) оскарження, опротестування постанови; б) перевірка законності постанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення;

4.Виконання постанови: а) звернення постанови до виконання; б) безпосереднє виконання.

47. Поняття та зміст нагляду у сфері державного управління.

Сутність державного контролю полягає у спостереженні та перевірці розвитку суспільної системи йусіх ЇЇ елементів відповідно до визначених напрямів, а також у попередженні та виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку. Контроль тісно пов'язаний з іншими видами державної діяльності й може входити до їх складу як певна частина. Водночас як самостійна функція управління контроль має специфічний характер. Тому контроль як певний вид діяльності можна розглядати як самостійне явище або як складову інших видів діяльності держави та функцій її органів.

Поряд з контролем державні органи здійснюють такі близькі до нього види діяльності, як нагляд і моніторинг. З огляду на це необхідно відзначити відмінності між названими явищами. Так, до найбільш характерних особливостей нагляду належать:

- нагляд здійснюється державними органами щодо об'єктів, які їм організаційно не підпорядковані, тоді як контроль стосується організаційно підпорядкованих суб'єктів (хоча в окремих випадках він здійснюється і щодо непідпорядкованих об'єктів);

-у процесі нагляду застосовуються заходи адміністративного впливу, тоді як за результатами контролю можуть застосовуватися і заходи дисциплінарні;

-адміністративний нагляд здійснюється за дотриманням відповідними суб'єктами спеціальних норм і правил, тоді як контроль — за діяльністю підконтрольних об'єктів у цілому чи окремими її аспектами. Отже, нагляд слід розглядати як окремий вид (форму) контролю, застосування якого при виявленні порушень може супроводжуватися заходами впливу державно-владного характеру.

Що ж стосується моніторингу, який на практиці останнім часом знаходить дедалі ширше застосування, то тут ми маємо справу також з різновидом контролю, певною його формою, котру порівняно з наглядом, за наслідками впливу, можна віднести до його пасивної форми. Застосування моніторингу пов'язують з відслідковуванням ситуації чи процесу в сфері управлінської діяльності, впливу прийнятих управлінських рішень, правових актів на суспільні відносини. При цьому використовуються методи не стільки перевірок, ревізій, скільки спостереження та аналізу.

48. Порядок, мета та підстави адміністративного затримання та доставлення правопорушника.

Заходи адміністративного примусу застосовуються міліцією, виключно у вкладках, зазначених у законі. Стаття 260 КУАП вказує, що тільки з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці скоєння правопорушення, якщо складання протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів.

Для виконання покладених на міліцію обов'язків ст. 11 п. 5 Закону України "Про міліцію" надає їй право здійснювати адміністративне затримання:

1)осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколу, або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, - на строк до 3-х годин, а в необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення - до 3-х діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання;

2)неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опіки, - на строк до передачі законним представникам або до влаштування в установленому порядку, а неповнолітніх, які

вчинили суспільне небезпечні діяння і не досягай віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - до передавання їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники, але не більш як на 8 годин;

3)осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, -до розгляду справи судом (суддею);

4)осіб, які перебували в громадських місцях у стані сп'яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися, чи могли завдати шкоди оточуючим чи собі, - до передавання їх у спеціальні медичні заклади або для доставляння до місця проживання, а за відсутності таких - до їх витвереження;

5)осіб, яких запідозрено у занятті бродяжництвом, - на строк до 30 діб із санкції прокурора;

6)осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму, - на строк до 3 діб;

7)військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення, - до передавання їх військовим патрулям, представникам військової комендатури, військових частин, або військових комісаріатів;

8)осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв'язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, - до передавання їх у лікувальні заклади, але не більше як на 24 години.

Про адміністративне затримання обов'язково складається протокол, у якому зазначаються: дата і місце його складання; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

На прохання особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, про місце її перебування повідомляються її родичі, адміністрація за місцем роботи або навчання. Про затримання неповнолітнього обов'язково повідомляють його батьків або осіб, які їх замінюють.

49.Контрольні повноваження у сфері дозвільної системи МВС України.

50.Порядок нагляду за законністю в діяльності ОВС України.

51.Контрольні повноваження у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та порядок їх реалізації.

52.Види реєстраційно-дозвільних проваджень.

Значна частина проваджень пов'язана з реєстрацією певних суб'єктів. Зокрема, до них належать:

-державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності;

-реєстрація комерційних банків;

-реєстрація місцевих об'єднань громадян, органів територіальної самоорганізації населення;

-реєстрація об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, реєстрація житловобудівельних і гаражних кооперативів;

-державна реєстрація друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств;

-реєстрація адвокатських об'єднань і т. ін. Окремі реєстраційні провадження зв'язані з реєстрацією певних об'єктів. Наприклад, може бути виділена:

-реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна;

-реєстрація автомототранспортних засобів;

-реєстрація цивільних повітряних суден, аеродромів, аеропортів і присвоєння повітряним судам, внесеним до державного реєстру, державних і реєстраційних розпізнавальних знаків;

-реєстрація річкових і морських суден під прапором України і т. ін.

Серед дозвільних проваджень доцільно виділити провадження щодо видачі дозволів (у тому числі узгодження) на заняття певною діяльністю. До них, зокрема, належать:

-видача свідчень про право на заняття нотаріальною діяльністю;

-дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

-дозвіл на вивіз з території України документів Національного архівного фонду з метою тимчасового їхнього експонування або реставрації;

-дозвіл на виконання міжнародних польотів цивільних повітряних суден в аеропорти України або з аеропортів України;

-дозвіл на проведення підривних робіт і виготовлення непро-мислових вибухових речовин на місцях;

-дозвіл на право управління транспортними засобами і видача свідоцтв про право управління цими засобами;

-дозвіл на діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній;

-дозвіл на діяльність з випуску й обороту цінних паперів;

-узгодження проектів конструкцій транспортних засобів у частині дотримання вимог забезпечення безпеки дорожнього руху;

-узгодження технічних умов щодо розробки нової автомобільної техніки, а також технічних засобів, що використовуються для обслуговування і ремонту автотранспортних засобів;

-узгодження лімітів на використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

-затвердження технічних умов, технологічних інструкцій і рецептур виробництва спирту етилового, горілки, лікеро-горілчаних виробів,

що є обов'язковими для підприємств усіх форм власності, які виготовляють зазначену продукцію;

-дозвіл щодо надання в користування мисливських угідь;

-організація промислового видобутку риби, інших водних живих ресурсів, а також аматорського і спортивного рибальства.

Можна також виділити значне число проваджень, пов'язаних з видачею ліцензій на певний вид діяльності. Це, наприклад, ліцензії на:

-пошук (розвідку) і експлуатацію родовищ корисних копалин;

-провадження, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а також холодної зброї, пневматичної зброї калібру більше 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек; створення і утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів;

-виготовлення й оптову реалізацію лікарських коштів;

-виготовлення і реалізацію особливо небезпечних хімічних засобів відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України;

-видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів;

-оптову та роздрібну торгівлю спиртом етиловим, алкогольними напоями і тютюновими виробами; 0 ветеринарну практику; 0 медичну практику;

-юридичну практику;

-судово-експертну діяльність;

-страхову діяльність.

Можна виділити також провадження, пов'язані з видачею дозволів на певні об'єкти й операції з ними:

-на придбання, збереження, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, щодо збереження і використання яких установлені спеціальні правила;

-на рух транспортних засобів із великогабаритними, великоваговими, небезпечними вантажами;

-на придбання вибухових матеріалів підприємствами й організаціями.

53. Порядок здійснення провадження по видачі свідоцтв на право заняття нотаріальною діяльністю.

Зазначене провадження здійснюється відповідно до Положення про порядок видачі свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 20.01.1994 р. Таке свідоцтво може бути видано громадянину України, що має вищу юридичну освіту, пройшов стажування в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, і склав кваліфікаційний іспит. Свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або для реєстрації

приватної нотаріальної діяльності і видається Міністерством юстиції України на підставі рішення Кваліфікаційної комісії нотаріату при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управліннях юстиції обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У випадку успішного складання особою повторного іспиту Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції свідоцтво видається на підставі її рішення.

До заяви про видачу свідоцтва додаються рішення кваліфікаційної комісії або Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, документ про внесення плати за видачу свідоцтва, документ, що засвідчує особистість заявника. Розгляд заяви здійснюється протягом одного місяця. Якщо приймається рішення про видачу свідоцтва, то останнє повинно бути зареєстроване в журналі реєстрації виданих свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Відмова у видачі свідоцтва можлива за наступних обставин:

а) втрата особою громадянства України; б) винесення щодо особи обвинувального вироку, що вступив в законну силу; в) винесення рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, що вступило у законну силу; г) винесення рішення суду про обмеження дієздатності особи або визнання її недієздатною; д) в інших випадках, передбачених Законом України «Про нотаріат».

Порядок анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю також досить детально регламентований у Положенні про комісії з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю. Зокрема, такі подання розглядаються за участю нотаріуса, на якого воно подано, а також представника управління юстиції, що ініціювало подання. До подання додаються засвідчені у встановленому порядку копії документів, на підставі яких здійснено представлення, доповідна записка про перевірку роботи нотаріуса, пояснення нотаріуса, копії документів, що свідчать про виявлені в діяльності нотаріуса порушення, копія наказу про призупинення нотаріальної діяльності, документи, що свідчать про вжиті заходи щодо виявлених порушень, а також відповідні документи органів дізнання і слідства, прокуратури, суду і т. ін.

Розгляд справи можливий за відсутності нотаріуса і представника управління юстиції, водночас їхня присутність може бути визнана обов'язковою. Розгляд подання починається з доповіді члена комісії, що попередньо вивчив подання і необхідні документи. Після цього заслуховуються присутні на засіданні комісії особи, досліджуються й аналізуються необхідні документи. Хід засідання комісії фіксується в протоколі, що підписується головою і секретарем. Рішення в справі приймається

відкритим голосуванням простою більшістю голосів від числа присутніх членів комісії.

54. Порядок здійснення провадження по наданню дозволу на керування транспортними засобами.

Зазначене провадження здійснюється відповідно до Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту і причепів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. (у редакції від 31.03.1999 p.). Воно тісно пов'язане з провадженнями, що мають контрольний характер, оскільки при його здійсненні перевіряється технічний стан транспортних засобів і відповідність вимогам визначених стандартів. Результати технічного огляду є підставою для видачі дозволу на експлуатацію транспортних засобів.

Власники транспортних засобів — юридичні й фізичні особи чи їхні представники (далі — власники) зобов'язані подати транспортні засоби на технічний огляд у строк і на місце, визначені ДАІ, а власники, що виконують завдання по військово-транспортному зобов'язанню, — згідно

зрішенням відповідних підрозділів Міністерства оборони. Якщо транспортні засоби відправляються в тривале відрядження, то вони підлягають технічному огляду до від'їзду. Одночасно з проведенням технічного огляду транспортних засобів, що пройшли перевірку в лабораторії діагностики технічного стану дорожних транспортних засобів, працівник ДАІ з метою контролю вірогідності оцінки технічного стану транспортного засобу лабораторією може вибірково повторно перевірити технічний стан і обов'язково перевіряє відповідність його типу, марки, моделі, номерного знака, номерів шасі (рами), кузова і двигуна записам у реєстраційному документі. Справним вважається укомплектований транспортний засіб, технічний стан якого відповідає правилам дорожнього руху й іншим нормативним вимогам.

На кожен транспортний засіб, що пройшов технічний огляд, видається талон, у якому працівник ДАІ робить відповідні позначки і скріплює їх своїм підписом і особистим штампом. Талон проходження технічного огляду закріплюється в правому нижньому куті вітрового скла транспортного засобу. Якщо транспортний засіб визнаний несправним, то позначка в реєстраційному документі не робиться і талон не видається. У випадку виявлення несправностей, що загрожують безпеці дорожнього руху, визначених законодавством, експлуатація цього транспортного засобу забороняється до їхнього усунення і технічного огляду. Також забороняється експлуатація транспортних засобів, що не пройшли технічного огляду у встановлений строк.

При неможливості подачі транспортного засобу на місце технічного огляду (через несправність та

зінших причин) у встановлений строк його

власник повинен подати до комісії з проведення технічного огляду письмову заяву, здати номерний знак і пред'явити квитанцію про сплату встановленої суми податку з власників транспортних засобів.

Відомості про результати технічного огляду транспортних засобів фізичних осіб — власників вказуються на зворотному боці квитанції про оплату проведення технічного огляду чи в довідці лабораторії діагностики технічного стану дорожних транспортних засобів, що залишається в ДАІ для обліку. Акт державного технічного огляду транспортного засобу складається тільки в тому випадку, коли виявлена несправність транспортного засобу чи коли транспортний засіб перебуває на тимчасовому обліку. Копія акту видається власнику транспортного засобу на його вимогу.

55. Стадії виконавчого провадження.

Стадії виконавчого провадження:

-Відкриття виконавчого провадження;

-Здійснення виконавчого провадження;

-Закінчення виконавчого провадження;

-Оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження;

Відкриття виконавчого провадження:

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1)за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону;

2)за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3)в інших передбачених законом випадках.

Увиконавчому документі повинні бути зазначені:

1)назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2)дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3)найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі

як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4)резолютивна частина рішення;

5)дата набрання чинності рішенням;

6)строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

Прийняття виконавчого документа до виконання Державний виконавець зобов'язаний

прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Виконавчий документ, виданий на підставі рішення, яким надана відстрочка виконання, приймається державним виконавцем до виконання після закінчення терміну відстрочки в межах строку, встановленого для пред'явлення цього виконавчого документа.

У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог строк для добровільного виконання не встановлюється Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.

Закінчення виконавчого провадження

Виконавче провадження підлягає закінченню у випадках:

1)визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2)визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення

виконавчого провадження; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови

стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

6)закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення;

7)передачі виконавчого документа

ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом;

8)фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;

9)повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача;

10)направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

11)повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону;

12)якщо рішення фактично виконане, відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті, під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається Закінчення виконавчого провадження

Виконавче провадження підлягає закінченню

увипадках:

1)визнання відмови стягувача від

примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно

відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при

виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

6)закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення;

7)передачі виконавчого документа

ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом;

8)фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;

9)повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача;

10)направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

11)повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону;

12)якщо рішення фактично виконане, відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті, під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. ( Чисторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

56.Порядок здійснення провадження по видачі дозволів на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, відносно яких встановленні спеціальні правила.

57.Адміністративне судочинство в зарубіжних країн.

В адміністративно-процесуальному порядку розглядаються й вирішуються, зокрема, адміністративно-правові спори між сторонами, які перебувають у відносинах панування — підпорядкування. Правовий результат вирішення

органом адміністративної юстиції конфлікту в сфері державного управління — визнання недійсним та скасування неправомірного адміністративного акту. Є певні відмінності й у порядку розгляду адміністративних справ та виконання рішень.

Названі особливості, а також конкретні соціальні умови й традиції відповідно вплинули на формування системи адміністративної юстиції у різних країнах. Нині в одних державах функції адміністративної юстиції здійснюють звичайні суди, в інших — спеціалізовані адміністративні суди.

До першої групи належать, зокрема, країни з правовою системою, заснованою на англійському загальному праві (Австралія, Великобританія, Ізраїль, Нова Зеландія, США). У цих державах функції адміністративної юстиції покладено переважно на звичайні (загальні) суди. Судове провадження здійснюється як за скаргами громадян на акти й діяння органів державного управління, так і опосередковано, у процесі постановления рішень у кримінальних і цивільних справах.

Спеціалізовані адміністративні суди функціонують у багатьох країнах Західної Європи (Австрія, Німеччина, Франція та ін.). Вони можуть скасовувати неправомірні акти й визнавати незаконними дії органів державного управління.

Характерною рисою цих судів, на відміну від загальних, є обмеженість їх компетенції контролем за адміністративними актами. В державах, де існує така система, адміністративні суди виконують основну функцію в процесі контролю за адміністративними актами, а загальні суди — другорядну, інколи зовсім незначну.

Згідно із загальним принципом, що є відображенням принципу поділу влади, тільки адміністративні суди мають право визнавати недійсним і скасовувати адміністративний акт. З практичних міркувань загальні суди наділені повноваженнями контролювати адміністративні акти у визначених категоріях справ і згідно з особливими правилами. В деяких державах загальні суди можуть видавати накази, які зобов'язують адміністративний орган виконати певні дії або відмовитися від їх виконання.

58. Провадження по реєстрації автомототранспортних засобів та провадження по здійсненню технічного огляду транспортних засобів.

Производство по государственной регистрации транспортных средств. Указанное производство осуществляется в соответствии с Правилами государственной регистрации и учета автомобилей, автобусов, а также самоходных машин, сконструированных на шасси автомобилей, мотоциклов всех типов, марок и моделей, прицепов, полуприцепов и мотоколясок Транспортные средства регистрируются за юридическими и физическими лицами.

Транспортные средства, принадлежащие нескольким физическим и юридическим лицам (сособственникам), по их согласию, удостоверенному нотариусом, регистрируются за одним из них – на кого оформлены документы, подтверждающие правомерность приобретения этих средств. В свидетельстве о регистрации может быть сделана запись о том, что конкретное лицо имеет право управлять транспортным средством (эксплуатировать) и является его собственником, скрепленная подписью должностного лица и соответствующей печатью. Собственники транспортных средств – юридические и физические лица или их представители (далее – собственники) обязаны зарегистрировать их на протяжении 10 суток после приобретения или таможенного оформления или временного ввоза на территорию Украины, или возникновения обстоятельств, являющихся основанием для внесения изменений в регистрационные документы. Срок регистрации может быть продлен в случае невозможности собственника транспортного средства (болезнь, командировка, иные уважительные причины) своевременно ее осуществить. Эксплуатация транспортных средств, не зарегистрированных в подразделениях ГАИ, а также без номерного знака «Транзит» в соответствующих случаях запрещается.

Регистрация транспортных средств осуществляется на основании заявления собственника и документов, которые удостоверяют его личность, правомерность приобретения транспортного средства, соответствие конструкции транспортного средства установленным требованиям безопасности дорожного движения, а также требованиям, которые являются основанием для внесения изменений в регистрационные документы.

Правомерность приобретения транспортных средств, узлов и агрегатов, которые имеют идентификационные номера, подтверждается документами, скрепленными подписью соответствующего должностного лица и печатью, выданными субъектами предпринимательской деятельности, которые имеют соответствующие специальные разрешения (лицензии), таможенными органами, судами, нотариусами, органами социальной защиты населения, предприятиями – производителями транспортных средств и подразделениями ГАИ.

Такими документами могут быть:

–справка-счет по форме согласно приложению №1 к этим Правилам, выданная субъектом предпринимательской деятельности, имеющим соответствующее специальное разрешение (лицензию);

–договоры и прочие удостоверенные в установленном порядке документы, которые устанавливают право собственности на транспортное средство;

–копия решения суда, удостоверенная в установленном порядке, с указанием юридического или физического лица, которое признается собственником транспортного

средства, марки этого транспортного средства, модели, года выпуска, а также идентификационных номеров узлов и агрегатов;

–справка органа социальной защиты населения, выдавшего автомобиль с ручным управлением или мотоколяску;

–акт приемки-передачи транспортного средства по форме согласно приложению №6 к этим Правилам, выданный предприятием – производителем транспортного средства или его узлов и агрегатов или предприятиями, которые переоборудовали или установили на транспортном средстве специальное устройство согласно свидетельству о соответствии конструкции транспортного средства требованиям безопасности дорожного движения, с указанием идентификационных номеров узлов и агрегатов и конкретного получателя, скрепленный подписью должностного лица предприятия и печатью;

–удостоверение таможенного органа о регистрации транспортного средства или его узлов и агрегатов, имеющих идентификационные номера, в подразделениях ГАИ – для физических лиц, грузовая таможенная декларация – для юридических лиц или надлежащим образом оформленные справка-счет и грузовая таможенная декларация (удостоверенная таможенным органом копия) – для физических и юридических лиц.

Для регистрации транспортных средств, находившихся в эксплуатации и зарегистрированных в подразделениях ГАИ, кроме названных документов, прилагается свидетельство о регистрации транспортного средства (технический паспорт) с отметкой подразделения ГАИ о снятие транспортного средства с учета. Перед отчуждением такое транспортное средство должно быть снято с учета в подразделении ГАИ.

Регистрация транспортных средств проводится при условии уплаты их собственниками предусмотренных законодательством налогов, а также внесения в установленном порядке платежей за осмотр транспортных средств, регистрацию, перерегистрацию и снятие их с учета, возмещения стоимости бланков регистрационных документов и номерных знаков.

Регистрация приобретенных новых транспортных средств проводится при условии соответствия конструкции и технического состояния данной марки (модели) транспортного средства обязательным требованиям норм и стандартов, действующих в Украине, что подтверждается сертификатом соответствия или свидетельством о признании иностранного сертификата.

Производство по осуществлению технического осмотра транспортных средств. Указанное производство осуществляется в соответствии с Правилами проведения государственного технического осмотра автомобилей, автобусов, мототранспорта и прицепов, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины

от 26.02.1993г. №141 (в редакции от 31.03.1999г. №487).

Это производство тесно связано с производствами, носящими контрольный характер, поскольку при его осуществлении проверяется техническое состояние транспортных средств и соответствие его требованиям определенных стандартов. С другой стороны, результаты технического осмотра служат основанием для разрешения эксплуатации транспортных средств.

Владельцы транспортных средств – юридические

ифизические лица или их представители (далее – владельцы) обязаны подать транспортные средства на технический осмотр в срок и на место, определенные Госавтоинспекцией, а владельцы, выполняющие задание по военнотранспортному обязательству, – согласно решению соответствующих подразделений Минобороны. Если транспортные средства отправляются в длительную командировку, они направляются на технический осмотр до отъезда. Транспортные средства, которые в период проведения технического осмотра находятся на капитальном ремонте, подлежат техническому осмотру после его окончания.

Во время проведения технического осмотра транспортного средства его владелец предъявляет работнику Госавтоинспекции или комиссии свой паспорт, в случае необходимости – соответствующее поручение (предприятия, учреждения и организации – копию приказа о закреплении водителя за транспортным средством), регистрационный документ, справку лаборатории диагностики технического состояния дорожных транспортных средств, если техническое состояние транспортного средства ею проверялось, квитанцию об оплате талона прохождения технического осмотра, квитанции об уплате установленной суммы налога с владельцев транспортных средств и квитанцию об оплате проведения технического осмотра. У водителя проверяется наличие удостоверения на право управления соответствующей категорией транспортных средств и справки о медицинском осмотре.

Во время проведения технического осмотра транспортных средств, прошедших проверку в лаборатории диагностики технического состояния дорожных транспортных средств, работник Госавтоинспекции с целью контроля достоверности оценки технического состояния транспортного средства лабораторией может выборочно повторно проверять техническое состояние и обязательно проверяет соответствие его типа, марки, модели, номерного знака, номеров шасси (рамы), кузова и двигателя записям в регистрационном документе. Исправным считается укомплектованное транспортное средство, техническое состояние которого отвечает правилам дорожного движения

идругим нормативным требованиям.

В регистрационном документе исправного транспортного средства работником Госавтоинспекции делается запись «Техосмотр

проведен», которая скрепляется его подписью и личным штампом.

На каждое транспортное средство, прошедшее технический осмотр, выдается талон, в котором работник Госавтоинспекции делает соответствующие отметки и скрепляет их своей подписью и личным штампом. Талон прохождения технического осмотра закрепляется

вправом нижнем углу ветрового стекла транспортного средства.

Если транспортное средство признано неисправным, отметка в регистрационном документе не делается и талон не выдается. В случае выявления неисправностей, угрожающих безопасности дорожного движения, определенных законодательством, эксплуатация этого транспортного средства запрещается до их устранения и технического освидетельствования. Также запрещается эксплуатация транспортных средств, которые не прошли технического осмотра в установленные сроки.

В случае невозможности подачи транспортного средства на место технического осмотра (из-за неисправности и по другим причинам) в установленный срок его владелец должен подать

вкомиссию по проведению технического осмотра письменное заявление, сдать номерной знак и предъявить квитанцию об уплате установленной суммы налога с владельцев транспортных средств.

Сведения о результатах технического осмотра транспортных средств физических лиц – владельцев указываются на обратной стороне квитанции об оплате проведения технического осмотра или в справке лаборатории диагностики технического состояния дорожных транспортных средств, которая остается в Госавтоинспекции для учета. Акт государственного технического осмотра транспортного средства составляется только в том случае, когда обнаружена неисправность транспортного средства или когда транспортное средство состоит на временном учете. Копия акта выдается владельцу транспортного средства по его требованию. Данные лаборатории диагностики технического состояния дорожных транспортных средств о техническом состоянии транспортных средств регистрируются в диагностической карточке.

59.Основні напрямки розвитку адміністративного судочинства в Україні.

60.Поняття та види ліцензійних проваджень.

61.Нормативно-правове забезпечення становлення та розвитку адміністративної юстиції в Україні.

62.Поняття виконавчого провадження.

Виконавче провадження(ВП) - це діяльність уповноважених суб’єктів щодо примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які не були виконані у добровільному порядку. ВП здійсн. На підставах ,

у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України Про виконавче провадження, іншими нормативно-правовими актами , рішеннями, що підлягають примусовому виконанню: рішення, ухвали і постанови судів у цив. та админ. справах; судові накази, вироки, ухвали постанови судів у кримінальних справах та справах про админ делікти у частині майнових стягнень; рішення ін. суб’єктів розгляду справ про админ делікти у випадках, передбачених законом; рішення, ухвали, постанови господар. та третейських судів; рішення Європ. Суду, інозем.судів, арбітражів, виконавчі написи нотаріусів, рішення комісій з трудових спорів, постанови держ.виконавця про стягнення штрафного збору, витра на проведення виконавчих дій, накладання штрафу. Рішення органів держ. влади у випадках , передбач законом; визнана у встанов. порядку претензія тощо.

63. Поняття адміністративної юстиції та ї зв’язок з адміністративним процесом.

У демократичних державах обов'язковим є судовий контроль за тим, як виконавча влада додержує приписи закону. Механізм цього контролю спрацьовує внаслідок оскарження громадянами та іншими особами актів, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади або посадових осіб. Для здійснення такого контролю створюються спеціалізовані суди, до компетенції яких віднесено розгляд спорів (конфліктів) у сфері державного управління.

При цьому маються на увазі конфлікти між особою і владними органами з приводу легітимності прийнятих останніми актів і вчинених ними дій. У цьому полягає докорінна відмінність адміністративної юстиції від судового розгляду справ про адміністративні проступки (правопорушення), суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи. Адже вчинки останніх підсудні загальним судам. Адміністративна ж юстиція запроваджується з іншою метою і являє собою систему спеціалізованих адміністративних судів, покликаних вирішувати не конфлікти, джерелом яких є дії чи поведінка приватних осіб, а спори, зумовлені управлінською (адміністративною) діяльністю владних суб'єктів. Саме цим і пояснюється, чому даний вид юстиції зветься адміністративною.

В цілому адміністративна юстиція являє собою систему судових органів (судів), які контролюють дотримання законності у державному управлінні шляхом вирішення в окремому процесуальному порядку публічноправових спорів, що виникають у зв'язку зі зверненнями фізичних чи юридичних осіб до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб. Конституція України визначила конкретні орієнтири для побудови нової судової системи, яка могла б ефективно виконувати свою роль щодо здійснення правосуддя. Ці орієнтири для

побудови системи судів визначені у ст. 125 Конституції України, яка передбачає єдину систему судів загальної юрисдикції, сформовану за принципами територіальності та спеціалізації. 7 лютого 2002 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про судоустрій України» у новій редакції, в якому було визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлено загальний порядок забезпечення діяльності судів та врегульовано інші питання судоустрою держави. У частині другій підпункту 16 пункту 3 Прикінцевих та Перехідних положень згаданого Закону записано, що формування системи адміністративних судів здійснюється протягом трьох років (тобто до червня 2005 p.).

64.Правове забезпечення виконавчого провадження.

65.Порядок примусового виконання рішень про застосування не матеріальних заходів впливу.

66.Правовий статус державної виконавчої служби.

Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб) відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень. До складу Департаменту державної виконавчої служби входять:

державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя; державна виконавча служба у районах, містах

(містах обласного значення), районах у містах. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців. Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Департамент державної виконавчої служби здійснює керівництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх

професійного рівня, фінансове і матеріальнотехнічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз'яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

Державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя організовують виконання законів і здійснюють керівництво державною виконавчою службою у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах, координують і контролюють їх діяльність; організують професійну підготовку і атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи в роботі і накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби; організовують виконання рішень відповідно до закону, надають рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

Структура, склад та функціональні обов'язки Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах затверджуються в межах своїх повноважень директором Департаменту державної виконавчої служби за погодженням з Міністром юстиції України.

Працівники органів державної виконавчої служби (державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах) є державними службовцями.

працівникам органів державної виконавчої служби видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Департаментом державної виконавчої служби. Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Департамент державної виконавчої служби та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя.

Державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому законом.

У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому законом.

Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у

порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Державний виконавець перебуває під захистом закону.

Держава гарантує захист здоров'я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців та членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Образа державного виконавця, опір, погроза, насильство, незаконне втручання в діяльність державного виконавця по виконанню рішень та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього обов'язків, тягнуть за собою кримінальну, адміністративну чи іншу встановлену законом відповідальність. державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-

промисловій палаті України;	2) ухвали,
постанови судів у цивільних,	господарських,

адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом;

3)судові накази;

4)виконавчі написи нотаріусів;

5)посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

6)постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7)рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

8)постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

9)рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

10)рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

67. Система та структура адміністративних судів в Україні.

Система адміністративних судів, на відміну від інших судів загальної юрисдикції, має певну специфіку. Зокрема, на відміну від місцевих судів загальної юрисдикції, що утворюються відповідно до районів (районів у містах), місцеві адміністративні суди утворюються в округах відповідно до Указу Президента України. Вони складаються з суддів місцевого

адміністративного суду, голови та заступника голови суду. У місцевому адміністративному суді, де більше п'ятнадцяти суддів, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

До компетенції місцевих адміністративних судів округів віднесено розгляд адміністративних справ, пов'язаних з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють відповідні військові суди.

Оскільки Конституцією України (пункт 8 частини третьої статті 129) кожному гарантується право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, до системи адміністративних судів України входять також апеляційні адміністративні суди. Законодавцем вони віднесені до спеціалізованих судів, що утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України. Апеляційні адміністративні суди — це суди другої ланки єдиної системи судів загальної юрисдикції.

До цих судів може бути подана апеляційна скарга на рішення або на окрему частину рішення адміністративного суду першої інстанції, які не набрали законної сили, та на ухвали адміністративного суду округу першої інстанції у випадках, передбачених законом. Перегляд справ у апеляційному порядку передбачає можливість перевірити за скаргою учасника судового процесу обставини справи щодо наявності певних правовідносин або доведеність створення конфлікту конкретною особою на основі вивчення як тих доказів, що були досліджені в суді першої інстанції, так і нових.

У складі апеляційного адміністративного суду округу можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. В апеляційному адміністративному суді округу для вирішення організаційних питань діє Президія. Повноваження апеляційних судів, у тому числі апеляційного адміністративного суду, викладені в ст. 26 вищезгаданого Закону, є базовими. Вони дали змогу розробити цілу низку конкретизуючих статей у проекті нового Адміністративного процесуального кодексу України1, в якому питанням апеляційного оскарження присвячена окрема глава.

Касаційне оскарження рішень усіх апеляційних судів проводиться до відповідних підрозділів (у цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських та інших справах — згідно із системою діючих спеціалізованих судів) Верховного Суду України, бо останній є найвищою судовою інстанцією, а касаційний розгляд — остаточною перевіркою судових рішень.

Касаційною інстанцією, до якої може звернутися суб'єкт права на касаційне оскарження, визначено Вищий адміністративний суд України та Верховний Суд України.

Вищим адміністративним судом України в касаційному порядку можуть бути перевірені постанови та ухвали апеляційного адміністративного суду, ухвалені ним в апеляційному порядку. Вищий адміністративний суд України може утворювати судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

УВищому адміністративному суді, як і в апеляційному, для вирішення організаційних питань діє Президія суду в складі голови суду, його заступників, заступників голів палат, а також суддів цього суду, кількісний склад яких визначається Пленумом Вищого адміністративного суду України. Судді обираються до складу Президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

Для вирішення загальних питань діяльності адміністративних судів у Вищому адміністративному суді України діє Пленум Вищого адміністративного суду України, до складу якого входять усі судді Вищого адміністративного суду України та голови апеляційних адміністративних судів округів. Створення окружних апеляційних адміністративних судів, а також Вищого адміністративного суду України повністю відповідає пункту 8 частини третьої ст. 129 Конституції України, де визначено, що до основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Замикає систему адміністративних судів Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосудця, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Верховний Суд зобов'язаний не тільки усувати недоліки в застосуванні законів шляхом повторного касаційного розгляду рішень судів загальної юрисдикції, а й запобігати таким порушенням шляхом роз'яснення практики застосування законів у постановах Пленуму на основі матеріалів судових рішень.

Ускладі Верховного Суду України діють: Судова палата у цивільних справах; Судова палата у кримінальних справах; Судова палата у господарських справах; Судова палата в адміністративних справах. У складі Верховного Суду також діє Військова судова колегія. Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду, так само, як в апеляційних, касаційних та вищих судах, у Верховному Суді створюється Президія. У Верховному Суді діє Пленум Верховного Суду України.

Отже, систему адміністративних судів України становлять: місцеві адміністративні суди; апеляційні адміністративні суди; Вищий адміністративний суд України; Верховний Суд України. Створення системи адміністративних судів є складовою реформування всієї судової системи України відповідно до вимог

Конституції України на принципах територіальності та спеціалізації в інтересах забезпечення ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина.

68.Становлення адміністративного судочинства в Україні.

69.Підсудність та компетенція адміністративних судів в Україні.

Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. Стаття 17.

1.Компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень

зприводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

2.Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

6. Порядок складання та зміст протоколу про адміністративне правопорушення.

Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

протоколи про правопорушення мають право складати: уповноважені на те посадові особи: органів внутрішніх справ органів державного пожежного нагляду ,органів охорони здоров'я , органів охорони пам'яток історії та культури органів державного енергонагляду (стаття 103органів Державної інспекції з енергозбереження ,органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту (органів зв'язку органів у справах захисту прав споживачів фінансових органів підприємств і організацій, у віданні яких є електричні мережі підприємств і організацій, які експлуатують магістральні трубопроводи органів, установ і закладів державної санітарноепідеміологічної служби державних органів ветеринарної медицини, підрозділів ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів Міністерства внутрішніх справ України .

Упротоколі про адміністративне правопорушення зазначаються:

дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

Уразі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки,

передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Протокол надсилається органові (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

З метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в міліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної прикордонної служби України або ын службу, передбач з-ном.

51. Контрольні повноваження у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та порядок їх реалізації.

ДАІ, виступає суб'єктом нагляду в системі МВС України, і набула статусу державної інспекції. Повноваження з нагляду за дорожнім рухом спрямовані в основному на забезпечення безпечного і безперебійного переміщення людей, вантажів, транспортних засобів.

Співробітники ДАІ здійснюють нагляд за дорожнім рухом, у випадках, якщо в його процесі з'являються відхилення від установлених вимог, вживають заходів по відновленню нормального руху транспорту і пішоходів.

З цією метою вони попереджають і усувають різного роду перешкоди на дорогах, виявляють і припиняють порушення Правил дорожнього руху та інших нормативів, що відносяться до сфери забезпечення безпеки дорожнього руху; надають у відповідних випадках допомогу водіям, пішоходам і пасажирам, у тому числі й долікарняну допомогу потерпілим при дорожньотранспортних випадках; сприяють у транспортуванні ушкоджених транспортних засобів і в охороні майна, що залишилося без догляду.

Значне місце в діяльності ДАІ посідає аналіз умов та стану дорожнього руху. Так, ДАІ виявляє та веде облік аварійно-небезпечних ділянок доріг і вулиць, місць концентрації дорожньотранспортних пригод, розробляє пропозиції щодо вдосконалення організації дорожнього руху, вносить їх відповідним підприємствам, установам та організаціям для впровадження, контролює їх виконання. [115] У випадку виявлення якихось відхилень від установлених норм, ДАІ вживає відповідних заходів усунення цих недоліків. З цією метою вона наділена спеціальними владними правами.

Отже, наглядові повноваження ДАІ можна розглядати і як основний спосіб впливу на забезпечення відповідних умов для нормального процесу дорожнього руху.

Така оцінка в принципі можлива стосовно й інших наглядових повноважень Державної автомобільної інспекції (нагляд за станом залізничних переїздів, за виконанням вимог по забезпеченню безпеки дорожнього руху при проведенні ремонтно-будівельних та інших робіт на вулицях і дорогах, за технічним станом автомототранспортних засобів, тролейбусів і трамваїв, що перебувають в експлуатації тощо). Окрім наглядових повноважень, ДАІ наділена і повноваженнями контрольного характеру (наприклад, контроль за дотриманням правил утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та правил користування ними).

Це свідчить про практику поєднання контрольних і наглядових повноважень у рамках компетенції суб'єктів нагляду і, насамперед державних інспекцій. [132, С. 76] Саме це і складає одну зі специфічних рис компетенції цих органів.

Поєднання контрольних і наглядових повноважень дозволяє їм не лише констатувати факти порушень, але й давати обовязкові вказівки про їх усунення з метою профілактики правопорушень; дозволяти чи забороняти певні дії, (що не властиве контрольним органам); застосовувати до винних заходи адміністративного впливу (що також не властиве загальному нагляду прокуратури і відомчому контролю). [9, С. 276]

Контрольна діяльність ДАІ за своїм характером ближча до наглядової, оскільки і тут якість по здійсненню контролю за дотриманням правил утримання автомобільних шляхів, вулиць, залізничних переїздів та правил користування ними перевіряється, передусім, з погляду відповідності встановленим правилам і нормативам.

Здійснюючи реалізацію розглянутих повноважень, Державна автомобільна інспекція тим самим охороняє умови нормального дорожнього руху. Саме на це і спрямована наглядова діяльність.

Крім названих вище служб міліції наглядовими повноваженнями більшою чи меншою

9. Органи внутрішніх справ, як суб’єкти адміністративного процесу

Важное место в общей структуре административно-процессуальной деятельности органов государства отводится милиции. В соответствии с Законом Украины «О милиции» милиция – государственный вооруженный орган исполнительной власти, защищающий жизнь, здоровье, права и свободы граждан, собственность, природную среду, интересы общества и государства от противоправных посягательств.

Важнейшим направлением в деятельности милиции выступает административная деятельность, в процессе которой ее работники, аппараты и службы руководствуются нормами административного права, вступают в разнообразные правоотношения, в т.ч. и административно-процессуальные правоотношения с гражданами, предприятиями, учреждениями, организациями, государственными органами и их должностными лицами.

Административно-властный характер административной деятельности милиции проявляется в том, что работники милиции как представители власти осуществляют возложенные на них функции от имени государства. При этом они реализуют широкий круг служебных полномочий в пределах строго определенной законом компетенции.

Прежде всего органы милиции выступают в качестве субъекта рассмотрения дел об административных правонарушениях. В частности, они рассматривают дела о нарушениях общественного порядка, нарушениях правил о валютных операциях, нарушениях правил паспортной системы, правил пребывания в Украине и транзитного проезда через территорию Украины иностранцев и лиц без гражданства, правил дорожного движения, правил, обеспечивающих безопасность движения транспорта, правил пользования средствами транспорта, правил, направленных на обеспечение сохранности грузов на транспорте, а также о правонарушениях, связанных с незаконным отпуском и незаконным приобретением бензина и иных горючесмазочных материалов. Конкретный перечень административных деликтов, рассматриваемых органами милиции, содержится в ст.222 КоАП Украины.

Важная роль отводится милиции при осуществлении административнопроцессуальной деятельности по применению мер обеспечения производства по делам об административных правонарушениях – административного задержания, доставления правонарушителя, личного досмотра, досмотра вещей и изъятия вещей и документов.

Органы милиции обладают широкими полномочиями по реализации административнопредупредительных мер и мер административного пресечения. В ходе их реализации работники милиции наделены правом

применять специальные средства и оружие в соответствии с требованиями, закрепленными в законодательстве.

Еще одним направлением деятельности милиции как субъекта административного процесса является обеспечение безопасности дорожного движения и контроля за техническим состоянием автомобильного транспорта.

Широкий круг регистрационно-разрешительных производств также осуществляется органами милиции. Так, ими осуществляется регистрация транспортных средств, выдача разрешений на приобретение, хранение и перевозку огнестрельного оружия, выдача разрешений на право управления транспортными средствами, разрешений на движение транспортных средств со сверхгабаритными, опасными грузами и т.д.