____Крим_нальне_право_України_від____

31

90. ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ.

Обмеження волі (ст. 61 КК) полягає в утриманні особи в кримінальновиконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Це покарання призначається на строк від одного до п'яти років. Воно не може бути застосоване до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягай пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп.

91. ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК.

Позбавлення волі на певний строк - це покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його у кримінально-виконавчі установи на певний строк, зазначений у вироку суду. Позбавлення волі є основним покаранням і застосовується за вчинення злочинів, що становлять значну тяжкість, коли, виходячи із характеру і ступеня їх суспільної небезпечності і з урахуванням особи винного, необхідна його ізоляція від суспільства.

Засуджений не тільки ізолюється від суспільства, а й позбавляється свободи пересування, вибору виду трудової діяльності, обмежується в розпорядженні своїм часом, спілкуванні з родичами і близькими йому людьми і т.ін. На засудженого до позбавлення волі справляється певний вплив: він перебуває в умовах відповідного режиму, залучається до праці, а у разі необхідності - до професійного навчання, . Однак позбавлення волі не має за мету заподіяти засудженому фізичних страждань або принизити його людську гідність. Воно спрямоване в кінцевому результаті на його виправлення, для того щоб він став корисним членом суспільства, а також на попередження вчинення нових злочинів з боку як засуджених, так й ін громадян.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до 15р і відбувається в колоніях різного виду і режиму.

92. ДОВІЧНЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ.

Довічне позбавлення волі може бути застосоване за вчинення особливо тяжких злочинів, коли це спеціально передбачено в санкції ст ОЧ КК і за умови, якщо суд визнає неможливим застосування до засудженого позбавлення волі на певний строк. У санкціях статей Особливої частини КК довічне позбавлення волі передбачено як альтернативне покарання з позбавленням волі на певний строк лише за злочини, пов'язані з умисним вбивством при особливо обтяжуючих обставинах Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18р і до осіб у віці понад 65р, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину чи на момент постановлення вироку.

93. Загальні засади призначення покарання, їх поняття і зміст.

Загальні засади призначення покарання - ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання в кожній конкретній справі. Суд призначає покарання: 1)у межах, встановлених у санкції ст ОЧ КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2)відповідно до положень ЗЧ КК; 3)враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При відносно-визначеній санкції, де зазначені мінімум і максимум покарання, суд може призначити покарання лише в цих межах. При віднос- но-визначеній санкції, де зазначений лише максимум покарання, мінімумом є та нижча межа, що встановлена в Загальній частині. Призначаючи покарання, суд зобов'язаний виходити його мети, суворо керуватися системою і видами покарань Ступінь тяжкості вчиненого злочину насамперед визначається ст. 12, яка поділяє всі злочини на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі.

94. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ32 ЗА НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН ТА

ЗА ЗЛОЧИН, ВЧИНЕНИЙ У СПІВУЧАСТІ.

Ступінь здійснення злочинного наміру визначає, до якої стадії був доведений злочин - до стадії готування чи до стадії замаху. За готування до злочину за загальним правилом призначається більш м'яке покарання, ніж за замах. Якщо йдеться про замах, слід враховувати, був він закінченим чи незакінченим. Невміння як причина недоведення задуманого злочину до кінця може тягти за собою більш м'яке покарання, ніж припинення злочину через перешкоду або опір, що чинив потерпілий. суд, крім загальних засад, враховує 1)характер 2)ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину. Характер участі визначається тієї роллю, що її виконав співучасник злочину: був він організатором злочину, його виконавцем, підбурювачем чи пособником. Ступінь участі в злочині означає інтенсивність дій співучасника. Можна бути активним виконавцем злочину, а можна виконувати цю роль, підпорядковуючись іншим співучасникам Таким співучасникам за інших рівних умов буде призначене різне за суворістю покарання, причому активному виконавцю або фізичному пособнику - більш суворе.

95. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА СУКУПНІСТЮ ЗЛОЧИНІВ.

При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить 2 етапи: а)призначення покарання окремо за кожен із злочинів, що входять у сукупність; б)визначення остаточного покарання за сукупністю цих злочинів.

До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

Частина 4 ст. 70 поширює принципи призначення покарання за сукупністю злочинів на випадок, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винний ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, у цьому разі зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком суду за правилами.

96. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА СУКУПНІСТЮ ВИРОКІВ.

Сукупність вироків має місце там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в ЗЧ КК.

При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати 15р, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим 15р, але не повинен перевищувати 25р. Насамперед призначається покарання за знов вчинений злочин; При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі і будь-яких менш суворих покарань остаточний строк покарання, призначений за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Це єдиний випадок, коли при сукупності вироків застосовується принцип поглинення.

97. ПРИЗНАЧЕННЯ БІЛЬШ	33	КОГО ПОКАРАННЯ, НІЖ

БАЧЕНО ЗАКОНОМ ЗА ДАНИЙ ЗЛОЧИН.

Пом’якшення покарання не може застосовуватися при призначенні покарання за злочини невеликої тяжкості. Передбачає два випадки призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом: а) призначення покарання, нижче від найнижчої межі; б) перехід до іншого, більш м'якого виду покарання. Призначення покарання, нижче від найнижчої межі, полягає в тому, що суд призначає засудженому покарання того виду, який зазначений у санкції, але це покарання призначається в розмірі нижче від найнижчої межі. При переході до ін виду покарання суд призначає покарання, не зазначене в санкції, але більш м'яке за своїм видом, виходячи з порівняльної суворості покарань. Так, виходячи з цього переліку, від позбавлення волі можна перейти до виправних робіт, а від них - до штрафу.

98. ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ ПОКАРАНЬ ТА ЗАРАХУВАННЯ СТРОКУ ПОПЕРЕДНЬОГО УВ'ЯЗНЕННЯ.

При складанні покарань менш суворе покарання переводиться в більш суворе. Закон формулює співвідношення окремих видів покарань, визначає "шкалу" їх еквівалентів. 1)Одному дню позбавлення волі відповідають: - один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту; - 2 дні обмеження волі; - 3 дні службового обмеження для військовослужбовців або 3 дні виправних робіт; - 8 годин громадських робіт.

2). Дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають: - 2 дні обмеження волі; - 3 дні службового обмеження для військовослужбовців або 3 дні виправних робіт. 3)Дню обмеження волі відповідають: - 3 дні службового обмеження для військовослужбовців або 3 дні виправних робіт. 4).Дню обмеження волі або арешту відповідають: - 8 годин громадських робіт.

КК закріплює ще один (крім принципів поглинення і додавання) принцип призначення покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків - принцип самостійного призначення і виконання покарання. Ч. 5 ст. 72 наказує суду при засудженні особи до позбавлення волі зараховувати попереднє ув'язнення в строк покарання з розрахунку день за день, а при засудженні до ін видів покарань - відповідно до шкали еквівалентів покарань.

99. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ У ЗВ'ЯЗКУ ІЗ ЗАКІНЧЕННЯМ

СТРОКІВ ДАВНОСТІ.

Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється закінчення встановлених у законі строків з дня набрання обвинувальним вироком законної сили, у зв'язку з чим засуджений звільняється від виконання призначеної судом міри покарання. Перебіг строку давності виконання покарання починається з дня набрання обвинувальним вироком законної сили. Проте з різних причин вирок може не приводитися у виконання. В кримінальному законі встановлюються особливі строки, після закінчення яких, якщо їх перебіг не був перерваний, засуджений підлягає звільненню від відбування покарання. Існують 3 умови застосування давності обвинувального вироку: 1)закінчення зазначеного в законі строку 2)неухилення від відбування покарання 3)невчинення ним протягом встановленого законом строку нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого. Підставою для зупинення перебігу строку давності виконання обвинувального вироку є ухилення засудженого від відбування покарання. Перебіг строку давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. При цьому строки давності в 2, 3 і 5р подвоюються.

100. Звільнення від покарання з 34

випробуванням.

Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для в-вослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5р, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та ін обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене винним діяння. Ураховуються також, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягають обов'язковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину. Не менш важливе значення має врахування даних, що характеризують особу винного. Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку, що є невід'ємною його ознакою. Іспитовий строк-це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобо- в'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та ін умови випробуваня

101. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАН-

НЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО 7Р.

Таке звільнення застосовується лише відносно вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Крім того, таке звільнення можливе щодо жінок, які засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначено на строк більше 5р за тяжкі і особливо тяжкі злочини. Серед умов, що створюють підставу такого звільнення, на перший план виступає вагітність засудженої або наявність у неї дітей віком до 7р. Закон надає суду право звільнити таку засуджену від відбування не тільки основного, а й додаткового покарання. Тривалість іспитового строку визначається в межах строку, на який жінка відповідно до закону може бути звільнена від роботи в зв'язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення нею 7річного віку. Сприятливі наслідки полягають у звільненні засудженої від відбування основного і додаткового покарання і погашенні судимості, якщо іспитовий строк минув успішно. Несприятливі наслідки можуть бути 2видів. І-ий що суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком. ІІ-ий -вчинення жінкою протягом іспитового строку нового злочину.

102. УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ.

Умовно-дострокове звільнення являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Загальним для покарань, при відбуванні яких можливе умовно-дострокове звільнення - всі вони є строковими. Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Покарання в цьому разі не анулюється, проте його реальне виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання. Закон не встановлює яких-небудь обмежень щодо видів додаткових покарань, від яких може бути звільнений засуджений.

103. ПОНЯТТЯ І ПРАВОВЕ ЗНА- 35

ЧЕННЯ СУДИМОСТІ.

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими і кримінальноправовими обмеженнями. Саме тому в літературі судимість часто визначають як негативний правовий статус особи. Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так й іншими особами. Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються: а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання; б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання; в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключена законом. Частина 4 ст. 88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину.

Відповідно до ч. 1 ст.88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Два види припинення судимості: її погашення і зняття.

104. ПОНЯТТЯ І УМОВИ ПОГАШЕННЯ СУДИМОСТІ.

Погашення судимості-це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину. У осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, судимість погашається при сприятливому перебігу іспитового строку. Якщо таким особам було призначено вироком суду додаткове покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання.

Судимість погашається після відбуття таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, службові обмеження для військовослужбовця, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або з моменту їх дострокового звільнення від цих видів покарань. Так само погашається судимість у разі відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту.

Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого строку, але з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового).

105. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. стосуються: 1) звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності 2) видів покарання, що застосовуються до неповнолітнього 3) призначення покарання;4) звільнення від покарання та його відбування. 5) погашення і зняття судимості (ст. 108). Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив з психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки.

Така психофізична незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності повною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої особи) усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки. Виходячи з цього, п. 3 ч. 1 ст. 66 передбачає, що вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує покарання. Ця норма відбиває стійку тенденцію пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з відповідальністю осіб, які вчинили злочин у повнолітньому віці.