Глава 2

Колективне управління ангорськими правами

В усьому світі права авторів вважаються особистими правами. Вони є частиною індивідуальних прав, передбачених в статті 27 Всесвітньої декларації прав людини від 10 Ірудня 1948 року, називаються винятковими правами в Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів. Законодавці й укладачі конвенцій вихо­дили з концепції того, що автор може або сам здійснювати свої права, або доручити їх здійснення відповідно до положень Цивільного кодексу про представництво. Од­нак розвиток технічних засобів поширення музики виявився таким, що самостійне здійснення прав виконання і мовлення самим композитором стало неможливим. Якщо, наприклад, у країні є 500 радіопередавачів, які щодня транслюють декілька годин музику, то композитори не будуть у змозі видавати дозволи на транслювання їх творів в індивідуальному порядку. Більше того, було б абсолютно неприпустимо вимагати, щоб радіостанції, які щороку транслюють твори 60—80 тисяч компози­торів усього світу, запитували кожного з них про попередній дозвіл.

Сьогодні в умовах масового попиту на музику єдиним способом охороняти пра­ва на публічне виконання і трансляцію для композиторів, поетів-пісенників, аранжувальників і перекладачів є встановлення зв'язків між «виробниками» і «споживачами» музики. Зосередження прав на виконання і трансляцію музичних творів у віданні одного органу в кожній країні — те, що звичайно називається «ор­ганізацією колективного управління», — і всеосяжний дозвіл на публічне вико­нання або трансляцію музики, що охороняється (авторським правом), виданий цією організацією колективного управління, утворить колективне керівництво.

1. Виконавські права і права на трансляцію, які є предметом управління

Організація колективного управління правами повинна придбати весь пакет прав на виконання і трансляцію музичних творів, якщо вона збирається задоволь­няти інтереси користувачів музикою шляхом видачі єдиного дозволу. Це завдання може бути полегшено шляхом створення державної монополії. Сама по собі, од­нак, монополія не падає авторських прав організації колективного управління: без монополії або за її наявності ця організація повинна проте переконати авторів пе­редати їй їхні права на виконання і трансляцію.

Передача або відступлсння прав на виконання і трансляцію звичайно здійсню­ється за контрактом, підписаним автором і його товариством або організацією ко­лективного управління. Правова форма визначається національним законом про авторські права вданій країні. Найкращою формою є передача прав, яка дозволяє організації колективного управління представляти авторів яку судових, так і в по-засудових питаннях. Звичайно автори передають свої права також і на майбутні твори, іншими словами, на твори, які створюватимуть у період їх членства або протягом терміну дії повноважень. Така передача прав на майбутні твори виз­нається не в усіх країнах. Передача І відступлення прав звичайно стосується вико­нання і трансляції по всьому світу.

2. Дозвіл публічного виконання або трансляції музики, що охороняються

Усі, хто бажає публічно виконувати або транслювати музику, що охороняється, отримують дозвіл на весь світовий репертуар відразу. Це значно полегшує завдан­ня користувача з дотримання прав авторів. Тому колективне управління повинне розглядатися як значна послуга світу музики. Дозволові надається форма контрак­ту, згідно з яким організація колективного управління дає згоду на точно визначе­не використання музики, а користувач зобов'язується платити узгоджені роялті і відчитуватися про твори, виконані або трансльовані.

Світовий музичний репертуар не може бути точно визначений в контракті, але організація колективного управління може заявити, що або світовий репертуар включає лише музику, написану авторами, які передали або відступили свої пра­ва їй чи зарубіжному партнеру, пов'язаному з нею контрактом взаємною пред­ставництва; або світовий репертуар включає всі музичні твори, за винятком спеці­ально переданих користувачеві. У другому із зазначених випадків користувач га­рантований організацією колективного управління від будь-яких домагань третьої сторони. Цей дозвіл може належати до виняткового або невиняткового викорис­тання музики користувачем. При винятковому використанні жодна особа не мо­же отримати дозволу на використання цієї ж музики. На практиці дозволи на пуб­лічне виконання і трансляцію є невинятковими.

Єдиний режим для користувачів і, як наслідок, запровадження чіткого і добре складеного тарифу роялті е неодмінними атрибутами будь-якого колективного управління авторськими правами. Тарифні правила повинні бути прості для за­стосування як організацією колективного управління, так і користувачами.

Після збору роялті і отримання бухгалтерських звітів про виконані або трансльо­вані Івори організація колективного управління повинна розрахувати суми, належні до виплати кожному авторові або кожному видавцеві. Ця операція відома як роз­поділ і с однією з найбільш трудомістких робіт, які доводиться робити організації. Кожний автор може вимагати виплати сум, відповідних тим, які стягувала органі­зація колективного управління затвори цього автора або видавця, за вирахуванням накладних управлінських витрат. Цей принцип не тільки відповідає глибоко укорі­неним інтересам авторів і видавців, а й походить з правового становища організації колективного управління, що с довірчим органом авторів і видавців.

Усі автори і всі видавці повинні користуватися абсолютно однаковим режимом у тому значенні, що не можуть допускатися ніякі преференції або потуранння. Це поширюється, зокрема, на відносини між вітчизняними авторами і видавцями та їхніми зарубіжними колегами, Стаття 5 (1) Бернської конвенції передбачає прин­цип рівного режиму і він повинен суворо дотримуватися будь-якою організацією колективного управління,