3. Державні та комунальні аграрні підприємства як суб’єкти майнових прав.

Необхідною умовою здійснення господарської діяльності є володіння суб’єктами господарювання засобами виробництва, майном, яке використовується в процесі цієї діяльності.

Найширші можливості суб’єктам господарювання надає право власності, а більш вузькі – право господарського відання, право оперативного управління та право оперативного використання майна.

Оскільки державні та комунальні підприємства не є суб’єктами права власності, то щодо них діє спеціальна категорія – правовий режим майна державного (комунального) підприємства³. Вона означає, що щодо ДП встановлені спеціальні правила заснування, утворення його майна при заснуванні, визначені цілей і предмета діяльності, управління майном, розподілу прибутків.

Взагалі під правовим режимом майна розуміють встановлені правовими нормами порядок його придбання, його структуру, порядок володіння, користування, розпорядження, управління ним, звернення на нього стягнень кредиторів, а також його правовий захист.

Правовий режим майна залежить від цільового призначення майна (виробничого чи невиробничого) та речового права, на підставі якого воно належить суб’єктові.

Майно ДП відноситься до різних фондів. Відповідно до ст. 139 ГК України залежно від економічної форми, яку набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Склад майна підприємства відображається на його балансі. Але слід мати на увазі, що перебування майна на балансі підприємства ще не є безспірною ознакою наявності речових прав у вигляді права господарського відання чи оперативного управління. Баланс є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не відображає підстав перебування майна у даного суб’єкта. Основним критерієм визначення законності володіння майном є встановлення джерел фінансування і передача майна підприємства безпосередньо власником. Так, наприклад, перебування об’єкту (наприклад, споруди), створеного за державні кошти на балансі одного підприємства ще не є підставою для визнання його виключних прав на цей об’єкт. Якщо власник визначив його належність декільком підприємствам, то факт перебування об’єкту на балансі одного підприємства не є підставою для визнання його єдиним володільцем всього об’єкта.

До об’єктів речових прав ДП належить майно, що необхідне йому для здійснення його статутних завдань. Законодавство не містить переліку майна, яке належить виключно до об’єктів майна с/г підприємств. Виходячи із статутних завдань таких підприємств можна говорити про такі об’єкти як: споруди, будівлі, с/г приміщення (комори, майстерні, ферми, гаражі), соціально-побутові об’єкти, с/г техніка, с/г інвентар, обладнання, транспортні засоби, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, меліоративні споруди, вироблена продукція, гроші, цінні папери тощо.

Джерелами формування майна підприємств виступають:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

- доходи від цінних паперів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

- інші джерела, не заборонені законом.

Управління державним майном здійснюють органи державної влади, а комунальним – місцевого самоврядування. Вони вирішують питання утворення підприємств, визначення цілей їх діяльності, реорганізації та ліквідації, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням належного підприємствам майном.

При ГВ та ОУ право власності реалізується одразу двома суб’єктами. Одночасно держава (територіальна громада) зберігає за собою деякі елементи розпорядження майном, а державні с/г підприємства, яким майно належить на підставі права господарського відання, володіють, користуються та розпоряджаються майном в межах, встановлених статутом та законодавством. До захисту права ГВ застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Водночас відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за ДП, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах), у порядку, визначеному Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого ФДМ від 30.07.1999 р. Дія цього положення розповсюджується на майно, що належить до основних фондів.

Відчуження проводиться підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном за погодженням ФДМУ або його регіонального відділення. Початкова ціна визначається на підставі експертної оцінки.

Одержані внаслідок відчуження державного майна кошти зараховуються до позабюджетного Державного фонду приватизації.

Підприємства, засновані на державній власності, позбавлені права передавати безоплатно громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності – Декрет КМУ “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15.12.1992 р.

Обмеження щодо відчуження майна комунальними підприємствами встановлюються відповідними органами місцевого самоврядування.

Відрізняє право ГВ від права власності також і те, що ДП може бути реорганізоване або ліквідоване за рішенням власника майна (уповноваженого ним органу). Підприємство прийняти такого рішення не може.

Орендодавцями нерухомого майна, структурних підрозділів, цілісних майнових комплексів ДП можуть виступати тільки у випадку дозволу на це державних органів.

Особливістю правового режиму майна ДП є також і те, що у випадку прийняття державним органом рішення про приватизацію або ліквідацію ДП, трудовий колектив може вимагати передачі майна підприємство в оренду заснованому ним господарському товариству.

Майнова самостійність ДП знаходить свій прояв у тому, що воно реалізує свою продукцію за цінами, встановленими ним самостійно або за згодою сторін; підприємство самостійно встановлює розмір фонду оплату праці, несе самостійну майнову відповідальність за зобов’язаннями.

Відповідно до ст. 137 ГК України право оперативного управління визначається як речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених законом, а також власником майна. Суб’єктами права ОУ виступають казені підприємства та комунальні некомерційні підприємства (установи). Право ОУ передбачає більш обмежені правомочності суб’єкта розпоряджатися закріпленим майном – у нього відсутнє право продати, обміняти та здійснити інші дії щодо розпорядження ним всупереч порядку, встановленому власником.

Такі установи як правило не займаються виробничою діяльністю. Це науково-дослідні установи, навчальні заклади. Правовий режим майна таких організацій визначається Інструкцією з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України від 17.07.2000 р., Типовою інструкцією про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, затв. наказом Державного казначейства України та Мінекономіки від 10.08.2001 р.

Бюджетні установи витрачають виділені їм кошти за бюджетним кошторисом відповідно до призначення конкретних цільових коштів. Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується вищестоящою організацією. Керівники установ мають право перерозподіляти виділені кошти між фондом основної зарплати та фондом зарплати з доплат і надбавок та фондом преміювання. Ці зміни обґрунтовуються пояснювальною запискою, яка додається до звіту.

Якщо ж бюджетній установі дозволено проведення певної господарської діяльності, то доходами, отриманими від такої діяльності вони розпоряджаються самостійно, тобто на них розповсюджується правовий режим права ГВ.

Право оперативного використання характеризує майнові правомочності відокремлених підрозділів (структурних одиниць) підприємств і його обсяг повністю визначається підприємством.

Велику частину майна ДП становлять спеціальні фонди. Це грошові кошти, що безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим статутом. Використання коштів одного фонду для цілей іншого як правило не допускається. Серед таких фондів можна назвати:

- статутний фонд (формується за рахунок вкладу засновника підприємства для забезпечення діяльності підприємства). Для ДП законодавством не визначений мінімальний розмір статутного фонду;

- резервний фонд (створюється з прибутку для покриття непередбачуваних збитків та витрат – неврожай, стихійне лихо);

- фонд охорони праці (згідно ЗУ “Про охорону праці”. кошти використовуються на виконання засобів по створенню безпечних умов праці);

- фонд оплати праці, фонд соціального розвитку.

Особливістю с/г підприємств є створення натуральних фондів: насіннєвого (для забезпечення виробництва насіння, високоврожайних районованих с/г культур), фуражного (для забезпечення кормами тварин), продовольчого (фонд зерна та іншої продукції для видачі працівникам в рахунок оплати праці).