1.3. Сутність податкової системи, принципи її побудови

Основою фінансової системи в кожній країні є податкова система.

Податкова система - це сукупність встановлених в країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані між собою, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Податкова система повинна чітко визначити всю сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів, їх форму та структуру, методи побудови і стягнення, постійно здійснювати фінансовий контроль за виконанням податкових зобов'язань.

Сучасні податкові системи сформувалися на досить високому рівні розвитку суспільства під впливом розвитку правових, демократичних основ державного устрою, становлення цивілізованих відносин між державою та економічними суб'єктами, які передбачають підпорядкування останніх встановленим законам і нормам поведінки, з одного боку, та відповідальність держави перед економічними суб'єктами з іншого.

Формування сучасних податкових систем здійснюється відповідно до наукових принципів оподаткування. Основні принципи оптимального оподаткування розроблено А. Смітом у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів". У XX ст. вони уточнювались, розвивались, обґрунтовувались такими відомими сучасними економістами, як Р. Мардсен, А. Масгрейв, Дж. Стігліц та ін. Можна сформулювати такі наукові політекономічні принципи оптимального оподаткування:

1. Принцип платоспроможності, відповідно до якого кожний індивід має вносити на користь держави частину своїх доходів, що відповідає його здатності платити. Цей принцип висуває на перший план ідею справедливого розподілу податкового тягаря, що має здійснюватися згідно з критеріями горизонтальної і вертикальної справедливості. Якщо горизонтальна справедливість передбачає утримання рівновеликих податків з індивідів, які мають однакову платоспроможність, то вертикальна справедливість - утримання різних податків з індивідів, що відрізняються платоспроможністю. Цей принцип є найважливішим правилом регулювання діяльності уряду, оскільки він протидіє дискримінації в оподаткуванні.

2. Принцип еквівалентності передбачає існування відповідності між податковими платежами окремих громадян до бюджету держави і державними послугами, що фінансуються за рахунок цих платежів. Даний принцип вимагає забезпечення раціонального розподілу і використання бюджетних коштів, узгодженості податкової і бюджетної політики уряду.

3. Принцип адміністративної простоти, згідно з яким система і процедура сплати податків мають бути простими, зрозумілими і зручними для платників і економічними для установ, що збирають податки. Це означає, що оподаткування повинно здійснюватись з мінімальними адміністративними витратами.

4. Принцип гнучкості вимагає, щоб податкова система була гнучкою, легко адаптувалася до змін економічних і суспільно-політичних умов.

5. Принцип фіскальної достатності передбачає, що податкова система має забезпечувати акумуляцію в державному бюджеті коштів, достатніх для фінансування суспільно необхідних функцій держави.

6. Принцип ефективності, згідно з яким оподаткування не повинне перешкоджати ефективному розподілу ресурсів і впливати на економічні рішення споживачів чи суб'єктів господарювання.

Основними принципами, що беруться до уваги при побудові моделей оптимальної податкової системи, є принципи ефективності та справедливості (платоспроможності). При цьому оптимальною вважається така податкова система, яка дає змогу фінансувати потреби держави з мінімальними втратами народногосподарської ефективності, тобто за мінімального рівня надлишкового податкового тягаря.

Відповідно до теорії оптимального оподаткування, сплачуючи податки, індивіди втрачають частину індивідуального доходу, яка, однак, згідно з принципом еквівалентності компенсується зустрічними послугами держави. Дійсною втратою добробуту (надлишковим податковим тягарем) є зміна структури споживання індивідів, викликана зменшенням споживання оподатковуваних благ внаслідок підвищення цін на них. Під впливом змін у споживанні і, відповідно, в попиті виробники змушені коригувати виробництво оподатковуваних благ так, що воно падає нижче оптимального рівня. Внаслідок падіння виробництва і споживання оподатковуваних благ нижче оптимального рівня суспільство втрачає частину чистого доходу. Ці втрати й становлять надлишковий податковий тягар.

Таким чином, якби держава, формуючи податкову систему, керувалася лише принципом ефективності, отже ставила єдину мету мінімізації надлишкового податкового тягаря, вона мала б запровадити податки з найбільш широкою базою оподаткування і єдиною ставкою, тобто єдиний пропорційний прибутковий податок або еквівалентний йому єдиний податок на додану вартість. Щодо специфічних акцизів, то вони не є обов'язковим елементом ефективної податкової структури. Проте, якщо вже держава використовує ці податки, то їх ставки відповідно до критерію ефективності мають визначатися за правилом оберненої еластичності.

Однак вибір оптимальної податкової структури відповідно до теорії оподаткування в умовах економіки добробуту має здійснюватися з урахуванням не лише принципу ефективності, а й принципу справедливості. Останній вимагає запровадження прогресивного прибуткового оподаткування. Ступінь же його прогресивності залежить від прийнятного для даного суспільства співвідношення ефективності та рівності. Отже, оптимальне прибуткове оподаткування вимагає зіставлення отриманої і втраченої вигоди відповідно до обох критеріїв. Аналогічний висновок можна зробити і відносно визначення величини податкових ставок специфічних акцизів. Саме від ставлення суспільства до проблеми рівності залежить його рішення оподатковувати ціново еластичні товари.

В остаточному підсумку ставлення того чи іншого суспільства до вибору між ефективністю і рівністю й визначає вибір ним певної системи оподаткування.

Важливе місце в теорії оптимального оподаткування належить дослідженню впливу загального рівня податків на економічний розвиток. Американський економіст А. Лаффер обґрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування, національним виробництвом і доходами бюджету та відобразив цю залежність у так званій кривій Лаффера.

Згідно з теорією Лаффера підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, оскільки воно не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності. За цією межею розпочинається так звана заборонена зона шкали оподаткування. Податкові ставки, що належать до цієї зони, не стимулюють підприємців до збільшення нагромаджень, інвестицій і обсягів виробництва. Отже, звужується податкова база і зменшуються податкові надходження до державного бюджету.

Вплив зниження податків на економічні процеси Лаффер вбачав: а) у зростанні податкової бази внаслідок збільшення пропозиції праці і капіталу, що створює умови для збільшення обсягу виробництва; б) у переміщенні праці та капіталу, з низькооподатковуваних у порівняно високооподатковунані сфери, що поліпшить розподіл капіталу за сферами економіки і сприятиме підвищенню Її ефективності; в) у зменшенні випадків ухилення від податків.

Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якого мало б негативні наслідки для економіки та державного бюджету. Економісти вважають, що точно визначити ЇЇ досить важко, але можна виділити явища, які свідчать про досягнення критичної точки оподаткування: падіння або непропорційно повільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок; зниження темпів економічного зростання і особливо погіршення становища з інвестиціями, реальними доходами населення; зростання тіньового сектору економіки, масове ухилення від податків.