Г ранично допустимі концентрації у повітрі робочої зони найбільш поширених шкідливих речовин

Умовні позначення:П - пари чи гази;А - аерозолі;О - речовини з гос­тро спрямованим механізмом дії, які потребують автоматичного контролю за їх концентрацією у повітрі;К - речовини канцерогенної дії,Ф - фібріо- генної дії.

Не допускається застосовувати у виробництві шкідливих речовин у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації.

4. Засоби захисту людини від шкідливих речовин

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин є: гігієнічне нормування їх вмісту у виробничій зоні і на робочому місці, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, хімічне пере­творення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення). Потріб­но, щоб на належному рівні була забезпечена робота колективних (на­приклад, вентиляція) та індивідуальних засобів захисту людей.

Адсорбція - процес поглинання газів поверхнею твердих речовин (наприклад, адсорбція газів активованим вугіллям).

Нейтралізація - це перетворення токсичних речовин у нетоксичні чи малотоксичні речовини за допомогою хімічних реакцій. Наприклад, для нейтралізації сірчаної кислоти застосовують карбонат натрію:

^SO4+Na2 CQ3 + Na2SQ4 +H2O+CO2

Для перетворення токсичних сумішей газів у нетоксичні чи малоток­сичні застосовується дожиг.

Пилоочистка здійснюється за допомогою спеціальних очисних при­строїв і споруд: фільтрів, пилоосаджувальних камер, пилососів, скрубе­рів, електроприладів тощо.

Найбільш ефективним і дешевим способом зменшення кількості пи­лу є вологе прибирання у приміщенні та вентиляція приміщень.

Контроль за станом робочої зони при забрудненні повітря здійсню­ється за допомогою спеціальних приладів: загазованість - газоаналізато­рами (ВПХР, УГ-2 та ін.); запиленість - фотометрією, мікроскопією то­що.

• До загальних заходів попередження дії шкідливих речовин на працюючих належать:

• заміна шкідливих речовин менш шкідливими;

• удосконалення технологічних процесів та устаткування;

• автоматизація і дистанційне керування технологічним процесом;

• герметизація виробничого устаткування, локалізація шкідливих викидів;

• попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування;

• використання засобів індивідуального захисту.

У створенні сприятливих умов праці ефективним засобом є вентиля­ція - процес організованої і регулярної заміни у приміщеннях забрудне­ного повітря на чисте і свіже. Залежно від способу переміщення повітря вентиляція буває природна і механічна (штучна).

1. Природна вентиляція та її види

Природна вентиляція здійснюється за рахунок сили вітру і природ­ними (гравітаційними) силами. Вітер, обдуваючи споруду, попереду неї створює зону підвищеного тиску, а з протилежного боку виникає зона пе­вного розрідження. Під дією напору вітер через фрамуги, кватирки, ство­ри й інші отвори проникає у приміщення, а під дією розрідження забруд­нене повітря виходить назовні.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуа­тації. Основний її недолік у тому, що повітря надходить у приміщення без попереднього очищення, а виділене відпрацьоване повітря також не очищається і забруднює довкілля.

Природна вентиляція може бути неорганізованою (інфільтрація) та ор­ганізованою (аерація). Обмін повітря інфільтрацією відбувається при вході і виході через випадкові й нерегульовані отвори. Обмін аерацією здійснюється через спеціально обладнані шахти, кватирки, ліхтарі. Видаляють повітря з приміщень за допомогою спеціальних ліхтарів, шахт та дефлекторів.

Ліхтарі є найбільш ефективним засобом вентиляції. Їх розміщують на даху приміщення і одночасно використовують для природного освіт­лення, а створи або фрамуги на них склять.

Шахти встановлюють самостійно або обладнують дефлекторами. Дефлектори - аеродинамічні пристрої, які збільшують силу тяги в шахті (каналі) за рахунок сили вітру.

2. Механічна вентиляція та її види.

Вимоги до механічної вентиляції

Механічна вентиляція - це примусове видалення з приміщень забру­дненого повітря і заміна його на свіже за допомогою вентиляційних агре­гатів. Сукупність вентиляційного агрегату, повітроводів, регулювальних, пускових та інших пристроїв складає вентиляційну систему для конкрет­ного виробничого приміщення.

Штучна вентиляція може бути загально обмінною, місцевою та ком­бінованою.

Загально обмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мік­роклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового теп­ла, нормалізації хімічного складу повітря при відсутності його токсично­го забруднення, а також коли неможливо використати місцеву вентиля­цію.

Вентиляційні системи бувають витяжними, припливними і приплив­но-витяжними (комбінованими).

Вибір системи залежить від призначення виробничого приміщення, особливостей виробничого процесу, інтенсивності виділення шкідливих речовин та інших причин. Наприклад, у приміщеннях, де інтенсивно виді­ляються шкідливі речовини, для запобігання їх поширенню в інші примі­щення застосовують витяжну систему вентиляції. Якщо у виробничих приміщеннях виділяються пари або гази з густиною, що перевищує густи­ну повітря(пари кислот тощо), то штучна вентиляція повинна забезпечува­ти видалення 60% повітря з нижньої зони приміщення та 40% - з верхньої. Якщо ж густина речовин, що забруднюють виробниче приміщення, менше за густину повітря, то потрібно видалити забруднене повітря у верхній зо­ні. У хімічних лабораторіях, акумуляторних цехах, де встановлені витяжні шафи, аспіраційні установки та пристрої, необхідно забезпечити відповід­ний приплив у приміщення свіжого повітря.

При роботі припливно-витяжної вентиляції необхідно, щоб кількість повітря, що надходить ззовні, не перевищувала або була на 10-15% мен­шою від кількості повітря, що видаляється витяжними пристроями.

Ефективність вентиляції залежить від різниці зовнішньої і внутрі­шньої температури, від правильного розміщення і площі поперечного пе­ретину витяжних і припливних каналів. Припливні канали розміщуються у верхній частині поздовжніх стін на 40-45 см нижче горищного пере­криття у шаховому порядку між вікнами, а витяжні - у стелі з виходом на гребінь покрівлі.

Потребу в чистому повітрі на одного працівника на годину можна визначити за формулою:

а = к /р - g,

де: а - необхідний вентиляційний об’єм повітря; к - кількість літрів вуглекислого газу, що виділяє людина за 1 годину; р - допустима концен-

3

трація вмісту вуглекислого газу в приміщенні (0,1 %) - 1,0 л в 1 м повітря; g - вміст вуглекислого газу в повітрі (0,03%) - 0,03 л в 1 м повітря.

Швидкість руху повітря має становити:

• для: видалення газів з холодних приміщень - 0,5-1 м/с, з теплих - 1,0-1,5 м/с;

• для видалення пилу - відповідно 0,8-1,5 м/с і 1,5-2,5 м/с.

Якщо у виробниче приміщення не поступають шкідливі та такі, що дурно пахнуть речовини з сусідніх приміщень і за умови, що на одного працівника припадає 20 м³ приміщення, вентиляція повинна забезпечити подачу зовнішнього повітря не менше 20 м /год. Приточне (припливне) повітря має поступати в робоче приміщення в теплий період року на рівні

близько 1,8 м від підлоги, а в холодну - не нижче 4 м від підлоги. При

цьому в холодну пору року при відкритих дверях може надходити велика кількість холодного повітря. Для запобігання цьому використовують по­вітряно-теплові завіси на двері, що мають забезпечити необхідну темпе­ратуру у приміщеннях: