Макроекономіка2

особливо коли державні витрати фінансуються за рахунок підвищення податків або позик. Тоді зростання державних витрат підвищує процентні ставки, і відбувається «фінансове витіснення» приватного сектора державним, у тому числі витіснення приватних капіталовкладень.

Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Податки – це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом.

Податки впливають на економіку через використовуваний дохід економічних агрегатів та зміну відносних цін. У залежності від системи оподаткування, вплив податкової політики на макроекономічні змінні може проявлятися по-різному. В цілому зниження податків стимулює зростання приватних витрат і сукупної пропозиції. Зростання податків, навпаки, призводить до їх скорочення.

Оскільки головною передумовою формування фіскальної політики держави є стан національної економіки, то на сучасному етапі економічного розвитку фіскальна політика нашої держави спрямована на:

боротьбу з бідністю та реалізацію соціальних програм;

стимулювання виробництва;

мобілізацію фінансових ресурсів та їх ефективне розміщення у галузях економіки та регіонах;

розширення споживчого ринку;

поліпшення відтворення капіталу;

наукові дослідження, пов’язані з можливістю переходу до інноваційного типу розвитку економіки.

8.2.Автоматична та дискреційна фіскальна політика.

Автоматична (недискреційна) фіскальна політика – це автоматичні зміни обсягів державних витрат, податків та сальдо державного бюджету внаслідок циклічних коливань сукупного доходу.

За автоматичної (недискреційної) фіскальної політики бюджетний дефіцит може виникнути автоматично у період економічного спаду внаслідок дії вбудованих стабілізаторів.

Вбудований стабілізатор – це економічний механізм, який дозволяє знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості та випуску без змін економічної політики. До складу вбудованих стабілізаторів входять:

зміна податкових надходжень залежно від величини доходів;

скорочення чи повна ліквідація бюджетного дефіциту внаслідок збільшення надходжень у періоди економічного піднесення;

система допомоги безробітним;

система соціальних виплат;

програми підтримки бідних верств населення тощо.

АВТОМАТИЧНА (НЕДИСКРЕЦІЙНА) ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА

зміни в державних закупівляхта податках, які виклиикані пережодомекономіки з одногостанув інший при незмінних ставкахподатків і трансфертних програм

Основні інструменти

вбудовані стабілізатори

мають тенденцію

змінювати податкові надходження і державні трансферти в залежності від стануекономіки

Основні форми

-соціальні трансферти

-пропорційний податок на дохід

-субсидії фермерам

Основні особливості

-діють автоматично

-згладжують, але неліквідовують економічні коливання

-помагають стабілізувати випуск продукції

Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їх зменшення у фазі економічного спаду.

Уфазі циклічного підйому дохід зростає (з Y0 до Y2), що призводить до автоматичного зростання податкових відрахувань, зменшення податкового мультиплікатора, а також автоматичного зниження трансфертних платежів з бюджету. Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний попит в цілому. Як наслідок, бюджетний надлишок зростає, а надмірне розширення економіки й інфляція стримуються.

Уфазі циклічного спаду сукупний дохід, навпаки, знижується (з Y0 до Y1). У зв’язку з цим автоматично скорочуються податкові надходження, збільшується податковий мультиплікатор та зростають трансферти приватному сектору. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту та одночасне зростання сукупного попиту і обсягу виробництва, що обмежує глибину спаду.

Але в умовах значних коливань, сильних шоків попиту та пропозиції, впливу вбудованих стабілізаторів на економіку може бути недостатньо для нормалізації економічної ситуації. У цьому випадку необхідні заходи дискреційної політики.

G	T			T'
				бюджетні
				надлишки
				T=Ta+t·Y
				G=T
	бюджетні
	дефіцити			G=Ga-gY
0	Y1	Y0	Y2	Y

Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

Аналіз рівноважного обсягу національного продукту та маніпулювання державними видатками дозволяє з позицій зростання сукупних видатків виявити, що приєднання до них державних видатків викликає зсув кривої C I вверх та призводить до зростання національного продукту, причому в даному випадку має місце ефект мультиплікатора.

Мультиплікатор державних видатків розраховується наступним чином:

Mg		Y			1		,
		G
			1 MPC
де Mg – мультиплікатор	державних					видатків; Y – приріст		доходів
(приріст національного продукту); G –					приріст державних видатків;			MPC –
гранична схильність до споживання.

C,I,G

C+I+G

C+I

45°

Y1

Y2

Y

Обсяг сукупного випуску

ДИСКРЕЦІЙНА ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА

свідомеманіпулювання державними закупівлями, ставками податків та розмірами трансфертнихплатежів

Основні інструменти

-програми суспільних робіт

-проекти суспільної зайнятості

-трансфертні програми

-зміна податкових ставок

Основні недоліки

-довготривалий період між прийняттям рішень та впливом їх на економіку

-довготривалий період розробки економічних проектів, під час якого змінюється економічний стан

-часовий лаг між розумінням та усвідомленням необхідності

здійснення і тим моментом, коли ця необхідність дійсно зявляється'

Зміни в оподаткуванні зумовлюють скорочення доходу після сплати податків. Таке скорочення в свою чергу супроводжується зниженням обсягів споживання та заощаджень на кожному рівні національного продукту. Величина скорочення визначається показником MPS . Наприклад, T (податок) – 20 одиниць, MPC – ѕ , відповідно C (споживчі витрати) скоротились на 15 одиниць, а S (заощадження) на 5 одиниць. Зміну величини національного продукту можна визначити за допомогою розрахунку мультиплікатора податків

(рис. 10.5):

Y MT T .

Споживчі витрати зменшуються на величину T MPC і відповідно зменшують рівноважний обсяг виробництва на Y :

Y T : MPC ,

1 MPC

де податковий мультиплікатор M T буде дорівнювати:

Y MPC

MT T 1 MPC .

При застосуванні дискреційної фіскальної політики використовується поняття “мультиплікатор збалансованого бюджету”: рівноцінне збільшення державних видатків та оподаткування призводять до зростання рівноважного національного продукту на ту ж саму величину, тобто мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює 1.

Зростання податків на 20 одиниць зумовлює зменшення наявного доходу на 20 одиниць, а споживчих видатків на 15 одиниць (MPC 3/4). Сукупний продукт скорочується на 60 одиниць (коефіцієнт мультиплікації дорівнює 3).

Зростання державних видатків на 20 одиниць зумовлює зростання сукупного продукту на 80 одиниць (мультиплікатор державних видатків дорівнює

4	1	). Чистий приріст сукупного продукту дорівнює 20 T G.
	1 MPC
		ПОДАТКОВИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР
		числовий коефіцієнт, який показуєзалежність зміни доходута
		випускупродукції від зміни податків
				показує
		коли відбувається приріст загальної суми податків, тодохід та
		випуск продукції зростає на суму, яка в nразів перевищує
		збільшення податків
				Формула
				Y nT T
				Основа
		гранична схильність доспоживання
				Формула
		M			Y		MPC
			T				1 MPC
					T

Таким чином, дискреційна фіскальна політика може здійснюватись як за допомогою цілеспрямованої зміни суми податків і державних витрат, так і через перерозподіл податкових ставок, пільг, субсидій від більш забезпечених прошарків суспільства до менш заможних. Очевидно, що в менш забезпечених громадян схильність до споживання більша, а до заощадження – менша, а тому зміна податків на користь малозабезпечених прошарків населення стимулює

8.3. Податкове регулювання як складова фіскальної політики.

Податки, державні закупки, трансферти і позички використовуються державою для підтримки ділової активності та розподілу фінансових ресурсів таким чином, щоб забезпечити економічне зростання і соціальну справедливість. Проте основна макроекономічна функція держави полягає в стабілізації економіки.

Соціально-економічна сутність та внутрішній зміст податків проявляються через функції, які вони виконують в економіці. Серед основних функцій, притаманних податкам як в економічній, так і в соціальній сферах, прийнято виділяти: фіскальну, регулюючу, дистрибутивну і політичну.

Основні функції податкових платежів

В економічній сфері	В соціальній сфері
1) фіскальна – формування бюджету	1) дистрибутивна – перерозподіл
грошових засобів для функціонування	добробуту та здійснення міжперсонального
державного та інших секторів економіки	руху вартості у відповідності до критеріїв
2) регулююча – встановлення	соціальної справедливості
вартісних пропорцій ВВП, регулювання	2) політична – оплата політичної
різних сфер економічної діяльності	свободи і демократії

Податки можуть стягуватися з економічних суб’єктів декількома способами: 1) кадастровий – спосіб, коли об’єкт оподаткування диференційований за певною ознакою на групи, перелік яких занесений в спеціальні довідники, відповідно, величина податку не залежить від доходності об’єкта (наприклад, податок з власників транспортних засобів, що стягується за встановленою ставкою від потужності двигуна незалежно від того, чи використовується цей транспорт, чи простоює); 2) на основі декларації – спосіб, згідно якого платник здійснює розрахунок доходу та податку з нього в спеціальному документі (декларації), а сплата податкового внеску здійснюється після отримання доходу і особою, що отримує дохід (наприклад, податок на прибуток); 3) біля джерела – спосіб, коли податок сплачується особою, що виплачує доходи, а тому сплата податку відбувається до безпосереднього отримання доходу (наприклад, прибутковий податок з громадян, що сплачується підприємством, на якому працює фізична особа, яка в день розрахунку по зарплаті “на руки” отримує різницю між нарахованою заробітною платою і сумою сплаченого податку).

В процесі реалізації податкової політики важливим питанням є розрахунок рівня оподаткування. Рівень оподаткування (податковий тягар) в економіці вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогосподарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному сектору.

Залежність доходів держави від рівня податків неоднозначна. У довгостроковому періоді вона описується кривою Лаффера. У відповідності із залежністю, яку описує ця крива, обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює нулю, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня m супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат – джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку (від m до 100%) супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними дохід. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і припиняється, економіка стає «тіньовою», а держава залишається без доходів.

Y 100

n N

оподаткування,%

m
	максимальний
	обсяг податкових
l	надходжень
	L

0	X
податкові надходження, грн.

В аспекті реформування податкової системи України актуальними є наступні положення:

зниження граничного рівня перерозподілу ВВП через державні фінанси;

розширення бази оподаткування шляхом скасування податкових пільг;

послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці;

зниження ставок податку на прибуток та на додану вартість;

розширення об’єктів оподаткування за рахунок запровадження майнових податків;

податкове стимулювання малого і середнього підприємництва;

пільгове оподаткування інноваційної діяльності;

зниження ставок податку на прибуток експортерам високотехнологічної продукції;

надання податкових пільг під великі іноземні кредити за інвестиційними проектами, передбаченими державними цільовими програмами.

8.4.Бюджетне регулювання як елемент фіскальної політики.

З метою досягнення стабільності в економіці поряд із податковим регулюванням в якості інструмента фіскальної політики використовують і бюджетне регулювання. Бюджетне регулювання – це регулювання бюджетних процесів для досягнення бюджетної рівноваги, тобто відповідності доходів та видатків бюджету. Бюджетне регулювання охоплює центральний (державний) бюджет, регіональні й місцеві бюджети.

Державний бюджет – це річний кошторис державних видатків і джерел їх фінансового покриття. Згідно із Законом України “Про бюджетну систему України” бюджет трактується як план утворення і використання фінансових

ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади.

У контексті бюджетного регулювання державний бюджет виконує такі функції:

збільшення або зменшення сукупного попиту;

виконання перерозподільчої функції;

стимулювання або гальмування виробництва шляхом вибору певної системи оподаткування;

забезпечення покриття касових збитків підприємств, які в наслідок певних причин (об’єктивних) є збитковими, однак функціонування яких зумовлене суспільними потребами (наприклад, енергетика);

забезпечення фінансової допомоги для розвитку окремих галузей і сфер діяльності;

збалансування бюджетів нижчих рівнів.

На сьогоднішній день в Україні на державний бюджет покладено виконання наступних функцій:

проведення активної соціальної політики;

регулювання сукупного попиту;

стимулювання економічного зростання;

вплив на перебіг суспільного відтворення та структурні зрушення в економіці;

вплив на короткострокові коливання ділової (економічної) кон’юнктури.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок податків, акцизних зборів і мита (75-85%), надходжень від державної власності і державного підприємництва (5-8%), внесків у державні цільові фонди соціального страхування (пенсійний, страхування від безробіття, сприяння зайнятості населення – становлять 10-12% усіх доходів), інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету (наприклад, від приватизації тощо).

Витрати Державного бюджету України здійснюються за такими типовими напрямками:

1) витрати на соціальні послуги: охорону здоров’я, освіту, соціальну допомогу, субсидії місцевим бюджетам (40-50%);

2) видатки на господарські потреби (у вигляді державних кредитів, дотацій, державних субсидій (цінових і інвестиційних), гарантій, замовлень і закупівель (контрактів), прямого державного фінансування державних програм): капіталовкладення в інфраструктуру, дотації державним підприємствам, субсидії сільському господарству, видатки на здійснення державних програм (10-20%);

3) видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики

(10-20%); 4) адміністративно-управлінські витрати на утримання державних органів,

міліції, юстиції і т.д. (5-10%); 5) обслуговування і платежі з державного боргу (7-8%).

Головною метою здійснення бюджетного регулювання є досягнення збалансованості бюджетів (відповідності доходів та видатків), що входять до складу бюджетної системи держави.

Перевищення доходів над видатками створює профіцит (надлишок) бюджету, який може бути використаний для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або бути переведений у дохід наступного бюджетного періоду. Перевищення видатків над доходами утворює дефіцит бюджету, який можна покривати за рахунок посилення оподаткування, продажу державних цінних паперів, зовнішньої державної позики, продажу державного майна, емісії (додаткової емісії готівкових грошей, кредитів національного банку). Нестача коштів для фінансування видатків державного бюджету передбачає також можливість й необхідність здійснення секвестру (пропорційного скорочення) витрат державного бюджету, окрім спеціально захищених статей, з метою збалансування бюджету.

До основних причин виникнення бюджетного дефіциту належать:

випуск в обіг “зайвих” грошей;

падіння обсягів суспільного виробництва;

надмірно “роздуті” соціальні програми;

мілітаризація економіки; підвищення граничних витрат суспільного виробництва;

висока питома вага тіньової економіки.

Дефіцит державного бюджету є одним з основних макроекономічних показників, які характеризують стійкість національної економічної системи. Негативними прямими наслідками дефіциту державного бюджету можуть бути інфляція та порушення ринкової мотивації діяльності приватних фінансових інститутів. Тому забезпечення збалансованості державного бюджету є одним з основних завдань уряду в контексті фінансової політики держави.

Але єдиної думки щодо збалансованості державного бюджету немає. Так, Р.Солоу вважає, що у сприятливий для економіки період варто вживати заходів для збалансування державного бюджету, а К.Ерроу дотримується думки, що не доцільно прагнути бездефіцитності державного бюджету, і якщо зростання ВВП складає 3%, то дефіцит державного бюджету в розмірі 3% від ВВП цілком прийнятний.

Водночас, на погляд інших економістів, раціональним є балансування державного бюджету на циклічній основі (під час спаду виробництва допустиме перевищення видатків над доходами, а під час економічного підйому – перевищення доходів над видатками), що дає можливість державі формувати так звані стабілізаційно-страхові фонди і проводити антикризову політику, вирівнювати економічні коливання.

Для оцінки впливу фіскальної політики на бюджет використовуються концепції бюджету повної зайнятості та циклічного бюджету.

Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет) визначається рівнем сальдо бюджету (дефіциту або надлишку), який мав би місце за поточного реального рівня державних видатків і податкових ставок в умовах потенційного рівня випуску в економіці. Зміна бюджету повної зайнятості показує напрям, у

якому фіскальна політика буде впливати на зміну сукупного попиту в економіці.

Циклічний бюджет відображає вплив ділового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету.

Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної фіскальної політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним, навпаки, – циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам рівня реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так

інеінфляційні джерела. До неінфляційних джерел належать:

внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів і міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

трансферти, тобто фінансування у вигляді безоплатної допомоги;

накопичення заборгованості, тобто прострочування платежів по боргах або за придбані товари;

підвищення податків.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету виглядає наступним чином:

BD MB D e D*,

де BD – показник дефіциту бюджету; MB – грошова база; D – внутрішній борг; D* – зовнішній борг в іноземній валюті; e – валютний курс.

Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Бюджетна політика урядів країн з ринковою економікою може виходити з різних уявлень про взаємозв’язки економічних процесів, а тому базуватись на різних концепціях. Зокрема, існує три концепції бюджетної політики.

Згідно з першою концепцією бюджет щороку має бути збалансованим. Повна щорічна збалансованість бюджету деякий час була головною метою фінансової політики. Проте згодом стало очевидним, що такий підхід обмежує можливості уряду проводити антициклічну політику, боротися з інфляцією, тримати курс на довгострокове зростання. Так, за умов кризових явищ зростає безробіття і скорочуються доходи населення, а отже, падають доходи бюджету. Якщо уряд намагатиметься збалансувати бюджет, то він повинен або підвищити ставки податків, або скоротити державні видатки, або поєднати те і друге. Однак