Макроекономіка2

Тема 6. Економічне зростання

6.1.Історія виникнення та сутність економічного зростання. Методи обчислення показників економічного зростання. Економічне зростання і економічний розвиток

6.2.Типи, фактори та джерела економічного зростання. Основні підходи до пояснення впливу факторів економічного зростання

6.3.Макроекономічні моделі економічного зростання

6.1. Історія виникнення та сутність економічного зростання. Методи

обчислення показників економічного зростання. Економічне зростання і

економічний розвиток

Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості виготовлених товарів і послуг, що продукує національна економіка. Економічне зростання проявляється в двох формах: реальний приріст обсягу ВВП в результаті збільшення залучених в кругообіг факторів виробництва, вдосконалення техніки та збільшення ВВП (доходу) на душу населення. Економічне зростання є важливою соціально-економічною метою кожної країни, оскільки збільшення продукції на душу населення означає підвищення рівня життя людей в країні. Зростаюча економіка здатна більш повно задовольнити потреби людей і ефективно розв’язувати соціально-економічні проблеми.

Наприкінці ХVІІІ століття Томас Роберт Мальтус (1766-1834 рр.) сформулював “природний закон народонаселення”. Т.Р.Мальтус пророкував, що внаслідок зростання чисельності населення збільшення суспільного продукту супроводжуватиметься зниженням життєвого рівня людей, оскільки обсяг виробництва зростає повільніше за чисельність населення. Нові працівники докладають свою робочу силу до обмежених ресурсів землі. Кожен працівник отримує все менше землі для обробітку. Граничний продукт землі зменшується і знижується реальна зарплата. За Т.Р.Мальтусом, економічне зростання та збільшення кількості населення призводять до того, що робітники одержуватимуть лише мінімум засобів існування. Однак вчений не передбачив майбутнього внеску наукових винаходів, розвитку техніки в збільшення національного доходу країни.

Німецький економіст Фрідріх Ліст (1789-1846 рр.) в своїй праці 1841 р. “Національна система політичної економії” розділив історію суспільства на стадії. Його класифікацію розвинув Карл Маркс в “Капіталі”. Згідно їх поглядів, кожне суспільство еволюціонує в напрямку прогресу: на зміну примітивним культурам приходить рабовласництво, за середньовіччя – феодалізм, ренесанс і реформація підготували промислову революцію, що сприяла виникненню капіталізму.

Період з кінця ХХ – початку ХХІ століття позначився високими темпами економічного зростання в Японії, Німеччині, США, скандинавських країнах, Канаді. Сучасна ринкова економіка функціонує набагато ефективніше, ніж в

ХІХ столітті. Індустріальне суспільство змінює постіндустріальна економіка, яка в майбутньому трансформується в інформаційне (технотронне) суспільство.

Необхідно розрізняти поняття “економічний розвиток” і “економічне зростання”. Розвиток – перехід від одного стану економіки до іншого, зростання ж є збільшенням обсягів виробництва. між розвитком і зростанням існує тісний взаємозв’язок – розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва. Економічне зростання є змістом розвитку. Зростання може відбуватись і за умов відсутності економічного розвитку, тоді як економічний розвиток без економічного зростання є неможливим.

	Моделі зростання				Моделі розвитку
Мета	Пояснення	характеру	впливу	Пояснення причин переходу від
	ресурсів	на	результат	одного	стану економіки до
	виробництва,	визначення частки		іншого
	кожного фактору в збільшенні
	продукту
Зміни	Кількісні			Якісні
Об’єкт	Продукт			Структура економіки
Для	вимірювання економічного зростання використовується низка
показників:
1)Абсолютний приріст ВВП (ПРаб.) – показує,					на яку величину наявний

обсяг ВВП (Q1) більший чи менший за обсяг ВВП минулого періоду (Q0):

ПРаб. = Q1 - Q0;

2) Темп зростання продукту (Тзр.) – показує, в скільки разів обсяг продукту поточного року більший чи менший від обсягу продукту базового періоду:

Тзр. = (Q1 / Q0)100%;

3) Темп приросту продукту (Тпр.) – показує, у скільки разів зростає продукт за поточний період:

Тпр. = (Q1 - Q0 / Q0)100%;

4) Середньорічні темпи зростання (приросту):

СТзр.(пр.) = n-1√Добуток коефіцієнтів Тзр. (Тпр.) за n-років.

На сьогодні щодо економічного зростання існують два протилежні погляди:

- противники економічного зростання вказують на те, що світова

економіка використовує ресурси, нагромаджує відходи темпами, які планета не

взмозі витримати (забруднення довкілля, глобальне потепління, вичерпання

запасів озону), тому необхідним є перехід до “нульового зростання” задля того,

щоб ресурси мали змогу відновитись;

- прихильники економічного зростання переконані в тому, що воно є

єдиним шляхом до покращення матеріального достатку і підвищення

життєвого рівня населення (збільшення виробництва товарів і послуг, доходів

забезпечує людству кращу освіту, медичне обслуговування, триваліший і

комфортніший відпочинок, кваліфікованіший персонал, подовжує середню

тривалість життя). НТП дає можливість збільшувати розвідані запаси ресурсів та створювати нові, відкривати чи розробляти замінники наявних ресурсів.

Прискорення економічного зростання не обов’язково означає посилення забруднення, яке є не стільки побічним продуктом зростання, скільки продуктом спільної власності на повітря, річки, моря, озера. Для зменшення забруднення довкілля адепти економічного зростання пропонують запровадити законодавчі обмеження, спеціальні податки.

6.2. Типи, фактори та джерела економічного зростання. Основні підходи до

пояснення впливу факторів економічного зростання

Економічне зростання будь-якої країни визначають чотири групи факторів: попиту, пропозиції, розподілу (ефективності) та інституційні чинники.

	Фактори	Мета та сфера дії	Складові фактора
		факторів
			• Кількість та якість природних ресурсів (земля,
			корисні копалини, енергоносії, клімат, вода)
			• Кількість і якість трудових ресурсів
	1. Фактори	Фізична здатність	(пропозиція робочої сили, кваліфікація,
		економіки до	мотивація до праці)
	пропозиції		• Обсяг капіталу країни (дороги, обладнання і
		зростання
			устаткування, виробничі будівлі)
			• Технологія (науково-дослідні і проектно-
			конструкторські розробки, менеджмент,
			підприємництво)
		Забезпечення	• Рівень оподаткування
	2. Фактори	повного	• Відсоткова ставка за кредит
	попиту	використання	• Рівень завантаження виробничих потужностей
			• Державні видатки
		наявних ресурсів
	3. Фактори	Оптимальна	• Економія (виробнича ефективність)
		структура	• Пріоритетне виробництво найцінніших
	розподілу
		національного	ресурсів (розподільна ефективність)
	(ефективності)
		виробництва
			• Престиж (винахідництво, бізнес, торгівля)
		Соціально-	• Позитивне ставлення до праці,
	4. Інституційні		дисциплінованість
		культурна та	• Демократична організація суспільства
	фактори	політична	• Громадське середовище (хабарництво,
		атмосфера	корупція, конфлікти)
			• Особиста ініціатива
			• Міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля

Збільшення обсягів національного виробництва може досягатись як за рахунок збільшення кількості залучених факторів, так і через підвищення ефективності їх використання. Тому розрізняють два типи економічного зростання:

1.Екстенсивний тип зростання – нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів виробництва за незмінного рівня технології (просте розширення масштабів виробництва). Обсяг продукції зростає за рахунок збільшення чисельності робочої сили, інвестицій, використовуваних сільськогосподарських угідь. Продуктивність праці лишається незмінною;

2.Інтенсивний тип зростання – збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів (підвищення кваліфікації працівників, покращення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових видів машин і механізмів, краща організація господарської діяльності). Продуктивність праці зростає. Інтенсивний тип економічного зростання існує в трьох формах, які характеризуються різним поєднанням ресурсів, можливостями та ефективністю їх взаємозаміни:

фондомістка – використовується в галузях з недостатньою озброєністю основними фондами, де підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових витрат основного капіталу на одиницю продукції,

фондозберігаюча – використовується в галузях з високою фондоозброєністю, де підвищення продуктивності праці супроводжується економією основного капіталу на одиницю продукції,

нейтральна – виробничі фонди зростають тими ж темпами, що й національний доход країни, коли підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових капіталовкладень, але економія засобів виробництва компенсує ці витрати.

У реальній дійсності обидва типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один з них. Тому в аналітичній економії говорять про переважно інтенсивний та переважно екстенсивний типи економічного зростання, виділяючи їх характерні ознаки.

Перехід від переважно екстенсивного типу зростання до переважно інтенсивного – процес, пов’язаний з глибинними зрушеннями в структурі суспільного виробництва, викликаний зміною пріоритетів економічного розвитку.

В кінці ХХ століття в розвинутих країнах світу зростання фактору праці забезпечило 30% приросту національного доходу, а 70% - підвищення продуктивності праці.

Ознаки

	Переважно екстенсивного зростання				Переважно інтенсивного зростання
1.	Кількісне	нарощування	обсягів	1.	Якісне вдосконалення засобів виробництва і
застосовуваних виробничих ресурсів				робочої сили, підвищення ефективності
				суспільного виробництва
2.	Епізодичне впровадження більш ефективних			2.	Безперервне впровадження	виробничих
ресурсів				ресурсів підвищеної ефективності
3.	Активний розвиток галузей з традиційною			3.	Активний розвиток галузей і виробництв з
технологією і виробництвом				ефективними технологіями та		виробничими
				ресурсами

За темпами економічне зростання поділяється на: високе (більше 5% приросту продукту в рік), середнє (3-5% приросту продукту в рік) та низьке (менше 3% приросту продукту в рік).

В макроекономічній теорії для пояснення впливів факторів економічного зростання сформувались два підходи:

1)маржиналістський – підхід неокласичної школи, який грунтується на ідеї граничної продуктивності факторів виробництва (граничний внесок L, K, B

впродукт національного виробництва). Якщо, за умови незмінності інших факторів виробництва, один з них збільшити на 1%, то зміну валового продукту на певний % буде визначати внесок саме цього змінюваного чинника;

2)структуралістський – підхід, що обгрунтовує існування безпосереднього взаємозв’язку між структурою економічної системи та темпами економічного зростання (зростання може бути забезпечене зміною галузевої структури економіки, структури споживчих витрат). Зв’язок структури та зростання економіки є обопільним – якщо економічне зростання спричиняє збільшення рівня доходів, то це викличе зміну структури попиту (виробництва), пов’язану з виникненням нових високотехнологічних галузей, наслідком чого стає нове економічне зростання.

Рівень доходів

(Y)

Економічне зростання		Структура споживання
(ЕЗ)		(С)

Структура виробництва

(Р)

Таку логіку зв’язків визначають як “здорове коло” – явище некризової економіки. В період кризи, коли виникають перепони для структурних змін, воно перетворюється на “порочне коло”.

6.3. Макроекономічні моделі економічного зростання:

Серед основних моделей, які пояснюють природу зростання продукту на макрорівні, прийнято виділяти неокласичну та неокейнсіанську моделі економічного зростання.

Неокласичні моделі економічного зростання представлені моделлю Роберта Солоу, яка була вперше наведена в його праці 1956 р. “Внесок до теорії економічного зростання”. За розробку теорії економічного зростання у 1987 р. Р.Солоу було присуджено Нобелівську премію, адже його модель враховує дію значної кількості чинників, повно і об’єктивно відображає реальну картину макрозростання.

Модель Р.Солоу показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання. Для побудови своєї моделі Р.Солоу використав виробничу функцію Кобба-Дугласа. Основними рисами моделі Р.Солоу є:

1. В ній враховано вплив трьох чинників: запасу капіталу, зростання чисельності населення та НТП:

∆y – приріст продукту на 1 працюючого (продуктивність праці),

∆k – приріст капіталу на 1 працюючого (капіталоозброєність праці), ∆l – приріст населення,

L – чисельність населення,

Е – ефективність технологічного прогресу, І – інвестиції, К – капітал,

σ – вибуття капіталу (амортизація),

σn – норма амортизаційних відрахувань, S – заощадження,

С – споживання,

s' – норма заощадження (гранична схильність до заощадження);

σ ∆l

∆k ∆y

S		I		E

2.Серед чинників зростання визначено ті, які мають короткостроковий (∆k, ∆l) та довгостроковий (Е) вплив;

3.Визначальну роль у формуванні капіталу відіграють заощадження (S =

I);

4.Кінцевим результатом є не зростання продукту як такого (Y), а зростання продуктивності праці (y = Y / L).

Пропозиція товарів (ВВП) в моделі Р.Солоу формалізується у вигляді виробничої функції:

Y = F(K, L).

Обсяг виробництва залежить від запасів капіталу і використаної праці. Модель Р.Солоу передбачає, що виробнича функція володіє властивістю постійної віддачі від масштабу. Ця властивість виконується, якщо zY = F(zK, zL) для будь-якого позитивного значення z. Тобто, якщо і капітал, і працю помножити на z, то і обсяг виробництва збільшиться в z-разів.

Для зручності інтерпритації виробничої функції усі її величини необхідно співвіднести з чисельністю працівників. Виробнича функція з постійною віддачею від масштабу є зручною для такої математичної операції, оскільки обсяги виробництва на 1 робітника залежатимуть тоді лише від кількості капіталу, що припадає на 1 працівника. Якщо z = 1 / L, то Y / L = F(K / L, 1). Таке рівняння показує, що обсяг виробництва на 1 працівника (Y / L) є функцією капіталу на 1 працівника (K / L).

Якщо прийняти продуктивність праці (випуск продукції на 1 працівника) за y (y = Y / L), а капіталоозброєність праці – за k (k = K / L), то виробничу функцію можна записати у вигляді:

y = f(k).

В моделі Р.Солоу необхідно, отже, з’ясувати, які чинники визначають капіталоозброєність праці (k).

Обсяг наявного капіталу залежить від інвестицій та амортизації, тобто капітал є чистими інвестиціями, які й визначають зростання (K = I - σ).

Функція інвестицій записується у вигляді рівняння:

І = s'f(k).

Норма заощаджень приймається за постійну величину (s' = const), а самі заощадження дорівнюють інвестиціям (S = I). Норма заощаджень, таким чином, визначає розподіл продукту на споживання та інвестиції.

Залежність капіталу від інвестицій та амортизації можна представити графічно.

σ

I, σ

I

О

k* k

В точці k* досягається стійкий рівень капіталоозброєності праці, за якого інвестиції дорівнюють амортизаційним відрахуванням (I = σ). Стійкий рівень капіталоозброєності – такий стан рівноваги, що, за Р.Солоу, визначає економічну динаміку і до якого постійно тяжіє економіка. Якщо I > σ, то в економічній системі нарощуються запаси капіталу, а якщо I < σ, то це означає зниження запасів капіталу. Висновок Р.Солоу полягає в тому, що лише за умови, коли капіталоозброєність праці не досягла стійкого стану (відрізок Оk*), збільшення капіталоозброєності може розглядатись як фактор економічного зростання. Тобто, k, як фактор зростання, діє в обмежених межах (до досягнення рівня k*).

I, σ

σ

I2 = s'2f(k)

I1 = s'1f(k)

k*1

k*2

k

Стійкий рівень капіталоозброєності можна визначити через виробничу функцію та норми амортизації і заощаджень. Якщо нарощування капіталу відбувається за умови, що інвестиції перевищують вибуття капіталу (∆k = s'f(k) - σnk), а на рівні k* приросту капіталу немає (∆k = 0), тоді формула приросту капіталу набуває вигляду:

0 = s'f(k*) - σnk* або s'f(k*) = σnk*.

Поділивши обидві частини рівняння на σnf(k*), отримаємо: s' / σn =k* / f(k*).

З даного рівняння моделі Р.Солоу випливає, що норма заощаджень є ключовим параметром рівноважного економічного зростання. За інших рівних умов при зростання норми заощаджень економіка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу та обсяг виробництва. Цю залежність можна зобразити графічно, де s' – джерело економічного зростання.

Проте збільшення s' неминуче спричиняє скорочення споживання, що обмежує обсяг заощаджень. Така суперечність розв’язується за допомогою “золотого правила” нагромадження Едмунда Фелпса, згідно якого критерієм при виборі норми заощаджень є максимізація добробуту суспільства (найбільше споживання). Американський економіст Е.Фелпс вивів своє правило нагромадження в 1961 році. “Золотому правилу” відповідає така норма заощаджень, при якій формується стійка капіталоозброєність, але з врахуванням максимуму споживання. Максимум споживання в моделі Р.Солоу досягається лише тоді, коли приріст продукту на додаткову одиницю капіталу дорівнює вибуттю капіталу. “Золоте правило” витримується за умови, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює амортизації:

c = y - i, y = f(k*), i = σnk*,

c* = f(k*) - σnk*.

Зростання капіталоозброєності спричиняє суперечливий вплив на споживання. Капіталоозброєність збільшує c*, проте в той же час зростає і σnk*, що веде до зменшення c*. Є лише одне значення капіталоозброєності, при якому досягається максимум споживання – k** (∆k → ∆y).

σ	σnk*
	y = f(k*)

k** - максимум споживання (І < σ)

k*1

k**

k*2

k

В моделі Р.Солоу досліджується також вплив зростання населення і кількості зайнятих на приріст продукту (∆l → ∆y). Доведено, що збільшення населення діє на капіталоозброєність так само, як і зношення капіталу. Якщо інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність, то амортизація капіталу і зростання кількості зайнятих її зменшують. Цей зв’язок відображається рівнянням:

∆k = І - σnk - ∆lk = s'f(k) - k(σn + ∆l).

Складова k(σn + ∆l) є критичною величиною інвестицій, оскільки вона показує величину, на яку треба збільшити обсяг капіталу, щоб його запас на 1 працюючого (з врахуванням вибуття капіталу та зростання зайнятих) залишився незмінним.

З врахуванням зростання населення графік стійкого рівня капіталоозброєності ускладнюється: в точці k* досягається відповідність між інвестиціями та (σn + ∆l).

І, (σn + ∆l)

k(σn + ∆l)

І = s'f(k)

k* k

Зростання населення має досить неоднозначний вплив на економічне зростання. В межах стійкого стану економіки випуск продукції на одного працівника залишиться незмінним, оскільки незмінною є капіталоозброєність. Однак валовий продукт може зростати за рахунок збільшення кількості працюючих. В той же час зростання населення може викликати і зменшення k*, якщо не відбувається компенсації за рахунок збільшення інвестицій.

І, (σn + ∆l)

k(σn + ∆l2)

k(σn + ∆l1)

І = s'f(k)

k*2

k*1

k

Даний елемент моделі Р.Солоу використовується як аргумент для пояснення того, чому в країнах з високим щорічним темпом приросту населення є низькою продуктивність праці й випуск продукції на душу населення. Високий темп приросту населення гальмує економічне зростання в тому випадку, коли збільшення інвестицій не може це компенсувати.

Третє джерело економічного зростання, згідно моделі Р.Солоу, – НТП. Для введення в модель цього чинника необхідно виходити з того, що L, K, Y = const. З врахуванням впливу НТП та високих технологій на економічне зростання, виробнича функція набуде вигляду:

Y = F(K, LE),

де Е – ефективність праці 1 робітника, LE – робоча сила, виміряна в одиницях праці з незмінною ефективністю.

Така функція означає, що під впливом НТП співвідношення між капіталом і працею змінюється на користь останньої (L).

Якщо прийняти, що технічний прогрес зумовлює приріст ефективності праці (Е) з темпом g, то це означає, що віддача від кожної одиниці праці зростає протягом певного часу на g. Тоді формули для визначення капіталоозброєності і продуктивності набувають вигляду:

k = K / LE, y = Y / LE,

де k – капітал на одиницю праці з постійною ефективністю, y – обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю.

Звідси, рівняння, що демонструє зміну капіталоозброєності, набуде вигляду:

∆k = І - k(σn + ∆l + g) = s'f(k) - k(σn + ∆l + g).

Висновок з моделі Р.Солоу полягає в тому, що при зростанні населення з темпом ∆l, а ефективності праці – з темпом g, загальний обсяг виробництва збільшуватиметься під впливом приросту населення та технічного прогресу з темпом (∆l + g). Провідною ідеєю моделі Р.Солоу є те, що тільки технічний прогрес може зумовити зростання рівня життя населення, оскільки НТП забезпечує постійне зростання продуктивності та загального обсягу виробництва.

Врахування фактору НТП вносить певні зміни у формулювання “золотого правила”: для максимізації споживання необхідно, щоб чиста гранична продуктивність капіталу (k' – приріст продукту на додаткову одиницю капіталу без амортизації) дорівнювала темпу приросту загального обсягу виробництва

(∆l + g):

∆l + g = k' - σ.

Рівняння, яке дозволяє виміряти внесок всіх трьох факторів у економічне зростання, можна представити у вигляді:

∆Y / Y = α(∆K / K) + (1 – α)(∆L / L) + ∆E / E,

де α – частка капіталу у виробленому продукті, (1 – α) – частка праці у виробленому продукті, ∆E / E – внесок приросту сукупної продуктивності факторів.