- •1. Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна
- •2. Система державного права в зарубіжних країнах
- •3. Норми і інститути державного права в зарубіжних країнах
- •4. Джерела державного права в зарубіжних країнах
- •5. Конституція – основне джерело державного права
- •6. Закон як джерело державного права. Види законів
- •7. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права
- •8. Конституційні звичаї
- •9. Договір як джерело державного права
- •10. Релігійне право як джерело державного права
- •11. Основні риси та особливості в повоєнних конституціях зарубіжних країн (Франція, фрн, Японія).
- •12. Форма конституций.
- •13. Структура конституцій.
- •14. Порядок прийняття,зміни і відміни конституції.
- •15. Принятие конституции представительными органами.
- •16. Принятие конституции избирательным корпусом.
- •17. Класифікація конституцій
- •18. Права человека и гражданина. Права, свободы и обязанности.
- •19. Равенство прав, свобод и обязанностей.
- •20. Историческое развитие прав и свобод. Поколения прав человека. Классификация прав и свобод.
- •21. Гарантии прав и свобод.
- •22. Понятие гражданства/подданства/. Проблема полигражданства. Режим иностранцев.
- •23. Способы приобретения гражданства.
- •24. Припинення громадянства
- •25. Личные /гражданские/ права, свободы и обязанности.
- •26. Политические права, свободы и обязанности.
- •28. Понятие политических партий. Функции политических партий.
- •27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности
- •29. Основные виды политических партий в зарубежных странах.
- •30. Организационная структура политических партий.
- •31. Партийные системы зарубежных государств. Виды партийных систем.
- •36. Унитарное устройство/унитаризм/. Основные признаки унитарного государства.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •33. Монархия - понятие и сущность. Основные признаки монархии. Виды монархий.
- •35. Формы государственного устройства зарубежных стран.
- •34. Республика - понятие и сущность. Признаки республиканской формы правления. Виды республик
- •37. Федеративное устройство /федерализм/. Основные признаки федеративного устройства.
- •38. Распределение компетенции и отношения между федерацией и ее субъектами.
- •39_Державний режим
- •40_Антидемократичний режим
- •41_Демократичний режим
- •43_Поняття та принципи виборчого права
- •42_Парламентський та міністеріальний державні режими
- •44_Поняття та види виборів
- •45_Виборча система
- •46_Референдум
- •47_Парламент та парламентаризм
- •49. Посадові особи палат парламенту і їх правове положення
- •48_Структура парлементу
- •50_Компетенція парламентів
- •51. Правовое положение комитетов парламента.
- •52. Статус парламентария. Юридическая природа мандата. Парламентский иммунитет. Индемнитет.
- •53_Законодавчий процес і його стадії.
- •54. Контроль парламентов над деятельностью правительств в парламентарных странах.
- •55_Глава держави
- •56_Монарх
- •57_Президент
- •58_Способи обрання президента
- •59_Обовязки та відповідальність президента
- •60. Место правительства в системе высших органов власти
- •61. Виды правительств.
- •62. Состав правительств
- •63. Порядок формирования правительств и зависимость его от формы правления.
- •64. Полномочия правительств.
- •65. Институт конституционного контроля /надзора/ в зарубежных странах.
- •66. Начала конституционного развития в Северной Америке.
- •67. Конституция 1787 г. Сша и ее специфические черты.
- •69. Политические партии сша. Особенности двухпартийной системы сша.
- •70. Конгресс сша. Правовое положение и полномочия палат. Должностные лица палат.
- •71.Организационно-правовые формы деятельности Конгресса сша. Законодательный процесс.
- •74.Местное самоуправление в сша.
- •72.Президент сша: статус, порядок избрания, полномочия.
- •73.Американский федерализм.
- •75.Начала конституционного развития Великобритании
- •76. Конституция Великобритании, ее составные части.
- •77.Политическая система Великобритании
- •81. Порядок формирования палат парламента Великобритании.
- •78.Роль монарха Великобритании в управлении страной. Королевские прерогативы
- •80. Комитеты британского парламента, их виды и полномочия
- •79.Парламент Великобритании , его правовое положение и структура
- •82.Правительство и Кабинет министров Великобритании. Внутренний кабинет.
- •83. Конституционное развитие Франции
- •84. Президент Франции. Его полномочия и место в системе государственных органов.
- •86. Правительство Франции. Совет министров. Кабинет министров
- •85. Парламент Франции. Его структура, порядок формирования и полномочия.
- •87. Органы конституционного контроля Франции. Порядок формирования и компетенция Конституционного Совета Франции.
- •89. Начала конституционного развития Германии
- •90. Основной закон фрг
- •91. Федерация фрг.
- •93. Федеральное правительство и канцлер Германии.
- •92. Федеральный парламент фрг. Правовое положение и полномочия палат. Законодательный процесс в фрг
- •94. Конституционный контроль в фрг
- •95. Муниципальная система фрг
- •96. Политическая система Японии
- •97. Конституция Японии 1947 г
- •98.Правовое положение императора Японии.
- •99. Парламент Японии, его структура. Способы принятия законов.
- •100. Правительство Японии, его состав и порядок формирования
43_Поняття та принципи виборчого права
Виборче право– це сукупність юридичних норм, що закріплюють права громадян обирати й бути обраними в органи державної влади, а також право відкликання виборцями обраних осіб, які не виправдали їхньої довіри. Термін "виборче право" має два значення:
– в об'єктивному розумінні це система конституційно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави й місцевого самоврядування. Об'єктивне виборче право регулює виборчу систему в широкому значенні. Зазвичай, предметом виборчого права вважаються пов'язані з виборами суспільні відносини, в яких прямо або опосередковано беруть участь громадяни;
– у суб'єктивному розумінні це гарантована громадянинові державою можливість брати участь у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування. Це комплекс конкретних прав особи, серед яких особливо слід виокремити активне і пасивне виборче право у зв'язку з політичними правами людини та громадянина.
Виборче право та порядок визначення результатів виборів є складовими виборчої системи.
Виборча система– це сукупність юридичних норм, що закріплюють принципи, на основі яких здійснюються вибори, права громадян обирати й бути обраними, що встановлюють відповідальність депутатів та інших виборних осіб за свою діяльність перед виборцями, визначають порядок організації та проведення виборів і регулюють відносини, які виникають у процесі формування органів державної влади, взаємодію виборців з депутатами та іншими особами, що обираються ними.
У конституційному праві терміном вибори позначається процедура формування державного органу або наділення повноваженнями посадової особи, здійснювана за допомогою голосування правочинних осіб за умови, що на кожний наданий у такий спосіб мандат можуть претендувати у встановленому порядку два або більше кандидати.
Вибори – це один із найдавніших інститутів конституційного права. Вибори як форма волевиявлення населення були відомі ще первіснообщинному ладу, де на загальних зборах обиралися старійшини громад, а пізніше й воєначальники. Згодом процедура виборів усе більше ускладнювалася. Наприкінці XVIII ст. була розроблена класична теорія виборів, основні ідеї якої зводилися до визнання того, що суверенітет невід'ємно належить народу, що і є джерелом будь-якої влади.
Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборів.
Із часом утвердилися певні вимоги та правила, виконання яких мало забезпечити об'єктивне волевиявлення виборців, утруднити або унеможливити фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплені в конституціях демократичних держав.
Саме ж виборче право як суб'єктивне право особи (громадянина) поділяється на активне іпасивне виборче право.Активне виборче право— це встановлене законом право громадянина брати участь у виборах в органи державної влади насамперед шляхом голосування.Пасивне виборчеправо означає право балотуватись на відповідні посади, тобто право бути обраним. Можливість надання активного і пасивного виборчого права завжди зумовлювалась певними вимогами до потенційних учасників виборів. Ці вимоги визначено в конституціях і виборчому законодавстві.
Згідно з концепціями виборчої дієздатності, що були запропоновані теоретиками XVIII ст. і певний час домінували в Європі та Америці, наявність виборчого права зумовлювалася цензами майнового характеру. Однак з середини XIX ст. загальна картина поступово почала змінюватися. Обмеження майнового характеру були поступово скасовані або зведені нанівець. Ще однією рисою розвитку виборчого права у XIX—XX ст.ст. було те, що при встановленні вікового цензу для активного виборчого права виходили з необхідності зрівняти його з віком повноліття. Проте спочатку у більшості європейських країн відповідний віковий ценз становив 21—25 років.
Сьогодні вибори– один з інститутів конституційного права, щодо якого розроблено і визнано єдині міжнародні стандарти.
Ви́борчий ценз— встановлені в конституції або законах умови, що обмежують коло осіб, які мають право брати участь у виборах. Ценз буває майновий, віковий, статевий, релігійний тощо.
Виборчі цензи - сукупність умов, відповідність яким становить підставу для допуску громадян до участі у виборах.
Виборчий ценз- (ценз - лат. census, від censeo - роблю перепис, опис) - спеціальні умови надання виборчих прав: необхідність володіти встановленим мінімумом власності (майновий Ценз), вимога певного мінімального рівня письменності або освіченості (Ценз письменності та освітній Ценз), вимога певний час проживати у цій країні чи навіть у цій місцевості (Ценз осілості), певний визначений строк мати громадянство цієї країни (Ц. громадянства). В Україні встановлений лише Ц. громадянства.
Демократичні принципи виборчого права включають:
1. Загальність, тобто всі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової чи професійної належності, мови, рівня доходів, освіти, конфесії чи політичних переконань мають активне (як виборець) і пасивне (як кандидат) право на участь у виборах. Загальність обмежується лише вкрай невеликою кількістю цензів, тобто умов допуску громадян до участі у виборах.
2. Рівність. Це означає, що кожний виборець має один голос, і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах. При цьому ні майновий стан, ні посада, ні будь-які інші статусні чи особисті якості не повинні впливати на стан громадянина як виборця. Рівність виборчих прав передбачає й приблизну рівність виборчих округів, яка необхідна, щоб голоси виборців мали приблизно однакову вагу при обранні депутата. Саме тому в багатьох країнах установлюється мінімум, а інколи
— максимум, від якого обирається визначена кількість депутатів. Але на практиці є істотні відхилення від установленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адміністративно-територіальними одиницями.
3.Безпосередність виборів (пряме голосування).Сутність цього принципу, конституйованого в більшості країн з розвинутою парламентською демократією, полягає в тому, що виборці прямо (без посередників, делегатів чи представників) обирають членів парламенту, президента, представників інших органів політичної влади.
4.Принцип непрямого виборчого правамає місце тоді, коли між виборцями і тими, кого обирають, є посередник, якому довірено вирішити результат виборів. Непряме виборче право існує у вигляді:
1) непрямих виборів, у ході яких виборці формують комісію виборців (наприклад США);
2) багатоступеневих виборів, за яких громадяни вибирають лише нижній ступінь представницьких органів місцевого управління. Члени вищих органів держави обираються їхніми колегами, що знаходяться рангом нижче (наприклад Китай).
5. Таємне голосування— це коли рішення конкретного виборця повинне бути нікому не відоме. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливих переслідувань, а також підкупу. Практично таємниця виборів забезпечується закритою процедурою голосування, наявністю спеціальних кабін для голосування, стандартною формою, однаковістю бюлетенів для голосування, включенням у них імен усіх кандидатів чи використанням замість паперових бюлетенів спеціальних машин, які зберігають таємницю виборчого рішення і полегшують техніку голосування та підрахунок його результатів, та опечатуванням виборчих урн і суворим покаранням за порушення виборчої таємниці тощо.