- •1. Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна
- •2. Система державного права в зарубіжних країнах
- •3. Норми і інститути державного права в зарубіжних країнах
- •4. Джерела державного права в зарубіжних країнах
- •5. Конституція – основне джерело державного права
- •6. Закон як джерело державного права. Види законів
- •7. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права
- •8. Конституційні звичаї
- •9. Договір як джерело державного права
- •10. Релігійне право як джерело державного права
- •11. Основні риси та особливості в повоєнних конституціях зарубіжних країн (Франція, фрн, Японія).
- •12. Форма конституций.
- •13. Структура конституцій.
- •14. Порядок прийняття,зміни і відміни конституції.
- •15. Принятие конституции представительными органами.
- •16. Принятие конституции избирательным корпусом.
- •17. Класифікація конституцій
- •18. Права человека и гражданина. Права, свободы и обязанности.
- •19. Равенство прав, свобод и обязанностей.
- •20. Историческое развитие прав и свобод. Поколения прав человека. Классификация прав и свобод.
- •21. Гарантии прав и свобод.
- •22. Понятие гражданства/подданства/. Проблема полигражданства. Режим иностранцев.
- •23. Способы приобретения гражданства.
- •24. Припинення громадянства
- •25. Личные /гражданские/ права, свободы и обязанности.
- •26. Политические права, свободы и обязанности.
- •28. Понятие политических партий. Функции политических партий.
- •27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности
- •29. Основные виды политических партий в зарубежных странах.
- •30. Организационная структура политических партий.
- •31. Партийные системы зарубежных государств. Виды партийных систем.
- •36. Унитарное устройство/унитаризм/. Основные признаки унитарного государства.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •33. Монархия - понятие и сущность. Основные признаки монархии. Виды монархий.
- •35. Формы государственного устройства зарубежных стран.
- •34. Республика - понятие и сущность. Признаки республиканской формы правления. Виды республик
- •37. Федеративное устройство /федерализм/. Основные признаки федеративного устройства.
- •38. Распределение компетенции и отношения между федерацией и ее субъектами.
- •39_Державний режим
- •40_Антидемократичний режим
- •41_Демократичний режим
- •43_Поняття та принципи виборчого права
- •42_Парламентський та міністеріальний державні режими
- •44_Поняття та види виборів
- •45_Виборча система
- •46_Референдум
- •47_Парламент та парламентаризм
- •49. Посадові особи палат парламенту і їх правове положення
- •48_Структура парлементу
- •50_Компетенція парламентів
- •51. Правовое положение комитетов парламента.
- •52. Статус парламентария. Юридическая природа мандата. Парламентский иммунитет. Индемнитет.
- •53_Законодавчий процес і його стадії.
- •54. Контроль парламентов над деятельностью правительств в парламентарных странах.
- •55_Глава держави
- •56_Монарх
- •57_Президент
- •58_Способи обрання президента
- •59_Обовязки та відповідальність президента
- •60. Место правительства в системе высших органов власти
- •61. Виды правительств.
- •62. Состав правительств
- •63. Порядок формирования правительств и зависимость его от формы правления.
- •64. Полномочия правительств.
- •65. Институт конституционного контроля /надзора/ в зарубежных странах.
- •66. Начала конституционного развития в Северной Америке.
- •67. Конституция 1787 г. Сша и ее специфические черты.
- •69. Политические партии сша. Особенности двухпартийной системы сша.
- •70. Конгресс сша. Правовое положение и полномочия палат. Должностные лица палат.
- •71.Организационно-правовые формы деятельности Конгресса сша. Законодательный процесс.
- •74.Местное самоуправление в сша.
- •72.Президент сша: статус, порядок избрания, полномочия.
- •73.Американский федерализм.
- •75.Начала конституционного развития Великобритании
- •76. Конституция Великобритании, ее составные части.
- •77.Политическая система Великобритании
- •81. Порядок формирования палат парламента Великобритании.
- •78.Роль монарха Великобритании в управлении страной. Королевские прерогативы
- •80. Комитеты британского парламента, их виды и полномочия
- •79.Парламент Великобритании , его правовое положение и структура
- •82.Правительство и Кабинет министров Великобритании. Внутренний кабинет.
- •83. Конституционное развитие Франции
- •84. Президент Франции. Его полномочия и место в системе государственных органов.
- •86. Правительство Франции. Совет министров. Кабинет министров
- •85. Парламент Франции. Его структура, порядок формирования и полномочия.
- •87. Органы конституционного контроля Франции. Порядок формирования и компетенция Конституционного Совета Франции.
- •89. Начала конституционного развития Германии
- •90. Основной закон фрг
- •91. Федерация фрг.
- •93. Федеральное правительство и канцлер Германии.
- •92. Федеральный парламент фрг. Правовое положение и полномочия палат. Законодательный процесс в фрг
- •94. Конституционный контроль в фрг
- •95. Муниципальная система фрг
- •96. Политическая система Японии
- •97. Конституция Японии 1947 г
- •98.Правовое положение императора Японии.
- •99. Парламент Японии, его структура. Способы принятия законов.
- •100. Правительство Японии, его состав и порядок формирования
42_Парламентський та міністеріальний державні режими
Державний режим- це реальний порядок функціонування і взаємодії вищих органів державної влади. Державний режим поняття вужче ніж політичний.
У межах демократичного політичного режиму можуть існувати такі державні режими:
1) Парламентарний, коли жодна партія не має абсолютну більшості у парламенті, тому у системі органів влади домінує парламент.
2) Міністеріальний, коли якась партія має більшість у парламенті, формує уряд, як правило, з лідерів партії, що можуть нав'язувати свою думку (рішення) парламенту. У системі органів влади домінує уряд.
3) Дуалістичний, коли між владами існує певний баланс сил (президентська та деякі змішані республіки).
У межах недемократического режиму можуть існувати такі державні режими:
абсолютний;
партократичний.
Поділ влади за умови визнання принципу верховенства парламенту над виконавчою владою у парламентарній монархії і парламентарній республіці визначають притаманний цим формам правління державний режим як парламентаризм. Цей державний режим діє лише за умови, що в парламенті жодна політична партія не має абсолютної більшості й не може сформувати однопартійний уряд. Причому чим ширшою є партійна коаліція, що сформувала уряд, тим менш стійкий сам уряд, оскільки тим складніше досягати згоди між партнерами по коаліції стосовно різних політичних питань.
У тих країнах, де існує дво- або багатопартійна система з однією домінуючою партією і уряди є в принципі однопартійними, парламентарна модель відносин між парламентом і урядом практично перетворюється на свою протилежність. Юридично парламент здійснює контроль над урядом, та насправді уряд, сформований партією парламентської більшості, цілковито контролює роботу парламенту. Такий державний режим дістав назву системи кабінету, або міністеріалізму. Отже, за одних і тих самих форм правління — парламентарної монархії і парламентарної республіки — можливі два державних режими: парламентаризм або міністеріалізм. Визначаються ці режими за типом наявної в країні партійної системи.
44_Поняття та види виборів
Поняття виборів.
У загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування.
За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю - це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі.
Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя. Здійснення виборів з юридично точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого с голосування.
Вибори- це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий строк, процедура призначення посадових осіб через волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур. Вибори є сучасною, цивілізованою правовою формою завоювання влади, зміни здійснюваного нею курсу.
У конституційному праві вибори класифікують залежно від територіальних рамок їхнього проведення (загальнонаціональні, регіональні та місцеві) або із урахуванням виду виборного органу, або посади (парламентські, президентські, муніципальні і т. ін.). Вибори розрізняються і в залежності від способу волевиявлення виборців. Прямі вибори – найбільш розповсюджений тип голосування, передбачає безпосереднє вираження виборцями власного ставлення до висунутих кандидатур. Непрямі вибори – це такі, при яких між виборцями і кандидатами на заміщення посад існує проміжна ланка, що опосередковує волю виборців (наприклад, на виборах президента США виборці обирають колегію вибірників, яка збирається тільки один раз із єдиною метою – ви-значити особу, яка стане главою держави).
Політичні вибори- це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у державі, Головними серед них є:
o призначення виборів та визначення дати їх проведення;
o визначення меж виборчих округів і виборчих дільниць;
o утворення виборчих комісій (Центральної, окружних, дільничних);
o складання списків виборців;
o висування та реєстрація кандидатів;
o проведення передвиборчої агітації;
o голосування; підрахунок голосів;
o оприлюднення результатів голосування;
o проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів.
Вибори відповідають республіканському типові організації влади, коли вона є "res publika" - тобто, справа народу. Згідно з ідеєю республіканізму, народу належить реальний мандат влади, який громадяни періодично вручають, делегують обмеженому колу людей. Будь-який парламентаризм грунтується на ідеї володіння кожним дієздатним громадянином владними повноваженнями і їх передачі своїм повноважним представникам. Що стосується акту голосування, то його можна оцінити як процедуру передачі влади, а ухиляння від участі у виборах - як незгоду її передавати.
Вибори символізують не лише виявлення думки населення, але й залучають маси до процесу управління державою. Вони є засобом політичної соціалізації населення, забезпечують легітимність, законне обгрунтування (як тієї, що опирається на думку народу) політики, яку проводять представники влади, що перемогла на виборах. Вибори відіграють у суспільстві роль своєрідного регулятора, оскільки таким чином можна демократично змінювати владні структури.
Залежно від предмета обрання розрізняють вибори президентські, парламентські і муніципальні (вибори до місцевих органів влади). З огляду на причини їх проведення вибори можуть бути черговими (проводяться у зв'язку із закінченням строку повноважень виборного органу), позачерговими (їх проводять внаслідок дострокового припинення виборним органам своєї діяльності, наприклад, достроковий розпуск парламенту, смерть або відставка президента), додатковими (проводяться для поповнення представницького закладу, якщо з його складу вибув один або кілька членів).